«Ти ж політолог, тобі не буде цікаво» - такими словами привітав мене один з журналістів «Вікна -Новини» у мій перший день практики на каналі СТБ. Парадоксально, але після таких слів у мене з'явилось  величезне бажання саме у цього журналіста дізнатися про всі деталі роботи на телебаченні.

Дізнавалась до такої міри, що він аж тікав від мене, куди очі бачили). Але все по порядку.

Навчальна практика на СТБ була «подарунком під ялинку» від І.Федорів, викладачки з Могилянки. Саме під час її курсу ми працювали в екзит -полі, провели ніч на виборчих дільницях  та були одними з перших, хто дізнавався про перипетії передвиборчої кампанії 2012 року.

Тих, хто отримав найвищі бали за курс, чекала  винагорода: можливість на свої очі побачити, як працює телевізійна журналістика в  України. Серед цих щасливчиків опинилась і я. Признаюсь чесно: мабуть, це був найкращий новорічний подарунок для мене, я завжди мріяла дізнатись, що ж відбувається по той бік екрану. .. Нарешті дізналась...

А почалось все з відвідування news-roomу, святая святих всіх, хто щодня працює над випуском  телевізійних новин. В моїй уяві все виглядало так: великий мурашник, де всі бігають, щось шукають, щось друкують, копирсаються в кучі паперів. Це все відбувається під крики головного редактора і цокання великого годинника, що відраховує хвилини до прямого ефіру. Але приїхала і побачила зовсім іншу картину: простору кімнату, розфарбовану в головні кольори каналу - жовтий та червоний, у кожного журналіста є своє власне робоче місце, відокремлене від місця роботи іншого журналіста невеликими пластмасовими стінками. Одні блукають по Інтернету в пошуках ідеї для сюжету, інші друкують статтю в «Українську правду». Хтось відпочиває, хтось друкує текст для новин. Всю цю ідилію доповнює новорічна ялинка і три дівчини - студентки, які не знають, куди ступити, щоб не заважати. Здається, такою сором'язливою я не була з часу свого першого семінару в Могилянці.

Перший виїзд на зйомку я зробила до Міністерства соціальної політики, де вітали нового міністра - пані Королевську. Туди з'їхалось сила-силенна журналістів з інших каналів і яке було їх розчарування, коли все це дійство завершилось через 15 хв після їх приїзду . На щастя, у цей день було інше, більш цікавий захід -  презентація книги рекордів України - знову багато журналістів, камер, але на цей раз їм є, що знімати. Побачила я там дівчину з найдовшими косами в Україні, 10 - річного хлопчика, який по декілька тисяч разів відтискається від підлоги та багато іншого.

Вже коли ми повертались до студії журналіст, що працював зі мною, розповів про один з найголовніших недоліків журналістської роботи  - для  того, щоб зняти 30 сек бомбезного відео, можна весь день простояти в заторах та їздити на всі можливі заходи - навіть такі, що тривають 15 хв.

Цього дня я вперше побачила весь процес створення сюжету: спершу журналіст сідає на своє робоче місце, вдягає навушники та переглядає все відео, що зняв за день, продумує скелет сюжету та розшукує найцікавіші фрази, які можна вставити прямою мовою в ефір. Коли такі фрази знайдені та розставлені по порядку, журналіст друкує власний текст. Він повинен зв'язувати синхрон (пряму мову) між собою та давати найголовнішу інформацію. Зазвичай тривалість одного сюжету не довше 1,5 хв, тому тест має бути коротким, без зайвих слів, зворотів та беземоційним. Насамкінець створюється підводка - 2-3 речення, які буде говорити ведуча, та назва сюжету. Це зробити найскладніше, бо потрібно дуже стисло розказати головну ідею сюжету і так, щоб у глядача з'явилось бажання переглянути весь сюжет.

Коли текст готовий, його переглядає редактор (на СТБ це та людина, яка всій Україні показала, що  в нашій мові існують такі слова, як соціяльний, Евро і т.д.).  Якщо редактора все влаштовує, журналіст йде на озвучку - він сам вичитує весь текст, що буде звучати в ефірі.

Вкінці розпочинається найцікавіше - монтаж. Відбувається він в лічені хвилини - журналіст і монтажер працюють в парі: один говорить, як виглядатиме сюжет, інший нарізає найцікавіші відео з усього знятого. Пояснювати багато не приходиться, адже вони, як сімейна пара, розуміють один одного з півслова.

Готовим сюжет стає за 15 хв до початку прямого ефіру. Це нормальна практика, і ніхто сильно не хвилюється, принаймні нам свого хвилювання журналісти не показували.

О 22.00 всі працівники news- rommy разом сідають дивитись новини, які всі вони готували протягом дня. Це в них така традиція.  Нам також пощастило бути з ними в цей час . Почуття були неймовірні, бо на півгодини ми стали частиною великої дружньої родини журналістів.

Так завершився мій перший день практики на каналі. Потім були виїзди до Кабміну, де я нарешті  почула вживу, як розмовляє пан Азаров мовою солов'їною, та відвідала одну з найдешевших їдалень країни (завітати туди - головний обов'язок журналістів, що працюють в уряді), до Верховної Ради, де ми по чотири години чекали, поки прийдуть народні обранці з чергової перерви.

В парламенті ми вперше побачили, як відбувається пряме включення та зрозуміли, скільки нервів витрачає журналіст для цього. Одним словом, було цікаво.

Ніколи не забуду відвідування Мамаєвої Слободи, де ми знімали різдвяні гуляння в компанії молодого журналіста та оператора, який весь час розповідав кумедні історії з життя. Саме вони допомогли мені не замерзнути на морозі. Тоді я зрозуміла, як важко знайти людину, яка б могла поділитись своїми враженнями  від дійства, та як довго потрібно стояти на морозі, щоб зробити хороший сюжет. Але результат цього вартий.

Завершувала я свою практику поїздкою в аеропорт Бориспіль. Там знімали сюжет про банкрутство Аеросвіту. Стало зрозумілим - хороший журналіст повинен бути і хороший психологом, оскільки потрібно не тільки вислухати людину, що вже 4 день чекає свого рейсу в аеропорту, але і дати поради та поспівчувати, навіть тоді, коли камери вимкнуті і слова пасажирів не записуються.

Неочікувано для себе я стала співавторкою цього сюжету. Мені доручили «дуже відповідальне» завдання  - взяти інтерв'ю у експерта щодо цієї ситуації. (Тут вже я згадала усі лекції пана Яковлєва про правильні і неправильні інтерв'ю). Було дуже приємно і водночас незручно побачити своє прізвище біля слова «журналіст» під час випуску новин.

Завершити хотілося б словами, якими я розпочала цей пост, але трошки їх змінивши : «так, я - політолог, але мені було цікаво». Дякую СТБ за це.

nushchapivska.wordpress.com

Фото - nushchapivska.wordpress.com