Канал «Культура» показав фільм «Стеком і шаблею» про драматичний життєвий шлях скульптора Михайла Гаврилка, уродженця українського сходу, який став офіцером галицьких січових стрільців і брав участь у боротьбі за Українську державу. Цікаво, що коли підрозділ січових стрільців перебував на Волині, вони під командуванням Михайла Гаврилка за рік встигли відкрити 150 українських шкіл.

Слід сказати, що Галицька армія, будучи цвітом української інтелігенції краю, зібрала у своїх лавах дуже багато творчо обдарованих людей: письменників, поетів, драматургів, художників, композиторів, учених, педагогів. Вони могли б стати потужною основою культурного прогресу молодої держави. Але, на жаль, цього не сталося. Досі сперечаються про те, чи були шанси у об'єднаних УНР і ЗУНР вистояти. ...У наших сусідів поляків, у фінів, латишів, литовців, естонців шансів теж було не так вже й багато, але вони вистояли. Їм більше пощастило з «провідною верствою» (Д. Донцов).

Нам і сьогодні критично важливо з нею визначитися.

Мені якось довелося прочитати спогади вояка УПА про те, як він запитав у свого батька, який воював у 1919-1920 рр. за УНР, чому, вже маючи свою державу, її не уберегли? І він відповів: «Синку, якби ти знав, який це був балаган...»

Дещо про це розповідав у своїх мемуарах і командир полку «чорних запоріжців» армії УНР Петро Дяченко. У передмові Роман Коваль пише: «Чого ми відходимо, від кого тікаємо?» - запитували козаки у старшин, а старшини - у Петра Дяченка. Це ж саме питання ставив перед собою і командир полку Чорних запорожців. Перед ким ми відступаємо? Адже козацтво рветься до бою, шукає ворога, але наказ вищої команди спрямовує військо, повне вояцької снаги, на захід, до кордону...

Звертає увагу Дяченко і на жахливу бідність української армії, брак набоїв, взуття, сідел, рушниць, гармат, санітарно-медичної служби та медикаментів. Такий розпачливий стан існував, незважаючи на те, що «ми маємо все Правобережжя» з усіма величезними складами. Чому Петлюра (інтендант у часи першої світової) не скористався цим?! Чому ми, продовжував Дяченко, «опинилися в зимі без теплого одягу, без чобіт, чому наші старшини і козаки тисячами мерли на тиф, чому, нарешті, Галицька армія перейшла до білих москалів і хто її до цього змусив? У ті часи ми були вдесятеро сильніші від денікінських крилоослонних відділів, а чомусь весь час майже без бою відходили. Якщо б ми вміли шанувати нашу власну кров. На всі ці питання мусів би перед судом дати відповідь наш торішній уряд з Головним отаманом Петлюрою на чолі». Чорною плямою на репутації Петлюри залишається страта найталановитішого українського полководця того часу полковника Петра Болбочана. До речі, його судив суддя, який потім перебіг до білогвардійців. Болбочан незадовго до своєї трагічної загибелі так описав своїх майбутніх катів: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР іде назустріч большевизмові й большевикам! Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями...» Спогади учасників боротьби за Україну на початку минулого століття й сьогодні читаються як дуже сучасні, вкрай сучасні.

ЦИВІЛІЗОВАНА ДЕРЖАВА

На всіх наших телеканалах відчувається тривожність, навіть на тих, де прямо не реагують на те, що відбувається. Утім деякі відзиваються так, що краще б вони цього не робили.

На Першому національному академік Семиноженко зібрав круглий стіл «Українського форуму» на тему: «Політична ситуація в Україні: стан і перспективи».

Окрім головуючого зібралися такі персоналії, як Шуфрич (заступник секретаря Ради національної безпеки й оборони), нардеп Макєєнко, призначений В.Януковичем на посаду голови Київської міської адміністрації, комуніст Крючков, академік-археолог Толочко й два політологи: Цибулько і Яхно. Політологи трималися нейтрально, а всі інші навперебій демонстрували симпатії до нинішньої влади.

Пан Макєєнко вимагав від опозиції політичної безкорисливості, мовляв, нехай відмовляться від участі у виборах 2015 року, й тоді ми зможемо вести з ними повноцінні переговори. А що ж сам Макєєнко не подав їм приклад і не відмовився від крісла київського «генерал-губернатора»?

Нестор Шуфрич паплюжив мітингувальників на Майдані, ганьбив, апелював до їхньої совісті, абсолютно не вбачаючи жодних гріхів у діях самої влади. Щоправда, готовий був пообіцяти протестувальникам, якщо вони капітулюють, і деякі поступки. Зокрема, великодушно дозволив носити на мітинги заборонені 16 січня «ручними законами» каски. Повсталим Шуфрич запропонував здатися й покаятися, погрожуючи, що ніякої нової амністії не буде. Він натякнув, що й покарання винних за вбивства й катування людей теж не буде. Принаймні, так можна було його зрозуміти. Схоже на те, що Нестор відчув свою «зоряну годину», можливість продемонструвати Януковичу незламну рішучість, що може обіцяти кар'єрний зліт.

Археолог Толочко лякав публіку розпадом України. Цю тему експлуатують уже понад 20 років. Хочеться сказати тим, хто експлуатує: панове, а ви не розвалюйте Україну, й вона не розпадеться. Хоча тут дійсно є трагічна проблема: в ім'я єдності країни погодитися жити в концтаборі, зберігаючи цілісність в'язниці, чи створити нормальну цивілізовану державу на частині національної території? Я б, звісно, віддав перевагу цивілізованій державі, що охоплює всі наші території. І за це треба боротися. З власного досвіду знаю, ідея розколу на Півдні й Сході йде не з низів, вона продукується промосковською номенклатурою, начальством. Вона часто підтримується політиками в Києві, котрі прагнуть в ім'я своїх «ласощів нещасних» (за Т.Шевченком) шантажувати політичних опонентів розколом країни, грати на цій болючій темі. Щоправда, тут саме життя підриває нав'язувані схеми: коли повстання в Києві підтримується не лише Заходом України, а й Сходом і Півднем, коли люди наступають на владу, йдучи на кийки «Беркута» й ножі «тітушок» і в Запоріжжі, й у Дніпропетровську, й у Сумах, і в Харкові, й у Кіровограді, й у Черкасах, та й у самому Донецьку, й у Луганську, коли на допомогу киянам їдуть кримські татари, коли за українську свободу гинуть вірменин і білорус - це означає, що українська політична нація існує. Вона ще слабка, вона ще не сформована остаточно - але вона вже є. І це факт.

ПРОПЛАЧЕНІ НЕ ПІДУТЬ ПІД КУЛІ

А археолог демонстрував убогість філософії, вбачаючи в масовому народному протесті виключно «проплачених людей». Проплачені не підуть під кулі. Як не йдуть під кулі «тітушки», зникаючі при першому ж серйозному опорі. Цікаво, а влада у нас не проплачена? А «Беркут» не проплачений?

У всьому пан Толочко винив виключно протестувальників, не знайшовши жодного слова засудження дій влади. Дуже журився радянський академік з приводу знесення пам'ятника Леніну на Бессарабці в Києві й скаржився на «нецивілізованість». А звідки ж візьметься цивілізованість, якщо пострадянська номенклатура вже 23-й рік саботує декомунізацію України, всіляко сприяючи консервації радянщини? Досвід наших західних сусідів свідчить, що неможливо поєднати радянщину з нормальним європейським розвитком. І не треба тут кивати на Китай, Україна належить до іншого, європейського культурного світу: ми не конфуціанці, не даоси й не буддисти. Та й ще велике питання: як довго в Китаї комуністична ідеологія зможе уживатися з капіталізмом? Розчулювало обурення академіка з приводу поведінки українських студентів: мовляв, їм же платять стипендію, що ж вони «бешкетують»?

Академік не зрозумів, що як мінімум половина наших співвітчизників ніколи не погодяться з перетворенням України на протекторат Кремля.

КОНТРОЛЬ НАД ЗМІ

Комуніст Крючков закликав владу діяти проти протестувальників рішучіше (кривавіше?). Звісно, не шкодував чергових комуністичних звинувачень Майдану у «фашизмі», а лідерів опозиції називав «триголовою гідрою». Це прибічник влади так шукає взаєморозуміння з опонентами?

Крючков полум'яно закликав владу встановити повний контроль над ЗМІ й почати полювання на відьом, зокрема розібратися з тими ЗМІ, які належать олігархам. Досадував «пролетарський революціонер», що досі не з'ясували, на кого ці ЗМІ працюють. Сподіватимемося, що товариш Крючков знає, на кого працюють комуністи. Тут-таки «вірний ленінець» закликав підняти проти Майдану Південний Схід України. Під диктування комуністів Партія регіонів, поза сумнівом, може піти дуже далеко, набагато далі, ніж уже зайшла сьогодні. Питання: як виходитиме?

Словом, це був не круглий стіл, а чергова пропагандистська акція Адміністрації президента, причому вельми незграбна. Усі ці діячі не бачать головного в подіях, що відбуваються нині: це не протистояння між владою й опозицією, це зіткнення між владою й народом. А опозиція тут виявилася в ролі прокладки або буфера (кому як більше подобається) між ними.

Ігор Лосєв, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua