Тільки тваринний страх може так гнати людину, що вона, в нестямі несучись стрімголов, може сама себе загнати в пастку.Проштовхнувши через Раду п'ять законів, ухвалених депутатами від ПР і КП і окремими позафракційними, які примкнули до них, із безліччю порушень як внутрішнього законодавства, так і міжнародно-правових зобов'язань України, Віктор Янукович зробив величезний стрибок у мишоловку, з якої його вже не випустять ні окремі люди й країни, ні обставини. Особливе задоволення має, звичайно, відчувати Володимир Володимирович, який із нетерпінням очікував, коли вже Віктор Федорович остаточно забуде завчені слова про євроінтеграцію й дійде до кондиції невиїзного Олександра Григоровича. 

І, так би мовити, опиниться в його безроздільному розпорядженні. Підписання закону №3879 цей момент наближає як ніякий інший учинок президента України. 

Back to USSR! Регіонали й комуністи повернули до Кримінального кодексу статтю про наклеп. Там вона сусідила з таким кримінальним злочином, як образа, з 1960 року. «За тоталітарного режиму СРСР це виглядало абсолютно органічно: статті служили зрозумілим цілям, а обвинувальні вироки за анекдоти, публіцистику й інші форми свободи вираження поглядів не засуджувалися більшістю суспільства», - каже медіаюрист Олександр Бурмагін, нагадуючи, як 2001 р., коли обидві статті було декриміналізовано (на настійну вимогу нардепа М.Бродського. - Ред.), Україну вітали із цим демократичним досягненням різні міжнародні організації, Рада Європи, США. 

«Без перебільшення це був один із кроків реального забезпечення з боку держави стандартів свободи слова. Адже й після 1991-го за наклеп виносили вироки! За радянською традицією справи порушували або проти журналістів, які висвітлювали факти корупції, або проти громадських активістів, котрі дозволяли критикувати чинну високопоставлену й не дуже владу. І саме через цю каральну мету застосування ст. 125 КК держава Україна встигла програти з 1997 по 2001 р. дві справи в Європейському суді з прав людини. В обох випадках суд визнав порушення державою ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що захищає свободу слова», - каже Олександр Бурмагін. 

Нагадаємо, у справі «Ляшко проти України» журналіста піддали кримінальному переслідуванню, яке тривало п'ять років, за навмисний наклеп у друкованому творі й за зловживання посадовим становищем. Майбутнього нардепа не посадили із суто технічних причин - перше правопорушення було декриміналізовано, а щодо другого - минув строк давності. 

Про те, що стаття про наклеп стосується не тільки журналістів, а й усіх громадян України, нагадує справа «Марченко проти України». Історія така: голову однієї з шкільних профспілкових організацій Всеукраїнського об'єднання солідарності трудящих притягнули до кримінальної відповідальності за наклеп, який нібито містився в його скаргах до КРУ й прокуратури на директора, й участь у пікеті. Йому призначили покарання у виді позбавлення волі строком на один рік, із відстрочкою виконання вироку строком на один рік і зі сплатою штрафу в розмірі 200 грн. 

Як відомо, у 2012-му, у рік парламентських виборів, уже була спроба повернути до КК статтю про наклеп: тоді законопроект зареєстрував депутат-регіонал Журавський. Однак у тому випадку, нагадує О.Бурмагін, висновок науково-експертного управління Верховної Ради був категоричний: «Ухвалення запропонованих змін призведе до порушення міжнародних зобов'язань щодо дотримання стандартів свободи слова, взятих Україною перед Радою Європи й викладених у Резолюції №1239 (2001) Парламентської асамблеї Ради Європи «Свобода вираження поглядів і переконань і функціонування парламентської демократії в Україні» та Рекомендаціях №1513 (2001) Парламентської асамблеї Ради Європи «Виконання обов'язків і зобов'язань, узятих Україною при вступі до Організації». 

Не сумніваємося, експертиза законопроекту №3879 дала б такий самий висновок. Та її не було взагалі! Всупереч прямій нормі закону про регламент ВР, який порушили під час «ухвалення» цього закону вздовж і поперек. 14 січня його зареєстрували, 15-го передали в 15 комітетів, а 16-го - внесли в порядок денний й відразу, за 10 секунд, «ухвалили». При цьому у відповідній закладці з переліком комітетів, які мали розглянути проект і зробити висновок. Опівдні в п'ятницю було всього три візи з 15. Про те, що закон, серед іншого, істотно змінює умови роботи всього телекомунікаційного ринку, а тому є регуляторним актом і мав пройти громадське обговорення, теж, виходить, «забули». Хоча тут точніше - «забили»: у законі зазначено, що надавати послуги доступу до Інтернету мають право тільки власники ліцензії, однак жоден чинний нормативно-правовий акт такої ліцензії не передбачає! 

Перелік норм, які провідні медіаорганізації України й світу, політики демократичних країн і міжнародних інститутів уже оцінили як «узаконену диктатуру», «зухвалу спробу повернутися до тоталітаризму», «узурпацію влади», загалом як «антидемократичний закон», мабуть, найм'якіше, що міг почути з цього полюса цивілізації Віктор Янукович. Але він не почув.

Таким чином серед іншого ми отримали й ст. 151-1 КК України - «наклеп», а на коло осіб, яких вона торкнеться і заради чого її, власне, ухвалювали, вказують ч. 2 і ч. 3. «Увесь цинізм влади в тому, щопрофесійна діяльність журналістів вважатиметься кваліфікуючою ознакою, тобто такою, що обтяжує відповідальність. Якщо просто наклеп - це штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів, або громадські роботи до 200 годин, або виправні роботи до одного року. За наклеп у «творі» у ЗМІ або мережі Інтернет - це штраф від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів (5100 грн), або громадські роботи від 150 до 240 годин, або виправні роботи до одного року. Якщо ви розслідуєте і пишете про корупцію, зловживання й посадові злочини - для вас ч. 3 ст. 151-1 КК, «наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, - карається виправними роботами на строк від одного до двох років або обмеженням волі на строк до двох років», - роз'ясняє медіаюрист Бурмагін. 

За його словами, аргументи авторів законопроекту №3879 про те, що така відповідальність існує в деяких країнах Європи, - локшина на вуха обивателя й напівправда. 

У деяких кримінальних кодексах справді такі склади злочинів є. Однак вони не застосовуються в практиці вже кілька десятиліть. Ті ж винятки, що дійшли до ЄСПЛ, мали негативні наслідки для держави, бо застосування кримінальної відповідальності за професійну діяльність журналістів, інші форми свободи слова не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Подейкують, що натхненники закону №3879, переконуючи президента в «нормальності» законопроекту «Колесніченка-Олійника», посилалися на досвід США, де до організацій, які фінансуються з-за кордону, теж є вимога реєструватися в статусі «іноземного агента». З деякими з них Віктор Федорович якщо не знайомий, то чув про них - оскільки і він, і його найближче оточення користується послугами лобістських організацій і людей, які зобов'язані повідомляти в Мін'юст США про своїх зарубіжних замовників і заплачені ними суми. Тому, за ідеєю, повинен якщо не знати, то здогадуватися про відмінність, яка міститься в «Акті реєстрації іноземних агентів» (Foreign Agents Registration Act (FARA), і підписаному ним законі, який атакує значну частину інститутів громадянського суспільства й незалежних ЗМІ України. А різниця в тому, кого вважати іноземними агентами і що розуміти під політичною діяльністю. В американському випадку йдеться про фізичних або юросіб, що діють «за наказом, на прохання, під керівництвом або під контролем іноземного принципала» і при цьому займаються політичною діяльністю в його інтересах. 

Під політичною в акті мається на увазі діяльність, спрямована на зміну позиції федерального уряду США або частини населення з приводу внутрішньої чи зовнішньої політики США або стосовно іноземного уряду чи політичної партії. При цьому акт передбачає, що до іноземних агентів не належать новинні ЗМІ й прес-служби, газети й інша періодика, якщо власниками на 80% і керівниками медіа є громадяни США, і якщо це ЗМІ не фінансується зарубіжним урядом, партією або компанією.

«Закон націлений на лобістські фірми, а не на організації громадянського суспільства, які діють у США й отримують фінансування з-за кордону... Влада деяких країн помилково розглядає цей закон як такий, що обмежує можливість організацій громадянського суспільства реєструватися й працювати. Зовсім ні. Закон не передбачає ніякого податку й не обмежує розмірів фінансування, яке організація може отримувати з-за кордону», - роз'ясняло посольство США у Москві, коли в Росії ухвалили поправки до законодавства про «іноземних агентів», посилаючись так само на американський досвід. 

І слід сказати, що російський варіант, так само як і український, «заточений» на протидію фінансовій допомозі інститутам громадянського суспільства й незалежним ЗМІ з-за кордону, все-таки має перелік винятків: до політичної діяльності, що є головною для визначення організації «іноземним агентом», у Росії не належить діяльність у галузі науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я, профілактики й охорони здоров'я громадян, соціальної підтримки й захисту громадян, захисту материнства і дитинства, соцпідтримки інвалідів, пропаганди здорового способу життя, фізичної культури і спорту, захисту тваринного й рослинного світу, а також доброчинна діяльність. 

Автори й замовники українського закону, судячи з усього, вирішили, що подібний виняток - розкіш для громадських організацій і благодійних фондів України. Краще, як кажуть, «пєрєбдеть», а то мало чого... Окремі нововведення закону «Колесніченка-Олійника», до речі, вражають просто патологічним бажанням не тільки поставити під контроль третій сектор, який веде діяльність на закордонні гранти, а й дістати задоволення від, по суті, принизливих процедур. Закон зобов'язує щомісяця й щокварталу публічно «відмічатися» як іноземному агентові, публікуючи звіти (у тому числі - в центральній офіційній пресі!). Крім того, організація зобов'язана внести слова «іноземний агент» у назву організації. (А якщо це був одиничний грант - потім усі документи треба буде знову змінювати, по суті, перереєстровувати організацію.) І, головне, такі організації втрачають статус неприбуткових. У цілому, все зроблено для того, щоб відбити бажання отримувати гранти. Ті ж, хто продовжить, матиме пресинг адміністративний і психологічний, бо статус «іноземного агента» використовуватиметься як тавро для цькування неугодних. 

Та немає лиха без добра: будемо сподіватися, що в результаті з цієї давильні вийдуть найбільш стійкі й віддані своїй справі та принципам демократії громадські діячі й ЗМІ, а грантоїди (тобто ті, хто проїдає гранти й нічого не робить) відімруть як паразитичний прошарок. Якщо заради доброї справи потрібно пройти це випробування тавром - ми його пройдемо. 

З іншого боку (знову ж, сподіваємося), український бізнес і самодостатні українці почнуть розуміти, що саме їхня підтримка - фінансова, волонтерська, ресурсна - має бути в незалежних ЗМІ, заснованих неприбутковими організаціями. Що не платники податків США та країн ЄС повинні «скидатися» на підтримку свободи слова й преси в Україні, виробництва якісних новин, антикорупційних розслідувань, навчання журналістів стандартам і навичкам професійної роботи. Це громадянам України має бути потрібно, щоб ЗМІ були вільними й контролювали, як влада розпоряджається їхніми податками, забезпечує їхні права і свободи, а тому такі ЗМІ необхідно підтримувати й захищати. У тому числі - й від драконівських законів, які ставлять хрест не тільки на можливостях журналіста чесно й без страху працювати, а й від тих, що перекривають інформаційний кисень для аудиторії. 

Як тепер з усім цим жити й працювати? - запитують себе та інших колеги. Все дуже просто: потрібно жити й працювати! Причому обов'язково - краще, ніж учора. Для початку треба зрозуміти, як ця «машинка» діятиме. Для цього в нас є безцінний досвід колег з Росії, в якої, як уже всім зрозуміло, наші законодавці передрали драконівські норми законів, додавши, щоправда, ще більш жорстких відсебеньок. Я зателефонувала Олександрові Горшкову - головному редакторові та співвласникові найпопулярнішої незалежної інтернет-газети Санкт-Петербурга «Фонтанка.ру» - одному з керівників Агентства журналістських розслідувань (АЖУР). Розпочнемо з обов'язкової тепер реєстрації інтернет-видань як інформагентств, запровадженої законом №3879. У Росії реєстрація не обов'язкова, однак, як каже Олександр, ще в 2001 р. засновники «Фонтанки» ухвалили принципове рішення й отримали посвідчення як інтернет-газета. І не пошкодували.

«По-перше, це підвищило довіру читачів і ньюсмейкерів. Доступ до офіційних джерел інформації в зареєстрованого видання простіший. По-друге, ЗМІ стали безбоязно нас цитувати - вони не зобов'язані нас перевіряти. А база, на яку посилаються, як розумієте, уже конвертується в рекламу. А гроші - це незалежність. Ми - прибуткове видання, і останні шість років я можу назвати абсолютно успішними, хоча ми - не провладне видання. Тому я хочу сказати українським колегам, що реєстрації інтернет-видань як такої боятися не треба, до цього можна ставитися спокійно й нормально», - радить Олександр Горшков. 

Ознайомившись із законом «Колесніченка-Олійника», головред «Фонтанки.ру» знайшов якісь розбіжності з російськими реаліями, однак вважає, що лихо - не в самих законах, а в тому, як вони застосовуються на практиці. «А тут у нас із вами схожа ситуація, оскільки закони застосовуються вибірково. Тому «іноземним агентом», який займається політичною діяльністю, ризикує стати будь-яка громадська організація, оскільки трактувати можна як завгодно. От, припустимо, якась організація бореться за порятунок жовтців. Для цього треба ухвалити закон, який вимагає впливати на політиків, депутатів. Ось вам і передбачений законом вплив на рішення органів влади. І такі випадки були: «агентами» намагалися зробити організації із захисту тварин! Те саме - з обвинуваченням у наклепі, які можуть висунути будь-якому небажаному журналістові. Ось якраз перед Новим роком було порушено справу про наклеп, хоча там - оціночне судження журналіста про чиновника», - розповідає О.Горшков. 

Усі основні запозичені в росіян нововведення - статтю про наклеп, статтю про екстремізм та «іноземних агентів» - засновник пітерського АЖУР радить розглядати в комплексі і думати, як убезпечити журналістів і ЗМІ. Тепер, коли за «екстремістські» висловлювання в коментарях в Україні можуть закрити доступ до ресурсу і притягти до відповідальності, каже Горшков, доведеться зробити одне з двох: або наймати людей для модерування постів, або закривати коментарі й блоги, оскільки «екстремістські» заклики можуть розміщувати навмисно. 

«Ми виявили в Пітері одну організацію, персонал якої за гроші розміщує в соціальних мережах і на сайтах коментарі, які то когось паплюжать, то підтримують владу, то створюють якийсь інформаційний тренд. Робиться це за неабиякі гроші. Тому цілком логічно, що на неугодних ресурсах у такий самий спосіб з'являються нехороші коментарі, за які «Роскомнадзор» видає припис видалити або відредагувати контент», - розповідає Горшков. 

Якщо ЗМІ не виконає припису впродовж 24 годин, «Роскомнадзор», який вніс сайт до Єдиного реєстру інтернет-ресурсів з інформацією, забороненою до поширення в РФ, виносить попередження. І тільки після другого попередження подає до суду позов про анулювання свідоцтва про держреєстрацію ЗМІ - і тільки так можна заблокувати сайт. 

Отже, наші «законодавці» у цьому плані переплюнули навіть путінську Росію, узаконивши досудове блокування доступу до інтернет-ресурсів. 

Валентина Самар, «Дзеркало тижня. Україна»

Фото - http://gazeta.dt.ua