Сегодня в нашей «гимнастике для журналистских мозгов» мы поговорим о тех людях, роль которых обсуждается в связи с проблемами СМИ крайне редко. Речь пойдет о выпускающих редакторах, то есть о тех, кто оперативно создает редакторскую политику СМИ. Поговорить об этом побудили комментарии к материалам вашего автора на форуме и некоторые последние тенденции в эфире. Вопрос, что плохого, что многие журналисты молоды, имеет однозначный ответ – «Ничего!». Наоборот, молодые журналисты становятся заложниками системы, которая создается уже много лет. Ведь из десятков тысяч киевских журналистов наверх выбиваются единицы, остальные начинают образовывать определенный маргинес. Это сообщество вечно недовольных, бедных, фрондирующих людей, уже имеющее свой язык, свои привычки и свои законы.

В ХІХ веке именно такое сообщество разночинцев и поставляло волонтеров в бомбисты и профессиональные революционеры. О том, что журналисты стали маргинесом, ваш покорный слуга узнал из рассказа товарища, который работает редактором общенациональных новостей на одном из каналов.

Вот что он поведал. Когда редактор заметил некоторый перекос в подаче фактов в сюжете, то получил от репортера весьма неожиданный для него ответ: «Мы, журналисты – люди творческие». Дипломированный специалист, работающий на телевидении не один десяток лет, ожидал чего угодно, только не такого ответа. Никто не говорит, что творчество в тележурналистике - лишнее, но новости создают вовсе не художественные образы, а знакомят граждан страны, в первую очередь, с фактами. Именно тщательная работа с фактами отличает профессионального новостийного журналиста от «желтого». И вот именно очистку репортерских сюжетов от «желтизны», от искажения первого впечатления, от харизмы политика, от манипуляции извне, от недостаточной информированности самого автора сюжета и должен производить выпускающий редактор.

Журналист и редактор, в идеале, должны работать как единомышленники. Ведь первый создает (не создал еще) сюжет для выпуска новостей, а второй создает выпуск в целом. Оба специалиста должны быть максимально социально ответственны, иначе все это превратится в информационную «бомбу», которая будет «брошена» в государство. Конечно, наше государство не может вызывать множество нежных чувств, но без оного государства мы окажемся в значительно худшем положении, чем сейчас. Для тех, кто сомневается, прошу изучить историю Голодомора.

А маргинес – это не форма единства в мыслях, это форма социальной защиты. Тогда зададимся вопросом, откуда берется этот самый маргинес в журналистике? И выйдем на простой ответ: солдатами пера и микрофона никто не занимается. В результате они дезертируют, становятся джентельменами удачи и уходят на периферию. В свое время Паркинсон объяснял бюрократическое размножение на примере армейских летчиков. Он указывал, что плохой летчик либо будет сбит, либо уйдет в отставку, а вот плохому бюрократу деваться некуда. В современной ситуации деваться некуда не только плохому журналисту, но часто и хорошему. Ведь после того, как из него выжали все соки, он уже никому не нужен.

Впрочем, бывают и исключения, и можно наблюдать примеры стремительных карьер. Да вот только кто сказал, что хороший журналист – это хороший управленец? Часто хороший журналист бывает плохим редактором – не то что менеджером высшего звена.

Еще один пример. Возьмем служебный рост в профессиональной армии (не путать с советской, которая по сути не армия, а ополчение) и сравним с журналистской карьерой. В нормальной армии первое звание не рядовой (кого можно поставить в ряды), а рекрут. В нормальной стране микрофон и камеру сразу никому не дадут (ну, разве что телеканал будет очень слабеньким). Молодой человек сначала должен побыть стажером, помощником журналиста, делать какие-то заготовки к сюжету, «болванки», собирать информацию. Он должен немного повариться в процессе, присмотреться, понять, как это все выглядит со стороны. Тогда не будет самоупоения от собственного изображения на канале, визга от проявления псевдоума и слез от собственной псевдосмелости.

Следующее важное звание – капрал (не путать с советским ефрейтором). Это солдат, способный учить военному делу других солдат. Капрал еще в рядах. Именно на нем держатся самые проблемные участки строя. Именно он первый выносит раненых товарищей и последним покидает поле боя. В информационной журналистике есть свои капралы. Они формируют основные сюжеты. Но важно, чтобы они этот опыт передавали молодым журналистам. Важно, чтобы они понимали: выпуск держится не на них одних. Чтобы они чувствовали строй, команду – иначе они не капралы, а советские ефрейторы.

А вот за капралом идет сержант. Он уже не в строю. Именно он, а не офицер, реально руководит солдатами, потому как офицер ведет сражение, а не солдат. У сержанта на виду все солдаты и капралы. В прошлом – это старательный капрал, добившийся уважения – как солдат, так и начальства. Вот именно сержант – это и есть редактор выпуска новостей. И тут опять аналогия с советской армией. Советская армейская система учила сержантов подчиняться, а не руководить. Настоящий сержант (не путать с советским прапорщиком) умнее любого офицера настолько, что может этого и не показывать. Профессиональная армия держится на сержантах. Но можно ли сказать, что профессиональные украинские новости держатся на выпускающих редакторах? Что их уважают и журналисты, и собственники? Что все они знают, как тяжело рядовому журналисту и чего хочет от них собственник, а кроме того, чего хочет от них зритель? Все ли они тянули лямку журналистов и были ли они успешны в этом деле?

Так мы имеем армию журналистов или ополчение? Думали ли мы когда-нибудь о боеспособности этой армии? Имеется в виду информационная война с каким-нибудь вероятным информационным противником. Ну, например, российской телеиндустрией, управляемой из Кремля… Много ли могут нищие, необученные маргиналы и всеми затоптанные выпускающие редакторы? Можно, конечно, поднять «бунт, бессмысленный и беспощадный», да только что это изменит? У украинских журналистов нет звена, которое бы связывало их с внешним миром, нет «сержанта», который о нем позаботится… А значит – они, журналисты, изолированы. Отсюда и маргинальное мышление.

Ну, довольно грустных мыслей. (Подумаешь, Москва «наваляла» нам в 2006 году! Если как следует погрузиться в маргинес, то можно и не заметить!).

Основные темы недели с 12 по 18 февраля были следующие.

Продолжение войны между Президентом и Антикризисной коалицией.

Заявление министра труда и социальной политики Михаила Папиева о социальной защите ветеранов.

Продолжение истории с коммунальными тарифами.

Итоги выборов в Туркменистане.

Возможные досрочные выборы.

Продолжение газовой эпопеи.

Сразу хочу поделиться радостной вестью: «Интер» таки поехал по Украине! Да не куда-нибудь, а прямо в шахту к людскому горю и проблемам. В итоговом выпуске «Подробностей недели» 18 февраля вышел сюжет из Луганщины о забастовке на приватизированной шахте. Респект автору сюжета Людмиле Островенко! Сюжет жизненный, весьма проблемный и, без сомнения, эксклюзивный. Кроме того, Кузякин по своим каналам специально ознакомился с фактажем ПОСЛЕ (а не до) выхода передачи, и могу сделать заявление – в сюжете Островенко не было ни одной натяжки, ни одной шероховатости. Еще раз – браво! Залезть к бастующим шахтерам в ствол дано не каждому. Единственный вопрос: а почему полезла женщина?

На «Интере» же творцов немеряно, да и спускаться под землю на сотни метров – занятие не для слабых. Обычно туда спускаются крепкие ребята, пышущие здоровьем, которым сам черт не брат. Кроме того, журналист вынужден тащить с собой в шахту гору оборудования, в первую очередь свет, поскольку оператор и так загружен под завязку.

То есть, не может «Интер» без старой школы? (Людмила Островенко – член старой команды «Интера», не связанной с К1. – «ТК»). Не может без людей, которым уже не нужен лишний форс, которые способны не пройти мимо чужой беды и ясно, без лишних завираний, изложить проблему? Не может! Что и требовалось доказать. Но не это главное, главное – к «Интеру» возвращается былой шарм.

Однако, давайте по порядку. В начале недели Юлии Тимошенко удалось навязать свою игру практически всем политикам. Сыграли именно информационные технологии. Большинству политиков партий – победителей выборов-2006 захотелось усовершенствовать избирательную систему. Опыт СДПУ(о) ничему не учит. Ведь ребенок (политическая реформа) убила своего отца (Медведчука) и теперь М. Погребинский вынужден предлагать свои услуги Ющенко (кто бы мог подумать об этом в 2003 году?).

В понедельник, 12 февраля, на Первом национальном, в сюжете Юлианы Дубовик Юлия Владимировна вызывает явное восхищение: «Одним із методів прищеплення депутату бажання працювати на власний округ може бути розширення повноважень місцевих рад, зазначає Мороз. А це вже – завдання другого етапу політреформи. За її успішним завершенням обранці отримають усі можливі інструменти, щоби гідно виконувати свої обов’язки. Тоді й видно буде, хто вартий депутатського крісла. У лідерки опозиціонерів розмови про політреформу нічого, крім чергової порції сарказму, не викликають. На пропозицію спікера щодо вдосконалення Конституції Юлія Тимошенко відповідає закликом переписати Основний Закон начисто, паралельно відставивши уряд і розпустивши парламент. Тільки так, вважає лідерка БЮТ, можна привчити обранців не тільки до залізної дисципліни, а і до відданості власному народові.

СИНХРОН: Юлія ТИМОШЕНКО, голова фракції БЮТ: «Мені здається, що політреформа – це такий політичний вірус, і перезагрузити систему, і позбавитися від вірусу може тільки допомогти нова редакція Конституції. І тому було би логічно – дострокові вибори парламенту, а перед тим – прийняття нової редакції Конституції на базі консолідації всіх політичних сил».

А вот «Плюсы» не столько восхищены Леди Ю, сколько «понимают» будущие трудности «синих». Это следует из сюжета Захара Бутырского в «ТСН»: «СИНХРОН: Юлія ТИМОШЕНКО, лідер БЮТ: «Ми будемо робити візити також в ті регіони, де Партія регіонів на місцевому рівні має свою абсолютну більшість, там, де люди найбільше потерпають від того, що Партія регіонів практично не працює для суспільства».

РЕПОРТАЖ: Також, на відміну від Мороза, Тимошенко дострокових виборів не виключає». То есть, идет явное противопоставление «синих» и «оранжевых».

Новый канал в этот же день не стал противопоставлять одних и других, а подал их деяния как взаимодействие оппозиции и власти: «РЕПОРТАЖ: Кабмін – незрозуміло, чи то у відповідь Тимошенко, чи то справді наболіло, але вустами віце-прем’єра Володимира Рибака – оголосив: уряд сам має намір контролювати тарифи на житлово-комунальні послуги, які формують місцеві органи самоврядування. За словами Рибака, це питання розглянуть на найближчому засіданні Кабміну». Новый, респект! Это называется конструктивная подача. Так держать!

13 февраля был бенифис министра труда и социальной политики Михаила Папиева. Министр сыплет цифрами, а журналисты склонны ему не верить. Вот как не верят на Первом: (из сюжета Юлианы Дубовик)  «СИНХРОН: Михайло ПАПІЄВ, міністр праці та соціальної політики України: «В цьому році ми збільшили кошти на цю програму в півтора рази, вони складають 84 мільйони гривень. А відповідний договір із вітчизняним заводом «АвтоЗАЗ» у нас підписано, і в цьому році інваліди будуть забезпечуватися вже автомобілями покращеної модифікації, автомобілями «Славута», а не «Таврія», як було в минулому році».

РЕПОРТАЖ: Виявляється, що самих ветеранів щонайперше цікавить зовсім не модифікована «Славута». Безкоштовне медобслуговування і забезпечення медикаментами – ось про що просять вони урядовців. Люди готові змиритися з тим, що на їхнє перебування в госпіталі держава витрачає лише 16 гривень на день. Принаймні там, – кажуть вони, – за хворими є хоч якийсь догляд.

СИНХРОН: Діна КУЗЬМИНСЬКА, голова комісії соціально-побутового та медичного забезпечення Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни: «И эти госпиталя, фактически, сейчас единственные лечебные учреждения, где оказывают помощь, лечат бесплатно, бесплатно. Все остальные лечебные учреждения платные, и очень платные. Если, значит, дается где-то 2-3, ну, максимум 4 гривны в месяц, что – можно какие лекарства можно приобрести для больного человека на 4 гривны 1 раз в месяц?»

РЕПОРТАЖ: Віднедавна до традиційних страхів ветеранів додався ще один – підвищені тарифи на житлокомпослуги. Якщо вони залишаться на нинішньому рівні, стверджує Діна Кузьминська, сплатити за них не зможе жоден із колишніх солдатів, навіть якщо за урядовими розрахунками ветеранські пенсії це дозволяють».

На «1+1» еще более «стебутся». В выпуске сюжет с Папиевым предваряет сюжет о… подорожании мест на кладбище. А сюжет Станислава Ясинского заканчивается так: «РЕПОРТАЖ: Олександра Герасимівна каже, міністр Папієв та депутати просто не знають, що робиться на світі. Та й загалом, молоді й багаті, за її словами, намагаються не помічати існування старості та хвороб».

А вот как не верит «Интер»: (из сюжета Владимира Горковенко) «СИНХРОН: Михайло ПАПІЄВ, міністр праці та соціальної політики України: «В цьому році інваліди будуть забезпечуватися вже автомобілями покращеної модифікації, автомобілями «Славута», а не «Таврія», як було в минулому році».

РЕПОРТАЖ: У черзі за спецмашинами майже 160 тисяч ветеранів. А грошей – на кілька сотень машин. Аби надати усім, знадобиться років 40. Пенсіонери кажуть: багато хто не дочекається.

СИНХРОН: Борислав ЯЦКО, член Ради організації ветеранів: «Ну, вот видите, тут: «Станом на 1 січня в Україні проживає 2 мільйони 720 тисяч 456 ветеранів війни». Эта сумма, к вашему сведению, примерно около тысячи ветеранов в день умирает».

РЕПОРТАЖ: У Кабміні запевняють, що роблять усе можливе. Почуте ветерани старанно занотовують. Для них відвели місце на балконі. З парламентської трибуни жоден пенсіонер не виступав».

Но СТБ в этот день, очевидно, решили: чего там какой-то министр? Кстати, из какой он партии? Давайте будем «стебаться» с Януковича! «СТУДІЯ: Віктор Янукович знову відзначився як поціновувач класичної російської літератури. Після згадки про відому поетку Анну Ахметову і своєрідного іспиту, який прем’єр влаштував львівській інтелігенції, запитуючи, кому належить вислів "Краса перемагає завжди", він згадав і про байки Івана Крилова. Як вислів «А Васька слушает да ест» в інтерпретації Януковича почули слухачі однієї з радіостанцій.

ТИТРОВАНО: Віктор ЯНУКОВИЧ, прем’єр-міністр України: «– Любі друзі слушают, как говорят, как ето пословіца есть...

– А Васька слушает да єст!

– А Мішка слушаєт да ест, да?».

Все довольны.

В среду, 14 февраля, «Плюсы» явно получили некий сигнал с Грушевского. И кампанию премьера Януковича по понижению тарифов «крестовым походом» объявили, и вместе с премьером местные власти взялись пугать. Конец сюжета Марии Васильевой: «РЕПОРТАЖ: Перевірку Генпрокуратура продовжить. Навіть попри спротив деяких посадовців. У Києві, наприклад, поділився прем’єр, урядові ревізори наштовхнулися на опір місцевої влади». (Имя, сестра, имя!!! – Н.К.).

А вот «Интер» «понимает», что премьер неправ. Ведущая Лариса Губина после репортажа о «крестовом походе»: «СТУДІЯ: Заява прем’єра про намір звільнити низку губернаторів через ситуацію з комунальними тарифами – це спроба знайти крайнього. Так вважає заступник голови Секретаріату Президента Віктор Бондар. Він нагадав, що Кабмін раніше вже висловлював недовіру 5-м губернаторам. Проте комісії, що приїздили до регіонів, підстав для звільнення не знайшли. До того ж, каже Бондар, до формування тарифів губернатори прямого відношення не мають, адже розцінки затверджують місцеві ради».

А на ТРК «Украина» все хорошо. Киев уже победили, и премьер едет наводить порядок. Куда? – В ДОНЕЦК!! И Виктор Бондарь у них – ну пушистый-пушистый: «СТУДІЯ: Правительство обязано компенсировать населению рост стоимости коммунальных услуг, увеличив социальные выплаты. Об этом сегодня на брифинге заявил заместитель главы Секретариата Президента Виктор Бондарь. Он отметил, что постановление парламента предусматривает пересмотр госбюджета в части социальных выплат в случае благоприятной экономической ситуации. В этой связи Виктор Бондарь напомнил оптимистичное заявление министра финансов Николая Азарова о росте промышленного производства в этом году.

СИНХРОН: Виктор БОНДАРЬ, заместитель главы Секретариата Президента Украины: «В уряду є механізми, є джерела для того, щоби виконати постанову Верховної Ради і внести до Верховної Ради законопроект, який би вже зараз, буквально з березня місяця підвищував соціальні стандарти і ці мінімальні рівні заробітної плати, і прожитковий рівень. Я думаю, що в такому випадку ми для населення, особливо для незахищених верств населення, зробимо хоч якусь компенсацію по відношенню до того шаленого темпу зростання тарифів, який зараз відбувся». И никакого вызова Януковичу!

Кстати, в среду, 14 февраля, часто критикуемый мною НТН дал очень неплохой сюжет: «СТУДІЯ: Повідомити, що думає політична сила з того чи іншого питання, – право на це мають лише десятки людей, хоча в партіях їх сотні тисяч. У Верховній Раді ситуація схожа. Попри те, що фракції складаються з десятків осіб, день-у-день на телеекранах можна помітити одні й ті самі обличчя. Політики це пояснюють просто: далеко не всі знають, що говорити. А ще більше – зовсім не вміють цього робити добре. От психологи зазначають дещо інші причини.

РЕПОРТАЖ: Автор: Тетяна КУХОЦЬКА. Тарас Чорновіл, член найбільшої парламентської фракції Партії регіонів і один із найпопулярніших депутатів серед журналістів. Чи не щодня йому доводиться озвучувати ставлення фракції до того чи іншого питання. Каже: 7 років тому хотів публічності, тепер не дуже. Іноді дзвонять і пізно вночі.

СИНХРОН: Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат, фракція «Партія регіонів»: «Є випадки, коли люди ідуть просто до камери піаритись. Ну, відверто кажучи, я того не розумію. Я виходжу покурити. Я – куряга затятий. Десь під час засідання я разів десять іду в курилку і нариваюся на журналістів. Відмовити не можу, хоча часто є речі, в яких я дійсно не відчуваю себе достатньо компетентним».

РЕПОРТАЖ: З-поміж 450-ти депутатів у парламенті насправді публічними можна назвати не більше 4 десятків. Чорновіл це пояснює тим, що далеко не всі можуть перед камерами простими словами сказати про складні речі. До того ж, не всі є достатньо обізнаними, щоби говорити від усієї фракції. Політичний опонент Чорновола Шкіль додає ще деякі потрібні для цього риси характеру.

СИНХРОН: Андрій ШКІЛЬ, народний депутат, фракція БЮТ: «Особливі риси характеру – це комунікабельність, це до певної міри харизматичність, тобто вміння надати простій речі або простому висловлюванню якийсь певний додаток, таку акцентацію, яку інші або не змогли, або не встигли, або зробили це другими».

РЕПОРТАЖ: Психолог Ольга Любченко каже: риси характеру в публічній діяльності – далеко не головне. Переконує: людину можна навчити не боятися камери та чітко говорити. Те, що частина депутатів є публічними, вона пояснює кількома причинами. Каже: дуже багаті люди воліють не привертати до себе зайвої уваги.

СИНХРОН: Ольга ЛЮБЧЕНКО, психолог: «Политика – это власть. И, соответственно, приходя туда, мы получаем большие привилегии с точки зрения экономики, с точки зрения управления собственным бизнесом и с точки зрения доступа к определенным финансовым средствам».

РЕПОРТАЖ: З іншого боку, лідери фракцій та партій чудово розуміють, що публічність – це змога впливати на населення через мас-медіа. У кожній партії є люди, які роблять політичну кар`єру, а публічність – можливість отримати додаткові бонуси в керівництва та здобути більший авторитет. Є ще одна частина депутатів: вони шукають слави, щоби вирішити власні психологічні проблеми. Перед об`єктивами телекамер вони здаються собі більш значущими. Хоча таких, каже психолог, одразу видно».

А вот и неплохо! Это не новости в чистом виде, но все же неплохая зарядка для ума, а значит – для понимания действительности. НТН – молодцы!

В четверг, 15 февраля, «Плюсы» подчеркнули противостояние Ющенко и Януковича. Конец сюжета Захара Бутырского: «Сьогодні ж президент та прем’єр через пресу дебатували, чому й досі не призначені Володимир Огризко і Віктор Король на посади міністра закордонних справ та голови Служби безпеки відповідно. Віктор Ющенко, наприклад, дивувався, чому коаліціянти заявляють, що по кандидатурі Огризка з ними не радилися. Адже, стверджує голова держави, відповідні консультації з «антикризовиками» проводили представники його Секретаріату і досягли згоди на його призначення. Прем’єр же взагалі заявив: коаліції Огризко просто не подобається. З різних причин.

СИНХРОН: Віктор ЮЩЕНКО, Президент України: «Я закликаю парламент зробити своє рішення по даному питанню. Люди, яких я пропоную, – кадрові фахівці з відповідною освітою, з відповідним досвідом роботи або в таких подібних установах, або установах аналогічного порядку. Люди, які вірні країні, люди, які патріоти».

СИНХРОН: Віктор ЯНУКОВИЧ, Прем’єр-міністр України: «Этот вопрос будет рассматриваться на следующей неделе во фракциях коалиции. Предварительно... предварительный опрос депутатов показал, что депутаты настроены, большинство депутатов настроено негативно. По самым различным причинам. Но, естественно, будет дискуссия, и этот вопрос будет в процессе дискуссии решен».

РЕПОРТАЖ: Але у чому були єдині президент і прем’єр – у питанні цих призначень якомога швидше треба поставити крапку. Якщо все буде, як зараз, то її доведеться ставити Конституційному суду. Однак, у Конституції підстави для відставки уряду чітко окреслені. І серед них такої можливості для президента не передбачено. Тому основний розрахунок глави держави – на тлумачення слова «відповідальність».

Читай – «руки коротки у вас, Виктор Андреевич!». Хотя где-то как-то вы правы.

А на «Интере» просто «зеркалка»: «СТУДІЯ: У студії – Лариса ГУБІНА. Збільшення мінімальної зарплати та пенсій не буде. Поки що. Прем`єр сьогодні в Донецьку заявив, що наразі для цього немає можливостей. За словами Януковича, в економіці існує чимало негативних тенденцій, які нинішньому уряду перейшло у спадок. Щойно все стабілізується, Кабмін подбає про соціальну сферу, заявив прем`єр. Такі заяви «нашоукраїці» вважають порушенням зобов’язань уряду, взятих під час підписання бюджету-2007. Нагадаю, наприкінці минулого року Віктор Ющенко завізував документ з умовою, що до квітня до закону внесуть зміни про збільшення виплат. І ще одна заява прем`єра пішла врозріз із домовленостями, вважає президент. Янукович каже, що шансів на затвердження Радою Віктора Короля керівником СБУ, а Володимира Огризка – главою МЗС поки небагато.

СИНХРОН: Віктор ЯНУКОВИЧ, Прем`єр-міністр України: «Большинство депутатов настроены негативно по самым различным причинам. Но, естественно, будет дискуссия, и этот вопрос будет в процессе дискуссии решен».

СИНХРОН: