Закінчення 2012 року відзначилося в журналістиці Казахстану зникненням журналіста Токбергена Абієва, який активно займався темою корупції. Він зник за день до анонсованої прес-конференції «Корупціонер має сидіти у в'язниці», під час якої мав розкрити сенсаційні факти. Як виявилося пізніше, журналіст сам себе «викрав», щоб привернути більше уваги до своєї діяльності й анонсованої події. Казахський Фонд захисту свободи слова «Аділ соз» назвав вчинок Абієва «етично і професійно неприпустимим» і включив його до свого «чорного списку».

Але... Ситуація зі свободою слова в Казахстані в кінці минулого року все ж загострилася. За повідомленням Бі-Бі-Сі, Медеузький районний суд Алмати виніс постанову припинити випуск опозиційної газети «Голос республіки» і дублюючих її інтернет-ресурсів. У цілому - вісім газет і 23 інтернет-проекти!

Про ситуацію, що склалася, якість ЗМІ і професійної освіти в Казахстані «День» говорив із президентом Фонду захисту свободи слова «Аділ соз» Тамарою КАЛЄЄВОЮ.

- Чи можна стверджувати, що в Казахстані зараз не залишилося мас-медіа, які б висловлювали протилежну владі думку?

- Ні, не все так безнадійно! Є ще дві невеликих газети. Щоб не зурочити, ми їх не називаємо, аби не привернути зайвої уваги з боку правоохоронних органів і щоб їх теж не закрили.

- Журналістика і суспільство мають іти в ногу. Дуже часто аудиторія формує запит на певні матеріали. Чи відчувають казахські журналісти попит на якісну, опозиційну журналістику?

- Такий попит існує. Те, що закрили більшість опозиційних видань, якраз говорить про те, що влада боїться потреби суспільства в якісній і об'єктивній інформації. Проте сказати, що журналісти відчувають це і прагнуть відповідати запитам аудиторії, не можна. 90% журналістів у Казахстані вважають себе ремісниками, які просто заробляють на шматок хліба такою професією. Багато хто розуміє, що вони недостатньо якісно виконують свої обов'язки як громадяни. А чимало людей і не розуміють цього. Тих, про кого ви говорите, - дуже мало.

Якщо врахувати рівень освіти на численних факультетах журналістики, то говорити, що з них виходять професіонали чи хоча б зрілі люди з громадянською позицією, не доводиться. Багато хто хоче працювати в державних виданнях, тому що це надійний шматок хліба. Це позначається на якості матеріалів. А втім, є й радісні винятки...

- На ваш погляд, проблема браку якісної журналістики в Казахстані пов'язана лише з освітою чи також з іншими чинниками?

- Я до 1998 року довго працювала в республіканській газеті «Казахстанська правда». Там працюють професіонали й талановиті люди, але їх задавила цензура з боку адміністрації президента і міністерства інформації. Нескінченні вказівки, що і про кого писати, знеохочують, і журналіст починає думати про матеріальні блага, в ім'я яких можна поступитися багато чим... Причина полягає не лише в якості професійної підготовки журналістів, а й у тій атмосфері, в якій більшості журналістів доводиться працювати. Вона позбавляє їх поштовху до професійного вдосконалення і досягнень.

- Усе-таки, чи є хоч мала тенденція до підвищення якості казахської журналістики?

- На жаль, я не бачу цього. Усі талановиті видання, які не є державними і де є творчі й талановиті колективи, дуже швидко через власників міняють головного редактора і когось з ідеологів. Таким чином, вони поступово опускаються до такого нікчемного рівня, на якому перебуває більшість видань. У той же час невеликі видання, приватні й реально незалежні, стикаються з проблемою професіоналізму.

- А як у Казахстані справи з журналістськими розслідуваннями?

- Із журналістськими розслідуваннями (якщо розуміти їх у повному сенсі) в Казахстані - ніяк! По-перше, будь-яке журналістське розслідування загрожує судом, звинуваченнями в наклепі, приниженням честі й гідності, порушенням ділової репутації. Все це - мільйонні штрафи для редакцій, які зобов'язані їх виплачувати. Я говорю і про суди, які відбулися цього року над журналістами. За журналістськими розслідуваннями завжди стоїть загроза розорення й ув'язнення. Наприклад, у нас є Кодекс честі державних службовців. Він приписує, що якщо у пресі з'явилася критична публікація про чиновника, останній зобов'язаний відновити свою репутацію через суд. Якщо не хочеш втратити свою роботу, ти повинен подати до суду на автора матеріалу. Це, не кажучи про те, що можливі напади, побиття журналістів. Усі ті розслідування, які в нас публікуються, - це просто злив інформації конкуруючих органів.

Може, я говорю так песимістично, тому що останні події - сумні. Проте Казахстан - не мертва зона для журналістики. Є й чесні журналісти, й цікаві приватні видання, на жаль, регіонального масштабу. Проте вони дають надію на відродження і справжньої журналістики в Казахстані, і справжнього громадянського суспільства, і реальної демократії.

- Під завісу 2012-го казахська влада закрила також газету «Голос Республіки»...

- Закрито не лише «Республіку», але і газету «Погляд», припинено роботу багатьох інтернет-порталів, пов'язаних з цими виданнями, заблоковано роботу супутникового телеканалу К+, заборонено діяльність продакшн студії Stan.tv. По суті, це розгром опозиційних ЗМІ. І зроблено це цинічно, з наругою над законами. Адже відповідачем у суді зробили не юридичну особу, не власника і не головного редактора, а газету. Газета - форма поширення інформації. Власники й юристи на всіх судах говорили, що газета не може бути відповідачем, адже це нежива особа! Прокурор і судді наплювали на це. Крім того, щоб скоротити свою роботу, вони об'єднали вісім газет і 23 інтернет-видання, пов'язаних із «Республікою». Наше законодавство не знає про таку норму, як примусове об'єднання різних підрозділів юридичних осіб в одну форму - газету. Окрім всього іншого, їх оголосили екстремістськими. Вибіркові фрагменти експертизи, які були продемонстровані, стосувалися абсолютно іншого процесу - політичного, щодо лідерів незареєстрованої політичної партії «Алга!». Позови було засновано на невідомій експертизі. Ніхто з журналістів, юристів і власників - представників цих видань - не брав участі в ній. Хоча закон це регламентує. ЗМІ позбавили права на захист у повному обсязі.