Відома іспанська журналістка, московський власкор найбільшої за накладом щоденної газети в Іспанії EL PAIS Пілар БОНЕТ ось уже другий тиждень живе у Києві. Її направили до України освітлювати події на Євромайдані. Пані Пілар, до речі, далеко не вперше в нашій країні. Вона була в Києві, Криму, Луганську, Львові, Харкові та інших містах. «Я завжди займалася темою України, - говорить журналістка. - Мене цікавить ваша країна. Свого часу брала інтерв'ю у Кравчука, Кучми, Ющенка, Тимошенко, Марчука та інших політиків. Низку матеріалів написала з помаранчевої революції 2004 року. І тепер знову тут».

Днями пані Пілар завітала в редакцію «Дня», щоб разом з нами відверто обговорити те, що відбувається зараз в Україні. Користуючись нагодою, ми записали з нею інтерв'ю. Ця розмова - свого роду погляд на нашу ситуацію збоку, очима «чужого» журналіста. Що показав Євромайдан, як його освітлюють іноземні ЗМІ і куди піде енергія мільйонів людей, - в ексклюзивному інтерв'ю з Пілар Бонет.

- Ви були в Україні 2004 року на Майдані. Сьогодні у нас знову Майдан - Європейський. Чи є у вас відчуття, що українське суспільство зараз зовсім не таке, яке було дев'ять років тому?

- Якщо дивитися на процеси, що відбуваються зараз, то бачимо різних акторів. Наприклад, якщо ваше суспільство - це, образно кажучи, город, то його треба поливати. У городі може рости петрушка, кріп, навіть троянди. Ці всі рослини 2004 року були свіжими. Тепер хтось виріс, а хтось - ні. Взагалі відбулася певна деградація в еліті. Народ 2004 року жив надією. Зараз у суспільстві розчарування. Важливо й те, що лідери Ющенко і Тимошенко певною мірою теж були свіжіші. Як на мене, то лідери революції 2004-го набагато яскравіші, ніж лідери 2013-го. Словом, тоді були лідери, які вивели народ. Сьогодні вийшов народ і... шукає свого лідера.

Є декілька чинників. Чинник Кучми. Він як президент 2004 року - це типаж радянського директора великого підприємства. Попри всі його недоліки, у нього тоді було відчуття відповідальності. Він не хотів потрапити в історію як людина, яка пролила кров Майдану. Чинник міжнародних акторів, які тоді відіграли важливу роль. Росія 2004 року так само не була спрямована на таку жорстку політику відродження СРСР, як зараз. Та і в самій Європі не було такої кризи, як зараз.

Звичайно, за цей час українське суспільство підняло планку. Просто різні регіони по-різному виражають свої вимоги. Думаю, головна помилка вашої влади була в тому, що вчасно не пояснила людям суті «європейського питання». Власному народові не розповіла, які поступки потрібно робити, яка економічна ціна питання. Смішне виправдання Президента, яке він висловив за декілька днів до підписання угоди про Асоціацію з ЄС. Ваша влада прекрасно розуміла, куди веде країну. Потрібно навчитися говорити чесно зі своїми людьми. Словом, зараз, на відмінну від 2004 року, я побачила велику гру, в якій всі - влада, опозиція, ЄС, Росія - грають одразу мінімум двома колодами карт. З боку це виглядає так, ніби з людьми ведуть нечесну гру.

- В освітленні подій Євромайдану світовими ЗМІ чи відчуваєте ви об'єктивність і розуміння глибини проблеми?

 - Сьогодні у Києві ціла команда журналістів. Якщо чесно, то я не стежу за світовими ЗМІ. Просто немає часу. Можу сказати лише те, що інколи чую від колег, на мою думку, наївні питання на прес-конференціях. Багато питань спрямовані не на розуміння суті проблеми, шляхів їх розв'язання, а для зухвалого заголовка або цитати. Таких питань зараз більше, ніж було. Думаю, що це вплив Інтернету. Бажання підвищення рейтингу для матеріалу. Це вкорінює стереотипи і відводить журналістів від головного завдання - зв'язку з реальністю. Сьогодні потрібно бути мужнім у професії, аби сказати правду. Сказати - я це бачила. Знаєте, коли було захоплення вашої мерії, я особисто бачила, як група людей-націоналістів це зробила. Я бачила колону в три ряди по 20 осіб. У масках і з касками на головах. Так, це лише частина картини з мозаїки, і журналіст може інтерпретувати її як захоче. Я знаю, що сьогодні мовчати про те, хто і як захопив мерію, нечесно. А про це сьогодні не пишуть. Неначе це само собою сталося.

Всі говорять - це мирний протест. І тут же не бачать, зокрема журналісти, складнощів проблеми.

- До питання про розуміння світовими журналістами настроїв в українському суспільстві. Чому ключові ЗМІ світу не мають у Києві власкорів, а говорять про Україну з Варшави або Москви?

- Це складне питання. Я не можу говорити про всіх. Ваша країна дійсно вимагає від журналістів знання історії. Думаю, європейські ЗМІ недооцінюють ролі країни для стабільності у світі. І просто через брак ресурсів не створюють корпунктів. Наведу приклад війни у Грузії 2008 року. Після війни читала статтю одного з лідерів служби піару Саакашвілі. Він сказала, що освітлювати війну приїхали тисячі журналістів. З них лише сотні знали, де взагалі знаходиться Осетія. І лише десятки - знали проблему зсередини. Думаю, тут схожа ситуація.

- Як реагує читач вашої газети на події в Україні?

- Це топова тема. Смерть Мандели і ситуація в Україні - безперечно, були головними темами минулого тижня. У мене особисто були дві і три сторінки в газеті. Це для однієї країни багато. Люди між собою на сайті газети дискутують. Одні говорять, що бідних українців потрібно підтримати. Багато хто навпаки не розуміє, чому ви так прагнете в ЄС? Люди пишуть: вони що, не бачать наших особистих проблем? Думають, що тут рай?

- В одному зі своїх матеріалів ви написали, що в світі йде «нова пострадянська холодна війна, яка містить в собі певний парадокс, бо Україна може виявитися не призом, а покаранням для переможця». Чому?

- Так, справді, я це писала і так думаю. Ви заперечуватимете, що у вас дуже багато своїх проблем? Україна поки що не кристалізувалася як суб'єкт з демократичними інститутами, який здатен захищати громадянське суспільство. Я бачила просвіт у хмарах під час Помаранчевої революції. Після тих подій я була в Криму і відчула, що навіть українці, яким дорогі цінності Росії, були готові до визнання помаранчевої влади. Ваша країна проспала таку можливість. Ваше керівництво і, говоритимемо відверто, частина населення звикли, аби їхні проблеми, виклики, які стояти перед країною, вирішували інші. І в цьому вони, по суті, діти. Скажу так. На Євромайдані я багато разів зі сцени чула слово «діти» - «наші діти», «кров наших дітей», «майбутнє наших дітей». Стою я і думаю, що сьогоднішня Україна деякою мірою «світ дітей». Ваші політики - лідери влади і опозиції - не несуть відповідальності за свої рішення. Адже це так. Вони не хочуть нести відповідальності за країну. У них мислення на рівні кланів. Вдарити булавою - захопити владу. А якщо діти в своїй кімнаті граються гранатою - це дуже небезпечно. Це небезпечніше, ніж узяла б до рук гранату доросла людина.

- «Граната» - це сила вулиці, наш мирний мітинг?

- Якоюсь мірою, так. Я ходила вулицями Києва, думала про це і розуміла, що мені страшно. Ніхто не знає, куди подінеться ця величезна енергія! Важливо, аби Україна як держава укріпила себе. Коли я бачила, як молодь захопила мерію, події біля Адміністрації Президента - мені було дійсно страшно. Для вас зараз ключове слово - відповідальність. Відповідальність за свою долю. Якщо хочете - за Європу, за мир врешті-решт. Українські політики повинні подорослішати.

- Також ви написали: «З часом Україна, яка розвинула демократичні інститути і забезпечила незалежність суддів, могла б впливати на Росію і сприяти модернізації цієї країни». Ви дійсно так думаєте - Україна як шанс для Росії?

- Я в цьому абсолютно впевнена. Коли ви станете стійкою демократичною країною, ви модернізуєте і Росію. Своїм прикладом. Демократичні сили Росії дивилися на вас 2004 року і говорили, ось у них вийшло. Зараз, офіційна Росія говорить, дивіться, у них безлад. Це не революція. Ви цього хочете? Ваше право співпрацювати з ким завгодно. Це вибір незалежної країни. Просто не можна робити це за спиною власного народу. Адже ваш Президент багато говорив про інтеграцію в ЄС. А потім обдурив своїх людей. Кланове мислення у керівників країни нікуди вас не приведе. Я не бачу зараз ні у представників влади, ні в опозиції дійсно державного мислення.

Я недостатньо сьогодні відчуваю взаємодію опозиції, лідерів майдану і всіх інших учасників. Можливо, майдан вимагає більше, ніж лідери готові дати? Наскільки реалістичні вимоги опозиції?

- Ви багато спілкувалися з учасниками мітингу. Туди вийшли люди, у яких є питання не лише до влади, але й до опозиції. На вашу думку, чи можлива поява якоїсь нової платформи?

- Я мало приділяла увагу цій темі. Наскільки можу судити - щось тут «вирує». Але що? Знаю одне - така сила енергії нікуди безслідно не дівається. Це закони фізики. Ваше питання - дуже правильне. Це повинно бути головною темою на майдані. Чи формується третя сила? На що вона здатна? Наскільки вона структурована? Відзначу, лідери опозиції, можуть втратити над ними контроль. Відчувається безвихідь самої ситуації. Лідери крутять одні й ті ж теми. Потрібно показати інші перспективи. За законами драматургії - має бути дія. Президент самоусунувся, він виїхав із країни у найважливіший момент. Скільки може тривати другий акт цієї п'єси? Знаю, що ми вже в кінці. Невеликий антракт, і третій - вирішальний - акт.

Вадим Лубчак, «День»

Фото - http://www.day.kiev.ua