Ростислав Хотин - один iз небагатьох досвідчених українських журналістів, які подають глядацькій аудиторії новини безпосередньо з-за кордону. Наша розмова - про важливість міжнародної інформації для формування світогляду та минуле, реалії і перспективи.

«Брюссель вийшов на перше місце, відтіснивши навіть Вашингтон»

- Ростиславе, на вашу думку, чи був би іншим світогляд українців, якби з часів проголошення Незалежності в ефірі вітчизняних телеканалів було більше міжнародної інформації та аналітики?

- Не можна сказати, що «міжнародки» не було в українському ефірі зовсім. Були часи, пригадую, коли теленовини - аби уникнути зайвих проблем із владою на внутрішньо-політичному поприщі - тікали в «міжнародку», і випуски новин були калейдоскопом (неосмислених) міжнародних новин. Особливо популярними були народження чергового білого тигреняти в якому-небуть берлінському зоопарку чи одяг кінозірок на «Оскарах»... Але ніхто й ніколи не зробив аналітичної розвідки - а в чому секрет здобуття «Оскарів» та який рецепт успіху і чому українські стрічки наразі не здобули нагород Американської кіноакадемії? Це я так, для прикладу, але таких прикладів - дуже багато.

Ми також якось обговорювали з колегами, що часом міжнародні новини на телеканалах - це клуб кіноподорожей. На українському телеекрані були сюжети із Патагонії, Камбоджі, Шпіцбергена і Ботсвани, тобто журналісти подорожують свiтом не за свій рахунок. Але мало хто серйозно аналізував, як так сталося, що Польща споживає втричі менше газу, ніж Україна, а її ВВП утричі більший! Або чим живе російська нечорноземна глибинка?

«Міжнародка» - це добре. Але треба все пропускати через українську призму. І Україна, і її медіа-простір, як на мою скромну думку, втратили понад два десятиліття, тоді як її найближчі сусіди на Заході зробили якісний стрибок. І це залишилося непроаналізованим...

- Наскільки коректно казати, як це робили телеменеджери, що, зокрема, й міжнародні теми - це малорейтинговий продукт?

- Успіх, вочевидь, у поєднанні якісного висвітлення внутрішніх подій і міжнародних. Адже зовнішня політика є продовженням внутрішньої.  На телебаченні Бі-Бі-Сі міжнародні новини і аналіз стоять дуже високо. Можливо, це пов'язано з тим, що Британія правила половиною світу. Утiм i українці, незважаючи на стереотипне уявлення про те, що це провінціали, теж жили у багатьох імперіях: Російській, Австро-Угорській, Османській. Та і в СРСР теж цікавились світом, принаймні регіональними подіями, які, можливо, більш важливі, ніж класична «далека» «міжнародка». До речі, до революції пару одеських газет мали кореспондентів у Берліні, Парижі й Нью-Йорку.

- Останнім часом ви з'являєтесь в ефірі каналу «1+1». Вам ставлять завдання готувати ту чи іншу тему? Ви їх самі ініціюєте?

- Це взаємний процес. У Брюсселі стільки всього відбувається! Щось пропонує канал, з якоюсь пропозицією виходжу я. Але зазвичай тема на поверхні, переважно - це реакції ЄС на події в Україні. Якось так сталося, що через пріоритетність європейської інтеграції в українській зовнішній політиці Брюссель у плані реакції, ваги свого слова і залученості в українські справи вийшов на перше місце, відтіснивши навіть Вашингтон чи Москву, думка яких була більш важливою, наприклад, у 90-ті роки, коли було ядерне роззброєння. І вага Брюсселя буде лише наростати - Україна напевно порушить питання про членство в ЄС.

«На Бі-Бі-Сі була найширша у світі мережа україномовних кореспондентів»

- Чи не пропонували вам робити окрему програму?

- Ні, не пропонували. Але в мене є кілька ідей - як щодо програми, так і щодо документальних фільмів. Це наразі таємниця! Та й роботи нині вистачає. Але мріяти ніколи не зайве...

- Зважаючи на ваш багаторічний досвід роботи у міжнародній журналістиці, приблизно яка кількість тематичних проектів про політику й економіку зарубіжних країн з проекцією на розвиток України мала б бути в українському телеефірі? Які мовники у першу чергу мали б їх показувати?

- Усе залежить від днів, тижнів і ваги новин. Також залежить багато від аналітичного підходу до тих чи інших новин. Ну і від кореспондентської мережі. У нас на Бі-Бі-Сі була найширша у світі мережа україномовних кореспондентів: за кордоном було аж 30 кореспондентів і стільки ж в Україні. І все це були вишколені за стандартами Бі-Бі-Сі професіонали високого класу.

- Агентство УНІАН майже півроку тому заявило про плани розширити корпункт у Брюсселі, який займався Європейським союзом, НАТО і країнами Бенілюксу, створивши мережу кореспондентів  у Західній та Центральній Європі. Чи є початкові результати реалізації цих планів?

- Коли я приїхав до Брюсселя у жовтні минулого року, то спочатку була підготовка до саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі, потім реакції на непідписання Угоди про асоціацію і початок Майдану. Думали, з Нового року трохи більше часу й ресурсу буде, але події в Україні розвивались дуже дратаматично, і Брюссель і реагував, і діяв як посередник дуже активно. Тому роботи багато. І зараз - також через кримську кризу. Для розбудови корпунктів треба було мати 2-3 тижні спокійного розміреного брюссельського життя, якого я так і не пізнав. Але потроху якось зрушиться, сподіваюся.

-  Як ви оцінюєте кадровий потенціал журналістів в Україні, які могли б фахово займатися міжнародною тематикою?

- Дуже високо оцінюю потенціал - особливо молоді кадри, які вже і на Майдані, і на Грушевського попрацювали, і в Криму. Це дуже солідний початковий етап у кар'єрі. Хоча, коли дивишся Бі-Бі-Сі, то там дуже багато досвідчених, уже у віці, журналістів, а в Україні у кадрі багато молодих - така вікова революція. В Україні люди трохи старшого віку ідуть або у прес-служби, або відходять від активної журналістики взагалі. Немає спілкування поколінь.

Про легендарну Хелен Томас, яка майже 60 років

ставила запитання одинадцяти американським лідерам

- В інтерв'ю у 1998 році ви казали: «Я ніби постійно для себе відповідаю на запитання: чий шлях нам доведеться пройти неминуче (більш розвинених суспільств), чийого ми можемо уникнути, а що б нам бажано у жодному випадку не повторювати». Україна зараз свій шлях проходить?

- Україні весь час дорікали, що незалежність на наші плечі звалилася згори на тарілочці і що вона не виборювалась. Це неправда, бо українці заплатили за незалежність та мрію про неї і Крутами, і Холодним Яром, і Голодомором, і жертвами у Другій світовій, і століттями сумарної відсидки у ГУЛАГах українських дисидентів. Тепер, після Майдану, ніхто вже не матиме права дорікати українцям - величезною ціною дісталася Україні свобода і незалежність.

Україна, звичайно, повторює шлях своїх посткомуністичних сусідів, але із запізненням на два десятиліття.

- Більше 15 років тому ви наводили приклад про те, що Клінтону - тодішньому президенту США - набагато цікавіше подорожувати з 35 журналістами, котрі платять за себе і які вільні, пишуть із самоповагою про те, що дійсно думають, аніж везти за собою залежних добровольців, котрим просто можна наказати, як і що писати. Наступний Президент України, на вашу думку, возитиме з собою «своїх» журналістів?

- Знаєте, була така легендарна американська журналістка Хелен Томас (я її бачив у Вашингтоні у 1990-х). Вона була кореспонденткою при Білому домі від президента Ейзенхауера і до Обами - за майже 60 років ставила непрості, але неупереджені запитання аж одинадцяти американським лідерам. Вона була в пулі Білого дому, і це не залежало від того, чи хороший, чи поганий президент США при владі. Так і в Україні має бути. На мою скромну думку, президентський пул - це нормально, але мас-медіа мають самі платити за переліт і проживання своїх кореспондентів. Пул має бути відкритим, і за нього не повинні платити українські платники податків. Як правило, на Заході кореспонденти, які працюють iз лідерами, - це журналісти топ-класу!

ДОСЬЄ «УМ»

Ростислав Хотин, 46 років

Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

1996 р. - стажувався на курсах «Журналістика в умовах збройних конфліктів» у Лондоні.

З червня 1991 - кореспондент міжнародної інформаґенції Reuters.

Був ведучим міжнародного телетижневика «Вікна у світ» («Вікна-СТБ»).

Працював у Чечні під час першої війни і був на Балканах у 90-ті роки. Був автором прайм-таймового проекту про перетворення в Східній Європі на каналі «1+1» .

З 1998 - редактор Української служби Британської телерадіомовної корпорації Бі-Бі-Сі (м. Лондон).

З жовтня 2013 - брюссельський кореспондент агентства УНІАН і телеканалу «1+1».

Валентина Самченко, «Україна молода»

Фото - http://www.umoloda.kiev.ua