Янукович в Америці. «Джинса» і проблиски правди на телеекрані
Дива в українській тележурналістиці не мають меж. Свідчення цього - репортажі про робочий візит Прем’єр-міністра України Віктора Януковича до США в останніх програмах «ТСН. Підсумки» («1+1») та «Подробиці тижня» («Інтер»). Таке враження, що йшлося про дві різні події…
Коментарі ведучих у сутності не відрізнялися.
«1+1» – «ТСН. Підсумки»
СТУДІЯ. У студії Олесь Терещенко.
Чи справив Янукович враження на американців? Білий дім промовчав, діаспора переважно залишилася у полоні «помаранчевих» стереотипів і візит проігнорувала. Головний знавець України Стівен Пайфер публічно помітив, що слова про боротьбу з корупцією та покращення інвестиційного клімату ідуть урозріз з податковим фаворитизмом і забороною на експорт зерна. Інвесторам амбіційні заяви сподобалися, але найкраща реакція буде, коли в Україну підуть гроші».
«Інтер» – «Подробиці тижня». У студії Володимир Павлюк.
СТУДІЯ…До радісного візиту зі своєю ложкою дьогтю доклалася українська діаспора. Вона до візиту згуртувалася і голосно його проігнорувала. Перцю підсипали і на Батьківщині. Суд поновив на посаді Тарасюка, а Президент указом підтвердив. І все це на тлі американського мовчання. Ні Кондоліза Райс, ні Дік Чейні не обтяжували себе коментарями за результами зустрічей з Януковичем. Фото було. Спільних прес-конференцій – ні. На сьогодні неможливо визначити, наскільки цей візит вдалий, і з яким із Вікторів почнуть дружити більше – час покаже».
Натомість, на телеканалі «1+1» сталася, висловлюючись космічною термінологією, нестиковка. Можна вдатися й до земної аналогії – кравецької. Програма про візит Януковича до США вийшла схожою на костюм дивного покрою: студійний коментар Олеся Терещенка – немов піджак, скроєний хоч і не на рівні Джанні Версачі, але Михайла Вороніна, репортаж Інни Коваль – ніби куплений на секонд-генді. Тож чи не виникає підозра, що телезамовлення клепають для нас вже й в Америці?
Власне, в тому, що сказали ведучий ТСН Олесь Терещенко і кореспондент ТСН Інна Коваль, спільне тільки одне. У Коваль: «Стратегія України на наступні десятиліття: приєднання до Європейського Союзу та вступ до НАТО. Це було чітко прописано в директивах візиту урядової делегації до США, яких Янукович виразно дотримався». У Терещенка: «Президенту немає на що нарікати. Всі настанови на візит, які так важко утрясали два центри влади, були дотримані. Найкраща похвала Януковичу – визнання відставленого міністра закордонних справ, що директиви виконуються». Але щодо розбіжностей…
Перший синхрон репортажу Інни Коваль відтворює сьогоденну політичну «ідилію» в Україні. «СИНХРОН: Віктор Янукович: Адже, за великим рахунком, у всіх нас – уряду, Верховної Ради, Президента – одна мета: покращити життя людей. Вважаю, що у нас практично немає розбіжностей з Президентом України щодо стратегічних перспектив держави на наступні 20-25 років. Усі питання полягають лише у тактиці».
Мабуть, коли дивишся на Україну з Америки, все виглядає зовсім інакше! Інші синхрони не менш оптимістичні. У цій колекції не вистачає хіба що ще одного: «У мене є мрія…». Можна було б задля психологічного ефекту показати й кадри В.Януковича поряд із Мартіном Лютером Кінгом. То був би ще один шедевр українських політтехнологій на експорт.
А далі – унікальний взірець логіки й образності самої Інни Коваль, гідний премії «Телетріумф». Щоправда, запозичений з всесвітньо відомої притчі про гору й Магомета. «Питання дійсно лише в тактиці, - розумує молода журналістка. – Хто сказав, що ми повинні йти до Європи і НАТО? А чому вони не можуть прийти до нас?». Справді – чому? Тут є над чим поміркувати. Та, мабуть, і Ваші онуки, пані Інно, не дочекаються, поки «вони прийдуть до нас». З простої причини. Ми - пуп землі лише у власній уяві. Чи це, може, був такий собі риторичний прийом для зменшення напруги у стосунках Президента і Прем’єра – цього разу по лінії НАТО?..
Перевага показаного на «Інтері» репортажу Валентини Левицької була хоча б у тому, що він не справляв враження замовлення. Журналістка не впадає в політичний екстаз, не удає з себе всезнайку, не робить далекосяжних замовних висновків. «Як сприймали українського Прем’єра посадовці - ні побачити, ні почути не вдалося, - констатує вона, – а коментувати перемовини американські чиновники не захотіли». Кореспондентка «Інтера» стримана в оцінках: «Враження від його (Януковича) персони в американців тепер двоякі. Колишній американський посол в Україні Стівен Пайфер каже, що так і не зрозумів позицію (Януковича) щодо стосунків за НАТО. А саме – таки «так» чи таки «ні». Нерозкритою лишилася і непрозора, на думку американців, система постачання газу через РосУкрЭнерго», що може бути прикладом недобросовісної конкуренції, якої так бояться тамтешні інвестори».
Та найзмістовніше, хоч і лаконічно, про візит Януковича було сказано не в репортажах, а ведучими у студіях «1+1» й «Інтера». Принаймні у першому випадку, схоже, завдяки використанню інтернет-видань і друкованих медіа.
Ну а неспроможність українських медійників дати професійний закордонний репортаж пояснюється недорозвиненістю міжнародної журналістики в Україні. Підготувати добротний телерепортаж – не те, що випустити в ефір туристичний нарис після екзотичної відпустки (замовлення, простіше - «джинса» існує й для цього).
Що гірше з професійного погляду: наша теперішня чи «совкова» журналістика, до якої з презирством ставляться неопірені метри ефіру? Нехай порівняють свої репортажі, скажімо, з репортажами Володимира Цвєтова з Японії, які свого часу відкривали глядачам невідомий їм світ. Посилаючись на досвід однієї з найбільших інформаційних агенцій - ТАРС, можу сказати: тут починали вимагати від закордонних кореспондентів серйозних інформаційних та аналітичних матеріалів лише десь на третьому році відрядження. Додайте до цього навчання у «МГИМО» чи на факультетах іноземних мов і попередній досвід роботи у штаті регіональних редакцій. До речі, вартість дипломів на знання англійської, французької чи індонезійської доводилося підтверджувати складанням іспитів у самому ТАРС. Тож в українських тележурналістів є, принаймні, часткове самовиправдання.
Та чи є воно у Прем’єр-міністра В.Януковича стосовно скандалу, що виник під час його візиту до США?
Антиукраїнський демарш Прем’єра чи антипрем’єрський демарш діаспори?
Після повернення зі Сполучених Штатів і зустрічі з Президентом Ющенком Віктор Янукович заявив, что «нет оснований никаких говорить, что эта поездка имела какие-то для нас негативные последствия, для Украины» (цитата з синхрону «Інтера»). Насправді Прем’єр злукавив. Стосунки України з мільйонною діаспорою Америки, що й до цього не були безхмарними, різко погіршилися.
З чиєї вини? Ведучі телеканалів «1+1» та «Інтера» пояснюють це несприйняттям діаспорою В.Януковича як антипомаранчевого політика і влаштованим нею бойкотом. Представники української громади тлумачать причини конфлікту інакше. На противагу усім високим чільникам з України, які під час візитів до США неодмінно спілкувалися з лідерами діаспори, В.Янукович, як твердять вони, скасував заплановану з ними зустріч. Замість цього їм запропонували поспілкуватися з Прем’єром на банкеті у посольстві України в США, заявив в інтерв’ю українській телепрограмі «Голосу Америки» президент Українсько-американської координаційної ради Ігор Гавдяк. «Але я знаю з досвіду, - додав він, - що в гостинному колі ви не можете задавати конкретні питання».
Натомість Український конгресовий комітет Америки (УККА) на знак протесту проти звільнення міністрів Бориса Тарасюка та Юрія Луценка сам відмовився від зустрічі з В.Януковичем, оприлюднивши відкритого листа. В ньому висловлювалася глибока стурбованість діаспори останніми подіями в Україні, безперервною конфронтацією між гілками влади та незаконними рішеннями парламенту. УККА наголошувала на приорітетності духовного відродження держави, передусім на утвердженні в усіх сферах суспільного життя української мови. На його думку, «українофобам немає місця в уряді України».
Конфлікт між діаспорою та В.Януковичем мав би стати однією з провідних тем у програмах, присвячених його візиту у США. Адже в період панування комуністичного режиму саме українська громада зберігала національну ідею, а після проголошення незалежності відіграла велику роль у розвитку українсько-американських взаємин. Для Української держави погіршення стосунків з діаспорою, що нині досягло критичної межі, - болюче питання. Однак для телебачення в Україні, що є радше бізнесово-географічним, а не національним поняттям, це лише побічна тема. Про неї минулої неділі на «1+1» та «Інтері» згадали лише мимохідь.
Із суттєвих знахідок українського телебачення можна зауважити хіба таке місце діалогу ведучого НТН Віталія Гайдукевича і його гостя, радника прем’єра Костянтина Грищенка в ефірі 7 грудня:
«Віталій Гайдукевич: - Інший нюанс також набув розголосу в Україні. Проясніть ситуацію щодо покладання вінків до пам’ятника Шевченка.
Костянтин Грищенко: - Вони були покладені, квіти, до пам’ятника Шевченка на другий день. Якраз ми теж мали подивитися, коли це буде краще зробити, виходячи з графіку, який змінювався. І тому ми вирішили це зробити в той час, коли більш-менш виявилося "вікно".
Віталій Гайдукевич: - І цей факт є зафіксований на фото-, відеоплівці?
Костянтин Грищенко: - Звичайно.
Віталій Гайдукевич: - Щоб просто в разі, що у тих, хто сумнівається в Україні, вони могли звернутися до вас і ви б надали докази, що той факт був.
Костянтин Грищенко: - Я думаю, там було стільки журналістів, тих, хто супроводжував прем’єр-міністра, що достатньо звернутися до них".
«Хто ж такий справжній Віктор Янукович?»
Візит, який розпочинався зі скандалу в самій Україні й заледве не був відкладений чи скасований, навряд чи можна назвати успішним. Найпереконливіше свідчення - те, що американська преса майже повністю обминула його увагою. Жодного телеінтерв’ю з українським Прем’єром. Жодного сюжету на цю тему на телемережах. А публікації, переважно короткі інформаційні повідомлення, у друкованих медіа, легко перелічити на кількох пальцях. Єдиний виняток – опублікована напередодні візиту стаття у «Вашингтон пост». Вона містить коротке інтерв’ю з українським Прем’єром, однак увага акцентується на підозрілих газових оборудках, пов’язаних із «Росукренерго».
Кореспондент ТАРС у Вашингтоні охарактеризував прийом, влаштований Януковичу у США, як «холодний». Впливова британська газета «Файненшл таймс» підкреслювала, що, попри всі зусилля, йому так і не вдалося зустрітися з Президентом Джорджем Бушем. А оглядач української телевізійної служби «Голосу Америки» Зореслав Байдюк привернув увагу до того факту, що ані віце-президент Дік Чейні, ані Держсекретар Кондоліза Райс, з якими він зустрічався, «не з’являлися на публіці в компанії українського Прем’єра». Він же, посилаючись на думку експертів, заявив, що представники американського бізнесу сприйняли обіцянки В.Януковича «досить обережно».
Та повернімося до політики. Під час виступу В.Януковича у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень кореспондент радіо Вільна Європа/Свобода поставив питання руба:
«Містере Янукович, цього року під час парламентських виборів Ви провадили сильну антінатівську кампанію. Наприклад, на одному з баннерів Вашої партії виставляли звірства НАТО і знімки скалічених тіл жінок і дітей. Сьогодні Ви сказали нам, що розмовляєте (з НАТО) однією мовою, та з деякої причини забули нагадати про звірства НАТО, про які розповідали українцям. То хто такий справжній містер Янукович? Хто ж такий справжній містер Янукович? Той, котрий лякає українців НАТО, чи той, котрий обіцяє американцям сприяти позитивному іміджу НАТО?»
Ось лише один пасаж із відповіді Прем’єра (у зворотному перекладі з англійської з веб-сайту американського «мозкового центру):
«У той час, як відбувалася неприємна подія в Україні, в Криму, коли американські кораблі увійшли без відповідного дозволу Верховної Ради, а уряд України порушив українське законодавство та українську Конституцію і підписав такий дозвіл без відповідного рішення з боку парламенту, Партія регіонів з власної ініціативи втрутилася у цей конфлікт і взяла на себе відповідальність вчасно поінформувати Генерального секретаря НАТО, членів альянсу про те, що на основі цієї події не слід робити висновок, що Партія регіонів бажає погіршувати й загострювати становище у суспільстві, бо у той час воно й так було вже доволі напруженим. Ми локалізували дії тих ультрареакційних сил, які існують в Україні, і винесли ситуацію на голосування у парламенті. Коли прийшов час сформулювати рішення щодо збройних сил НАТО в Україні. ми взяли на себе відповідальність перед українським народом. Ми виявили ініціативу в парламенті щодо рішення і вирішили це одностайно».
Відповідь, яка видалася В.Януковичу «дуже короткою», плутана й незрозуміла. Втім, він поставив крапки над «і» у спічі, повторивши брюссельську тезу про неготовність України до вступу в НАТО. Прикметно, що напередодні візиту до Вашингтона український Прем’єр відвідав Москву (поряд, пригадаймо, стояли і візити Януковича в Брюсель та Москву на початку осені). В.Янукович виступав у США більшою мірою як речник Росії, а не України. Дивно, що це пройшло повз увагу телеаналітиків…
P.S. У Вашингтоні стежать за перипетіями гострої внутрішньополітичної боротьби в Україні й розуміють, що в результаті необачних дій Віктор Ющенко вже втратив велику частку владних повноважень. Як заявляв ще до призначення Послом США в Києві Вільям Тейлор, «про становище в Україні у Вашингтоні дізнаються з дуже якісної інформації посольства, міжнародної та української преси. Комбінації цих джерел достатньо для ухвалення рішень».
США не зацікавлені у дестабілізації становища в Україні. Ймовірно, під час переговорів за закритими дверима з Віктором Януковичем американська сторона прозоро натякнула на те, що йому слід шукати спільну мову з законно обраним Президентом України, який прийшов до влади завдяки скасуванню сфабрикованих (відомо ким) результатів президентських виборів і перемозі Помаранчевої революції.
Це - ймовірний позитивний результат заокеанського візиту українського Прем’єра. Щоб знати подібні речі достовірно, потрібні конфіденційні джерела інформації. Можливості «витоку» інформації, зокрема, через зацікавлених осіб, існують завжди. Та я не переконаний, що цим навчилася користуватися українська дипломатія у Вашингтоні. Що ж до української тележурналістики, то до цього їй ще дуже далеко. З багатьох причин.
Аркадій Сидорук, кореспондент, у США в 1980-1989 рр. і в 1992-1996 рр.
