Мати Георгія Гонгадзе в інтерв'ю DW прокоментувала вирок Олексію Пукачу, якого Печерський районний суд міста Києва визнав винним у вбивстві журналіста, та розповіла про наміри судитися далі.

Deutsсhe Welle: Пані Гонгадзе, чи Вам було відомо, що обвинувачення вимагало довічного ув'язнення для екс-генерала Олексія Пукача, і чи можна назвати задоволення цієї вимоги справедливою сатисфакцією?

Леся Гонгадзе: Я знала про довічне ув'язнення, але насправді мені абсолютно байдуже, скільки років дали би цьому чоловікові, чи довіку чи з два десятки. Бо я не визнаю факту смерті свого сина. Те, що мені демонструє прокуратура (йдеться про череп - ред.), не належить синові.

Як Ви вважаєте, вирок може бути останньою крапкою у дванадцятирічній справі Георгія?

Без сумніву, це кінець, велика крапка з кінцями у воду, щоб ніхто і ніколи не зміг назвати замовників, які насправді хотіли знищити мого сина. Все закінчиться на Пукачу і на покійному Кравченку, бо так вигідно. Але у мене тепер інша мета. Я хочу у суді відстояти честь і гідність свого сина.

Ви хочете розпочати нову судову тяганину з Генпрокуратурою чи іншими правоохоронними органами?

Так, я вже півроку звертаюся і прошу у Генпрокуратури надати мені безкоштовного державного адвоката, який би міг представляти мої інтереси в суді. Йдеться про те, що високопосадовці МВС на своїх брифінгах, одразу після зникнення Гії, висуваючи версії вбивства, «зробили» з нього військового найманця, афериста з боргами, мало не вбивцею. За ці слова треба відповідати. Всі ці висловлювання були оприлюднені одразу у кількох друкованих ЗМІ з посиланням на Миколу Джигу (у 2000 році перший заступник міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка).

Чим зумовлене Ваше бажання отримати адвоката саме від прокуратури і чи є вже реакція з прокуратури на Ваше звернення?

У мене немає грошей на послуги приватного адвоката. Кого наймеш за пенсію у тисячу гривень? Та й у Львові навряд чи хтось візьметься за мою справу, бо це «війна» з владою, а приватна адвокатура - це бізнес, який не витримує тривалого протистояння. Тому мені потрібен державний адвокат. У суді я маю чим довести, що висловлювання про «найманця» є наклепницькими, ба радше брехливими. Минулого року в Грузії я знайшла документ, точніше офіційний лист від міністерства оборони Грузії до коменданта аеропорту Тбілісі з проханням посприяти журналісту Георгію Гонгадзе потрапити у місце бойових дій - місто Сухумі. Цей документ, який я офіційно переклала, підтверджує, що мій син був на війні не як найманець, а як журналіст. Натомість Генпрокуратура вже півроку бавиться зі мою в «окозамилювання», і адвоката не надає, і висловлювання заперечує. Вони сподіваються, що посадять Пукача і всьому кінець, мій син залишиться «найманцем», а вони - «чисті і пухнасті». Так не буде.

Галина Стадник, dw.de

Фото - dw.de