Царство імітації
На «Інтері» вперше відбувся виступ Ганни Безулик у ролі ведучої нової програми «Справедливість». Її попередня програма «РесПубліка» на «5 каналі», вочевидь, вичерпала себе. Надто вже розміреною, передбачуваною, а незрідка й просто нудною вона була. Відчувалося, що ведуча побоювалася підвести власника каналу, сказати щось зайве або дозволити таке зробити комусь із гостей студії. Внутрішній цензор стояв на варті. Тому було цікаво: чи зміниться щось у манері журналістки у зв'язку зі зміною телеканалу? Змінився абсолютно однозначно інтер'єр: розкішну велику студію, світлові сценічні ефекти не можна навіть порівнювати зі скромним «5 каналом». Але не «хлібом єдиним» жива журналістика. Публіці було поставлено запитання: чи можна справедливо розподілити багатство в сучасній Україні?
Одразу висловлю свою думку: в сучасній - не можна, а в нормальній, цивілізованій і європейській Україні - цілком. За даними Безулик, виходило, що кияни (в даному випадку обмежилися думкою жителів столиці) віддають перевагу свободі перед справедливістю, оскільки дуже складно поєднати ці речі: вільна гра людських здібностей і заповзятливості неминуче поділить суспільство на щасливців і аутсайдерів, а рівність обов'язково обмежить свободу окремих осіб в ім'я загального блага. Тобто хочете свободи - не вимагайте рівності, хочете рівності - забудьте про свободу. Але це якщо гранично оголювати таку суперечність, а найуспішніші суспільства вміють знаходити «золоту середину» між свободою і справедливістю, в чому й полягає секрет їхнього успіху.
Потім відбувся міні-поєдинок між заступником глави Адміністрації Президента Іриною Акімовою й лідером парламентської фракції об'єднаної опозиції Сергієм Соболєвим. Акімова відбивала всі випади Соболєва, миттєво заперечуючи звинувачення, не заглиблюючись у суть питань. Вона розхвалювала пенсійну й усі інші «реформи» Партії регіонів, розповідала, як благотворно вони вже вплинули на життя простих громадян. Бадьоро рапортувала, що в Україні зменшилося безробіття, а люди стали жити краще. Складалося таке враження, що пані Акімова прибула в Україну з планети Альфа-Центавра і ще не встигла роззирнутися по сторонах.
- Ударівець Павло Розенко нагадав Ірині Акімовій, що, за словами Президента, план реформ ПР виконано на 20%. А журналіст Шлінчак зауважив, що в Україні закрилося 70 тисяч підприємств малого й середнього бізнесу. Зате капітали Ріната Ахметова невпинно зростають (на відміну від життєвого рівня простих українців). Акімова блискавично зреагувала - не лише не закрилися, а з'явилося 20 тисяч нових, а щодо Ахметова - він видатний добродійник і спонсор гуманітарних проектів. Узагалі, хоч які дискусії з Іриною Акімовою - безглузді. На будь-яку критику в неї одна відповідь: у нас усе добре, а буде ще краще.
- Сергій Соболєв зробив чергове викриття: на економічному форумі в Давосі Президент підписав угоду з фірмою «Шелл» на видобуток газу, де 50% видобутого належатиме фірмі, 40% - «Нафтогазу України», а 10% - «сім'ї». Опозиціонер також обурювався специфічним оподаткуванням для «своїх» і немилосердним для чужих підприємців. Так, одному вітчизняному олігархові приписують слова: «Податки й борги я не плачу. Це роблять лише «лохи»». Утім і сам полум'яний опозиціонер визнав марність свого критицизму, сумно зауваживши, що до влади прийшла цинічна команда, яка визнає лише силу. А відомий економіст Олександр Пасхавер проголосив: «Головне - зростання «пирога», а не його розподіл». Ось із цією тезою принципово не погоджуся. Якщо не забезпечити справедливий розподіл, то «пиріг» збільшуватиметься, а країна біднітиме. І тоді ніякого «пирога» не вистачить. Такий собі журналіст Іскандер Хісамов примудрився поставити на одну дошку робітника, який украв на заводі мішок цвяхів, і олігарха, який украв сам завод, запевняючи, що з етичного погляду між ними немає різниці. З етичного - можливо, але з соціального - різниця є, й вона величезна, оскільки у робітника є великий шанс бути звільненим із заводу або навіть потрапити до в'язниці, а у олігарха- шанс бути обраним до парламенту. Адже в нас - чим більше вкрадено, тим менша відповідальність і тим більша шана.
А в цілому, цю програму на «Інтері» поки не можна віднести до творчих успіхів Ганни Безулик. Нудно, повторення пройденого та самоплагіат, імітація дискусії. Але ця невдача - не лише її особиста провина, а загальна криза жанру, що, втім, посилюється інстинктивним прагненням ведучої оминути гострі кути. Якщо вже програму претензійно назвали «Справедливість», то як можна умовчати про те, чому в найбіднішій в Європі Україні така величезна кількість мільярдерів, дехто з яких, за версіями світових ЗМІ, належить до найбагатших людей планети? Чи не тому вони такі багаті, що всі ми, 90% населення країни, живемо в бідності й не маємо жодних перспектив? І якщо Ганна Безулик за ці рамки не вийде, її програму дивитимуться головним чином політологи й Детектор медіа за службовим обов'язком.
- А на Перший Національний повернувся Савік Шустер - і з місця в кар'єр взявся до роботи. А робота була нелегкою: треба було представити публіці черговий «шедевр» Генеральної прокуратури - несподівані, але дуже своєчасні відкриття у давній справі про вбивство Євгена Щербаня. Нагадаємо, що 3 листопада 1996 року кілери, громадяни Росії, проникли на територію України і в аеропорту розстріляли Щербаня та його дружину, а також іще кількох осіб. Шустер чесно озвучував версію ГПУ (воістину!) - й особисто, й спільно з одним із «гепеушних» чинів за добровільного сприяння кучмівського прокурора Обіхода й колишнього судді Олійника.
Причому в цій версії те, що ще треба довести, подавалося як встановлений факт. Невипадково в студії Шустера лише 22% присутніх повірили в причетність Тимошенко до цієї справи. Уся версія виглядає досить убого й шита білими нитками. Така «справа» розвалиться в будь-якому європейському суді нижчої інстанції. Принаймні в телевізорі все виглядало так. До речі, а чом би дійсно не передати справу за звинуваченням Тимошенко до якогось європейського суду, оскільки вітчизняні суди настільки себе дискредитували, що абсолютна більшість українців їм не вірить?
- Нардеп від об'єднаної опозиції Пашинський запропонував повернутися до стародавнього римського правового принципу й поставити запитання: Cui prodest? Кому це вигідно? Хто після смерті Євгена Щербаня привласнив його активи? Хто зробив чудову кар'єру в Донецькій обласній адміністрації? Вигоди Тимошенко тут якось не видно.
- Екс-суддя Олійник у черговий раз біля мікрофона вірою й правдою служив Партії регіонів, розхвалював суди України й рекомендував туди щоразу звертатися, а дивну судову новацію з трьома «кивалами» (у СРСР так називали «народних засідателів», що піддакували судді) назвав «судом присяжних». Але це швидше нагадує до болю знайому радянську «трійку», ніж нормальний суд із дюжиною присяжних. Навіть у Російській імперії після 1861 року існував справжній суд присяжних, навіть царизм забезпечував людям більше прав на справедливий розгляд справ, ніж нинішня донецька влада в Україні.
Ну, а в Україні справа «Тимошенко вбила Щербаня» в судах імені товариша Кирєєва має, звісно, блискучі перспективи. Це вам не «гниле» західне правосуддя. Тут усе буде чітко.
- Економіст Пинзеник просто «вбив» своєю інформацією, що сукупний борг України вимірюється цифрою 132 мільярди доларів. Ми - в борговій ямі. А уряд продовжує збільшувати борги, замість того, щоб показати приклади економності. Нардеп Пашинський указав на джерела економії: щороку на державні закупівлі витрачають 400 мільярдів гривень. Усе це розкрадається. Нехай влада менше краде - й тоді не доведеться зменшувати пенсії й соціальні виплати. Щоправда, сам визнав утопічність своїх закликів, зауваживши, що сьогодні в Україні корупція - це державна політика. А екс-суддя Олійник закликав народ затягнути паски. Примітно, що олігархам він таких рекомендацій не давав...
Уся ця проблематика, звісно, не залишилася поза увагою «Політклубу Віталія Портникова» на ТВі. І в першу чергу, все ті ж таки «вишукування» Генпрокуратури. На думку політичного аналітика Сергія Тарана, влада перейшла всі рубікони, з чого випливає, що опозиції слід активно переходити до позапарламентських форм роботи. Парламент - це лише трибуна, більше там нічого зробити в нинішніх умовах не можна. 2015 року доля президентських виборів вирішуватиметься не у Верховній Раді.
Виголосила повідомлення й нардеп Людмила Денисова, яка нещодавно відвідувала Юлію Тимошенко в лікарні. За її словами, там для екс-прем'єра створені найпринизливіші умови. Скрізь встановлені камери відеоспостереження. Тюремники намагаються зламати Тимошенко, перетворити її на овоч. Вона тяжко хвора. Її можуть просто фізично знищити.
- Неодмінний учасник «Політклубу» Михайло Соколов висловив упевненість, що нинішню владу неможливо усунути конституційним шляхом. Працювати ж у парламенті в країні, де закони не діють, безглуздо. Соколов правий у тому, що історія майже не знає випадків, коли б диктатуру можна було усунути легітимно. Нинішня влада в Україні - це вам не генерал Піночет, який добровільно пішов у відставку після оголошеного ним самим (!) і програного референдуму про довіру. Наше змучене недофінансуванням і відсутністю виразної військової політики військо - це не чилійська армія, де командувач військово-повітряних сил прийшов до президента після референдуму й висловив солідарну думку військової еліти: «Пане президенте! Ви програли й маєте піти». А наша опозиція приголомшує своєю інтелектуальною слабкістю, вона не говорить, що треба змінити не в особах при владі, а в самій системі, яка діє в країні вже більш як 20 років. Немає потужної й привабливої програми нової України, немає яскравих і сильних гасел, ємких формул, які б показували, що й як слід робити нам усім.
- На думку колеги Олександра Палія, для нинішньої влади Україна не є цінністю, вона здає все й саму країну. А опозиція має працювати з суспільством і бути сильнішою за владу в моральному й вольовому плані. Лише цим вона зможе заслужити довіру народу. А довірі абсолютно протипоказані лузерство й капітулянтство. Народ потребує ціннісної альтернативи, якої немає. Опозиція забуває про ту частину країни, яка за неї не голосувала. На переконання Палія, 180 опозиційних депутатів мають відкрити свої громадські приймальні на сході й півдні України й працювати з виборцями.
- Портников підбив підсумок обговоренню справи екс-прем'єра так: подальше ув'язнення Тимошенко означає легітимізацію в Україні режиму білоруського зразка. Цього не розуміють деякі борці за абстрактну справедливість, які запитують: а чому стільки уваги Тимошенко, в нас що, інших в'язнів немає? Є, але тут ідеться про знакову, символічну фігуру. У расистській ПАР і крім Нельсона Мандели було безліч політичних в'язнів, але світ боровся саме за Манделу, оскільки він втілював усі жертви расистського «правосуддя». Коли українське суспільство 2011 року віддало екс-прем'єра на поталу, воно зрадило не Тимошенко, а себе, давши владі карт-бланш на знищення демократичних завоювань і ліквідацію державної незалежності, що йде повним ходом.
Треба бачити не лише явище, а й єство. А то буде, як висловлювався один вождь, який нині знаходиться в мавзолеї: «Формально правильно, а по суті - знущання, батенько».
