"- На Миколаївщині людожер-алкоголік з'їв свою співмешканку. - А який там відеоряд? - жваво цікавиться консультант з Румунії. - Ну... каструлі якісь з цим варивом... - трохи розгублено каже випусковий". Вплив іноземних фахівців на українське медіа-середовище важко переоцінити. Окрім головредів-експатів у наших ЗМІ працює чимало консультантів і медіа-менеджерів з-за кордону, чия діяльність перетворюється на профанацію західних стандартів журналістики і перетворює наш інформпростір на ще більший смітник.

Нещодавно тексти опублікували статтю про те, що в Польщі іноземцям заборонено бути головними редакторами ЗМІ, і що такий досвід варто використати і в Україні. Цей матеріал викликав бурхливе обговорення серед журналістів. Ми продовжуємо розкривати тему іноземної присутності в наших медіа.

Противники обмежень діяльності західних медіа-менеджерів в Україні називають переконливий, на перший погляд, аргумент: подивіться, які гуру журналістики приїздять до Могилянки чи УКУ, хіба в нас є фігури такого рівня? Таких фігур у нас немає, але...

Працювати у наші видання, медіа-холдинги, телеканали приїздять здебільшого не ті фахівці, що читають лекції у вишах, а люди геть з іншими, я б сказав, протилежними, професійними пріоритетами.

Більшість людей обурюється засиллям чорнухи і жовтухи на українському ТБ, тупими серіалами і одноманітними шоу. Тільки наші досвідчені менеджери потирають руки і зверхньо пояснюють: «Рейтинги зростають - піпл хаває, і взагалі це загальносвітовий тренд перетворення ТБ передовсім на розважальні ЗМІ».

За логікою адептів сучасного українського телебачення картина виглядає так: із совкового наше ТБ нарешті трансформувалося у нормальний західний формат і перебуває в тренді.

Однак у логіці медіа-менеджерів є відчутна історична натяжка: тріумф розважальних і чорнушних програм - це події останніх 7-8 років. Невже совок тривав на ТБ до 2004-2005 років?! Зовсім ні, просто в сучасну медійну міфологію не вписується період кінця 90-х початку 2000-их, доба розквіту старих «плюсів», коли обличчями 1+1 були Юрій Макаров, Анатолій Борсюк, Ольга Герасим'юк, Микола Вересень, Данило Яневський...

Іноземці на "Плюсах"

Хтось може назвати вищезгаданих журналістів «совковими»? Дорікнути їм у браку професійності у порівнянні з нинішніми телезірками, назвати тогочасні програми «кустарно-самопальними»?

Всі як один україномовні, тутешні досвідчені журналісти робили продукт, за яким нині ностальгійно зітхає чимало колег.

Всі як один україномовні, тутешні досвідчені журналісти робили продукт, за яким нині ностальгійно зітхає чимало колег, яким взагалі не властива ані зайва сентиментальність, ані примітивний шароварний патріотизм.

Ці телезірки засяяли у часи, коли каналом керував місцевий же бізнесмен Олександр Роднянський. Відколи він переїхав до Москви, продав свою частку акцій телеканалу, який перейшов цілком під контроль компанії СМЕ, що володіє мережею телеканалів у балканських та країнах Центрально-Східної Європи, почалось...

Формально всі ключові посади і надалі обіймали українці, однак до кожного більш менш впливово менеджера приставили по консультантові з Румунії, Хорватії, Словенії.

Настав період навчання «високим стандартам європейської журналістики», що особливо позначилося на випусках ТСН - перші новини у випуску про жахливі ДТП, пожежі, зґвалтування - все це стало можливим завдяки безцінному румунському консалтингу.

Дуже добре запам'яталась одна з планірок ТСН того періоду. Випускові редактори, намагаючись вписатись у новий формат, пропонують теми. Дійшли до найгарячішої :

- На Миколаївщині людожер-алкоголік з'їв свою співмешканку.

- А який там відеоряд? - жваво цікавиться консультант з Румунії.

- Ну... каструлі якісь з цим варивом... - трохи розгублено каже випусковий.

У багатьох з присутніх міняється вираз обличчя. Підступає нудота... Пожалів консультант чи то глядача чи то колег - сюжет не вийшов. Та все одно заперечувати проти таких правил гри сенсу не було - політика материнської компанії, слово консультанта - закон.

Минула доба консультантів, на 1+1 новий власник, але «фірмовий» стиль залишився, хоч і в пом'якшеному вигляді. Страшно бо втрачати рейтинги.

Трагедія «плюсів» - приклад далеко непоодинокий.

Стандартний набір

Іноземні консультанти в наших медіа - явище вельми поширене. І більшість з них мають один і той самий набір порад:

1. Менше політики - це не в тренді. Насправді це означає: манав я у вашій політиці розбиратись, дарма, що ця тематика цікавить читачів. Хай інші медіа пишуть про політику, а ми зробимо кримінал і шоу-бузнес «нашою фішкою».

2. Більше спорту - в нашій країні популярний мотокрос (теніс, баскетбол тощо), давайте теж про це писати. Це означає: ну маю ж я щось порадити, поділитися досвідом, дарма, що українців мало що цікавить окрім футболу і боксу .

3. Треба змінити графік роботи, функціональні обов'язки, написати редакційну політику, golden rules, вигадати нові форми звітності - адже усі ці формальні прояви консалтингу оцінить замовник і щедро розрахується.

Поляки в Tochka.net

Надміру амбітним проектом був портал Tochka.net. За гроші СКМ там правили польські медіа-менеджери, рангом нижче були й українці, але при кожному з них польський консультант.

Дорогий хайтеківський офіс, пафосні інтерв'ю панів-директорів: ми робимо те, чого в Україні немає, ми претендуємо на вагому частку рекламного, у нас працюють кращі з кращих. Гучні корпоративи, тисячі й тисячі доларів у покупний трафік, дорогі плазми на ресепшені, будь-які закордонні відрядження. Ну й звісно ж дорогоцінний польський консалтинг.

Був на Tochka.net підпроект, присвячений економіці і фінансам з розрахунком залучати банківську рекламу і тп. Розвивався не дуже. Запросили польського консультанта, яка щойно почула слова «банки, фінанси» одразу засумувала і порадила: «А давайте в цій рубриці краще будемо писати про безробітних, заробітчан, знедолених пенсіонерів!»

Цей новаторський підхід, щоправда, реалізований не був, але інші поради пішли в народ: жовті заголовки, фотографії зґвалтованих на Гаїті жінок, трьохруких дітей в Індії, відеоролики, де ipad порівнюють із засобами жіночої гігієни.

Тривали капіталовливання у портал, змінювалися консультанти і головреди, змінився врешті решт і власник, поїхали з України і амбітні польські медіа-менеджери, а портал,що мав стати всеохопним і посунути щонайменше bigmir стиснувся до розмірів жіночого сайту.

Заказуха... Так це ж Україна!

Європейські журналісти не мають справи із заказухами. Так, це наша пострадянська хвороба. Але як ставиться до цього іноземний медіа-менеджер в українських реалій? Один не вельми популярний сайт зі східноєвропейськими інвестиціями: високі стандарти, ми впровадимо їх в Україні, маємо великий досвід і тп.

- Не буду! Ви ж у своїй країні такого не практикуєте. Де є ваші єдині стандарти?

Очільник компанії - іноземець, головред і керівник відділу реклами - українці. Реклама - головне джерело доходів, за її надходження материнський офіс довбе щомісяця. І ось прийшло замовлення «поставити текст без позначки «на правах реклами». Головред на диби:

- Не буду! Ви ж у своїй країні такого не практикуєте. Де є ваші єдині стандарти?

- Я це коментувати не буду, дійте на свій розсуд, - відмахнувся шеф-іноземець.

Рекламістка пише листа в материнську кампанію: так, мовляв, і так, головред заважає виконувати план із рекламних надходжень. Приїздить на розбір польотів біг-босс і співвласник, виносять вердикт: «Ну план же не виконується, редакція мала б піти на зустріч. Україна є Україна».

Своїх не здають

Ось ще одна історія, котра трапилася в одному поважному ЗМІ, де власником, гендиректором та головним редактором є громадяни інших країн. Після кризи, коли рекламний ринок упав потрібно було економити: або зменшити зарплату іноземцями, (цілком конкурентну на європейському ринку), чи звільнити п'ятьох українських журналістів. Вгадали, яке рішення було прийнято?

З точки зору варяга - цілком логічне, звільнити п'ятьох аборигенів. А це була команда, яка на той момент виводила сайт проект видання на самоокупність. І гордилася своїми успіхами. Врешті-решт після звільнення українців й, відповідно, закриття перспективного проекту, зарплати іноземцям теж знизили, а жоден інший проект видання так і не став прибутковим.

На цьому прикладі ми бачимо, що іноземні керівники медіа, які занадто довго перебувають в Україні, перестають сприймати українського журналіста як вартісного профі. Якщо стоїть вибір між журналістом та експатом - іноземний керівник стане на сторону своїх, навіть не зважаючи на здоровий глузд. І, це стосується не тільки варягів з Росії.

В колоніальному стилі

Російські медіа-менеджери, окрема тема: на їхній совісти запровадження штрафів за те, що інформація вийшла раніше у конкурентів і створення штатних «стукачів», які б ретельно збирали інформацію про такі випадки.

Тільки російський експат у цілком колоніальному стилі може говорити про рядових українських журналістів свого видання: «Система отлажена, обезьянки работают». Ну й саме російські медіа-менеджери найбільш зацікавлені в тому, що медіа мають бути російськомовними, інакше «втратимо аудиторію», а експат роботу - читаємо поміж рядків.

Звичайно є і позитивні приклади, наприклад російський головред українського Форбса Леонід Бершидський, єдиний з місцевих медіа-менеджерів розумів цінність журналістики даних. І поки він керував виданням, ТЕКСТИ здійснили з Форбс-Україна спільний проект, по визначенню тендерних чемпіонів в онлайн-режимі.

Суд над журналістикою

В Україні надзвичайно потужною є традиція імітувати діяльність. Вона починається з політичною еліти, яка робить вигляд, що впроваджує європейські закони, а де-факто апгрейдить свої корупційні можливості. І продовжується у медіа, де «тубільний» головред може завернути авторові статтю і з формулюванням «вона неєвропейська» (і жодних інших пояснень!), а експат-консультант, орієнтований на те, щоб якомога швидше продемонструвати ефективність своєї роботи, робить ставку на чорнуху і жовтуху як головні рушії тиражів-рейтингів.

Якщо уявити собі умовний судовий процес над сучасною українською журналістикою, то на лаві підсудних мали б опинитися і місцеві головреди за звинуваченням у профанації професії, заказухах і політичній заангажованості, так і іноземні медіа-діячі, які прислужилися до того, щоб перетворити український медіа-простір у провінційний балаган із другосортними видовищами.