Відносини між державною та журналістикою повинні бути партнерськими: журналісти роблять усе, що в їхніх силах, щоб віднайти й розповісти правду, навіть якщо «керівництво» в цьому не зацікавлене; завдання ж держави — перевіряти й реагувати на викривальні матеріали. Проте у погоні за рейтингами медіа часто приносять у жертву якість своїх матеріалів. Як результат — скандали та плітки про бомонд витісняють з газетних шпальт та телеекранів розслідувані матеріали.

Про роль аудиторії у боротьбі за якісну журналістику та її майбутнє в цифрову добу в розмові з «Днем» розповів директор Ройтерського інституту вивчення журналістики при Оксфордському університеті редактор Financial Times Джон Лойд. Лойд переконаний: ситуація може змінитися, якщо тільки суспільство проголосує за це попитом і захоче знаходити час та бажання споживати якісні журналістські матеріали.

— Робота журналіста — розслідувати корупцію та оприлюднити результати. Але потім саме демократична влада повинна забезпечити відповідь громадянському суспільствові. Тому журналісту потрібна демократична держава, яка відповідає за свої дії та не є корупційною сама по собі. Хорошої журналістики недостатньо, вона потребує відповідальної держави, яка може реагувати на виклики. Якщо держава не реагує, громадянське суспільство повинне виступити та вимагати відповіді.

— У Інтернеті також є хороші приклади якісної журналістики. У підсумку, якісна журналістика доходить до серця проблеми, тобто вона забирає багато часу, а час — це гроші. Також журналісти, що пишуть, скажімо, про бізнес чи фінанси, повинні мати відповідну підготовку, бо бізнес та банківська сфера стають складнішими, наука стає складнішою. Журналістика, яка все це розуміє та допомагає аудиторії зрозуміти, — це якісна журналістика, але за неї потрібно платити. Великий ринок не буде її підтримувати, тому важливо, щоб громадські організації, об’єднання, неприбуткові фонди вкладали гроші у створення матеріалів високої якості.

— Якісна журналістика — та, що допомагає громадянам бути справжніми громадянами — представниками громадянського суспільства. Вона продукує матеріали, які формують суспільство, розповідають про права, порушують важливі питання, пояснюють якісь тонкощі, які допомагають суспільству брати активну участь у житті своєї держави. Сюди ж входять матеріали про все те, що політики воліли б приховати. Фактично — це журналістика, яка дозволяє кожному бути повністю функціональним громадянином у суспільстві.

— Немає попиту на якісну журналістику. Ми не говоримо про якесь окреме суспільство, ми говоримо загалом. Для якісної журналістики недостатньо ринкової потреби. Для багатьох видавців стало зрозуміло: значна частина аудиторії не потребує якісної журналістики. Більше того, щоб її купували, вона повинна бути оточена іншим типом інформації — спортом, чутками, навіть порнографією — усім тим, що називається жовтою журналістикою.

— Якісна журналістика не приносить високих прибутків, тому що дуже дорого нею займатися. Аудиторія її не потребує. Все менше стає журналістів, які хочуть працювати над складними темами. Та є частина людей, які готові платити, щоб читати якісне, — це професіонали, представники бізнесу, які мають політичні чи соціальні причини для цього. Є ринок якісної журналістики, але він маленький — більшість людей вважають, що це їм не потрібно.

Громадяни у більшості випадків не знають багатьох речей, тому що вони не знаходять часу на те, щоб споживати якісну журналістику. До цього також потрібно додати небажання докладати зусиль, щоб прочитати й зрозуміти щось із таких довгих аналітичних матеріалів. Одна з найбільших трагедій журналістики — люди, яким справді потрібна якісна журналістика, яким варто знати факти про суспільство, в якому вони живуть, тому що вони не мають влади в ньому, не знаходять часу читати чи дивитися інформативні журналістські матеріали. У моїй країні — Великобританії — все саме так і відбувається.

— Якщо представники влади напряму чи опосередковано володіють медіа, тоді виникає надто велика спокуса контролювати контент і впливати на політику медіа. У вільному суспільстві, якщо власником є представник бізнесу, він може дозволити якісний контент, більше того, він може бути зацікавлений у якісній журналістиці. Наприклад, у Сполучених Штатах власниками багатьох медіа є приватні особи чи компанії, тобто представники бізнесу, держава ж володіє тільки громадським телебаченням. Вважаю — це хороший розклад сил. Представники бізнесу зацікавлені підтримувати якісну журналістику, бо це прибутково. Утім, слід обов’язково робити поправку на те, про яку країну ми говоримо. Скажімо, в Україні, Росії, Китаї — країнах із частковою демократією — потрібно розуміти, що найвпливовішим гравцем є держава, її представники активно намагаються контролювати все.