Останніх майже три місяці протистояння між громадянським суспільством і діючою владою стали певним тестом для медіа. Про те, хто подає найоб'єктивніші новини і за якими ознаками розпізнавати маніпулятивну інформацію у телеефірі, ми говоримо з медіаекспертом Наталією Лигачовою, керівником інтернет-видання «Детектор медіа» й однойменної громадської організації.

«Команда Ганни Безлюдної жорстко цензурує новини на «Інтері»

- Пані Наталю, з початку протистояння наповнення новин після перших кількох тижнів більш-менш об'єктивного інформування найсуттєвішої корекції зазнало на «Інтері». Чому цей канал зайняв чітку провладну позицію?

- Якщо розглядати ситуацію з 22 листопада, коли відбувся Євромайдан, то вона була хвилеподібною. Дуже обережно висвітлювали події «Інтер» та «Україна», подаючи насамперед майданний лайф та практично уникаючи політичних месиджів, критики влади, замовчуючи позицію опозиції. «1+1» фактично не приховував симпатій до студентського Євромайдану. Із каналів медіа-групи Віктора Пінчука ICTV давав менш об'єктивну «картинку», СТБ та «Новий канал» - ближчу до стандартів журналістики.

Суттєво змінилася ситуація після 30-го листопада, коли стався перший розгін Майдану владою. Якщо, наприклад, «Україна» фактично замовчала жорстокість та неадекватність дій «Беркута», то «Інтер» почав показувати події такими, якими вони були. Таку позицію, напевно, варто пов'язувати з присутністю тоді на каналі «людей Сергія Льовочкіна» - Ігоря Шувалова, Назима Бедірова, Лаврентія Малазонії. Ми знаємо, що уже екс-глава президентської адміністрації з тих чи інших причин є прибічником євроінтеграції України. Він більш «просунутий», розуміє, що є життя й після, умовно кажучи, 2015-го року, що репутація таки має значення навіть в українській політиці. Ще Льовочкін не має «зав'язаного» на Росію бізнесу, як Дмитро Фірташ, який володіє найбільшою часткою акцій «Інтер Медіа Груп». Саме таке висвітлення Майдану й стало, гадаю, «останньою краплею», яка призвела до звільнення команди Льовочкіна з «Інтера» наприкінці грудня. Після цього на каналі з'явилася жорстка цензура.

Звичайно, й до Євромайдану Фірташ зі своїми бізнес-інтересами був залежним від російських партнерів по нафто-газовому бізнесу. Щоб їм догодити, першим красиво «прибрали» (призначивши радником керівного директора Фірташівської Grоuр DF) ведучого «Подробиць тижня» Євгенія Кисельова, який займав жорстку антипутінську позицію. Коли в Україні загострилася суспільно-політична ситуація, на Фірташа почали тиснути вже одночасно й «сім'я», і російські візаві. Невідомо зараз достеменно, чи «групу Льовочкіна» просто «відсунули», чи, можливо, її все ж таки за домовленості обох акціонерів вивели з-під удару. Але ми бачимо результат: команда Ганни Безлюдної, яка прийшла і в новини «Інтера», після нового року жорстко цензурує всю інформацію. «Інтер» став головним провладним каналом, який має велике електоральне покриття, його дивиться базовий електорат Партії регіонів і, власне, Віктора Януковича.

- Ідеалістичною виглядала інформація про те, що Сергій Льовочкін хоче створити незалежний телеканал. Прес-служба «Інтер Медіа Груп» прояснила ситуацію: це буде нішовий новиннєвий канал, цільовою аудиторією якого хочуть бачити інтернет-спільноту. На вашу думку, це стратегічні плани маніпулювати свідомістю в іншій площині?

- Якщо дійсно є плани переформатування існуючого каналу в інформаційний - це свідчення того, що певні домовленості між Фірташем і Льовочкіним існують, вони не побили остаточно горщики. Але я не впевнена, насправді, що цей канал буде створений. Яким він може бути і чи буде взагалі, значною мірою залежить від подальшого розвитку подій у країні.

Головному каналу телегрупи на даному етапі відвели роль того, хто «забиває цвяхи» у свідомість мільйонних мас, які податливо сприймають маніпуляції. «Інтер» є зручним для перегляду його ефірів «головним» глядачем - умовно скажемо, Януковичем. Нинішній Президент і його команда хочуть, щоб в українських медіа було, «як Путін на телебаченні у Росії порєшал». Новий нішовий інформаційний канал може стати місцем прихистку команди Льовочкіна і майданчиком, де філігранніше працюватимуть з аудиторією, якій близькі сучасні інформаційні технології. А от з якими месиджами вони будуть це робити - покаже тільки час. Тобто, саме розгортання суспільно-політичних процесів визначатиме, якими в цілому будуть новини й на «Інтері», і на інших каналах медіа-групи.

«Якщо спробувати припинити мовлення «Каналу 24» - це збурить Львів»

- Яким чином глядач може зрозуміти, що його свідомістю намагаються маніпулювати? Які основні ознаки об'єктивності подачі інформації?

- Найперше, журналісти мають у новинах надати глядачеві принаймні дві точки зору. Друге - кожне повідомлення має бути аргументоване й ілюстроване фактажем. Наприклад, в ефірі кажуть: «На Майдані працює сотня охоронців, завербованих ЦРУ» - і не наводять ніяких доказів. Тоді це просто голослівна заява. Те саме, що й «наколоті апельсини», про які говорили у 2004-му.

Треба визнати, що часом навіть експерту складно відразу визначити, маніпулюють інформацією чи ні. Так, журналісти «ГромТБ» нібито знайшли людину, яку побили у підвалах Київдержадміністрації, чиє приміщення протестувальники використовують як свій штаб. Показують цю людину, йдуть у КДМА, спілкуються з протестувальниками, які їх потім начебто не пускають на другий поверх. Усе це супроводжується приблизно таким діалогом: «Із другого поверху немає входу в підвал» - «Ми знаємо, що саме таким шляхом можна туди проникнути». На цьому сюжет закінчується. У глядача залишається думка: а, журналістів не пустили - значить, щось там нечисто. Тим часом кореспондент «Надзвичайних новин» Костянтина Стогнія, що виходять на ICTV, через деякий час прийшла до КДМА й узяла коментар у багаторічного працівника технічних служб КМДА, який досконало знає усі ходи-виходи приміщення. Він засвідчив, що ніяких підвалів катувань там не може бути, вони все контролюють. Тобто журналісти, які працювали на місці і не збиралися маніпулювати, мали б знайти для коментаря тих, хто знає комунікації КМДА (як з'ясувалося, зробити це просто, бо ці люди ходять на роботу). Цього не зробили - отже, скоріше за все, сюжет на «ГромТБ» був маніпулятивним.

Не можна казати, що завжди дві точки зору дають телеканали, які підтримують Майдан. Немало емоцій, неперевіреної інформації звучить і в ефірі «5-го каналу», «Каналу 24».

- Чому влада повністю не перекриває кисень мовникам, які найоб'єктивніше висвітлюють народне протистояння?

- У влади чи її частини є розуміння: якщо в Україні зробити Китай чи Росію, то це означатиме остаточний розрив стосунків із Заходом. Мабуть, повної «білорусизації» можновладці не хочуть. (Хоча деякі їхні дії свідчать про протилежне). Напевно, є певні способи впливу на владу власників опозиційних каналів: Петра Порошенка й Андрія Садового. Ще. «Канал 24» - львівський. Якби спробували припинити його мовлення, думаю, це остаточно збурило б і так дуже неблагонадійний для влади проєвропейський Львів. Важливу роль для цих каналів відіграє підтримка глядачів і суспільства загалом. Коли перед «беркутівцями» поставили екрани, на яких демонструють «5-й канал», «Громадське ТБ», - їх глушать музикою, але не розбивають. Бо якщо це зроблять - отримають вибух нових протестів.

Слава Богу, плюралізм присутній в інформаційному телепросторі. Цьому сприяє й те, що «5-й канал», «Канал 24» мають невелике покриття. Рейтинговий «Інтер» охоплює потрібну владі територію: Схід і Південь, допомагає «Україна», трохи - державний Перший Національний. Цього провладного впливу, вважають, достатньо, щоб перекрити голоси тих, хто де-факто на боці протестувальників. Хоча, якби нічого не було на заваді, їх iз великим задоволенням «прихлопнули» б.

Акценти

«Про роль «підривної» роботи в організації журналістської революції»

- Коли Євгенію Кисельову, ще ведучому «Великої політики» на «Інтері», ставили питання про сервільність до можновладців, він відповідав, що найважливіше - зберегти прямі ефіри, які є ознакою існування у країні свободи слова...

- У «Великій політиці», «Шустер Live» звучало багато маніпулятивної інформації, програми виходили без незалежних експертів. Втім прямі ефіри дійсно давали змогу виступати опозиції - незважаючи на скандали у студії і «собачі бої». Найімовірніше, навіть це на каналі «Інтер» почали вважати великою небезпекою - і прибрали сповна неконтрольовані програми. Те, що залишається «Свобода слова» на ICTV, вважаю, що це значною мірою позиція власника - Віктора Пінчука.

- Один із провладних речників в ефірі «Шустер Live» заявив, що нехай, як у Росії, опозиціонери - їх меншість - говорять в ефірах малих каналів. Яка зараз реальна роль останніх в Україні?

- Ніхто не хоче показувати себе абсолютним диктатором. Навіть у Радянському Союзі були «Літературка» і «Таганка», де малочисельний прошарок інтелігенції знаходив поживу для розуму. Інша справа - усе це працювало у ручному режимі: інколи давали трохи більше свободи, періодично - приструнчували. Така керована демократія, зокрема контрольована свобода слова, в «мирний час» начебто вигідна будь-якій владі. Вона допомагає зберегти імідж і продовжувати діалог із зовнішніми партнерами, з інтелігенцією. Якщо ж влада відчуває для себе небезпеку, вона «закручує гайки». Але, як показав досвід того ж СРСР, необхідність мати навіть крихту неконтрольованої свободи слова врешті-решт призводить до змін у свідомості такої кількості громадян, якої під час криз достатньо для змін у суспільстві. Тим більше у вік iнтернету. У Росії путінську автократію великою мірою забезпечує величина території країни. Бо всі бояться хаосу. Хоча прийде час - й імперія розхитається.

У маленьких країнах легше проводити зміни. В Україні, думаю, це вже відбулося б, якби не фактор Росії. І значення навіть маленьких телеканалів насправді велике. Зараз ТВі зберігає спокійну позицію, але все ж таки симпатизуючи учасникам Євромайдану й опозиції. (Ми знаємо, що де-факто його фінансує, зокрема, позафракційний депутат Давид Жванія, чия позиція - між владою й опозицією). Новий канал «112», на мій погляд, створений iз метою маніпулювати свідомістю «просунутих» глядачів - такий висновок напрошується після перегляду ефірів. Хоча витончено впливати «112», як на мене, не вдається - є проблеми з журналістською командою.

Підтримує протестувальників інтернет-канал «Громадське ТБ», журналісти якого намагаються дотримуватися стандартів. Хоча в умовах стріму це не завжди виходить. На «ГромТБ» усе дивно. По ефірах видно, що присутній вплив, скажемо так, зовнішніх сил. Стрімко ввірвався в інформаційний простір канал «Еспрессо ТБ». Завдяки супутниковому телебаченню він дає якісну картинку з Майдану, багато стріму, збільшується журналістська команда - видно, що у канал вкладають кошти.

- Чи можуть бути масовими протести журналістів проти запровадження на каналах, великих і малих, провладної редакційної політики?

- Упродовж десь останніх півроку журналісти масово звільнилися з «Кореспондента», із «Форбса». На телебаченні, в основному, працюють люди, не готові до спротиву. Ще починаючи з 2006 року, коли «Інтер» переходив iз рук у руки, на цьому каналі «розмивали» кістяк, який, загартований подіями 2004 року, міг би чинити спротив цензурі зараз. Тому очікувати журналістських революцій не варто. Хоча в індивідуальному порядку звільнилося кілька людей iз Першого Національного, з «України».

Можливо, якась провина у тому, що тележурналісти не гуртуються і масово не заявляють про свою позицію, - у роботі медіапрофспілок. У 2004 році, коли спілку, за домовленістю кількох її лідерів, очолив Єгор Соболєв, він почав вести «підривну роботу» у колективах, невдоволених темниками: спілкувався з багатьма особисто. У результаті - жовтнева революція журналістів тоді стала прелюдією Помаранчевої революції. Останній масовий протест телевізійників був на «1+1» у 2010-му, внаслідок чого утворився рух «Стоп цензурі!». Це статус-кво, який наразі існує.

Важливим фактором для професійної солідарності стали масові побиття журналістів під час проведення акцій євромайданівців і жорстоке поводження правоохоронців iз медійниками. Це може стати підґрунтям для подальших солідарних дій. Усередині колективів телеканалів емоції невдоволення наростають. Сьогодні складно ­уявити, що Майдан просто розійдеться. Так само складно уявити, що після останніх ­трьох місяців, відколи постраждало при виконанні службових обов'язків близько півтори сотні журналістів, нічого не зміниться й у медійному середовищі. Якщо навіть, бува, введуть наджорстку цензуру, у якийсь момент, гадаю, станеться ще більш масштабніший протест. Журналісти пробуджуються разом iз громадянським суспільством.

Валентина Самченко, «Україна молода»

Фото - http://umoloda.kiev.ua