Политический кризис в стране вошел в латентную фазу. Уже понятно, что ничто, даже негативное для Ющенко решение Конституционного суда, чья легитимность также находится под сомнением, - по крайней мере, для Президента, - не заставит оппозицию вернуться в парламент. Следовательно – выборы.

А как при всем при этом чувствует и ведет себя телевидение?

Итак, 19 мая 2007 года.

Лучше всего работают «Факти тижня», ICTV.

В студии Оксана Соколова. Начало – техногенная катастрофа в Желтых Водах (авария на гидрометаллургическом заводе, выброс серной кислоты). Затем – внятная, правдивая студия Соколовой: «В оточенні Президента нині стурбовані здоров’ям і життям інших людей, політичних лідерів, яким нібито загрожують замахи. Взагалі страшилки про силові варіанти і фізичне усунення відомих політиків – улюблена справа українського політикуму. Такі заяви завжди справляють враження на виборців. Утім, одна справа, коли їх роблять депутати, у них язик без кісток, інша річ, коли підготовку замаху, зокрема на Юлію Тимошенко, викриває представник Секретаріату Президента. Та ще й той, який очолює головну службу з питань діяльності правоохоронних органів. При цьому він не має на руках жодних документів і апелює до журналістів, а не до Служби безпеки або прокуратури. Пшик, яким цього тижня скінчилися гучні заяви пана Гелетея, лише підтвердив прикру істину: загрози замахів та їх інсценування стали частиною передвиборчих піар-технологій, яких нині не цурається жоден учасник цього процесу».

И далее: «Конституційний суд обезглавлений. Цього тижня його голова Іван Домбровський подав у відставку. Тепер його заміняє суддя Пшеничний. Той самий, якого Президент звільнив за порушення присяги. Це означає, що будь-які вердикти, винесені судом у такому складі, президентська команда не визнаватими. Відтак поховані останні надії на те, що Конституційний суд розрулить суперечку між двома Вікторами».

Идет очень хороший, со всеми точками зрения, сюжет Виктора Сороки. Виктор вообще молодец: «Візуальним символом Української держави за нинішніх умов не може бути ані будинок Секретаріату Президента, ані Маріїнський палац, ані Верховна Рада чи Кабінет Міністрів. Єдине, що може символізувати всі викрутаси сучасної української політики, – це Будинок з химерами». Внятно о безрезультатных переговорах по досрочным выборам. Существенно улучшить сюжет можно было бы анализом зарубежных контактов участников переговоров.

«Подробиці тижня», «Интер»

Руслан Сеничкин также начинает с техногенной катастрофы в Желтых Водах, затем уходит на информационные войны, сюжет Максима Драбка. Очень хороший сюжет: «А це вже інтрига з українською кішкою, начебто Леоніда Кучми. Рік тому одна з газет видала матеріал про те, як кішку попереднього президента заміж видавали. Леонід Кучма збирається це теж згадувати у своїх мемуарах. Зараз він працює над черговою книгою. Каже: за 10 років його правління було надто багато провокацій як для однієї людини. Згадує й записи Мельниченка, й “Кольчугу”. Нині, коли вже відійшов від великої політики, про нього більше побутових пліток. Леонід КУЧМА, президент України (1994-2004): “Персидская кошка, такая палевого цвета. Так весь Киев объездили, искали ей жениха, нашли, привезли, спустили бассейн, запустили туда. По бокам стояли автоматчики. В газете я сам читал. Но я-то знаю, что у меня кот, и причем, извините за выражение, кастрированный”».

Внятный, хороший диалог Руслана Сеничкина со спикером парламента Александром Морозом. Был бы вообще хороший, если бы не это место: «Руслан Сенічкін: “Добре. Тоді скажіть, чи відомо вам, про що, власне, говорять останні дні президент і прем’єр на своїх зустрічах? Адже в середу вони розмовляли майже 3 години. І погодьтеся, що 3 години розмовляти про дату виборів... Позиції й однієї, й іншої сторони, вони відомі щодо дати виборів. Може, тема йде про щось інше? Можливо, вони говорять про те, що в разі перемоги коаліції Президент може внести кандидатуру прем’єра Януковича, кандидатуру на посаду прем’єр-міністра? Можливо, йдеться про те, хто буде спікером Верховної Ради?”

Олександр Мороз: “Я думаю, якщо ми починаємо коментувати розмови, в яких ми участі не беремо, тобто це буде певною мірою демонстрація такої суєтності щодо відповідної політичної ситуації. Оцінку люди дають, очевидно, не за змістом розмов під час таких зустрічей, а з приводу конкретних позицій конкретних людей. От я, наприклад, використаю реакцію донедавна голови, бувшого керівника Секретаріату РНБО і його першого заступника, Гайдука і Хорошковського, які пішли, подавши заяви, з цієї посади”».

Руслан, ну неужели нельзя было ПРЕДПОЛОЖИТЬ перед началом разговора, что Олександр Мороз НЕ БУДЕТ комментировать переговоры, в которых он не принимает участия? И неужели вы, работающие на канале Валерия Хорошковского, до сих пор не разобрались, в чем причина его отставки? Правду ли говорит Александр Мороз, что «люди, знані в суспільстві, мають достойний авторитет, не хочуть займатися авантюрами»? Вы почему промолчали в ответ? (Это ваш Николай Кузякин так иронизирует). Или отставка Валерия Хорошковского по-прежнему табу?

«ТСН. Підсумки», «1+1»

Несомненно, удачным редакторским решением было приглашение в студию журналистов Ирины Погореловой и Сергея Рахманина, попытка вместе с ними проанализировать политическую ситуацию. Но далеко не всегда ведущие были на уровне.

Вот пример. «Олесь Терещенко: “Сергію, де шукати серце конфлікту і взагалі цих нестиковок між політиками?” Сергій Рахманін, політичний оглядач, «Дзеркало тижня»: “Я думаю, що я б подивився на проблему трошки глибше. Проблема полягає ще й у тому, що немає арбітрів і переговорників. Тобто, якби в нас були певні моральні авторитети, які б могли стати в якості модераторів, тобто людей, які б зводили, до думки яких прислухалися б, то нашим очільникам було б простіше одне з одним. А таких людей, на превеликий жаль, немає, як класу немає. Я вже не кажу про те, яких насправді одиниці, і вони незапитані у цьому процесі. І друга проблема...” Олесь Терещенко: “Можете назвати зараз?” Наталія Мосейчук: “Ми шукали їх, власне, на сьогоднішній ефір. Не знайшли”. Сергій Рахманін: “А от і не скажу... чесно вам скажу. Принаймні люди, які тягнуть на статус моральних авторитетів, вони не занурені у політику, і політики до їх точки зору не прислухаються. От у політичному цеху таких людей нема”. Олесь Терещенко: “Це сфера мистецтва?” Сергій Рахманін: “Ними могли би бути, умовно кажучи, там, Кравчук, там, я не знаю, Мирослав Попович, але з різних причин і той, і інший не може цим бути. Ним не може бути Мирослав Маринович, або там ще двійко-трійко людей, не більше…”.

Жаль, что ни Сергей Рахманин не нашелся, сказав, что «немає арбітрів і переговорників». Но и Олесь Терещенко и Наталья Мосейчук не вспомнили, как «разруливался» политический кризис 2004 года. Были тогда переговорщики, западные и из России. Почему же сейчас наши политические силы не готовы привлечь переговорщиков с Запада? Разве, готовясь к эфиру, ведущие не должны были бы задаться этим вопросом, уж коль так настойчиво пытались добиться конкретики в этом вопросе от Рахманина? Или – должны, но не могли?

Если в эфире 29 апреля Олесь Терещенко и Наталья Мосейчук выступили в роли персонажей компьютерных игр, то на сей раз они же выступили в роли поваров. «Олесь Терещенко: “Ще один тиждень вкинутий у політичне горнило, але переплавити кризу на мир поки не вдається. Суспільство знову не почуло, коли, нарешті, отримає право сказати на дільницях все, що думає про вітчизняних політиків. Але вибори – це тільки десерт, який невідомо чи подадуть, і коли”. Наталія Мосейчук: “Рецепт його приготування саме на цей момент такий: на початку наступного тижня робоча коаліційно-опозиційна група має нарешті здати роботу з теорією узаконення дострокових виборів. Твір переглянуть і повинні схвалити наукові керівники – Президент і Прем’єр. Всередині тижня – захист роботи в парламенті”».

Так, идем дальше, ребята. Давайте экранизируем Чипполино, раскажем, кто в этой стране сеньор Помидор, а кто – госпожа Редиска… А если серьезно – увлечение наших телеведущих словесной эквилибристикой, образами, которые на самом деле ничуть не помогают зрителю понять суть происходящего, а, напротив, только затрудняют восприятие текста, читаемого с суфлера, – это нонсенс, характерный только для постсоветского телевидения, когда отсутствие реальной информации маскировали формальными изысками. Ох, устал ваш Кузякин :)