Її називають одним із найсильніших менеджерів в українському медіа-просторі. Про неї ходять міфи як про жінку, яка цінує в людях вірність і «викидає» їх за хамство. Їй зробив пропозицію сам Валерій Хорошковський. Із січня нинішнього року вона, 34-річна Ганна Безлюдна, – генеральний продюсер каналу «Інтер»

За той ранок це вже була друга зустріч. Кава з молоком і «радянський» дитячий сирок – такий сніданок генпродюсера одного з найбільших національних телеканалів. Ми почали розмову під гуркіт коліс давно постарілих київських трамваїв. Вона запитала: «Може, зачинити вікно?» – «Ні, шум не заважає».

Ви не любите трамваї?

Ні, не люблю. Вони заважають моєму авто. Трамваї – старий транспорт, який віджив своє.

А що ще заважає вашому життю?

Нічого. За великим рахунком, мені й трамваї не заважають.

«Ганна Віталіївна», «Ганна Безлюдна», «пані Безлюдна», «Аня» – як до вас зазвичай звертаються?

Залежно від того, з ким я спілкуюся. Більшість журналістів мене називають на «ви», по імені та по батькові. Але ті, хто знає мене багато років, називають Аня й на «ви», або ж Аня й на «ти», залежно від того, чи є історія стосунків.

Часом журналісти надають перевагу спілкуванню на «ти» і це не передбачає фамільярності у стосунках.

Передбачає. Це питання позиціонування і не більше. «Ти» і «ви» жодним чином не впливає на ставлення людини до мене чи на моє – до неї. Це не свідчить ні про більш близькі стосунки, ні про більш відчужені. Так, як мене виховала мама, як я відчуваю, так я й поводжуся.

А до батьків ви як зверталися?

На «ти», звісно. Для меня навіть питання не виникало.

Ви виховувалися в місті?

Я із Сум.

О, Ви виростали по сусідству з нинішнім Президентом!

Ні. Я родом із Сум, а він – із Недригайлівського району Сумської області. Якщо йдеться про земляцтво, то ми, звісно, земляки. Але у тому житті ми не були знайомі, принаймні тому, що ми різного віку.

Чи обговорюєте ви як керівник каналу сьогодні інформаційну політику в державі, наприклад, із Президентом чи прем’єром? Чи часто доводиться зустрічатися?

Таких зустрічей не було взагалі.

А коли працювали в інформаційній службі «Інтера», у другій половині 90-х?

Тоді зустрічі відбувалися. Але точно – не з Президентом.

Аню, як на думку керівника каналу національного рівня, наскільки потрібні зустрічі між керівниками медіа та першими особами дер¬жави для обговорення «гарячих» питань?

На мій погляд, особисте спілкування завжди дає оптимальніший результат. Моя професія – робити телебачення. Якщо говорити про мене, чи цікаво було б мені, приміром, зустрічатися, то, звісно, цікаво. Принаймні встановлюється контакт, ти краще розумієш людину. І потім, коли щось відбувається, якісь події, звучать заяви, то це накладається на певний образ, який вже склався у тебе, є відчуття цієї людини. Я б однозначно взяла участь у подібних зустрічах, якби вони відбувалися.

Вас називають залізною леді. Що означає бути сильною?

Не знала, що так називають. Вважаю, що жодної різниці немає, сильний чоловік чи сильна жінка. Є або дужа людина, або ж – слабка, стать на це не впливає. Це генетика й виховання, от і все. Є чоловічі й жіночі нюанси поведінки. Але це вже інша тема.

У вас ніколи не було істерик?

Не було. У мене – не було.

І плакати не доводилося?

Ні. Я й у дитинстві рідко плакала.

І коли коліна об асфальт зчісували?..

Мені мама казала: «Анечко, вставай-вставай, зараз все минеться. Уставай, все добре». І все.

Найближчим часом ви не плануєте змінювати свій сімейний статус?

Я не хотіла б про це говорити. Принципово.

Закритість приватного...

Не приватного, а особистого.

...закритість особистого життя, це для вас принципова позиція, чи не так?

Завжди. Моє особисте життя нікому крім мене й моїх близьких не цікаве.

Гаразд, а чи має бути відкритим особисте життя публічних людей, на ваш погляд?

Я так не вважаю. Наскільки людина публічна, настільки вона має бути готовою до того, що її життя буде відкритим. Особисте й приватне – різні речі. Людина публічна має бути готова до того, що її приватне життя викликатиме інтерес, і отут уже – питання етики, культури в суспільстві й культури журналіста.

Що таке приватне життя? Розумієте, можна, наприклад, запитати держчиновника, «чи часто ви літаєте на своєму приватному літаку?». Це, напевно, можна запитати. А от «чи кохаєте ви свою дружину?» – цього запитувати вже не можна. Ви відчуваєте різницю?

А вона є?

Колосальна!

А як з папараці, які існують у всьому світі?

Я професійно проти них!

В Україні немає професійних папараці – це плюс чи мінус?

Це мінус. Я навіть знаю, чому їх немає. Причина – у лінощах. Лінь зайвий раз подумати, ліньки рано встати. Ще, можливо, прокинувся б, якби сказали, що о п’ятій або четвертій ранку ось там сиди й знімай, тоді, мабуть, сидів би й знімав. Але ще ж і подумати про це треба. А ось це вже викликає проблеми в більшості.

Дається взнаки якість освіти, чи те, що в журналістиці працюють випадкові люди?

Це навіть якість не освіти, а виховання. Низький культурний рівень, невимогливість до себе. На будь-якому рівні. Це колись мине, звісно, але просто неможливо порівнювати відсоток людей, які розуміють це. Їх 10, можливо – 25%, я не підраховувала. Але їх – меншість. Ось коли їх кількісно буде більше, то будуть і якісні зміни у всьому. Зокрема й у тому, про що ви запитали. Просто ліньки.

І ви не пов’язуєте це з певним почуттям страху?

Взагалі не схильна вважати, що українцям властиве почуття страху. Я тут народилася й живу. У мене є достатня частина, окрім польської, ще й української крові. Українці – таки безстрашні люди. Ледачі, але безстрашні.

Аню, подейкують, що у вас дуже жорсткий характер.

А як ви вважаєте?

Є різниця між тим, як бачите себе ви і як вас сприймають інші?

Стовідсотково. І мені це подобається.

Так само, як документальне кіно? Аню, коли ви востаннє знімали документальне кіно як автор?

Я взагалі не знімала документальне кіно як автор. У моєму нинішньому розумінні те, що я знімала, це – публіцистичні програми. Як автор я хочу займатися документальним кіно, це правда. Але я не знаю, коли матиму для цього можливість і час.

З часом, я так розумію, кепсько у всіх. Молодість не заважає у цій справі? Яку роль грає досвід?

Вік має значення, і досвід теж. Взагалі для телебачення вік має своє значення. У нас фактично дуже молода журналістика. Просто тому, що в нас країна така: якщо хтось більш-менш чому-небудь навчився й щось уміє робити, то – хлоп! – і він одразу начальник.

Ви така людина. Вам, здається, 34. Хіба ваш випадок – не «хлоп» і ви – начальник», ні?

Я – «хлоп» (сміється). У мене дуже успішна кар’єра й дуже рання. Я «хлоп» ще у двадцять п’ять років, якщо так відповідати. Тоді мене призначили шеф-редактором служби новин «Інтера». Таких історій, як моя, можна набрати, думаю, з десяток, але точно – не сотню.

Я могла б, взагалі-то, і досі прекрасно працювати журналістом у новинах, і я була б не найгіршим репортером, тому що це – моя професія, в якій я дуже добре розбираюся. Але життя якось так складається, що як тільки ти можеш зробити щось більше, то відразу починаєш організовувати, створювати більше. Ось таке в мене життя.

А ви, напевно, змалечку були лідером? Відвідували дитячий садок?

Аякже, так. Я ходила до садочка.

А хто від вас більше плакав, хлопчики чи дівчатка?

Звісно, хлопці. Але в мене зі спілкуванням чи позиціюванням у суспільстві ніколи проблем не було. Зокрема й у дитячому садку.

Відомо, що ваш гардероб сьогодні радикально змінився: від суто чоловічого до елегантного жіночого, спортивного, але жіночого. Це було ваше особисте рішення – змінити одяг? Чим воно було викликане?

Самовідчуттям.

Із ким ви радилися, коли купували сукні та костюми?

Маю близьку подругу, і вона не зі сфери моди. Це – Іра Іонова.

Нині Ірина – головний режисер вашого каналу. Вона дійсно має досить хороший смак.

Стовідсотково згодна з вами.

Іонова, до речі, свого часу працювала на «1+1». Коли там придбали британський формат програми «Найрозумніший» і зняли кілька програм із вчителями, військовими, дітьми, то зупинилися саме на останніх і... вгадали. Подейкують, це була ідея Ірини.

По-моєму, так. Але вона дуже скромна людина й у цьому ніколи не зізнається.

«Інтер» теж купуватиме чужі «формати» чи робитиме ставку на власні ідеї?

Знаєте, поки що я вибрала б перший варіант. Якісне виробництво існуючих форматів.

Наскільки важко адаптувати різні закордонні програми у нас?

По-перше, це залежить від ідеї. Тобто потрібно дуже чітко розібратися, чи сприймуть цей формат в Україні. А це вже питання твого професіоналізму й інтуїції.

А ви покладаєтеся більше на професійність чи на інтуїцію?

У виборі формату?

У виборі і людей, і форматів.

Це різне. Якщо йдеться про формати, то все-таки більше 50% – це професіоналізм, решта – інтуїція, а не навпаки.

А щодо людей?

Напевно, навпаки.

Ви ставите на розважальні програми чи на інтелектуальну публіцистику, ток-шоу, розслідування тощо?..

Не знаю, чи не зарано, звісно, про це розповідаю, але ми в новому сезоні запускаємо взагалі не розважальний проект-формат, я навіть не знаю, як його визначити, чи то соціальний, чи то суспільно-політичний. Але це навіть більше, ніж телевізійний проект.

Цей формат із Британії, йому вже кілька років і він називається «Великі британці». Уже були «Великі французи», «Великі поляки», «Великі португальці» тощо. Багато країн купили цей формат, і ми його теж купили, робитимемо «Великих українців». Коли нація, точніше, вибачте, не нація, а громадяни України, її мешканці вибиратимуть сотню великих українців, з неї – десяток, і потім, відповідно, великого українця. Але для початку, звісно, виникне запитання: а хто такий українець, кого вважати українцем? І для нашої країни воно буде досить актуальне.

Савік Шустер відмовився підписувати контракт з «Інтером» зараз?

Це неправда. Ми зараз підписуємо контракт на тих умовах, про які ми домовилися із Шустером. Ми – двоє дорослих, нормальних людей, досить по одному разу з обох сторін назвати умови, домовитися, і більше до цього не повертатися. Я так зрозуміла. І наскільки я зрозуміла Савіка, він розуміє так само. От і все.

Окрім Шустера є ще інші відомі особистості, з якими ви плануєте працювати? Наприклад, Євгеній Кисельов із Москви?

Ви знаєте, я думаю, що відповіла б так: на «Інтері» зараз з’явилося досить нових облич, приміром, в інформаційному мовленні, у «Подробицях», там і Гомонай, і Руслан Сємєчкін, як мінімум, це взагалі нові обличчя. Усе залежить від формату.

Той формат, який Савік робить зараз на ICTV, або ж ті формати, які він робитиме на «Інтері», – це те, що його надто хвилює. Він досить глибока людина, що не часто, на жаль, зустрічається в нас на телебаченні. І люди це завжди відчувають. Ось це дуже важливо. І тому постає питання: а чи цікавий Євгеній Кисельов? Так, він, безумовно, професіонал. Але чи потрібний він зараз «Інтеру»? Звісно, ні. У нас своє життя, у нього – своє життя. І все. Така моя відповідь.

А чи потрібен «Інтеру» Вахтанг Кіпіані?

Я б не заперечувала. Але поки що не розкриватиму секретів.

Аню, чи залишаєте ви в ефірі програму, яку вела Наталя Сумська?

«Ключовий момент»? Так, залишається. І залишається програма «Усе для тебе». Це успішні формати. Щодо першого проекту, то ми не плануємо принципових змін. А навіщо? Гарна ведуча, вона подобається глядачам, її сприймає аудиторія. У програмі «Усе для тебе» ми змінюємо формат.

А як би ви охарактеризували телебачення: тут головне технологія чи важливий і людський фактор?

Я вам скажу, що тут людський фактор – основний, це дуже особистісний бізнес взагалі.

Ви готові терпіти хамство заради зірки в ефірі, яка приносить прибуток?

Не думаю. Я взагалі хамства не терплю. Знову ж таки, мене так виховали, і я не збираюся порушувати свої життєві принципи, це для мене важливо. Я просто нікому не дозволяю поводитися зі мною по-хамськи. Я не дозволяю на себе кричати, але це – з дитинства. Мама так сказала: ніколи не дозволяй на себе кричати. Усе, крапка.

Ви увесь час згадуєте про маму. А тато?

Батько помер три роки тому. Втім, ключову роль у вихованні мене й сестри відіграла мама. Батьки розлучилися, коли мені було одинадцять років.

Яких слів ви не дозволяєте собі вживати в ефірі?

Звісно, нецензурних. Якщо це раптом прийде в голову. Можливо, я неправильно зрозуміла ваше питання?

Абсолютно правильно. Ви прибрали з ефіру «Камеді клаб» і поставили «Бійцівський клуб»? Ви проти гумору «нижче пояса» і слів, наприклад, «дупа»?

Так, я не пам’ятаю, хто сказав: «Цікава справа: дупа є, а слова немає». (сміється) Ні, неправильно. Ми розсталися з «Камеді клаб Україна», акцентую увагу, що це – не «Камеді клаб», це дві різні програми, російська й українська. Для цього були дві причини: надмір вульгарності та низькі рейтинги. І ми створили власну нову програму спільно зі студією «95-й квартал». Ми не просто поставили її, ми її створили – «Бійцівський клуб». Ось так буде правильно.

А які позиції на «Інтері» в Андрія Скрябіна та Наталі Могилевської?

Я б хотіла, щоб вони залишилися ведучими програми «Шанс», можливо, ще якоїсь програми, оскільки ми обговорювали низку нових форматів. Я вважаю, це вдалі обличчя каналу, і хотіла б, щоб вони продовжували працювати на «Інтері». Мені здається, що наше бажання взаємне.

А скільки вам потрібно часу, щоб добре виспатися?

Полюбляю поспати не менше восьми годин.

І ви – не тусовочна людина.

Ні, я цього не люблю. У мене є коло близьких друзів, з якими мені дуже комфортно. По-перше, я фізично стомлююся. Ви мені скажіть, тусовочна людина – це вечір, як правило, ніч... Ну, а спати коли? Елементарно відпочити? А ще ж є якесь життя окрім тусовок. Тому, якщо вибирати між нормальним людським життям і тусовками, то, звісно ж, я виберу перше.

Що означає «нормальне людське життя» для генерального продюсера?

Як і для будь-якої людини. Яка різниця, яку посаду людина займає?

Ви самі купуєте продукти в крамницях?

Так, трапляється.

Один відомий шведський мільйонер їздить за продуктами сам і ввечері, коли в магазинах – знижки.

Це вже зараз, коли він створив «ІКЕА»? А ви як гадаєте, я вже створила «ІКЕА»?

А коли ж ви плануєте створити свою?

Як Бог дасть.

До речі, яке місце у вашому житті займає церква?

Суттєве. Я серйозно до цього ставлюся й не жартую на цю тему.

Які особистості стали для вас авторитетами?

Мама.

А крім мами? Особистості рівня Івана Павла ІІ, про якого ви знімали фільм?

Складно сказати. Я вважаю, якщо ніяке конкретне ім’я відразу не пригадується, то, напевно, немає такого... Звісно, це сукупність людей. Наприклад, замолоду я відкривала для себе всяких там письменників, це впливало. Подивилася якісь фільми – теж впливало...

А яких письменників ви відкривали замолоду?

Я прихильниця російської класичної літератури, і дуже люблю Ахматову..

Вподобання у музиці?

Що-небудь запальне.

Ви запекла мандрівниця?

Я дуже люблю Європу. Франція, Італія, Польща – мої улюблені країни.

Із комфортом, зі зручностями...

Так, я люблю комфорт, зручності, не приховуватиму цього, щоб машина, речі, готель...

...гарсони?

Так, і це також. Куди ж подінешся? (сміється)

А яку останню страву ви самі для себе приготували?

Ой! Слухайте, це також, знаєте, не моя тема. Я не люблю куховарити.

А як же нормальне людське життя?

А що, скажіть, це – лише вміти готувати? Якщо вас побут цікавить, то я, приміром, із задоволенням прибираю у квартирі. Хоча зараз теж цього не роблю через брак часу. Моє життя тепер по-іншому влаштоване. Я ще не зустрічала, щоб прибирали так, як я прибираю, – так само якісно й залюбки. Але куховарити – не люблю.

Якщо ви плануєте своє життя, то коли збираєтеся завершити кар’єру і зайнятися улюбленою справою?

Моя робота – це і є моя улюблена справа. Це для мене не просто спосіб заробляння грошей і не просто кар’єра. Мені дійсно пощастило – я люблю те, чим займаюся. Але можу перефразувати: чи планую я займатися цим так інтенсивно? Звісно, не все життя. Десь у найближчому майбутньому є кілька завдань, які потрібно реалізувати, і я б хотіла влаштувати своє життя якось спокійніше. Але це не означає, що я не займатимусь телебаченням. Неодмінно.

Це передбачає, що ви «сядете» в ефірі?

Ні, ні, я так не вважаю. Тобто я взагалі так не думала, відповідаючи на ваше питання. Як продюсер, а це у мене добре виходить, я не бачу себе ведучою. Навіщо мені це? Але мені як журналістові було б цікаво знімати документальні фільми.

Чи можуть сьогодні у вітчизняну пресу повернутися циркуляри (темники) зразка 2004 року, як і що висвітлювати?

Ні, я гадаю, що ні. Країна інша, це неможливо. Ми повинні визнати, що в країні є свобода слова. Які темники? Як це можливо, наприклад, вам їх спустити? Ви що?.. Та ви ж їх просто не робитимете. От якби зараз хтось мені намагався вказувати, як і що мені робити?! Як вони можуть впливати? Це ж абсурд. Як дорослу, нормальну людину можна змусити щось робити? Не робіть. Це теж питання позиції журналістів, менеджерів. Люди часто бояться й не вміють відмовляти. А треба цьому вчитися. Доросла людина має вміти це робити. Я вважаю, що часто потрібно ставити запитання собі, а не – чому мене змусили? Що, дуло тобі тримали біля скроні?

До речі, ви вмієте стріляти?

Так.

Із першого разу в ціль влучаєте?

Залежно...

Від зброї чи від ситуації?

Від атестації. Я люблю стріляти. І стріляю добре. Наприклад, сорок вісім із п’ятдесяти. Вас влаштовує такий результат?

Цілком!

Довідка

Ганна Безлюдна, 34 роки, генеральний продюсер каналу «Інтер». За освітою – журналіст. На телебаченні працює з 1991 року. Мала власні авторські програми: «Просто так» (молодіжна програма), «Чорним по білому» (газетний огляд) та інші. Працювала в Associated Press. З 1997 по 2001 була продюсером служби інформації телеканалу «Інтер» та шеф-редактором інформаційно-аналітичної служби. Останнє місце роботи перед новим призначенням – генеральний директор ЗАТ «Українська медійна компанія» (засновник каналів К1 та К2).

Розлучена, дітей не має. Короткий час була дружиною Василя Горбаля (нині народний депутат від Партії регіонів).

Про Безлюдну заговорили не лише через скандальну ситуацію щодо реорганізації каналу, а й через Савіка Шустера, якому генпродюсер «Інтера» зробила цікаву пропозицію. Безлюдна запропонувала Шустеру у 2,5 раза вищий гонорар, ніж він отримує зараз. За інформацією видання «Коммерсант», заробітна платня журналіста, який працює в Україні за запрошенням Віктора Пінчука уже два роки, становить майже $50 тисяч на місяць...

Ольга Годованець, журнал «Главред»