Сьогодні центральні українські телеканали «1+1», «Інтер», ICTV, ТРК «Україна» і «5 канал» об'єднує один символ. Трансляції проходять під плашкою у вигляді синьо-жовтого прапора і з підписом «Єдина Країна/Единая Страна». Реальна можливість війни Росії з Україною солідаризувала вітчизняні медіа. Все більше мовників запозичують звичний раніше тільки «5-му каналу» формат, випускаючи в ефір новинні телемарафони. Ба більше, керівники українських медіа-холдингів звертаються до своїх російських колег з проханням «об'єктивно висвітлювати події в Україні». Проте де були всі ці ініціативи до того, коли держава опинилася у стані реальних загроз для її суверенітету? Чи не українські ЗМІ підготували нинішню кризу? Двадцять два роки незалежності передовсім ТБ дозволяло собі гратися міфами про таких різних «западенців» і «східняків», які ну ніяк не зможуть ужитися в одній країні. За 22 роки Криму так і не приділили належної уваги, не переконали, що він є частиною України. Лише роздмухувалися конфлікти, які області кого годують. Чи могли б російські мас-медіа форсувати сепаратистські настрої у південно-східних областях України, якби їм для цього не створили плацдарм наші вітчизняні ЗМІ?

СХІД І ЗАХІД - РАЗОМ

Минулої неділі «ТСН Тиждень» випустив в ефір свій експериментальний сюжет - «1+1» привіз у Київ українців із Харкова, Донецька та Криму, які не підтримують Майдан. Під час екскурсії Межигір'ям та Майданом і після розмов із протестувальниками ці люди зрозуміли, що потрібно боротися за свободу, волевиявлення народу - це нормально, а різниця між людьми зі сходу і заходу - радше стереотип ніж реальність. Принаймні на цих чотирьох сепаратистсько-пропагандистські заклики із різних ЗМІ уже не матимуть такого впливу. Але те, що люди до сьогодні жили у полоні міфів, лише підтверджує тезу про бездіяльність українського телебачення у процесі «внутрішньої інтеграції».

«Варто пам'ятати, що розподіл на схід і захід, це - політична провокація, - коментує «Дню» українська тележурналістка Ілона ДОВГАНЬ. - 2004-го політтехнологи розробляли на цьому кампанію кандидату Януковичу, а саме ці пропагандистські заклики щодо переділу країни. А після того, коли треба було, діставали козирі з рукава - «мова», «схід - захід», «Росія - Америка», такі не такі, другі-треті сорти тощо. Тому треба розуміти, що це - політичні провокації, і не вестися на них. Важливо об'єктивно висвітлювати події. Бачимо, що до останнього моменту деякі канали копіювали російську інформаційну політику, чим доклалися до того, що зараз відбувається у країні. Тому, коли кажуть про розкол країни, є в цьому вина й частини колег».

ТЕЛЕВІЗОР - ЦЕ ПРОСТО ЯЩИК

Чому ж так сталося? Якщо в Росії телеефір використовують, зокрема, як засіб впливу на глядачів, то в Україні ТБ здебільшого виконує... розважальну функцію. Варто лише порівняти програмне наповнення центральних мовників. На даний момент співвідношення інформаційно-аналітичних проектів до розважальних - вражаюче неспівмірне.

«1+1» - інформаційно-аналітичних проектів - сім: сюди входять новини та економічні й соціально-політичні розслідування («Гроші», «Територія обману»). Пізнавальних проектів - всього два: легендарні «Що? Де? Коли?» і «Світ навиворіт» - мандрівки нетуристичними маршрутами світу. А от розважальних проектів - аж чотирнадцять. Здебільшого це - різноманітні реаліті- і талант-шоу. Всього у «1+1» тридцять три (!) розважальні проекти - дев'ятнадцять нещодавно закінчилися, можливо, деякі продовжать свою історію у наступних сезонах.

«Інтер» - інформаційно-аналітичних проектів - чотири: це новини різного формату. Постійних суто розважальних - всього три - власні реаліті-шоу «Інтер» уже згорнув. Більше програм так званої соціальної направленості, на кшталт «Жди меня» і постановочних судових засідань (до речі, цій темі на каналі присвячені аж дві програми - «Судові справи» і «Сімейний суд»). Таких проектів на каналі - шість. «Інтер» обрав формат так званого storytelling (розповідання історій), який, фактично, жодного інформаційного чи пізнавального навантаження не несе.

ICTV - інформаційно-аналітичних проектів - чотири: це також новини. Проектів соціального характеру немає взагалі, окрім хіба що дитячої програми «Світанок», яка розпочинається о 6-й ранку (до речі, дитяча та молодіжна аудиторія сучасного телебачення якраз найбільше страждає - її інтереси не представлено взагалі). Розважальних проектів - сім, які представлені розважальними відео з Інтернету та шоу-бізнесовими темами. ICTV позиціонує себе як «чоловічий» канал, тому всі його серіали і більшість трансльованих фільмів - це кримінал і «чорнуха». Іншими словами, канал постійно плекає у своїй аудиторії культ ФСБ-шника, кримінального авторитета і пропагує насилля як найкращий (єдино можливий?) спосіб вирішення конфліктів.

«У телебачення є кілька функцій: інформативна, просвітницька і розважальна, - говорить Ілона Довгань. - Останнім часом у нас найбільше використовують розважальну. І виходить як у фільмі Good Night, and Good Luck («Доброй ночи и удачи» в російському перекладі), де головний герой говорить: «Якщо телебачення лише розважає, то телевізор - це просто ящик із лампочками». Для ТБ зараз важливе загравання з глядачем, рейтинги. Ми зовсім не думаємо, що ми несемо, тому показуються усі ці «Криві дзеркала» і т. ін., що працюють на отупіння людей. Сюди ж можна додати і всі ці програми за темами «таблоїд», «кров» - що завгодно, тільки б не думати. Телебачення і раніше, і зараз не повинно було копіювати російське. Ми копіюємо їхні підходи, формати, цінності, програми, серіали - інколи вони у нас взагалі ідуть напряму. Якщо вже розважати, то теж на достойному рівні. Розвивати своє, а якщо й транслювати російські концерти, то виводити в ефір і концерти з Лондона та Парижа. Думаю, глядачі із задоволенням це подивилися б».

І це канали, що вважаються інформаційними. Загалом же в українських медіа-холдингах таких мовників - один-два, усі інші - розважальні, музичні, кіношні, «жіночі», спортивні, тощо. Але навіть ці канали, які можна було б сформувати як культурний медіамайданчик, скоріше виступають в ролі придатку до шоу-бізнесу. Супутникове телебачення пропонує своїм глядачам окремий телеканал «Русское кино», який транслює більшу частину часу радянські та трохи російських фільмів. У нас же навіть на існуючі канали українське кіно ні сучасне, ні класичне не може пробитися. Коли ми останнього разу бачили по телебаченню фільми Довженка? А от «Іронію долі», «Москва сльозам не вірить» і т. ін. - будь ласка.

 ВЕЛИКЕ СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТБ

На пострадянському просторі телебачення свідомо відмежовують від освітньої чи просвітницької місії, скеровуючи у русло комерції. ТБ виконує функцію наркотику, який присипляє свідомість і дозволяє не думати - про це писали ще Орвелл і Бредбері. Бо якщо почнеться процес мислення, буде реально проаналізовано стан справ у країні - люди захочуть змін. А реформи тоталітарним режимам не потрібні. Як і знання історії.

До прикладу, у 2007 році «Інтер» випустив в ефір програму «Великі українці». Проект позиціонували як ток-шоу з інтерактивним опитуванням телеглядачів, а в міжпрограмний період - усіх громадян України щодо місця й ролі видатних державних і політичних діячів, військових, художників, учених, спортсменів, релігійних діячів тощо у національній і світовій історії. «Великі українці» втрималися у ефірі менше року - у сезоні з 2007-го по 2008-го. Один рік за 22 роки незалежності. Натомість у Росії є свій цілодобовий історичний телеканал «365 дней ТВ», у якого, серед іншого, є рубрики «Герои Победы» і «От Советского Информбюро». І виходить в ефір він уже вісім років поспіль. Зі своїми імперськими формулюваннями, з месіанством «слов'янської ідентичності». Тому і з'являються такі формулювання: «Ми з вами - єдиний і неподільний великий слов'янський телевізійний простір, який став невід'ємною частиною повсякденного життя мільйонів громадян Росії та України... У колі друзів, а ми з вами друзі, не прийнято говорити про паритети». Це - відповідь російських телеменеджерів, керівників НТВ, ВГТРК і «Первого канала» на заклик до об'єктивного висвітлення подій в Україні від керівників українських медіахолдингів («День» писав про це 4 березня у статті «Війна в... непрямому ефірі». - Авт.). І далі: «У Києві та інших регіонах, які контролює нова влада, нашим (російським. - Авт.) журналістам останнім часом стали постійно загрожувати... хочемо наголосити: всі ті вимушені заходи, на які пішла Російська Федерація, якраз спрямовані на те, щоб уникнути подібного сценарію у великому і малому». Такі ідеологеми - уже звичні для сусідських медійників. І якщо 22 роки вливати це в мозок людини і позбавити її альтернативних джерел інформації, то на що ми чекали?

 ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Той же «ТСН», який возив людей на Майдан, 2008 року поширив серед своїх журналістів і редакторів рекомендації щодо виробництва сюжетів: «90 відсотків новин, що входять до випуску, формуються за ознаками шести «С» та одного «Г». Йдеться про Скандали, Сенсації, Страх, Секс, Смерть, Сміх та Гроші». Ось такі «цінності». Тому кивати тільки на російських колег - лицемірно. Можливо, хоч цього разу наша «нова країна», як нас охрестив Володимир Путін, зможе вичистити свої авгієві стайні, зокрема й медійні. А для цього перш за все потрібно провести «люстрацію» у своїх головах.

«Телебачення має відповідати запитам суспільства і духу часу, - вважає Ілона Довгань. - «Криве дзеркало» зараз нікому не потрібне. Тому кажуть, що купа каналів, а дивитися нема що. ТБ має піднімати сучасні проблеми, бути креативним, але головне - чесним. Для багатьох ще досі телевізор залишається джерелом інформації. Люди часто рівняються на тих, хто на екрані, - копіюють політиків із ток-шоу, «світських левиць». Але це викривлені взірці. Мають бути справжні людські цінності, цінності гідності, на яких відповідно виховувати гідного громадянина. Я за те, щоб завдяки телебаченню люди піднімали свій рівень - були освіченими, культурними, рівнялися на достойні приклади, знали свою історію, своїх героїв. Побільше просвітницьких програм різного рівня - зараз є на це запит суспільства. Робити історичні фільми, документалки, виховувати патріотизм. Але це має бути не насильницьки, а так, щоб хотілося говорити українською мовою, щоб хотілося своєю державою пишатися. Наприклад, коли було Євро-2012 і коли наша збірна інколи вигравала, пам'ятаємо, які ми всі були горді, вивішували прапорці на машини. Або коли Кличко виграє, то одразу стає модно бути українцем і на Донбасі, й у Львові, і в Москві. Тому такими речами треба займатися, і не лише у сфері медіа. Тепер нам всім потрібно відчути міру відповідальності».