Сьогодні журналістська ложа в сесійному залі Верховної Ради кричала «Ганьба!» на адресу народного депутата фракції «Регіонів» Олега Калашникова.

Людина, що стала втіленням хамства в українській політиці, цього разу перевершила саму себе.

Виступ Калашникова став епілогом до звіту тимчасової слідчої комісії Верховної Ради про розслідування інциденту, що стався між депутатом-«регіоналом» і знімальною групою каналу СТБ. Розгляд цієї справи триває вже півроку, і моральний його аспект давно зрозумілий. Багато хто чекав від пана Калашникова публічних вибачень на адресу потерпілих журналістів. Не дочекалися: Олег Іванович у фірмовому стилі «валяв Ваньку», перемежовуючи твердження про свою невинність безглуздою клоунадою: мовляв, він, Калашников, взяв на себе відповідальність «консолідувати Верховну Раду і українське суспільство».

Родзинкою виступу депутата (читач може ознайомитися з ним за стенограмою, час виступу – 10:49 ) стала фраза про те, що «…свобода слова – це не самостійний елемент, це елемент, який забезпечує права людини, і саме тоді, коли свобода слова є інструментом проведения геноциду особистості, я виступав і буду виступати проти цього». І, нарешті, фінальний штрих: «Яке б рішення не було прийняте, я буду служити своєму народу, народу України і робитиму це чесно. Я буду служити, а не прислуговувати, маю честь».

Підпис: Вівторок, 19 грудня, ранішнє засідання Верховної Ради. Олег Калашников не відчуває, чим пахне його імідж.

Волаюче нахабство поведінки пана Калашникова було настільки очевидне, що проти «жертви геноциду» обурилися навіть його колеги за фракцією. «Після сьогоднішнього виступу цього народного депутата я зрозуміла, що Калашников – це назавжди», - констатувала Ганна Герман. І пообіцяла винести питання про відповідальність депутата на з’їзді Партії Регіонів.

Втім, це не перешкодило «регіоналам» і їх партнерам по коаліції прийняти «полегшений варіант» постанови щодо Калашникова. «Антикризова більшість» відмовилася голосувати за запропоновані «Нашою Україною» поправки. Згідно з цими поправками, Генпрокуратура повинна була б відзвітувати перед парламентом про хід розслідування і пояснити причини звільнення першого слідчого, який займався справою.

«Ну що тут поробиш, справа мерзотна, і людина він мерзотна, - сказав кореспондентові «proUA» депутат з фракції «Регіонів». – 90% фракції його терпіти не можуть, тому що «пихатий» і шахрай. Але так уже повелося, що «своїх» ми «не здаємо», ось і довелося стерпіти».

Сам «герой дня» в коментарях для proUA продовжив говорити речі, від яких волосся ставало дибки:

- Я за все вибачився. Але з мого боку не було жодної дії, яка була б розцінена, як порушення норм чинного законодавства. Я керувався виключно моральними аспектами цієї проблеми. А брати на себе відповідальність за те, чого я не робив, - напевно, це з мого боку було б некоректно, це порушувало б принципи моєї честі і порядності. Я задоволений тим, що журналісти - і один, і другий – підтвердили, що саме Олег Калашников не здійснював тих дій, які розбурхали суспільство, журналістське середовище. Вони це підтвердили, і я цим задоволений.

Журналістка Маргарита Ситник, що потерпіла в результаті зіткнення з Калашниковым, стверджує, що депутат намагається «напускати туману»:

- Він сам придумав цю версію. Ми претензій не знімали і говоримо про те, що Калашников здійснював протиправні дії, вони полягали в тому, що він особисто хапав за футболку оператора з вимогою віддати касету, на яку був записаний діалог (дуже лютий з боку Калашникова). Крім того, він віддавав своїм помічникам наказ відібрати касету і фактично став організатором конфлікту. Зараз Калашников, день від дня, намагається збудувати собі правдоподібну версію, щоб уникнути кримінальної відповідальності.

Підпис: Журналістка СТБ Маргарита Ситник так і не дочекалася від депутата Калашникова виразних вибачень.

Отже, парламент м’яко посварив пана Калашникова. Відповідальними за це рішення стали фракції антикризової коаліції, і, перш за все, «регіонів». Мабуть, немає віри ні луб’яним розповідям про «демократизацію» ПР, ні обіцянкам Віктора Януковича виключити Олега Івановича з партії. Більш того, принцип «своїх не здаємо» в даному випадку виглядає просто безглуздо. Адже навіть в дружній зграї хижаків стороняться свого побратима, хворого на сказ.

При цьому навіть проголосований «полегшений варіант» постанови слід, судячи з усього, вважати успіхом. Розповідає голова парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко:

- Насправді, зараз мало хто говорить, як непросто давався комісії цей звіт. Калашников приходив на кожне засідання і спокійно, що називається, «на блакитному оці» розповідав, що він пальцем нікого не чіпав, вперше бачить цих людей, і що він лише виконував волю партії і відстоював майбутнє антикризової коаліції, рятував країну.

Звіт дався важко, тому що частина членів комісії говорила: ну, ми ж не знаємо, чи було це, людина нічого не визнає. І сам факт, що сьогодні було проголосовано за позицію «засудження» і формулювання «перешкода професійній діяльності» - дуже значущий.

Ще «веселіше», за словами Шевченка, складалися відносини комісії з правоохоронними органами:

- В ході роботи комісії щодо Калашникова ми зіткнулися з елементарним бюрократичним хамством, коли протягом двох місяців Генпрокуратура і прокуратура Печерського району, що займалася цією справою, не реагувала на всі прохання комісії надати інформацію.

Генпрокурор Медведько дав на розслідування справи 2 місяці. За моєю інформацією з дуже надійних джерел в прокуратурі, висновки прокуратури були готові в жовтні. Там чорним по білому було вказано, що «виглядає доведеним факт перешкоджання журналістській діяльності, має місце порушення 171 статті». Тепер, ще 2 місяці опісля, слідчий, що готував цей висновок, в прокуратурі більше не працює. У нас немає ніяких новин, і у нас немає жодного законного механізму, як мобілізувати прокуратуру.

Загалом, наша влада створює всі передумови для того, щоб справа Калашникова жила і процвітала. І будь-кому з колег Маргарити Ситник і Володимира Новосада слід бути готовими до того, що завтра який-небудь міцно збитий карапуз з депутатським значком (або без нього) вирішить з’ясувати стосунки з журналістом, що виконує свій професійний обов’язок.

Як цього не допустити? Сама пані Ситник вважає кращим рецептом позбавлення народних депутатів недоторканності. А ось народний депутат (і політолог) Дмитро Видрін запропонував своєрідний «баш на баш»:

- Не депутат, а журналіст повинен мати статус недоторканної особи. Треба внести законопроект про обмін статусу депутата на статус журналіста.

- Це гарний, але маловірогідний хід, - заперечили ми панові Видріну. – А що-небудь практичніше?

- Ну у нас є закон, що захищає права журналістів, і треба його виконувати, - сказав депутат. - Закон, між іншим, непоганий. Журналісти, до речі, - єдина категорія громадян, якій дозволено носити «пристрій, що стріляє гумовими кулями. Ось якщо мають це право, хай його використовують і стріляють в таких людей гумовими кулями».


Євген Кузьменко, proUA
фото автора