Говорять, що на деяких телеканалах уже віддають особливо важливі тексти на вичитування "куди треба". А на каналі НТН - бунт декількох ключових співробітників, незгодних з нової інформполітикою. І в Академії української преси заявляють, що в наш ефір повернулися основні маніпуляційні технології, які існували до 2004 року.

Нова-стара влада зіштовхнулася з іншими медіа, які її дратують. Віце-прем’єр Микола Азаров зривається на журналістів, які поцікавилися особливостями фінансування каналу Дунай-Чорне море. А його колега Дмитро Табачник вважає, що представники мас-медіа зациклені на негативі. Якою була б реакція цих і подібних ним персонажів, якби українські ЗМІ працювали так само, як їхні колеги на Заході?

Адже, наприклад, ведучий української редакції ВВС починає свої щотижневі шоу питанням: на якому автомобілі політик приїхав до нього в студію? Розумію, що депутат англійського парламенту може їздити на роботу на підземці, або просто на непристойній для України малолітражці - сам бачив. У нас на таких тільки студенти інституту міжнародних відносин їздять.

В Україні ж взагалі інша історія багатства і розуміння престижності. Автомобіль - не розкіш, і навіть не показник солідності українського джентльмена, пов’язаного з політикою. Можливо, вітчизняні "лайнокопачі"  після скандалу з сином Ющенка тому і зменшили обороти? Кого, начебто, цікавлять такі дріб’язки, як яхти за мільйон доларів, автомобілі, годинники, костюми, намисто та інша аксесуарна єрунда. Дріб’яково для країни, де активи беруть областями і містами. Не написана ще  історія "українського латифундизму", і саме з питання: яка у вас є нерухомість, варто було б починати шоу в українських реаліях. Ось тоді б нинішня влада з гідністю оцінила "м’якість" нинішніх українських журналістів.

Так, не потрібний нам висмоктаний з пальця негатив. Поки кисень не перекрили, як в епоху Леоніда Кучми, на агітаційну нісенітницю з цифрами росту зарплат і субсидій варто мусувати, а максимально наближені до народу теми шукати. Справжні "лайфи", як кажуть телевізійники.

Наприклад, такий сюжет: під Києвом (село Старі Петрівці, Вишгородського району) розпалюється маленька революція. Юрба розлютованих людей з бензопилами зносить двометрової висоти частокіл, який закрив доступ до Київського водоймища. Ні, аборигенів, взагалі-то не скривдили. Їм залишили коридорчик метрів з десять між високими огорожами. До садиб, витиснувшим місцевий народ на вузьку смужку нейтральної території, деяке відношення мають банкір Олександр Ярославський і генерал СБУ Терещенко. Ласкавого літнього дня ось тут можна було спостерігати фантасмагоричну картину: на крихітному п’ятачку - стовпотворіння місцевих, які намагаються відпочивати по черзі. А за огорожами - пустельні блакитні лагуни з обгородженими бухтами для прийому морських яхт. І жодної людини, крім охорони - господарі у інших місцях загоряють.

Трохи далі народ перекриває дороги і щосили воює з ще одною публічною людиною - у даному випадку депутатом від "єдиної опозиційної сили в країні" -  який перетворив район у власний сімейний бізнес. Або в один величезний курятник  - без очисних споруджень, з вивозом отрутних відходів виробництва в ліси і ріки прилеглих сіл, у зв’язку з чим рівень концентрації аміаку в ґрунтових водах зашкалює. За один "захід" у районну раду депутат одержує по 200 га землі. Цікаво, як у нього це виходить, якщо прості люди роками не можуть одержати свідчення про право власності на свої 10-15 соток?

Далі - продовження сюжету. Характерна для всієї країни ситуація - біля входу у відділ земельних ресурсів черга. Там стоять не депутати і не генерали. Стоять рядові українці, у яких вимагають довідку на довідку. Потім повідомляють, що бланків немає. І не буде. Люди чекають бланки роками, ходять у приймальні цих кабінетів як на роботу, записуються в багатометрові списки. Найбільш нетерплячі йдуть з іншого входу. Бланки знаходяться.

Насправді ніхто не проти надбагатих людей - вони у своєму роді теж є фундаментом держави. Питання в іншому - чому в нашій країні найбільш вигідний бізнес - це політика? Будувати котеджі під Києвом, про які говорив Президент Віктор Ющенко, уже давно стало не модно. Будують котеджні мегаполіси. Заради інтересу проїдьтеся селом Хотянівка, що  15 кілометрів від столиці. Місцеві жителі вам усе розкажуть і покажуть - хто чим володіє і чому. Усі - відомі люди. Займаються питаннями бюджету, податків, судової реформи. У деякому змісті українці самі боролися за цю нерівність. Вони просто не знали, що воно буде таким карикатурним.

А журналістам справді нема змісту гнати "чернуху" - сюжетів, за які схопилися б CNN і BBC і так вистачає. Ось, приміром, незабаром піде хвиля нової приватизації. Має сенс не те, щоб взяти участь, а хоча б простежити, щоб продаж майже 600-та підприємств не став фінальним розпродажем народного добра за стоковими цінами. Коли на аукціони підприємства виставляються навіть без обліку земельних ділянок - за балансовою вартістю. До речі, у такій приватизації, наскільки я знаю, намагаються взяти активну участь і вчорашні "помаранчеві".

Якби наші ЗМІ працювали у форматі західної демократії, політикам довелося б відповідати зовсім не на ті питання, на які вони відповідають на своїх стандартних прес-конференціях, розчулюючи народ постійно зростаючими цифрами добробуту. Навпаки, українські журналісти з  повагою і трепетом відносяться до влади. Можливо, десь глибоко в душі усе ще сподіваючись, що вона зробить щось гарне і для власного народу.

Кореспондент