Эту неделю можно назвать неделей тяжелейших информационных боев, которые не привели ни к какому результату. Со своей больной головы политики пытались перенести свои проблемы на здоровую голову народа. Честно говоря, им это удалось. Журналисты очень помогли в этом предприятии. Тонны непереработанной, неструктурированной информации вылетали в эфир. Практически у всех каналов информация носила какой-то устало-депрессивный характер. Команда Ющенко и команда Януковича явно устали одна от другой, но почему-то решили, что эта схватка – смысл их существования. Это можно рассматривать в шекспировских страстях, но лучше с известной долей юмора. Ни на то, ни на другое каналы не оказались способны. Они просто судорожно запихивали информацию в «ящик» и это все летело на нашу голову.

Впрочем, ситуация на ведущих каналах не располагала ни к высокой драматургии, ни к шуткам. Уже никто не скрывает, что «Интер» и «1+1» активно используются противоборствующими сторонами и уже не понятно, что считать объективностью – качественную заказуху или некачественный, сумбурный материал, который случайно проглядел «старшой» над редактором.

Не будем идеалистами: информационные войны идут во всем мире, но у нашей сторонушки есть специфика. Война требует солдат. А у нас солдаты традиционно необученные, генералы традиционно чванливые, прапорщики – вороватые, а маршалы – самодуры. И вот с такой милой традицией мы и подходим к информационной войне. Потери традиционно большие. Теряем специалистов, деньги, время и здравый смысл.

Можно, конечно, возразить, что журналист обязан, так сказать, парить над схваткой. И у нас это можно, если партии вашего олигарха в парламент не вошли, а родовых схваток появления новых партий пока нет. Еще для парения в высоте нужны умственные усилия, которые не особо популярны в журналистских кругах. Гораздо проще давить и брать измором. По крайней мере, традиционнее.

На этой неделе фактически закончилась информационная война против министра Николая Рудьковского. Закончилась поражением другого министра – Бориса Тарасюка. Вообще, оранжевые, можно сказать,  впервые терпят реальное информационное поражение. Однако битва проиграна тактически, все еще можно восстановить, и тут интересен сам факт поражения, а не его последствия. Напомним, что Рудьковский использовал телефонное право для выдачи виз в Украину представителям туркменской оппозиции. Мы уже рассказывали об этих господах в нашем первом выпуске. Этих людей видела вся страна и то, что они были, в Украине новостью не было, и быть не могло. Сенсацию пытались сделать из звонка Рудьковского.

Всю неделю каналы давали разные тона этому скандалу. «1+1»  22 января:

«СТУДІЯ: І в Україні черговий скандал на міжнародному грунті. Міністр транспорту Микола Рудьковський у грудні запросив в Україну своїх друзів – туркменських опозиціонерів. Рудьковський попросив українських дипломатів навіть видати їм візи. Туркменські опозиціонери приїхали до Києва і навіть виступили тут на прес-конференції. Тепер прем`єр Янукович наказав провести службове розслідування. Він побачив у цьому шкоду національним інтересам України. Офіційний Київ, хоч і заявляє про підтримку демократії в усьому світі, але з Туркменістаном воліє поводитися обережно, адже це постачальник газу». То есть, по версии «Плюсов»,  строгий Янукович начал преследовать Рудьковского и его друзей.

 Первый национальный вообще подкрепляет позицию Рудьковского ссылкой на слова его друзей: «Худайберди Оразов, який очолював делегацію туркменських опозиціонерів, котрі відвідували у грудні Київ, спростовує, що їм нібито допомагав український міністр транспорту.

СИНХРОН: Худайберди ОРАЗОВ, лідер громадянсько-політичного руху «Ватан» (Туркменістан): «У нас є в Україні друзі, знайомі. Рудьковський теж наш старий знайомий, але чи допомагав нам чи ні по приїзді у Київ, його навіть не питали. Навіть і не зручно про такі речі питати. Весь цей гамір – велика провокація з боку кримінальних сил, які протягом 10-15 років працювали з диктатором Ніязовим». Иными словами, наше внешнеполитическое ведомство запачкано связями с диктаторским режимом.

СТБ также поддерживает Рудьковского тяжелой артиллерией в виде политолога Карасева. Правда,  это явная попытка рассорить Мороза и Януковича «СИНХРОН: Вадим КАРАСЬОВ, політолог: «Сьогодні уряд дещо втомився від позиції золотої акції, яку розігрували Мороз і соціалісти, втомився від апетитів, які демонструють соціалісти і Мороз. Враховуючи можливі нові конфігурації в парламенті, ставлять просто на місце зарвавшихся в своїх апетитах своїх партнерів по антикризовій коаліції».

РЕПОРТАЖ: Не заперечує експерт і того, що натиснути хочуть безпосередньо на спікера Мороза, аби той категоричніше висловлював власну позицію щодо закону про Кабмін».

Но в воздухе зависает вопрос, а кто, собственно, давит – только ли Янукович?

Новый канал  гораздо лояльнее и сдержаннее. «Законність в`їзду туркменських опозиціонерів в Україну вже перевіряє Служба безпеки. Вона скерувала офіційний запит дипломатам, прикордонникам, міліції та особисто міністру транспорту та зв`язку Миколі Рудьковському. Бо ж візит осіб, яких розшукує Інтерпол, відбувся, нібито, за якого сприянням. Сам урядовець обвинувачення, які лунали у впливовій газеті «Дзеркало тижня», називає наклепом і брехнею». «Факты» ICTV даже симпатизируют Рудьковскому. «Міністр транспорту і зв`язку Микола Рудьковський заявляє про початок спланованої кампанії щодо його дискредитації». Именно так подается в этот день в студии «Факторв» сюжет о конфликте.

Вообще, мои коллеги, работающие в непубличной сфере (мониторы для политических партий, научных институтов и мониторинговых компаний) считают классикой разночтение в позиции каналов  условного медиа-холдинга Пинчука. Основная причина – отсутствие координационного центра между каналами. Он появляется только в экстренных случаях. В «будни» же – у всех своя ниша, что с точки зрения самих журналистов и зрителей-граждан – просто замечательно.  С точки же зрения интересов хозяина холдинга можно сказать, что в данной конкретной ситуации не доглядели один канал – бывает!

Позицию 5-го мы уже оглашали. Она была наиболее профессиональна, а потому, увы, не в пользу Ющенко: «Політологи називають три версії щодо ініціаторів штучного конфлікту. Перша: скандал може зіграти на руку Росії. Сварка України з Туркменістаном зробить її золотим посередником і монополістом у газових домовленостях. Версія друга: роботою міністра вже давно незадоволений особисто прем’єр Віктор Янукович, який і може бути зацікавленим у знятті соціаліста з крісла. І, нарешті, остання: лист про проведення службового розслідування підписує і Секретаріат президента. На думку експертів, заради розколу владної коаліції».

А что каналы «синих»? ТРК «Украина» 22 января  вообще событие проигнорировала, сосредоточившись на Дне соборности. НТН отработали, как заправские чиновники: «СТУДІЯ: Прес-служба Кабінету Міністрів підтвердила, що, за дорученням Віктора Януковича, проти міністра  транспорту та зв’язку розпочате службове розслідування. Головне управління держслужби, а також СБУ, Міністерство зовнішніх справ та Держприкордонслужба мають з’ясувати, чи законно в Україну приїхали двоє туркменських опозиціонерів, яких розшукує Інтерпол. Раніше повідомляли, що вони прибули на запрошення Миколи Рудьковського». Впрочем, в воскресенье, 28 января, тот же НТН словами ведущей Наталии Шулим подал информацию гораздо корректнее: «Скандал навколо міністра транспорту Миколи Рудьковського. За запрошення туркменських опозиціонерів до України президент Ющенко вимагав звільнення урядовця. Зрештою, погодився зачекати результатів службового розслідування. Прем’єр Янукович підстав для звільнення Рудьковського не бачить, а віце-прем’єр Табачник запропонував винести йому попередження».

Из всего этого легко сделать вывод, что 5-й канал был прав – «синие» информационной атаки не планировали. Они просто «отморозились». В дальнейшем ситуация нагнеталась. «Плюсы» 23 января стали на сторону Януковича. «Студія. Олександр ШИЛКО. Скандал навколо Миколи Рудьковського переріс у скандал навколо Віктора Ющенка. Сьогодні журналісти оприлюднили особистий лист Ющенка до Януковича, який став підставою для звинувачення президента у недемократичності. У цьому листі Віктор Ющенко вимагає відставки міністра транспорту. Президент пише, що Туркменістан обурився приїздом до Києва туркменських опозиціонерів і що Рудьковський запросив їх навіть не від свого імені, а від імені українського керівництва. У відповідь Рудьковський нагадує Ющенкові про демократію, те саме робить і Олександр Мороз. Він каже, що сам Віктор Ющенко, коли був опозиціонером, їздив із закордонними візитами і для країн, які його тоді приймали, це вважалося ознакою демократії». У «Фактов» такая же позиция: «Нині президент закликає прем’єра розслідувати інцидент і вивчити можливість звільнення Миколи Рудьковського. Віктор Янукович поки не бачить підстав для такого рішення».

У «Интера» акценты, естественно, другие «СТУДІЯ: Президент просить уряд розглянути можливість звільнення міністра транспорту Миколи Рудьковського, якщо буде доведено, що він втручався в діяльність дипломатичних установ». Канал в дальнейшем выходит на тропу войны в одиночестве. Нет, сообщения о Рудьковском идут везде, но они весьма вялые.

К концу недели «Плюсы» об этом вообще «забывают». А вот «Интер» не унимается. Вот как морализирует канал голосом Александра Мельничука в итоговых «Подробностях недели» 28 января: «Телефонне право» чи приватна розмова? Як можна охарактеризувати нічний дзвінок міністра транспорту Миколи Рудьковського до українського посольства в Австрії? Коротко нагадаю суть проблеми: у грудні минулого року міністр телефонує послу України в Австрії і просить сприяти видачі віз двом біженцям з Туркменістану. Згодом офіційний Ашхабад надсилає ноту протесту, бо ці особи, мовляв, оголошені у міжнародний розшук. Цього тижня справа набуває розголосу: президент звільняє посла в Австрії, уряд проводить службове розслідування щодо дій міністра, а Рудьковський виправдовується. Він не знав, що людей, за яких просив, розшукує Інтерпол. А послу в Австрії телефонував як приватна особа. Але чи може міністр діяти в таких неоднозначних ситуаціях як «приватна особа», адже міністр – це, в першу чергу, політична фігура, а політиком не можна бути з 9-ї до 18-ї, ним треба лишатися 24 години на добу. Саме тому в усьому світі до приватного життя політиків ставляться так само прискіпливо, як і до їхньої роботи».

Но стоит посмотреть на Николая Рудьковского в кадре, чтобы понять, что ему, в принципе, наплевать. Нет, он, конечно, не скрывает раздражения, но он точно знает, что это НИЧЕМ не закончится. В этом плане его ответ журналисту «Интера» просто феноменален: «Микола РУДЬКОВСЬКИЙ, міністр транспорту та зв’язку України: «Говорити про те, що я буду знову до когось звертатися чи телефонувати після таких речей, я думаю, нікому в голову це не прийде». Господин министр не сказал, будет ли он еще звонить «корешам» и решать вопросы, а заверил только, что в дальнейшем никому в голову об этом говорить не придет.

Об этом, кстати, не пришло в голову говорить и автору сюжета «Подробностей недели», ибо он говорил о чем-то другом. Судите сами: «Сам термін «телефонне право» з’явився за радянських часів. Віталій Масол – двічі прем`єр-міністр України та колишній голова Держплану УРСР. Коли він був ще директором заводу, йому по прямій лінії подзвонив маршал Радянського Союзу Дмитро Устінов, попросив пришвидшити виробництво деяких деталей.

СИНХРОН: Віталій МАСОЛ, колишній голова Держплану УРСР: «Коли якихось заказів не було виконано своєчасно, тоді було «телефонне право», тобі телефонував міністр і, як кажуть, давав тобі на горіхи».

Но разве Рудьковский просил срочно ускорить производство некоторых деталей Посла Украины в Австрии Владимира Ельченко? Ни-ни!! Он ему даже «на орехи» не отсыпал. Просто вежливо попросил. Такой вот культурный человек! На фоне этого Александр Чалый заявляет: «Олександр ЧАЛИЙ, заступник голови Секретаріату Президента України: «Тлумачити це як «телефонне право» я б не став…». То есть, деталей Чалый в Австрии тоже не нашел. Так о чем  был сюжет?!

Кстати, в программе Александра Колодия «Подробности из первых уст»  А.Чалый тоже выглядел неубедительно, поскольку он пытался поддеть Рудьковского самим  фактом звонка. При этом заместитель главы СП (не путать с совместным предприятием!) раза три благодарил программу за то, что министр транспорта сам свой звонок подтверждает. Можно подумать, что Рудьковский когда-то это отрицал! И если Чалый не смотрит телевизор, может же он почитать хороший анализ новостей :). Хвастаться не буду, но некто Кузякин писал об этом как раз на прошлой неделе в «Детектор медіа». Из этого легко заключить, что Чалому, несмотря на экспрессию и размахивания руками, наплевать на все это, как и Рудьковскому.

То, что вся спецоперация по атаке на министра транспорта оказалась в итоге «в пролете», подтвердил и эфир Первого национального  за 26 января: «Слід відзначити, що вже вкотре за останні кілька місяців у центрі скандалу опиняється зовнішньополітичне відомство. Незрозуміла ситуація з самим міністром, припинення, а потім відновлення фінансування МЗС, і ось тепер термінове позбавлення повноважень посла в Австрії».

Ну сколько можно бить своих, чтобы чужие боялись? Не боятся они! Короче, атака на Коалицию через раздувание скандала с Рудьковским  захлебнулась в своей глупости и непрофессионализме. Как вообще можно было строить драматургию на таком шатком фундаменте, как один телефонный звонок министра, да еще при этом постоянно подставляя МИД – ведомство, за которое так борется Президент?! Хорошо, что не спровоцировали энергетический кризис! Гораздо безобиднее было бы поймать Рудьковского в трамвае без билета. А если серьезно, то на самом деле для проведения спецопераций не только для галочки, а для результата, необходим  тщательный анализ деятельности того или иного министра как руководителя. И тогда, возможно, копать дальше будет просто лишнее. Неужели в СП нет специалистов по транспорту или там только визы лоббируют? Хуже всего то, что этот бред нам с вами приходиться смотреть.

Впрочем, «1+1» таки порадовал на этой неделе. Канал серьезно взялся  за оценку ситуации властного противостояния. Со вторника, 23 января,  чуть-чуть было больше позиции Януковича, но потом, к концу недели, дисбаланс испарился. Команда действительно работала профессионально. Вот фраза из студии Олеся Терещенко в итоговом выпуске «ТСН» 28 января: «Ще один момент. Схилити іншу сторону до свого варіанту означає моральну перемогу. Отже, кожний вважає дії іншого неконституційними і стоїть на кришталевій чистоті власної процедури. Тож якщо перемагає варіант коаліції, президент, фактично, погоджується, що з другим вето його Секретаріат щось там нахімічив. А якщо приймається варіант президента? Коаліція зізнається, що хоч і технічно, але закон все-таки був змінений, а відтак і коректно заветований. Тому цілий тиждень паралельно з переговорами і психологічними атаками суперники зводили навколо політичних позицій юридичні укріплення». Именно, господа, именно! Психологическая атака! А «Плюсы» стараются, как добрый товарищ, снять этот стресс. Ну и что, что при этом Олесь Терещенко не считает нужным скрывать, на чьей стороне он сам, рассказывая о коалиционном законе о Кабмине в эпитетах типа «закон про суперуряд», «домовлятися із погрозами», «процедура не має юридичної чистоти», «сумнозвісний закон про Кабінет міністрів»…

Зато далее – сама отстраненность: «ОЛЕСЬ ТЕРЕЩЕНКО. Пофантазуємо. Азаров дико помилився – Раду розпустили, уряд пішов. З ким президенту перемагати на виборах? З ким свою коаліцію ліпити? І над цим, виявляється, працюють. Ідея геніальна – замість «Нашої України» буде «Європейська Україна», замість блоку – більш широка конфедерація. А в центрі що? Знову президентська партія «Наша Україна»? 31 березня там з’їзд – голову обиратимуть. Серед найбільш бажаних кандидатів – Луценко. Правда, сам харизматичний політик поки розкручує у регіонах свій проект «Народна самооборона». Нікуди вступати і нічого очолювати не збирається. Мета офіційна – об’єднати всіх «помаранчевих» і в єдиному демократичному списку бути аж 226-м. Невже президенту знову лямку почесного голови тягнути? Так політичний розкол в країні не подолати. І поки Ющенко на День Соборності про цілісність країни як моноліт нації говорив, деякі політологи малювали неминучий федеративний устрій із трьома автономними полюсами: Галичина, Донбас, Крим. Хоча політичний розкол як фактор федеративного ризику, може, довго і не протягне – що ясніше народ по обидва береги Дніпра розумітиме: у владі більше думають про повноваження, а не про нього».

Господа – РЕСПЕКТ!!!

А как вам это? «Над міжнародним іміджем української економіки працюють бадьоро: тут і будь-які гарантії дохідності інвестицій в економіку, і законопроекти, що полегшують підприємцям життя. Правда, із європейськими стандартами життя тих, хто цю економіку рухає, поки не складається». Вот вам  хороший пример авторской программы. А сюжет о минимальных пенсиях – это же серпом по…, ну, в общем, по тому, что «все хорошо, прекрасная маркиза»… А ведь давление на ребят из «ТСН», как нам всем хорошо известно, не маленькое! Браво!

Достаточно неплохо выступил и воскресный, 28 января, НТН с анализом «плюсов» и «минусов» императивного мандата в сюжете Татьяны Кухоцкой: «Бути чи не бути в Україні імперативному мандату. Конституційний суд встановить, чи матимуть право керівні органи партії позбавляти статусу депутата, який вийшов із фракції, і чи зможе обранець оскаржити це рішення у суді. Інститут імперативного мандату є на Кубі, в Північній Кореї, є він і в одній із палат парламенту Німеччини – у Бундесраті, але його формують уряди земель федерації, тому депутати зобов’язані дотримуватися їхніх рекомендацій. А пряма заборона використовувати імперативний мандат міститься у конституціях Фінляндії, Італії, Бельгії та Франції».

«Факты», конечно, свой итоговый выпуск 28 января начали с форума в Давосе, центральной фигурой которого для них, разумеется, был бизнесмен и фактический собственник ICTV Виктор Пинчук. Но несомненной находкой программы стал вот такой пассаж ведущей Оксаны Соколовой: «У міліції знову великі кадрові чистки. Цього тижня міністр Василь Цушко одним махом замінив відразу 14 обласних міліцейських керівників – це більше половини існуючих. Змінено і начальника української Державтоінспекції. Експерти вважають, що таким чином українська міліція поступово переходить під повний контроль прем`єрської команди, в той час, як Служба безпеки зміцнюється людьми президента». Таким образом на канале была продолжена линия, начатая «Свободой слова» Савика Шустера 26 января. Во время ток-шоу фактически впервые в украинском телеефире была констатирована складывающаяся (и очень опасная для всей страны) ситуация, когда СБУ будет играть на стороне Президента, а МВД – на стороне премьера.

А «Интер» 28 января как никогда радовал своим «профессионализмом» в совсем другом разрезе. Проанализируем первый итоговый сюжет «Подробностей недели». Ведущий Александр Мельничук: «Пізно ввечері або вночі і у вузькому колі на нейтральній території – зазвичай саме так українські політики визначають майбутнє держави». А почему именно ночью? Авторы в этом точно уверены? Далее мы узнаем, чем они ночью там занимаются: «Публічно вони конфліктують, а кулуарно – намагаються домовитись. Предмет домовленостей один – чіткий розподіл влади у найближчі роки. Віктор Ющенко, Віктор Янукович та Юлія Тимошенко – кожен з них хотів би бути першою особою в державі. Утім, зверніть увагу, досі незрозуміло, яка посада буде першою: президента, прем`єр-міністра, голови парламенту? І закон про Кабмін не дає відповідей на ці питання». Вот так! Называются три политика, а потом три должности, но должности не соответствуют этим политикам. То есть, Виктор Андреевич поздно ночью приглашает Виктора Федоровича, а вместе они приглашают Юлию Владимировну, а спикера Александра Мороза они не приглашают. И при этом  закон про Кабмин не дает ответов на эти вопросы! Ну, прямо по Акунину!

Далее мы видим милое существо, в лице журналиста Дмитрия Драбика, микрофон которого безбожно фонит. А почему бы ему не фонить – журналист идет к киоску, а киоск ЖЕЛЕЗНЫЙ. Возможно, что если использовать проводной микрофон (петличку), то фона не будет, но тогда зритель не увидит Драбика во всей красе. Так что пускай затыкает уши и любуется ненаглядной красотой и походкой журналиста. Драбик! Учите матчасть, учите – вы с ней работаете!

Впрочем, зритель должен понять, что Драбик – это человек значительный. Вот и за кадром его божественный голос задает вопрос Морозу. А что, нельзя это вписать в закадровый текст? Нет, ну правда – хронометраж уменьшится – сам проверял! Но что значит хронометраж по сравнению со вселенской личностью Драбика! Ведь ему САМА Юлия Владимировна сказала: «СИНХРОН: Юлія ТИМОШЕНКО, народний депутат України, лідер БЮТ: «На відміну від «Нашої України» і президента, ми навіть, як ви вірно сказали, і не думали про стратегію об’єднання з Партією регіонів. Справа в тому, що наша політична сила і Партія регіонів живуть, обертаються в різних світах…».

Нормальный журналист обращение к себе отрежет, но не таков наш Драбик! Но любезность за любезность: «Здається, єдиний топ-політик, хто не засвітився в конфіденційних перемовинах, це Юлія Тимошенко…».  Вай! Но тут журналисту ненадолго приходит чувство реальности: «..Хоча саме її фракція допомогла коаліції подолати президентське вето на закон про уряд». Вот, блин, нестыковка! Значит, были  и договоренности, и Тимошенко ночью к кому-то ходила!? Но Драбик – джентльмен. Он мигом разрулил ситуацию: «Із розмови з нею стає зрозумілим (о наивный мальчик!): вона думає так само, як і представники коаліції (а с чего бы это?) – закон має вступити в дію, а вже потім можна його змінювати». (А  может,  все-таки не принимать?). И просит же Драбика Яценюк не принимать закон: «Арсеній ЯЦЕНЮК, перший заступник голови Секретаріату Президента України: «Навіщо робити з цього питання наступну політичну трагікомедію? Треба винести цей законопроект в зал, проголосувати, зняти неконституційні норми і поставити крапку в довгожданій історії узаконення діяльності Кабінету Міністрів. Саме така пропозиція президента». Журналист «Интера» явно колеблется: а может, действительно – того? Но откуда ни возьмись – из сюжета выплывает (кто?) Юлия Владимировна и помогает Драбику проанализировать ситуацию «СИНХРОН: Юлія ТИМОШЕНКО, народний депутат України, лідер БЮТ: «А Конституцію змінили, забравши всі повноваження у президента, якраз команда самого президента. Їхніми голосами прийшли зміни до Конституції, які обкарнали всі повноваження президента, тому хай вони скаржаться на себе». Голос Яценюка, как голос совести, еще слабо барахтается: «СИНХРОН: Арсеній ЯЦЕНЮК, перший заступник голови Секретаріату президента України: «Дійсно, був втрачений час щодо прийняття цього законопроекту в 2005 чи 2006 році, але, я думаю, що це не вина президента. Я думаю, що в цьому повинні були бути зацікавлені і уряди, які були при владі на той час». Но он добит троекратно Тимошенко, Морозом и Януковичем. Особенно характерен синхрон Тимошенко: «Юлія ТИМОШЕНКО, народний депутат України, лідер БЮТ: «Я переконана, якщо б, наприклад, вони б сьогодні помінялися місцями, мається на увазі Ющенко був би прем’єр-міністром, а Янукович президентом, то їх склока навколо закону про Кабмін була б діаметрально протилежною». На этом самом моменте ваш покорный слуга окончательно был сбит с толку, кто у нас Премьер, а кто Президент, и что такое диаметрально противоположная склока, и зачем вообще был Драбику этот синхрон Тимошенко?! Но главное, зритель понял, что в Украине сегодня есть Премьер, Президент (их имена выясняются), спикер Александр Мороз (это точно установлено), Юлия Тимошенко и… Дмитрий Драбик (а как же без него?).

И вся машина качества эфира на «Интере» (а она, как известно автору, находится не только в здании самого канала, но и в других серьезных кабинетах), вся эта машина пропускает ЭТО! Впрочем, старшие по каналу все-таки что-то заподозрили. Сразу за шедевром Драбика идет красивая графика, где высвечиваются Партия регионов, которой мигает БЮТ и подмигивает «НУ». Огни Соцпартии и КПУ – потушены. А вдруг «пацаны» забудут о Морозе и Симоненко?

Чтобы «пацанам» было лучше видно, в выпуске «Подробностей недели» дается интервью Виктора Януковича в Давосе. А чтобы телезритель не подумал, что «Интер» окончательно ушел к «пацанам», далее идет сюжет о болезни Ющенко. Узнав, что 80% диоксина из организма любимого Президента вышло, зритель так и не получает ответ на вопрос, а откуда доктор знает, что это 80%? Он, что ли,  президента этим диоксином кормил? Или речь идет об уровне этого элемента в крови или в тканях (короче, переводить нужно точнее!). И вообще, если президент, слава Богу, здоров, то зачем это давать в новости? Или до сих пор он был болен (о, тогда это многое объясняет!)?! И я ведь не шучу:  «СИНХРОН: Жан-Ілєр СОРА, професор дерматології кантонального шпиталю Женеви: «Взагалі-то про це важко казати, бо це медична таємниця, але, говорячи загалом, можна сказати про наступне: на теперішній момент, а я вже 25 місяців, стежу за станом його здоров’я, якщо казати точніше, від 20 грудня 2004 року, і за цей час досягнутий значний прогрес в справі екстракції або виведення діоксину з організму. На тепер це 80% (чего – концентрации в крови, тканях или от общего количества отравы? Если от общего количества отравы, то мы нашли убийцу! – Н.К.), по-перше, а по-друге – він здатний працювати тривалий період, а він може і прагне працювати. Отже, прогрес дуже добрий і ми дуже задоволені». Извините, но получается, что президент до этого времени не стремился работать и не был способен работать длительное время. И в это время Янукович… Кошмар!!! Очевидно, на языке Совбеза это называется «наведение мостов» между президентом и премьером… Во имя интересов Хорошковского, Фирташа, Гайдука и стоящих за ними реальных хозяев, в том числе из соседней дружеской державы, не только «Интера».

Отрадно, что здоровыми оказались международники «Интера». Перед журналистом Андреем Цаплиенко открыла секреты лейтенант израильской армии. Это потянуло бы на небольшой документальный фильм. Сначала за Андрюху распирала гордость. Вон наш парень какую деваху подцепил! Но оказалось, что это просто демонстрация израильтян арабам своей тактики. И таких, как Андрей, журналистов в военном учебно