Коротка пам'ять української журналістики і «змова мовчання»
«Винахідливий хлопець із села», «державотворець», «сучасна, бадьора людина кипучої енергії» - ось такими однобоким оглядом величали Леоніда Кучму з приводу 75-річчя телеканали його зятя Віктора Пінчука. Не відставали від ICTV та СТБ й інші провідні українські мовники. Наприклад, «Новий канал» випустив у ефір опитування, в якому всі кияни висловлювалися виключно позитивно про час правління другого президента; «1+1» представив уже традиційний ролик у стилі «що бачу, про те й співаю», де перерахував кольори піджаків і суконь гостей Леоніда Даниловича, а «Перший Національний» на вихідних показав повтор хвалебно-ностальгічної розмови Леоніда Кучми та Яна Табачника в авторській програмі останнього «Маю честь запросити». Тотальне замовчування справи Георгія Гонгадзе. Жодного слова критики чи навіть натяку на це. Акцію «Україна без Кучми», якщо й згадували, то лише у викривленому контексті. Наприклад, програма «Вікна» на СТБ свій сюжет про екс-президента почала так: «Два терміни на посаду президента, під час яких на мітингах кричали: «Кучму геть», а після завершення на парканах з'явилися написи: «Данилич, повернися», а телеканал UBR (Український Бізнес Ресурс), який зараз належить Ігорю Гужві, вважає заслугою Кучми те, що він «пережив два імпічменти».
Коли канали мовчать - говорять блогери
На жаль, у вітчизняних телеканалів занадто коротка пам'ять. Ще взимку цього року вони (окрім ICTV та СТБ) транслювали заяву Олексія Пукача про причетність Леоніда Кучми та Володимира Литвина до вбивства Георгія Гонгадзе, а вже сьогодні подають ностальгію за «давніми добрими часами». Проте там, де канали дали «обітницю мовчання», свою думку активно виказували звичайні громадяни. Наприклад, директор недержавної фундації Інституту трансформації суспільства Олег Соскін опублікував у своєму блозі гнівний маніфест «День народження Кучми: зухвалий виклик усім українцям». «...Це він не звільнив Україну від Московії, заклав основи нашого ганебного фінансового стану. У результаті дій Кучми ми не стали членом НАТО, тепер Україні перекривають шлях до Європейського Союзу. Ми за Кучми втратили десять років... Саме Кучма породив Януковича... Саме за Кучми відбулися найрезонансніші вбивства в історії України - вбивство Чорновола, Євгена Щербаня, Кравченка, Кірпи, Гонгадзе. І головне, що при ньому ми пройшли через страшні випробування, девальвацію гривні, він поставив Лазаренка прем'єр-міністром... Але для нас дуже повчально те, що сьогодні понад 60% українців животіє на межі бідності, а той, хто їх довів до цього стану, який був членом ЦК КПУ як частини КПРС, шумно святкує свій День народження на Сардинії», - пише Олег Соскін.
До своїх колег також звернувся журналіст Олексій Мазур, відзначивши у своєму блозі на «Кореспонденті»: «Огидно було дивитися. Особливо соромно стало за журналістів. Адже при Кучмі закатували вашого колегу... Як було не згадати про Георгія? Тьфу на вас, журнализів».
ГЕНІАЛЬНИЙ КАРИКАТУРИСТ АНАТОЛІЙ КАЗАНСЬКИЙ НАМАЛЮВАВ ЦЕ ЩЕ 1998 РОКУ. УЖЕ ТОДІ БУЛИ ПОМІТНІ НЕГАТИВНІ ТЕНДЕНЦІЇ, ЯКІ ЗАРАЗ ПОЖИНАЄ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО. СЬОГОДНІ ЖУРНАЛІСТИКА - СВІДОМО ЧИ НІ - НЕ СПРОМОЖНА ЗРОЗУМІТИ НАСЛІДКИ ЦИХ ПРОБЛЕМ ТА ДАТИ ЇМ ОЦІНКУ... РЕКОМЕНДУЄМО КОЛЕГАМ ВИРІЗАТИ ЦЕЙ МАЛЮНОК. І ЧАС ВІД ЧАСУ РОЗДУМУВАТИ НАД НИМ. ЗОКРЕМА, І ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ / МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.
Ложка правди в бочці брехні
Варто сказати, що не всі телеканали замовчували факти часів президентства Леоніда Кучми. Проте дивно, як авторам сюжетів вдалося, сказавши правду, перелицювати її в маніпуляцію. Показовим щодо цього є сюжет Михайла Шаманова, який вийшов на «Новому каналі». У канві сюжету звучить закадрова фраза журналіста: «Прийшовши до влади під проросійськими гаслами...», проте кінець цього речення суперечить сам собі й будь-якій логіці: «...Кучмі вдалося уникнути перекосу в зовнішній політиці». Далі кореспондент «Нового каналу» побіжно пригадує підписання договору між Україною та Росією, зокрема й дозвіл російському флотові перебувати в Севастополі, жодним словом не обмовлюючись про те, чим він загрожує Україні. Зрештою, з вуст Михайла Шаманова звучить досить глибока й правильна сентенція: «Сучасна Україна навіть через десятиліття, по суті, залишилася кучмівською... Майже всі провідні українські політики починали свої кар'єри за часів Кучми: хто був банкіром, хто очолював область, хтось посідав депутатство». От тільки висновки з цієї показової ситуації автор зробив «заказушні».
Неоднозначним був ефір у День народження Кучми й на «Інтері». Ще з 31 липня цього року «Інтер» розпочав видавати в ранковий ефір частини свого проекту «День народження Країни», який оглядово розповідав про кожен рік незалежності України. На 9 серпня припало відео про 1998 рік. На той час Леонід Кучма вже чотири роки був президентом України. Що ж почули про цей рік глядачі програми «Ранок з Інтером»? «Україна вступає у період гострої економічної скрути», «прибутки вітчизняного бізнесу падають, а разом з ними зменшуються надходження до бюджету», «в Україні накопичуються зовнішні борги», «у державі відчувається масштабний дефіцит грошей, їх не вистачає ані на зарплати, ані на пенсії, тим паче - на утримання курсу гривні. Влада вирішує девальвувати національну валюту. Курс упав у два з половиною разу». Проте, виявляється, це було позитивним моментом в історії України, адже, за словами Віктора Пензеника у цьому ж ролику, «український виробник набив по морді імпортного виробника». Уже ввечері «Інтер» під час «Подробиць» подає анонс одіозного фільму «Битва за Україну» Андрія Кончаловського, й цим ще раз заганяє думаючу аудиторію в ступор. Транслювати стрічку-агітку телеканал буде безпосередньо напередодні Дня Незалежності України.
Прокучмівська «битва за Україну» повертається
Вперше епізод зі ще не закінченої на той час «Битви за Україну» Кончаловського показав 21 квітня 2011 року ICTV, а 2 травня цього року його показав також і телеканал СТБ. Фільм мав на меті показати екс-президента жертвою змови у контексті «касетного скандалу», адже навесні 2011 року плівки Миколи Мельниченка було визнано речовими доказами у справі проти Леоніда Кучми, порушеній у зв'язку з убивством журналіста Георгія Гонгадзе. Адвокати Кучми намагалися цей «документальний» фільм долучити до матеріалів справи. Тоді ж уся незаангажована медіа-спільнота разом із медіа-юристами і політологами погодилися, що «Битва за Україну» - відбілення репутації Леоніда Кучми. Хто ж виступав «адвокатом» другого президента в «Битві за Україну»? В епізоді, який вийшов на екрани 2011 року, фігурували: Давид Жванія, один із найбагатших людей України 2011 року за оцінкою журналу «Фокус»; Борис Березовський, якому той самий Давид Жванія приписував фінансування деяких українських політиків; Олександр Гольдфарб та Юрій Фельштинський - із так званої «групи Березовського»; екс-президент Польщі Александр Квасневський, який, за словами Сергія Лещенка, «отримує стабільне фінансування від Пінчука на свій фонд Amicus; політтехнолог, депутат Держдуми Росії Сергій Марков; Дмитро Табачник, який керував передвиборчою кампанією Кучми 1994 р., а також головний редактор видання «Дзеркало тижня. Україна» Юлія Мостова. У повній версії фільму, яку невдовзі покаже «Інтер», значно розширили коло спікерів і тему окреслюють по-іншому. У прес-релізі канал описує «Битву за Україну» як фільм, що «прагне розповісти про становлення України як суверенної держави і про проблеми, з якими довелося зіткнутися країні на своєму шляху до незалежності». Однак головним героєм фільму так і залишається другий президент України.
Чиїми руками?
Не тільки російський режисер знімав стрічку-агітку на підтримку Кучми. У жовтні 2011 року канал ICTV показав свій фільм «Змова», автором і режисером якого був генеральний продюсер спеціальних проектів каналу Михайло Павлов. Один із голосів за кадром належить Андрієві Куликову, нинішньому ведучому «Свободи слова» на ICTV. Нещодавно в київському антикафе FreudHouse відбулася зустріч із цим журналістом, тему якої було заявлено так: «Як досягнути того, щоб в Україні спрацьовували стандарти якісної журналістики». Скориставшись нагодою, журналіст «Дня» запитала в пана Куликова, чи не розходились його особисті вчинки з професійними принципами журналістики.
«Я казав те, що не сходилося з моїми поглядами. Я визнаю - припустився помилки. Деякі з них були суто професійними, деякі можна назвати політичними. Принаймні мені досі не дуже соромно за те, що я робив», - відповів він.«Не дуже соромно...» - це як?
Чи не тому ми постійно топчемося на місці, залишаючись «кучмівською» Україною? З одного боку, цьому сприяють лояльні ЗМІ та журналісти, їхня «мовчазна змова». Чомусь ніхто із колег-журналістів не виносить на громадське обговорення питання «Що собою являє епоха Кучми і коли вона завершиться?». Позитивним винятком із цього правила є журналіст Сергій Висоцький, котрий у квітні цього року в програмі «Політклубу» на каналі ТВі порушив це питання, розкривши тим самим «гнійник» системи. З іншого боку - лояльна «опозиція», як-от Аресеній Яценюк, який у сюжеті ICTV називає Кучму «державотворцем». І нарешті затуркані громадяни України, які вже забули, як виходили на Майдан протестувати проти Кучми. Всі пам'ятають акцію «Україна без Кучми», її наслідки та навіть міжнародний розголос. Молоде покоління журналістів, спостерігаючи тоді за розгортанням подій, було переконане: у суспільстві та ЗМІ почалася адекватна переоцінка діяльності Кучми. А що ми бачимо тепер?.. Безпринципність веде в минуле.
І так буде доти, доки українці не вивчать свого уроку історії.
КОМЕНТАРІ
Віктор НЕБОЖЕНКО, український політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
- Леонід Кучма має гроші, на які може справити собі позитивний піар до 75-річчя. Але Кучма занадто слабка постать для ЗМІ, щоб вони обмежувалися лише ввічливими описами. Леонід Данилович пов'язаний із багатьма темними справами, і журналістам цікаво у цьому копатися. Але кожен політик, доки він живий, займається відмиванням своєї політичної кар'єри, тож не дивно, що «Інтер» транслюватиме фільм Кончаловського «Битва за Україну»...
Юрій МАКАРОВ, журналіст, телеведучий, документаліст:
- Загальний професіональний рівень нашого цеху досить низький. Як у сенсі технологій, так і у світоглядному сенсі. Нинішні ЗМІ в тому вигляді, в якому вони існують, страшенно викривлені. Приклади якісної журналістики можна перелічити на пальцях однієї руки. Коли власники бояться «заїдатися» із владою, вони тікають у таблоїдність. Такий процес, наприклад на «Плюсах», відбувався у мене на очах. Я не хочу кидати в Леоніда Даниловича черговий камінь, але він - архітектор тієї системи, яка відтоді непорушно діє. Її модифікації залежали хіба що від особистих якостей наступних президентів. На тлі цього адміністративного тиску люди все одно знаходять комфортний вимір співіснування, щоб не переобтяжуватися. Це тупикова гілка цивілізації, яка не підлягає покращанню чи модернізації. Потрібне повне перезавантаження.
Сергій ВИСОЦЬКИЙ, журналіст:
- Епоха Кучми триває досі. Він розвалив посткомуністичну і комуністичну номенклатуру Кравчука і створив власну еліту, яка не входила у вищі ешелони ЦК КПРС. У тому числі Ющенка, Тимошенко та інших. Це «діти» Кучми і «діти» того олігархічного балансу, який він сформував. Зараз Янукович намагається ввести в цю систему своїх людей, але вони не відповідають тим місцям, які посідають. Все це може закінчитися повним крахом системи. Опозиція ж зараз більше нагадує інший набір фігур на тій самій шаховій дошці. Вони не є справжньою опозицією, адже вбудовані в цю ж кланово-олігархічну систему. Епоха Кучми мине тоді, коли Україна зможе якщо не формально, то хоча б у якихось неформальних аспектах влитися в цивілізовану сім'ю країн першого світу.
Микола ЛЯХОВИЧ, один із організаторів акції «Україна без Кучми», засуджений у «справі 9 березня» до чотирьох років позбавлення волі:
- У Кучми на совісті - кілька десятків громадських діячів і журналістів, чия доля взагалі не хвилює наше посттоталітарне суспільство. Природно, ми не зрозуміємо, чому жертва з часом закохується у ѓвалтівника - це радше сфера психопатології, аніж політики. Якщо в ѓвалтівника «закохується» жертва - то це недуг, і ми не маємо права її за це судити. Та коли з ѓвалтівника роблять героя лікарі й санітари - це вже як мінімум моральний злочин. Мені дуже прикро від моральної деградації тих представників ЗМІ, які забули про десятки своїх колег, котрі втратили життя в період кучмізму, аби сьогодні вони могли почуватися захищено.
Анна Свентах, «День»
Ілюстрація - http://www.day.kiev.ua