Як формується західна громадська думка про події в Україні? Певна річ, передусім через реакцію журналістів. Особливо, коли політики мимрять або не знають, яка в них думка. А як журналісти дивляться на Україну й що вони бачать в Україні? На це запитання нам допоможуть відповісти дві редакційні статті у двох доволі впливових американських виданнях. Зрозуміло, що таке редакційна стаття - це месидж, який видання приготувало як для суспільства, так і для політиків, і це інструмент формування громадської думки. Ось головний висновок редакційної статті Washingtonpost (22 січня) під промовистим заголовком: «Захід має вирвати Україну з путінської хватки»: Янукович своїми діями лише підсилює народне повстання проти влади; західні уряди «мають зробити значно більше, ніж вони роблять, для того, щоб не дозволити нації, яка прагне інтеграції з демократичним Заходом, перетворитися на колонію Кремля». Далі WP не соромиться дорікнути ЄС та американській адміністрації: «Деморалізовані лідери ЄС, здається, покинули Україну в мить, коли вони мали зупинити репресії Януковича... Адміністрація Обами виявилась дещо активнішою. Але Вашингтон має визнати роль Путіна в підтримці авторитарної моделі в країні, яка прагне реальної демократії...»

СТАТТЯ NEW YORK TIMES ЗВУЧИТЬ ТАК,

НАЧЕ ЇЇ ПИСАВ ПРОКРЕМЛІВСЬКИЙ ПРОПАГАНДИСТ

А тепер давайте звернемося до заклику New York Times ( Time for а Deal in Ukraine, 31 січня). Чесно скажу, її редакційна стаття звучить так, наче її писав прокремлівський пропагандист. Отже, згідно з NYT, Янукович «несподівано запропонував опонентам на Майдані серйозні поступки. Однак протести поширюються»; а це вже «несе в собі загрози». Далі ви побачите знайомий аргумент проянуковичівської пропаганди: «Янукович є демократично обраним президентом і намагатися відлучити його від влади за допомогою вуличного протесту без чіткого плану або згуртованого лідерства означає підштовхнути країну до ще більшого хаосу...» Он як: редколегія не знайшла в протестувальників ні плану, ні лідерів! І що ж NYT пропонує Майдану? А ось що: слід «серйозно поставитися до поступок Януковича й приєднатися до нього (!) в пошуках потрібного компромісу». У момент, коли світ починає усвідомлювати, що Янукович - не рішення, а проблема, шанована ліберальна газета закликає українців змиритися з режимом, проти якого вони повстали.

Таке ж розмежування позицій можна побачити й у німецькій пресі. Так, DieWelt співає ту саму пісню, що й NYT - Янукович обраний під час вільних виборів; опозиція вже була при владі й немає підстав вважати, що вона керуватиме краще; якщо вона знову прийде до влади «будуть нові заворушення. Європа мусить мати на увазі цей ризик». Наче збереження при владі Януковича не має ризику! У цей же час Zuddeutsche Zeitung вважає, що настав час для санкцій ЄС щодо Януковича.

Звісно, медійне поле в західному суспільстві не обмежується цими двома позиціями, й у ньому ви знайдете безліч відтінків. Можна прочитати приголомшливі за пронизливістю репортажі й побачити тонке розуміння; можна жахнутися від ступеня наївності й байдужості... Але все-таки основні видання, що турбуються про репутацію, пропонують своїй аудиторії здебільшого адекватну картину драматичної боротьби українців за свободу й гідність. Із європейських видань, за якими я стежу, мабуть, прикладом і об'єктивності, і розуміння є Economist, Financial Timesи Spiegel. Хоча одразу маю обмовитися: у мене немає можливості (і завдання) аналізувати широке медійне поле.

Є спільне для багатьох західних видань: їх непокоїть питання українського націоналізму та його подальшої еволюції. Так, одні видання намагаються побачити складність явища українського націоналізму та його зумовленість процесом формування української нації. У інших - націоналізм асоціюється лише з антисемітизмом і фашизмом. Немає впевненості західних журналістів і в можливостях лідерів опозиції - майже скрізь підкреслюється той факт, що ці лідери швидше слідують за подіями, а не очолюють протест.

ЩО ЗАХІДНІ ЛІДЕРИ НЕ МОГЛИ СКАЗАТИ ВІДКРИТО, ГОВОРИЛА ПРЕСА

Медійне бачення України, звісно, впливає на громадську думку західного суспільства, породжує в ньому подвійні відчуття. З одного боку, ми бачимо симпатії до українців у їхній боротьбі й захоплення їхньою самовідданістю. З другого - побоювання щодо того, куди заведе всіх українська революція. Звісно, взаємозв'язок між західним медійним сприйняттям України й тим, як дивляться на Україну політики, - аж ніяк не прямолінійний, і в ньому важко виявити причинно-наслідкову обумовленість. Так, якоюсь мірою NYT у своїй згаданій редакційній статті спробувала впливати на погляди Білого дому, а якоюсь вона передала те, що відчувають у офіційному Вашингтоні? Але те, що провідні західні ЗМІ відображають процес осмислення, який відбувається в західних політичних колах, - поза сумнівом. Причому до недавнього моменту побоювання й тривоги, пов'язані з подіями в Україні, як мені здається, переважували решту відчуттів. І те, що відобразили NYT і DieWelt, - прагнення побачити в Україні компроміс Майдану з Януковичем, вочевидь, ще минулого тижня було оптимальним для значної частини західного політичного істеблішменту сценарієм. Те, що західні лідери не могли сказати відрито, казала преса. Тепер уже очевидно, що для західних лідерів Україна стала важким і несподіваним одкровенням. Вони спочатку не чекали Майдану; коли Майдан стався, вони не вірили, що він стоятиме. Коли Майдан залишився, вони не знали, що з цим усім робити. Втручатися - ризиковано; он Путін стоїть на березі. Не втручатися - теж не можна. А що конкретно робити, незрозуміло, бо незрозуміло, чи зможе нова влада (і якою вона буде?) утримати хаос.

Але мені здається, що останніми днями в західному сприйнятті України сталися серйозні зрушення - насамперед під впливом західних ЗМІ та телеканалів. Західний світ здригнувся, побачивши насильство, що накриває Україну. Гадаю - просто впевнена, що всі західні лідери бачили знімки Дмитра Булатова і їм розповіли, що зробили з цією людиною. І їм уже зрозуміло, що до цих катувань причетні государеві люди. Тепер закликати Майдан до компромісів з Януковичем стало просто непристойно! Більше того, такі заклики ведуть до втрати репутації в західному суспільстві.

ПРИМИРИТИ МАЙДАН З ЯНУКОВИЧЕМ - НЕМИСЛИМО

Словом, якось невловимо, але очевидно західний світ почав усвідомлювати, що намагатися стояти осторонь і байдуже спостерігати, як тоне Україна, більше неможливо. Намагатися примирити Майдан з Януковичем - немислимо. І ми, поза сумнівом, побачимо зміну настроїв у західних медіа. Але вся річ у тому, що поки незрозуміло: чи зможе - чи встигне? - Захід знайти механізм впливу на українську ситуацію до того, як вона виллється в некерований хаос? І найголовніше: чи зможе Захід утримати Кремль від спроб утримати Україну - чи частину України - у своїх задушливих обіймах?

Лілія Шевцова, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі, спеціально для «Дня»

Фото - http://www.day.kiev.ua