Україну часто називають країною втрачених можливостей. Безкровна Незалежність, унікальне геополітичне розташування, Помаранчева революція, що вразила весь світ і дала позитивний заряд, здавалося, щонайменше на десятиліття – все це ігнорується, нехтується і забувається. Все це відбувається як глобально, так і в різних окремих випадках, де справа стосується окремо взятої людини, того «маленького українця», про якого раніше так багато говорив Президент Ющенко.
Вчора надійшла новина, яка пройшла майже непоміченою серед колег. Верховний суд Іспанії ухвалив рішення про нове розслідування вбивства іспанського телеоператора Хосе Коусо в Багдаді. Цей той самий оператор, який загинув разом з українцем Тарасом Процюком 8 квітня 2003 року. Двоє молодих чоловіків, які просто виконували свою роботу, стали жертвами американських військових: тоді американський танк ударив по готелю «Палестина», в якому жили іноземні журналісти.
Родичі іспанця, як і родичі українця, не полишали надії на справедливість і прагнули покарати вбивць. Минулого року позов родичів Коусо був відхилений іспанським судом нижчої інстанції. Але Верховний суд прийняв апеляцію, завдяки чому стає можливим зажадати екстрадицію звинувачених солдатів.
Сім'я загиблого іспанця розуміє, що сержанта Томаса Гібсона, капітана Філіпа Уолфорда і лейтенант-полковника Філіпа де Кампа буде нелегко привезти до Іспанії. Однак вони не відступають, і в цьому їм допомагає їхня держава та іспанський суд.
Батьки Тараса Процюка теж хотіли, аби політики перестали називати вбивство їхнього сина «нещасним випадком». Вони просили уваги до загибелі Тараса у Президента Ющенка.
Але… Коли ми спробували підготувати судовий позов, адвокати заявили, що він практично не має жодної перспективи в Україні, оскільки це дуже складна процедура – позиватися до іноземців.
У 2003 році Вашингтон ухвалив рішення не надавати компенсацію сім'ї Тараса Процюка. Посол США в Україні Карлос Паскуаль тоді заявив, що причиною загибелі журналіста став нещасний випадок. Перед сім'єю загиблого ніхто навіть не вибачився. В Тараса залишилися дружина Лідія і восьмилітній син Денис.
Інститут масової інформації робив звернення до МЗС з вимогою опротестувати це рішення і підняти питання про відшкодування. Під час першого візиту до США Президента Ющенка сам Президент про це нічого не сказав, але міністр закордонних справ Борис Тарасюк заявив, що відповідна переписка про справу Тараса Процюка почалася.
Відтоді минуло півтора роки. Результатів жодних. Схоже, у високих кабінетах за захопливими іграми з перетягування владних повноважень, знову забули про долю однієї людини, одного українця та його родини. Як переконувала мене прес-секретарка Президента, у Ющенка, мовляв, є значно важливіші справи.
Але ця справа є показовою у тому, як українська держава здатна захищати інтереси кожного свого громадянина, особливо це помітно на фоні іншої держави - Іспанії, яка також втратила свого громадянина того ж дня у тому ж готелі «Палестина». І це порівняння явно не на користь України та всіх тих, хто брався довести розслідування вбивства Тараса Процюка до логічного завершення.
Мова не лише про політиків. Йдеться і про нас, журналістів. Ми втратили не одного свого колегу, відповідати за смерть яких, схоже, ніхто не збирається. І ми мовчки за цим спостерігаємо, розмірковуючи про «політичні причини». Ми мовчки спостерігаємо за тим, як знову «ховають» справу Гонгадзе, як ніхто і не збирається розслідувати, хто ж і за що замовив Ігоря Александрова, підпалював помешкання Лілії Буджурової в Криму та Сергія Яновського в Херсоні, спокійно сприймаємо відверте «відмивання» депутата Калашникова від побиття журналістів СТБ…
Ми розуміємо, що завтра подібне може статися з кожним з нас, оскільки злочинці в цій країні можуть почуватися абсолютно безкарними – їх ніхто не карає. Розуміємо, але мовчимо…

Вікторія Сюмар, Інститут масової інформації