У Криму за останній рік журналістам стало важче виконувати свої професійні обов’язки, зазначають медіа-експерти. Особливо складно працюється телевізійникам. А найбільше виникає проблем у журналістів з місцевих телеканалів, пов’язаних з політичною опозицією. За оцінками Коміту з моніторингу свободи преси в Криму, ситуація зі свободою слова в автономії за останній рік суттєво погіршилася, хоча вона і значно краща, аніж до Помаранчевої революції. Втім, у 2006 і вже нинішнього року зафіксовані десятки нападів на журналістів, спроб залякування та тиску на них різними способами, в тому числі й обмеженням доступу до інформації.

А найбільше від цього страждають журналісти кількох місцевих телеканалів, власники яких близькі до політичної опозиції. Група Чорноморської ТРК зазнала нападу 30 березня, коли на сімферопольському вокзалі намагалася знімати відправку прихильників коаліції на мітинги до Києва. Торік подібних нападів було кілька.

Кореспондент служби новин “Чорноморки” Микола Росліченков каже, що погрози по телефону чи прямо у вічі – уже звична справа для його колег. Але не менше дошкуляє справжня інформаційна блокада журналістів з боку чиновників.

Домогтися від чиновника інформації або коментаря неможливо. Чи то міністра немає, а його заступник без начальника нічого говорити не може. Чи то головний начальник на лікарняному, у відрядженні, на виїзді, на об’єкті... Складається враження, що з 9 до 18 години на робочому місці немає відповідальних людей. Чим вони займаються, запитує Микола.

Відомий кримський журналіст та експерт у сфері мас-медіа Микола Семена погоджується, що за останній рік журналістам в Криму, та й в інших регіонах України важче стало працювати. Але він сподівається, що нові вибори поліпшать ситуацію. На його думку, нові вибори підвищать політичу активність, збільшать критику на адресу політиків, і призведуть до більшої свободи слова.

Володимир Притула, «Радіо Свобода»

Львів, який раніше називали острівцем свободи слова, сьогодні втрачає цей імідж. Ринок львівських ЗМІ після президентських та парламентських виборів звужується, а журналісти почуваються політично та економічно залежними.Для порівняння, до 1939 року у Львові виходило більше трьох десятків газет. Нині їх у кілька разів менше. У столиці прикордонного регіону переважає суспільно-політична преса: 2 газети виходять щоденно, одна - тричі на тиждень, і ще 2 - раз у тиждень. «Поступ», популярний у 90-х львівський часопис, тепер можна побачити у кіосках раз у місяць. По суті, газета, якій обіцяли щотижневий вихід, зникає з ринку.

Масовими виданнями залишаються два: «Високий замок» і «Експрес» — вони і завоювали рекламний ринок ЗМІ. Загалом в області налічується 30 районних видань, які утримуються за бюджетні гроші і публікації у яких не мають якогось резонансу.

FM-радіостанції на Львівщині переважно розважального формату, і більшість з них виживають за рахунок реклами. Водночас телевізійний простір потребує серйозних інвесторів. Наразі монополістом можна вважати лише місцеве державне телебачення, яке має свій канал, але продукція місцевих телевізійників не є конкурентною на рівні держави. Про цифрове мовлення у Львові навіть не говорять.

Львівські ЗМІ, як зазначають експерти, сьогодні відстоюють певні політичні та економічні інтереси своїх власників, тобто є знаряддям боротьби за інтереси працедавця.

Муніципальна газета міськради «Ратуша» припинила вихід через проблеми з фінансуванням з місцевого бюджету. Її редактор Микола Савельєв зазначив, що сьогодні незалежним є лише безробітний журналіст.

«Журналіст іде з одного видання і має піти в інше. Це логічно. А якщо немає куди, то йде на вулицю. Нині така склалась ситуація, що нікуди йти. Чим ближче до виборів, то, звісно, з’являться якісь ЗМІ. Сьогодні на Львівщині така ситуація, що починають монополізувати ринок ЗМІ».

Сьогодні у Львові немає великого попиту на журналістів. Адже такий жанр як журналістське розслідування давно відійшов у небуття, журналістські матеріали переважно поверхові. А журналісти працюють за тими правилами, які вигідні працедавцеві. Останні не розуміють такого поняття як конкурентна і фахова журналістика.

Газетяр Омар Узарашвілі зазначає, що нині журналістів не викликають “на килим” до чиновника, але це не значить, що є незалежна журналістика:

«Подивіться, наскільки менше у Львові стало ЗМІ. Тобто, капітал втікає в інші регіони, і ми розуміємо, з чим це пов’язано. Тобто, люди з великими грішми бояться вкладати кошти у легальний бізнес, зокрема ЗМІ. Немає ЗМІ, то журналіст мусить триматись за роботу, погоджується він з політикою редакції чи ні».

Нині львівські журналісти сподіваються, що перед виборами з’явиться якесь нове видання, а відтак на якийсь час можна буде мати роботу.

Галина Терещук, «Радіо Свобода»