На території закону для ЗМІ свої закони!
«Ліберія» на вул. Грушевській, 5
Завдяки парламентським журналістам країна має змогу спостерігати за справжнім політичним життям України. Я навіть пропоную робочий стаж моїх колег, які працюють в українському парламенті, прирівняти до бойового стажу миротворців, які перебувають в Ліберії чи Африці. Адже стикатися під час зйомок та інтерв'ю доводиться з усілякими труднощами: димовими завісами, постійними блокуваннями трибуни ВР України, пікетами, голодуванням нардепів і навіть «яйцевими атаками». Та головне в депутатському «реаліті-шоу» - це бої без правил.
За бійками парламентаріїв найбільше люблять спостерігати журналісти. Серед постійних радівських забіяк уже визначилися навіть свої кумири, на яких можна робити грошові ставки. Мені доводилося бути свідком, коли політичні вороги, які били один одного й тягали за барки біля парламентської трибуни, уже за 10 хвилин опісля мирно пили коньяк у буфеті ВР. При цьому депутат від «Партії Регіонів» питав свого колегу-опозиціонера від «Блоку Юлії Тимошенко», чи не сильно він його «пом'яв»?! Однак облишимо поки що ці питання за кадром об'єктива та поговоримо про творців парламентського медіа продукту. На жаль, саме вони не мають сьогодні ані належного захисту, ані гарантованого їм законами України про ЗМІ доступу до публічної інформації.
Нині найвищий законодавчий орган держави - Верховна Рада України - усіляко намагається ускладнити та обмежити доступ журналістів до її політичної діяльності. Парламент сьомого скликання приготував представникам вітчизняної преси справжнє випробування, яке стовідсотково можна класифікувати як перешкоджання професійній діяльності ЗМІ.
Колись акредитаційна картка журналіста відкривала перед ним двері в усі парламентські комітети, розташовані на Садовій, Шовковичній, Липській і Банковій. Представникам ЗМІ було зручно відвідувати їхні заходи та брати відповідні інтерв'ю в гостей, нардепів або членів комітету. Утискання представників пера та мікрофону стартувало в парламенті з 2006 р. Тоді, крім ложі преси на вул. Грушевській, 5, за акредитованими ЗМІ додатково залишили вхід до комітетів на вулицях Садовій і Шовковичній. Згодом обмежили лише кулуарами ВР України та ложею преси.
Відтепер у парламентські комітети за іншими адресами без замовлення одноразової перепустки не потрапити ні за якої акредитації. Тож доводиться нашому братові, журналісту, застосовувати адекватні хитрощі. Наприклад, знаходити нардепа і проситися до нього помічником-консультантом на громадських засадах. Саме таке посвідчення без проблем відчиняє журналісту двері туди, де акредитація їх вперто зачиняє.
Нардепівська біржа для вітчизняних ЗМІ
Стати власником подібного документа в минулих скликаннях можна було без великих проблем. Урешті-решт, посвідчення помічника-консультанта на громадських засадах можна було купити в таких же помічників, які працюють у нардепа на державній службі. Не секрет, що продається і купується у Верховній Раді майже все: від нардепівських місць у парламенті до парламентських посад. Що вже говорити про якихось помічників-консультантів... Відбувається отримання посвідчення за такою схемою: помічник-консультант нардепа рекомендує йому зі свого боку долучити до співпраці журналіста певного видання. Мовляв, такий фахівець безкоштовно займатиметься іміджем політика та піаритиме його у пресі. Нардеп «клює» на пропозицію мати дармову інформаційну одиницю. Помічник за свої старання отримує певну грошову винагороду, а його колега за рекомендацією - вагому перепустку, яка до того ж надає йому право робити додаткові інформаційні запити до різних структур. Як то кажуть, «і вовки ситі, й вівці цілі».
Посвідчення помічника-консультанта у п'ятому скликанні коштувало від $ 1 000-1 500. У шостому його ціна коливалася в межах $ 800-600. Ще одна проблема: помічник-консультант на громадських засадах не може без додаткової перепустки потрапити в кулуари ВР України. Таких перепусток на всіх депутатських помічників дають тільки дві. Тому цей документ цінується у $ 200. Однак для акредитованих журналістів достатньо двох таких документів. Для доступу в ложе преси і кулуари парламенту на вул. Грушевській - акредитаційна картка ВР України. Для входу в інші апартаменти Ради - посвідчення помічника нардепа на громадських засадах. Стати власником останнього документа у парламенті сьомого скликання дуже важко.
По-перше, цьогорічний щомісячний фонд нардепа на всіх помічників-консультантів становить лише 19 тис. грн. Усього парламентарію дозволяється мати 31 помічника, чотирьох із яких він може оформити на державну службу, усіх інших - лише на громадські засади. Зазвичай на держслужбу нардепи беруть перевірених людей - своїх родичів, тещ, або коханок. На громадських «паряться» регіональні активісти виборчих компаній та їх бізнесмени - благодійники. Місць для киян, на жаль, катастрофічно не вистачає!
По-друге, до Верховної Ради прийшли люди абсолютно нової генерації, які прийняли на установчих зборах своїх політичних сил рішення про прийняття на роботу лише партійців. Таку практику, приміром, запровадив лідер «Свободи». За його словами, посади помічників-консультантів його нардепів займатимуть тільки члени його партії, які проявили активність на парламентських виборах. Упевнена, інші лідери діють солідарно з ним.
Коли намагалася спробувати в черговий раз отримати потрібний документ у нардепа від «Батьківщини», то отримала відмову. Причина банальна - у минулому скликанні я мала цю корочку в нардепа «Партії Регіонів». У свою чергу, знайомий регіонал поскаржився, що йому його партійці навісили помічників «як собак недорізаних». Мовляв, порозганяє половину і візьме тоді двох-трьох журналістів, які б реально працювали. Тож свого часу мені доведеться ще почекати. А мої колеги продовжують полювати в кулуарах.
Іноді смішно дивитися, як вони намагаються усучити своє резюме новачкам, бо досвідчені політики вже посилають нашого брата до біса. Та полювання на нардепів у розпалі. Однак цього разу журналістам доводиться обіцяти народним обранцям не тільки безоплатні інформаційні послуги, але й зірки з неба. Якби прес-служба зі свого боку потурбувалася про парламентських журналістів, то необхідність у нардепівській біржі дармової праці сама по собі відпала би. Судіть самі.
Законодавчі майстер-класи від Туркменістану
Як зазначається на сайті Ради, акредитація журналістів, працівників ЗМІ при ВР України проводиться прес-службою Апарату парламенту на строк повноважень Верховної Ради чергового скликання. Положення про порядок акредитації було затверджено ще розпорядженням колишнього спікера парламенту Володимира Литвинавід 06.09.2011 р. за № 798. Упевнена, навіть неозброєним оком звичайний юрист або експерт може помітити в цьому документі суттєві протиріччя. Наголошують на правових колізіях законодавчого шедевру і парламентські журналісти.
Приміром, п. 5 Положення про акредитацію запевняє: «акредитаційна картка даєправо входу до будинків та окремих приміщень Верховної Ради України за наявності у журналіста або технічного працівника документа, що посвідчує особу (паспорт або редакційне посвідчення)». Однак п. 6 документа суттєво обмежує пересування журналіста апартаментами парламенту, посилаючись на безпеку та порядок роботи Верховної Ради, санітарні, протипожежні та інші норми, які, буцімто, можуть негативно реагувати на присутність журналіста. Цікаво, які саме санітарні норми може порушити журналіст? Хіба що нагородити нардепів вошами чи занести разом із відеокамерою тарганів?
Далі в Положенні йдеться про уточнення прес-служби Апарату ВРУ, куди і на який час може потрапити представник ЗМІ за акредитаційної картки: «до ложі преси і кулуарів сесійної частини будинку по вул. Грушевського, 5 (крім сесійної зали) під час засідань Верховної Ради України через під'їзд № 1». І хоча прес-служба обіцяє залишити за акредитаційними журналістами право безперешкодного доступу у відповідні будинки парламенту на прес-конференції, круглі столи та інші відкриті заходи - запевняю, що без разової перепустки ви не потрапите на жоден із них.
Запровадженою новацією в Положенні про акредитацію є те, що припинити її та анулювати може не законодавчий орган ВР України, а виконавчий - прес-служба її Апарату. Тобто український парламент делегував свої повноваження підлеглим працівникам, аби умити руки та не мати конфлікту із пресою. Маючи десятирічний досвід роботи парламентського журналіста, не раз спостерігала картину, коли працівники прес-служби за відеозйомку деяких заборонених у Раді об'єктів обіцяли авторам скасувати їх акредитацію. Зокрема, це стосується депутатської їдальні, буфету, комерційних кіосків і поліклініки.
Згідно з Положенням це є «грубим порушенням порядку та процедури роботи ВР України». Про своє рішення щодо порушника парламентської етики прес-служба у відповідності до Положення про акредитацію має повідомити охоронців ВР України. Ті, у свою чергу, вилучають у журналіста або технічного працівника акредитаційну картку та анулюють її.
Зі свого боку український парламент вимагає від журналіста добросовісного виконання своїх обов'язків і дотримання норм професійної етики та моралі. Проте чомусь не поспішає розширювати можливості ЗМІ для всебічного, об'єктивного та збалансованого висвітлення журналістами діяльності ВР України. Тому представники ЗМІ мусять ходити в Раду за численними посвідченнями - від редакції, від нардепа та від прес-служби парламенту. Кажуть, що іноді забуваєш, куди, кому і який документ надати.
Навіть туркмени цього року оголосили на своїй території про заборону будь-якої цензури та втручання в діяльність ЗМІ. Третього січня вони нарешті підписали Закон на підтримку журналістів. Відтепер основними принципами державної політики цієї центральноазіатської республіки є свобода ЗМІ. За повідомленням «ИТАР-ТАС», у положенні нового документа зазначається, що «свобода збирати, отримувати і поширювати інформацію не може бути обмежена, якщо це необхідно для захисту конституційного ладу, здоров'я, честі й гідності, приватного життя громадян, громадського порядку», - зазначається на сайті tyzhden.ua. До того ж на неприпустимості вилучення в українських журналістів акредитації за розміщення в парламенті плакатів із політичними гаслами неодноразово наголошували і міжнародні експерти.
Вважаю, керівництву ВР України у питанні свободи слова варто перейняти досвід азіатських колег. На жаль, у ньому вони на декілька кроків випереджають вітчизняних політиків. Для акредитованих парламентських ЗМІ не завадить спростити хоча б частину бюрократичних «митних» процедур. Приміром, замість десяти посвідчень надати журналістам змогу безперешкодного доступу до будинків Верховної Ради України за одним, як це було раніше. Питання «чому парламентську пресу так принижує сьогодні керівництво ВР України?» хотілося б від чисельної армії моїх колег адресувати новому спікеру Володимиру Рибаку та Голові парламентського комітету з питань свободи слова. Будь ласка, полегшіть наші умови праці та скасуйте всі безглузді законодавчі ініціативи Радівських чиновників, що обмежують наші права! Дійте у відповідності до законів України, які вимагаєте нас не порушувати.
Наталя Хороша, парламентський журналіст
