«Інтер» знову ощасливив українців показом безсмертного творіння режисера Андрона Кончаловського, брата відомого Нікіти Міхалкова. Нетлінне кінополотно називалося «Битва за Україну» й присвячувалося Леоніду Кучмі, щоб, так би мовити, захистити його «чесне ім'я» від інсинуацій ворогів і недоброзичливців. Можна лише гадати, в скільки цей шедевр обійшовся родині екс-президента. Важко сказати, якими є сьогодні таємничі геополітичні пріоритети Кучми, але Кончаловському він натхненно співав куплети антиєвропейської агітації, сказавши, зокрема: «Якби мені запропонували вступити до Європейського Союзу, я б відмовився, оскільки тоді ми втратимо високі технології, й у нас залишиться лише сільське господарство, металургія й хімія». То в нас і так залишилися лише сільське господарство, металургія й хімія. Але ЄС у цьому не винен, зате Кучма доклав руку, створюючи кланово-олігархічну державу без розвиненого середнього й дрібного бізнесу. Та й військово-промисловий комплекс разом з армією почали розвалювати саме за нього, коханого.

Андрон Кончаловський замість усіх цих обставин вважав за краще зняти жалісливу сцену на київському Майдані, де якісь наїжджі люди на телекамеру проголошували: «Данилич, повертайся!» «Повернення» Данилича - це зі сфери безглуздих фантазій, усе, що нині докучає українцям, - природний наслідок політичного кучмізму й неподоланої «кучмономіки» замість нормального народного господарства. Коли нашим громадянам, аби вижити, доводилося сподіватися лише на село з плодами української землі, то візки, на яких перевозили продукти в місті, називали за Леоніда Макаровича «кравчучками», а за Леоніда Даниловича - «кучмовозами». А тепер московський Андрон розповідатиме нам, як ми жили в ті часи?

Але були в телеопусі й деякі одкровення. Кремлівський політолог Сергій Марков ляпнув з екрану, що 2004 року Янукович переміг на виборах за російські гроші, але Москва, за словами Маркова, пошкодувала грошей на антипомаранчеву контрреволюцію, й тому помаранчеві перемогли. Ось, виявляється, в чому річ. А нам з Москви всі розповідають про клятих «піндосів» з їхніми доларами, а виходить, що це РФ намагалася купити наші вибори. Це вона грубо втручалася в наші внутрішні справи, якщо вірити панові Маркову. А чому ж нам йому в цій частині не вірити?

Кучма, мабуть, остаточно втративши геополітичне розуміння сьогоднішніх процесів у світі, вперто відстоював свою давно збанкрутілу «багатовекторність». Нині, коли його наступник спробував діяти в подібному дусі між Брюсселем і Москвою, йому швидко вказали з двох сторін на неприйнятність такої політики й необхідність здійснити чіткий вибір. Причому з московського боку навіть жорсткіше вказали, ніж з брюссельського. І це природно, адже російська ментальність з її нетерпимістю й непримиренністю завжди використовувала схему «хто не з нами - той проти нас», а європейці вважали за краще жити за принципом «хто не проти нас - той з нами».

Кончаловський не був би справжнім великоросом з імперськими традиціями, якби не дорікнув українським повстанцям, обізвавши їх «співробітниками» фашистів. Ну, звісно, кожен, хто не згоден з єдиноправильним московським курсом, є «фашистом», породженням пекла й осердям усіх пороків. Росіянам зручно, затишно так мислити й жити, сповідуючи власну «правильність» й «непогрішимість».

Москвичі спробували представити Кучму великим українським патріотом (ну, хто ж іще краще за москвичів знається на українському патріотизмі?), але вельми красномовним є те, що навіть для зйомок апологетичного фільму про свою персону Кучма запросив росіян. Невже в Києві не знайшлося гідних творчих кадрів? І в цьому весь Кучма, який написав книжку (або підписав її?) «Україна - не Росія», але, мабуть, сам неабияк сумнівається в цьому твердженні...

У ІМПЕРІЯХ ЄДИНИХ НАЦІЙ НЕ БУВАЄ

У День Незалежності на «5-му» телеканалі Мустафа Найєм зустрівся з патріархом боротьби за незалежність Левком Лук'яненком. Одразу виникла дискусія. Лук'яненко висловив невдоволення тим, що в самостійній Україні досі культивуються радянські свята, зокрема 9-те Травня, сказавши, що в Другій світовій війні українці воювали не за свої національні інтереси, а об'єктивно за перемогу сталінської імперії над гітлерівською. Найєм почав фантазувати про якусь «єдину націю», що нібито існувала за сталінських часів. Але в імперіях єдиних націй за визначенням не буває, тому вони й імперії. Не було такої «нації» в Британській імперії, не було в Османській, не було в Російській і в Радянській. 1991 рік показав усю ціну демагогії про «єдину націю». Таджики, естонці, грузини, українці, узбеки кинулися з СРСР врізнобіч за першої ж нагоди. Російський генерал Олександр Лебедь у своїй книжці «За державу обидно» описав, як наприкінці серпня 1991 р. він на вертольоті облетів усю Москву й не побачив жодної (!!!) демонстрації на захист Радянського Союзу. Навіть імперський народ не схотів захищати прогнилу імперію.

А Російський Перший національний телеканал у наш День Незалежності активно агітував українців проти європейської інтеграції. На підтвердження антиєвропейських тез надали слово одіозному депутатові Верховної Ради України, професійному патріотові Російської Федерації.

У Росії мають одну цікаву звичку, що часто росіян дезорієнтує, вона полягає в тому, що в ролі представників України, Грузії, Молдови там схильні слухати свою власну агентуру. Це традиція. Наприклад, 1939 р. на території СРСР було створено уряд так званої Фінляндської демократичної республіки на чолі з керівним діячем Комінтерну і ЦК ВКП(б) Отто Куусіненом, який сидів у Москві. Замість законного уряду Фінляндії в Гельсінкі Сталін вів переговори з товаришем Куусіненом, тобто фактично з самим собою.

Російський патріот з ВР загрожував Україні, що в Європейському Союзі Україну «ніхто не годуватиме». Але в ЄС вступають не для цього, а для того, щоб багато й добре працювати й відповідно жити. А Україну годувати не треба, за нормального керівництва, без «дядьків отечества чужого» в парламенті, без високопоставлених злодіїв і «п'ятої колони» вона здатна нагодувати й себе, й усю Європу. Депутат не сказав, що РФ годуватиме Україну, але це малося на увазі. Вочевидь так, як годували Україну в 1932 - 1933 роках?

НЕУКРАЇНСЬКЕ ТБ

Своєрідно відзначив День Незалежності й телеканал «Інтер». Прозвучала інформація, що саме він організував святкування на Майдані в Києві. З трибуни звучав майже виключно «великий і могутній», без українських пісень теж обійшлися. Ось така Україна в редакції «Інтеру»: без української мови, без української культури й без українців. Чимало людей, які прийшли на Майдан у вишиванках, аби відзначити головний день своєї країни, пішли звідти, мов обпльовані, оскільки їм дали зрозуміти, що це не їхній день і не їхня країна.

А український Перший національний освіжив у нашій пам'яті події серпня 1991 р. - путч, ДКНС, проголошення Незалежності, показавши документальний фільм «Незалежність. Силовий варіант», у якому акцент було зроблено на тому, що відбувалося в той момент саме в Україні. Офіційний Київ після запровадження керівництвом ДКНС надзвичайного стану мовчав. Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, ходив «між крапельками», хитруючи й вичікуючи, явно обравши тактику «тихого саботажу» московських розпоряджень. Львів зайняв рішучішу позицію, для галичан усі мости з СРСР були вже зруйновані. У Рівному командир полку зв'язку полковник Вілен Мартіросян заявив, що його полк вийшов з підпорядкування міністра оборони СРСР і підкоряється лише Верховній Раді України. Незважаючи на «зв'язну» спеціалізацію, полк мав близько 50 танків і бронетранспортерів. Василь Червоній і місцевий Рух сформували з добровольців 10 танкових екіпажів. Як розповідав колишній полковник КДБ Черній, він доповів шефові відомства в Москві, що лише в кількох областях записалося для захисту Верховної Ради 10 тисяч добровольців, за словами Чернія, Крючкова це вразило. Активно діяла частина парламентської Народної Ради, але до Києва приїхали далеко не всі її члени, дехто злякався й почав вирішувати питання збереження власної дорогоцінної шкури. Деякі знакові постаті почали домовлятися про місце професора української словесності в провінційних американських університетах. Потім до ділення слави й розбирання посад вони всі повернуться й зроблять це вельми оперативно. Ця публіка досі «будує» Україну в своєму фірмовому стилі, ставлячи головним завданням особисту вигоду й безпеку себе коханих. Злякалися вони не даремно, наприкінці серпня 1991 р. у Борисполі приземлилося 25 військово-транспортних літаків зі спецназом ДКНС. Але були люди відчайдушні, готові до всього. Як повідомив екс-депутат ВР Ярослав Кендзьор, у цей час на Львівщині формувалися молодіжні групи для блокування транспортних магістралей. Заколот ДКНС у черговий раз продемонстрував, хто є хто. Такі «минуты роковые» стають і моментами істини. Зараз інколи говорять, що ДКНС була «оперетою». Можливо, але лише тому, що вона зазнала краху. Якби вона перемогла, то нині ми говорили б про трагедію.

«ТАЙГОВИЙ СОЮЗ» ІМЕНІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

По багатьох телеканалах у «рухомому рядку» пройшла інформація про те, що економічний радник В.В. Путіна Сергій Глазьєв заявив, що Україна, підписавши асоціацію з Європейським Союзом, перестає бути суб'єктом міжнародного права. Це чого ж? Зрозуміло, що Глазьєв і ті, хто за ним стоїть, дуже не хочуть просування України в бік Європи, але навіщо ж при цьому впадати в маразм і виголошувати явну маячню? Хіба члени ЄС втратили свою міжнародну правосуб'єктність? Невже таке сталося з Польщею, Чехією, Угорщиною, з Францією й Британією?

А от у «Тайговому союзі» (як деякі дотепники називають Митний) свою незалежність і суверенітет цілком можна втратити. У МС контрольний пакет акцій перебуває в руках РФ, тож білоруси й казахи жодного рішення, яке не влаштовувало б РФ, прийняти не зможуть, а Росія зможе прийняти будь-яке. Отже, ніяким рівноправ'ям там і не пахне. Але справа навіть не в написаних Кремлем нормах МС з усіма їхніми юридичними пастками й мінами сповільненої дії, а в практиці, що формувалася в Росії століттями, практиці грубого імперського деспотизму. А юридичні документи МС - це спроба облачити у фігури сучасної політичної й правової лексики звичаї Московського царства. Розмірковуючи на ці теми, відомий у епоху «перебудови» російський економіст Геннадій Лісічкін писав про засади московської геополітики: «Зрештою, Москва запозичила у Золотої Орди й грубий «інтернаціоналізм», сенс якого був гранично простим: хоч би ким ти був, чукчею чи українцем, естонцем чи киргизом, працюй до виснаження на славу й велич Москви, забуваючи про свої нібито примітивні національні звичаї й потреби й прилучаючись до нібито вершин московської цивілізації». Добре сказано: і про МС, і про «Русский мир». Ну що, побіжимо до «Тайгового Союзу» імені Золотої Орди?

І, нарешті, про дивну «ерудицію» журналістів телеканалу ТВі. 29 серпня о 21.50 у програмі «Приватні новини» показали трактор, що ледь не потонув у Азовському морі. Випадок цілком рядовий. Пити менше треба. Але в титрах на екрані було вказано: «Бердянськ. Росія». Це коли ж місто Бердянськ Запорізької області встигло стати Росією? Невже журналістська братія ТВі його «здала»? Раніше на телеканалі такого не було. Напевно, доведеться керівництву наймати для своїх творчих працівників репетиторів з географії й історії. Адже справа Мітрофанушки з російської п'єси німця Фон Візіна «Недоросль» зі знаменитою тезою головного героя: «Зачем географию знать? Извозчик довезет!» у нашій журналістиці живе й процвітає. Може, на факультетах журналістики ці предмети - історію й географію - давно припинили викладати? Щоправда, мова може йти не лише про неуцтво, адже на ТВі з'явився «передовий» московський менеджмент.

Ігор Лосєв, «День»

Ілюстрація - http://www.day.kiev.ua