Ірина Соломко про самоцензуру, новий проект ICTV та редакційну політику «Корреспондента»
«За 10 років роботи в редакції журналу «Корреспондент» вона написала шість секстильйонів літер, викрила вугільну мафію Донбасу та довела до інфаркту віце-прем'єра Бориса Колеснікова», - іронічно пишуть колишні колеги про Ірину Соломко. Відома журналістка побувала в Чернігові, де провела дводенний тренінг для медійників Чернігівщини. А під час колективного інтерв'ю розповіла про те, чому залишила одне з найвпливовіших видань України, цензуру, а також матеріали, за які їй соромно.
«Зараз відмовитися читачу від «Корреспондента» - те саме, що я пішла б з видання через Курченка»
Ольга Різенко: - Відомо, що, залишивши «Корреспондент», Ви були призначені шеф-редактором інформаційного шоу на каналі ICTV. Чи дійсно причиною звільнення стала зміна власника, як повідомляли деякі ЗМІ?
Ірина Соломко: - Я одразу зробила заяву, що з остаточною зміною власника я звільнюся. Треба розуміти, що пан Курченко ще не ввів своїх людей в оперативне керування холдингом. Зараз, наскільки мені відомо, «зайшла» лише одна людина, яка буде контролювати фінанси. Будь-яких інших структурних змін не відбулося, і їх не буде доти, поки він не перерахує остаточну частинку траншу за цю оборудку. У свою чергу, редакційна політика не зміниться, поки Курченко «не прийде». Крім того, нові власники - не дурні люди і не будуть ламати всіх через коліно. Це буде поетапна робота, в результаті якої, можливо, з часом з'явиться цензура. Проте «Корреспондент» вже точно не буде таким, як раніше. А я не зможу працювати в такому форматі. У той же час я щиро бажаю виданню процвітання. Якщо ж мої побоювання не виправдаються, я буду тільки рада. Тому зміна власника - не основана причина звільнення. Я отримала пропозицію, від якої не змогла відмовитися. І це є той шанс та час, щоб спробувати себе в новій якості. Тим паче, що це зовсім новий проект, такого не було на українському телебаченні. Люди, які є його ідейними натхненниками, запалюють в нас вогонь віри в нього.
О. Р.: - Чи втрачають «Корреспондент» та інші видання холдингу свого читача, як на Вас? Адже це думаюча аудиторія, яка розуміє те, що редакційна політика зміниться?
І. С.: - Я б не хотіла спекулювати цією темою. Редакційна політика апріорі має змінитися. Звичайно, будуть гострі теми, але якихось тем просто не буде. Така зачистка українського інформаційного простору відбувається не просто так. Якщо подивитися на нещодавні оборудки, то стає зрозуміло, що раніше робилася ставка на телебачення, зараз вже нові власники ставлять і на друковані ЗМІ. Логіка їх дій абсолютно зрозуміла: нас чекають президентські вибори. Я знаю, що в перший день, коли стало відомо про зміну власника, у редакцію зателефонувало декілька людей з бажанням відмовитися від підписки. Але це надзвичайно маленька кількість читачів. У майбутньому ж усе буде залежати від контексту. Зараз відмовитися читачу від «Корреспонденту» - те саме, що я пішла б з видання через Курченка. Конкретно цифри озвучити не можу, бо не володію інформацією. Але зараз «Корреспондент» так само гостро працює, як і раніше, тому робіть висновки самостійно.
«Мої матеріали, як пальці на руці, я всіх їх однаково люблю»
Анастасія Прохоренко: - Розкажіть про новий проект, в який Вас запросили. Є багато гіпотез щодо того, хто буде співведучим. То хто він, можете нам сказати?
І. С.: - Не знаю.
А. П.: - Це ведучий з цього каналу або з іншого?
І. С.: - Не знаю (сміється). Я буду шеф-редактором щотижневого інформаційного шоу «Головна програма», що транслюватиметься з вересня. Щодо інших питань, то я на них не можу дати відповідь, адже це своєрідна маркетингова політика. Це новий проект, і є певні правила його позиціонування з маркетингової точки зору. Над цим працюють люди, це їх стратегія, і одне моє невиразне слово могло або може зараз це все зруйнувати.
Ольга Чижова: - Відчували Ви на собі коли-небудь тиск цензури, і чи знайоме Вам поняття самоцензури?
І. С.: - Коли я починала свою професійну діяльність, це у 2001 році, в Україні була не дуже хороша ситуація з свободою слова. Але поява «Корреспондента» була проривом, адже ми були взірцем західної журналістики. Нелегко було працювати в таких умовах, але ми поставили високу планку та досягли іі. Наприклад, беручи коментар, ми не давали читати сам матеріал, що викликало супротив, оскільки більшість інших видань йшли на це. «Корреспондент» - це вдалий бізнес-проект, тому ми мали можливість диктувати свої правила. А на рахунок самоцензури, то кожен самостійно вибирає для себе її межі. Наприклад, після зміни влади нам працювалося набагато важче, оскільки люди боялися називати свої прізвища, коли йшлося про резонансні та гострі матеріли. Без них знайти підтвердження інформації було практично неможливо, тому ми не могли публікувати ці факти, щоб не отримати судового позову.
О. Ч.: - Чи були у Вашому житті матеріали, за які були соромно, або методи збору інформації?
І. С.: - За жоден матеріал я не стидаюся. Мої матеріали, як пальці на руці, я всіх їх однаково люблю. У мене ніколи не було прохідних публікацій. Якщо мені тема цікава, я її розкручую до кінця. Як журналіст, я завжди чесна в контексті погодження матеріалів. Єдиний раз, коли я мусила приховати тему, це було при написанні матеріалу про шахти-копанки. Так, коли шукала компанію, яку відкрив син Януковича в Швейцарії, то зрозуміло, що не могла сказати чесно про ціль свого візиту. Тому просто казала, що ми аналізуємо ринок компаній, які працюють в Європі. Це єдиний на моїй пам'яті випадок, коли шляхом обману мені довелося збирати інформацію.
«Жовті матеріали є скрізь, і вони так само мають право на існування»
О.Ч.: - Усі ці дні ми говоримо, що змінюється формат журналістики. На Вашу думку, які завдання має ставити українська журналістика сьогодні?
І. С.: - Питання непросте. Адже кожний журналіст ставить перед собою певні цілі, відчуваючи свою місію в цій професії. Я, наприклад, для себе визначила, що хочу робити якісні речі. І замовні матеріали ніколи не писала, до мене навіть не підходять з такими пропозиціями. Погано, звичайно, що у вітчизняній журналістиці немає етичного кодексу. Але це не означає, що він би вирішив проблеми. Проте це певна формалізація взаємин в середині середовища. Якщо ж йти від загального, то українська журналістика має наздоганяти світову, адже за розвитком ми відстаємо в середньому на 2-3 роки.
А. П.: - Як Ви ставитесь до засилля розважальних передач. Як це впливає на якість телевізійної журналістики?
І. С.: - Та ніша, яку зайняв, наприклад, канал СТБ, не є поганою. Якщо телебачення допомагає людині стати відомою, розвиватися, відкрити свої таланти, заявити про себе на всю країну, що в цьому поганого? Допомагати людям, повірте, не найбільша вада телебачення. А ось шоу, де є постановочні герої, це вже інша справа. Тут вже є етичні проблеми у журналістів, які дурять свого глядача.
О. Р.: - Не секрет, що такі журналісти, як Ви, широко відомі у вузьких колах люди. Як привчити читача до якісної журналістики?
І. С.: - Привчити можна, якщо якісно робити свою роботу. Жовті матеріали є скрізь, і вони так само мають право на існування. Але питання в тому, що має бути альтернатива. Якщо ж говорити про технічну сторону, то в Україні взагалі великі проблеми з дистрибуцією, адже ринок монополізований. І це також деякою мірою блокує розвиток доставки якісної продукції.
О. Р.: - І наостанок скажіть, які враження по собі залиша наше місто? Адже ми знаємо, що Ви не вперше в Чернігові.
І. С.: - Я в Чернігові бувала, більшість визначних місць бачила, Ваше місто в принципі люблю. Шкода, що не маю зараз часу погуляти, адже все забувається. Чернігів - класне місто, проте, на жаль, слабо розвинуте з точки зору туризму. Зважаючи на таку історичну спадщину, очевидно, що треба більше використовувати туристичний потенціал міста. Але те, що повернутися сюди хочеться, це - однозначно. Таке бажання завжди є, проте не завжди є час.
