Передусім хочу висловитися з приводу «казусу Пантелеймонова» й суспільного резонансу із цього приводу. Наша публіка звернула увагу насамперед на формальний бік інциденту, на, так би мовити, естетичну сторону впливу депутатів на фігуранта промосковської пропаганди на українському ТБ. Так, у діях ВО «Свобода» надто багато театральних ефектів, роботи на телекартинку замість не завжди помітних надзусиль на благо України. Треба менше думати про свої рейтинги (й тоді вони зростатимуть!) і найближчі вибори, а більше про країну. Навіщо треба було влаштовувати весь цей водевіль з Пантелеймоновим, маючи призначеного за партійною квотою ВО «Свобода» генерального прокурора? Але викривальний раж нашої громадськості якось по дотичній пройшов до предмету конфлікту. Це що ж виходить: проти України веде війну Росія, окупована частина української території, на східному кордоні триває концентрація російських військ, а на державному (!!!) ТБ України ведеться робота на користь агресора.

Не можу погодитися із зауваженням польського політика Марека Сівця, що, мовляв, сюжет з Красної площі Москви був показаний і на польському телебаченні й нічого страшного не сталося. Пан Сівець не врахував одну істотну деталь: Росія поки (ключове слово!) не воює проти Польщі й не окуповує, наприклад, Гданьськ...

Закони воєнного часу суворі. Під час Другої світової війни один підданий Британії з території Німеччини вів пропагандистські передачі на територію своєї батьківщини. Британці називали цього журналіста «Лорд Гав-гав». Журналіст просто робив те, що вмів. Але 1945 року він потрапив до рук своїх співвітчизників, був засуджений британським судом і страчений. Ревнителів свободи преси британців не зупинило навіть те, що «Лорд Гав-гав» був інвалідом. У нас же за 22 роки незалежності деяка частина журналістів звикла вільно й безкарно вести антиукраїнську пропаганду, не вбачаючи в цьому нічого поганого.

ЗНАЙОМИЙ ОБРАЗ

А у Савіка Шустера відбулася прем'єра - вперше після звільнення з'явилася в студії Юлія Тимошенко. Виступала вона у звичайному амплуа фокусника-ілюзіоніста, здатного легко й просто розв'язати найскладніші проблеми. І публіка повелася. Адже на дні навіть найраціональнішої душі жевріє віра в диво, в чаклунство, в чарівну паличку казкової феї. Спочатку Юлія Володимирівна оголосила «благу вість»: «Захід нам допоможе». Ну, як він допомагає, ми бачимо. Дай боже, звісно, щоб допомагав активніше й більш вражаючим для Кремля чином.

Потім пообіцяла: «Крим ми незабаром повернемо Україні». Але не сказала, як це можливо. Судячи з діяльності Турчинова та Яценюка, підстав для оптимізму поки мало. У народі великий ентузіазм, але він глухне на найвищих щаблях влади. Лідери чогось чекають. Чи не прогавлять Україну, як прогавили Крим? Час для великого розбору польотів ще попереду. Пані Тимошенко щодо Турчинова та Яценюка висловлювалася якось відчужено, адже це не її люди...

Так, вона вміє говорити саме те, що хочуть почути маси. При цьому не обтяжує себе серйозною аргументацією. Незбориме тяжіння до спрощенства?

НОВА СТАТИСТИКА

Савік провів голосування про ставлення українців до російського аншлюсу Криму: 92% з цим не змирилися. Друге питання було сформульоване так: «чи вважаєте ви, що Україна втратила Крим назавжди?» 66% так не вважають. А от 100% кримчан у студії погодилися. Це люди, які пережили травму окупації, шоковані слабкою й безпорадною реакцією української влади.

Савік нагнітав: «Чи вважаєте ви, що Україна має воювати за Крим?». «Так», - відповіли 57%. Серед кримчан таких виявилося 20%.

Подав свій голос Леонід Кравчук: «Україна ще ніколи не воювала за Крим». Це точно. Навіть не намагалася. Ні економічно, але політично, ні гуманітарно. Це безвілля офіційного Києва я особисто спостерігав понад 20 років. Кравчук дуже переживав, щоб не розірвалися економічні зв'язки з Росією. Але щось ці зв'язки дедалі більше нагадують зашморг, накинутий на шию України.

Політолог Віталій Бала критично оцінив нашу військову еліту, сказавши, що у нас багато паркетних генералів, ні на що не здатних. А ті, хто виходив на сцену Майдану, керувати країною не можуть.

Юлія Володимирівна його підтримала, справедливо розкритикувавши партійно-квотний принцип формування влади. До речі, на початку XX століття цей принцип («свій - чужий» за партійною приналежністю) чимало посприяв краху УНР... Якщо сьогодні людина здатна ефективно діяти на користь України, то її партквиток або його відсутність - справа десята.

Але в нас не партії існують для країни, а країна для партій, щоб задовольняти апетити партійних лідерів і їхнього оточення.

Шустер дав цікаву соціологічну інформацію. Два тижні тому 58% українців виступали за приєднання України до НАТО. З них: на Сході - 43%, на Заході - 78%, на Півдні - 49%, в Центрі - 64%. Сьогодні за вступ в НАТО виступають 73%. З них - на Сході - 58%, на Заході - 91%, на Півдні - 65%, в Центрі - 80%. А Яценюк мимрить, що питання про НАТО - не на часі... Це природна реакція народу на агресію.

Тимошенко оголосила, що Європа вже згодна дати Україні перспективу вступити до Європейського Союзу. Те саме, на її думку, буде й з НАТО. Світ тепер передивлятиметься концепцію відносин з Росією на десятиліття вперед і не зупиниться в протидії російській агресії. Дай боже, але мене більше цікавить рівень стійкості, порядності й непохитності, рівень патріотизму нашої рідної української влади. Як і рівень її компетентності.

Тимошенко повідомила й дещо дійсно цікаве. За її словами, в неї була зустріч з делегацією Меджлісу кримськотатарського народу, й там їй повідомили, що корінний народ Криму вів свій власний контроль і облік голосів на псевдореферендумі. За їхніми даними, за приєднання Криму до Росії проголосувало трохи більш як 34% кримчан. Я схильний вірити цим даним, оскільки влітку 2013 року соціологічні фундації проводили опитування в Криму, й тоді за приєднання в Росії виступали 41% кримчан. Це цифри порівнянні. Ось чому знадобилася інтервенція, без якої не можна було б сфальсифікувати голосування.

Тимошенко запевнила, що всім громадянам України в Криму ми дамо всі виплати й не будемо нічого перекривати, ні воду, ні газ, ні електрику. Воно так, але вже сьогодні пенсіонери в Криму не можуть отримати свої українські пенсії, відправлені до Криму з Києва, оскільки місцеві вожді заблокували систему виплат. Вони обіцяють великі російські пенсії, а поки кримчани не отримують ніяких.

Савік продемонстрував і творчу знахідку - показав виступ Адольфа Гітлера з приводу Данцига й Володимира Путіна з приводу Криму. Великих відмінностей видно не було, хіба що Гітлер був емоційнішим...

Потім Шустер дав сюжет, як у Севастополі у Військово-морській академії знімали прапор України й піднімали російський. Урочисту кремлівську церемонію зіпсували українські курсанти, котрі грянули Гімн України. Думаю, ці хлопці ніколи не забудуть, як вчинила з ними та їхньою країною «братська» Росія.

СУМНІВНІ ЕКСПЕРТИ

На Радіо-Ера-fm прослухав екзотичне інтерв'ю журналістки з відомим українофобом Ігорем Марковом. І про що запитувала його ця медіа-діва? Про цілісність України. Знайшла експерта. Це все одно, що поговорити з маніяком Чикатіло про гуманізм. З таким же запитанням про соборність України ся особа могла одразу звернутися до офіцера російських окупаційних військ у Криму. Він би їй розповів.

Дурість деяких наших журналістів зашкалює й приголомшує. Інколи навіть виникає сумнів, чи мізки в них у голові. Цікаво, у них там, у редакціях, хоч якісь «п'ятихвилинки» проводяться, якийсь аналіз матеріалів здійснюється? Чи кожен несе те, що приходить в його бідолошну голову?

А на Першому національному телеканалі якийсь експерт журналу «Коммерсант» обгрунтовував, чому не треба запроваджувати візовий режим з Росією, мовляв, це втрати. Так, це економічні витрати, але відмова від візового режиму, збереження вакууму на кордонах РФ, з державою-агресором, яка веде проти нас війну, означає втрату нами нашої країни. Як це робиться, Росія вже показала в Криму й продовжує показувати в Харкові, Донецьку, Луганську, Одесі. Натовп провокаторів і бойовиків і надалі безперешкодно проникатиме на нашу територію й організовуватиме заколоти, путчі, вбивства - а потім волатиме на весь інформаційний світ про «провокації українських націоналістів» і просити Російську Федерацію про введення військ до України.

Кордон з РФ має бути справжнім, а не символічним. Чому на кордоні з Польщею, Словаччиною, Угорщиною (які нам не загрожують) у нас і колючий дріт, і смуга контрольного сліду, і наглядові вежі й полковник Карацупа з вірним Інгусом, а на сході нічого цього немає?

До речі, наївності вистачає не лише в середовищі журналістів. Арсеній Яценюк останнім часом виступає з обіцянками особливих прав регіонам, особливого статусу російської мови, тобто всього того, що вимагають від України Путін і Лавров.

А Кличко в студії Шустера щось розповідав про образи російськомовних на Південному Сході. Йому резонно заперечив Мустафа Джемілєв, заявивши, що в Криму є майже 600 російських шкіл, 14 кримськотатарських і 7 українських. Він сказав: «Чого їм ще не вистачає для повного щастя? Щоб ми, кримські татари, кудись зникли?» Російської мови на Південному Сході - навалом. І Яценюк з Кличком до цього нічого не додадуть. Сепаратизм і шовінізм процвітають там аж ніяк не тому, що комусь російської мови забракло. А тому, що з цим злом у незалежній Україні ніхто по-справжньому не боровся. І найменше посприяє приборканню цього зла капітулянтство українських політиків.

Вікторія ПІДГОРНА, політолог:

- Це був перший публічний виступ Тимошенко після звільнення, на якому можна було побачити, наскільки вона змінила свою політичну позицію та риторику. Принаймні, аудиторія очікувала цього. Утім, програма була створена не дуже об'єктивно, адже політологи, що були присутні в ефірі, у більшості своїй симпатизували Юлії Тимошенко. Тому глядач так і не   почув гострих та точкових питань, що стосувалися долі України, завдань, які треба вже сьогодні роботи. Не почули від Юлії Володимирівні її стратегічного бачення, чіткого плану дій. Не зрозуміли, що Тимошенко робитиме насправді і головне - в якому статусі? Чітко видно з ефіру одне - це був старт її передвиборчої кампанії. Програмних речей не було, але вона доволі жорстко відмежувалася від своїх прямих опонентів - Порошенка та Кличка. Все інше в програмі - популістська гра. Ця програма також показала: ми знову повертаємося в формат гетьманської політики. Це в новітній історії призводило до катастрофічних результатів. Сьогодні, коли нам відверто загрожують розвалом країни, гратися в гетьманщину - дуже небезпечний шлях. Ми цим тільки підіграємо Кремлю.

Взагалі програма традиційно медійно добре змодельована паном Шустером. Занадто багато часу та уваги одному політику. А не іншим політикам та актуальним темам. Мета - показати, що Тимошенко зараз в сильній політичній формі і залишається одним із головних політичних гравців. А також - викликати симпатії у виборців та експертів, які впливають на думку виборців.

Узагалі на телебаченні сьогодні бракує раціональної розмови про долю України - як ми зшиватимемо країну, з ким і на яких правах будемо вибудовувати стратегічні партнерські стосунки. Відповіді на ці запитання Тимошенко так і не дала. Взагалі - жодної конкретики. У нас сьогодні великий дефіцит часу. А українцям замість конкретного плану дій знову пропонують дивитися 4,5-годинні ток-шоу, до того ж - в ім'я одного політика.

Підготував Вадим ЛУБЧАК, «День»