Американський журнал “Тайм” цього року назвав людиною року спільноту користувачів Інтернету з усього світу. Громадська журналістика, що поширюється в мережі, теж посідає дедалі вагоміше місце в інформаційному просторі поряд із традиційними ЗМІ. А як розвивається громадська журналістика в Україні? На запитання про це відповідає активіст альянсу "Майдан” Анатолій Бондаренко.

Р.С.:Чи можна сказати, що в Україні існує громадська журналістика?

А.Б.:Я думаю, що можна таке сказати. Тому що я знаю не менше десятка випадків, коли новина, яка початково з’являлася на персональних сайтах (в основному це блоги), потім виходила на мейнстрім, тобто в інші Інтернет-ЗМІ, або її починали розслідувати, тобто журналістське розслідування робили вже відомі Інтернет-засоби і виносили на ширшу аудиторію.

Р.С.:Якісь конкретні приклади можна навести, коли реальний ефект мало те, що починалося з громадської журналістики і вже потім переходило в руки професіоналів?

А.Б.:Блоги читають політики, і була така історія, коли адвокат Тетяна Монтян різко розкритикувала Закон про податок на житло за авторством депутата від Соцпартії Цушка. Він прочитав, визнав, що критика справедлива, і звернувся з пропозицією про співпрацю. Внаслідок цієї пропозиції було написано новий законопроект.

Р.С.:Професійні журналісти працюють за гонорари. Заради чого люди присвячують себе громадській журналістиці?

А.Б.:Я думаю, що це пов’язане в першу чергу із задоволенням, яке вони отримують. Вони можуть розміщувати свою точку зору на огляд хоча б 10—20 людей. Це вже дуже великий стимул. Це вже нагорода за те, що ти витратив свій час для того, щоб писати той чи інший матеріал.

Р.С.:Тобто громадська журналістика – це все-таки більше викладення власної точки зору чи інформування людей про події?

А.Б.:А часто це дуже пов’язані речі насправді. Інколи буває спроба заявити про щось голосно. Інколи це якась новина ексклюзивна, яку людина, можливо, сама побачила на вулиці, чи почула, яку швиденько написала у себе в щоденнику – спочатку для своїх друзів, а потім несподівано стала знаменитою, принаймні у вузькому колі. Це великий стимул – писати ексклюзивні новини, які ти сам побачив.

Р.С.:А які зрушення за цей рік відбулися у громадській журналістиці?

А.Б.:Я знаю, що з’явилися сайти, які дозволяють, наприклад, постити моментально фотографії, які ти знімаєш мобільним телефоном, одразу онлайн. Ти просто знімаєш мобільним телефоном, і за 30 секунд воно вже в мережі. Це в основному аналоги західних сервісів. Ми трішечки відстаємо, скажемо так, на рік-два від тих трендів, що в англомовному Інтернеті. Але в нас з’явився аналог сайту dig.com, наприклад – там, де люди збирають з усіх сайтів новини, які їм більше подобаються, на одному сайті.

Р.С.:Якісь загрози на цьому шляху є?

А.Б.:Загрози є, тому що кожна держава, і Україна в цьому не виняток, намагається утримати під контролем якимось чином те, що друкується в Інтернеті. Я знаю, що зараз є законопроект дуже нехороший від депутата від фракції регіонів і депутата від БЮТу ( Корж, а від регіонів це Сівкович). Це закон, який може дуже погано вплинути в Україні на розвиток, скажімо так, свободи слова в Інтернеті.

Загроза недостовірної інформації існує завжди, тут питання в тому, що про подію можуть писати декілька людей одночасно і незалежно. Це дозволяє порівнювати й робити висновки.

Ну і от у нас в Україні достатньо популярним серед користувачів є Лайвджорнал, або “Живий журнал”, як його тут називають. Останнє незадоволення користувачів – те, що компанія, яка веде "Лайвджорнал", американська, вона уклала угоду з російською, в свою чергу, компанією непевного походження. Напевно, вона пов’язана з якимись державними структурами. Ця компанія російська називається “SUP”. І в управління їй було віддано так званий російськомовний сектор "Лайвджорнал", в який потрапила також і українська аудиторія. Навіть ті, хто пишуть українською мовою. Чим це закінчиться – ще ніхто точно не знає.

Кирило Булкін, "Радіо Свобода"