Ведучу програм «Енергонагляд» та «В кабінетах» на «5 каналі» Ларису ГУБІНУ українські глядачі бачать розумною, вродливою, елегантною, часом іронічною, а часом - уїдливою жінкою. Цим вона зачаровує та інтригує. Утім, що це за людина поза професією, які виношує творчі плани, що думає про вітчизняний інформаційний простір, знаючи цю «кухню» із середини, - практично не відомо. Щоб ближче познайомити своїх читачів із ведучою, напередодні Нового року «День» запросив її в гості.

До речі, як з'ясувалося, перше у житті інтерв'ю у Лариси Губіної брали саме журналісти «Дня» 15 років тому, коли вона тільки починала кар'єру телеведучої. «Для мене це особливо тепла історія. Те інтерв'ю назвали «Новини як діалог iз глядачем від Лариси Губіної». Заголовок - невипадковий. Я переконана, що новини на ТБ потрібно подавати саме як діалог із глядачем. Говорячи в камеру, потрібно розуміти, що ти доносиш важливу інформацію людям по той бік екрану, а не порожньому місцю, - зазначила у розмові з «Днем» Лариса Губіна. - У телевізійників часто «замилене» око. Ми швидко звикаємо до кадру, до картинки на екрані та навіть до тем. А коли починаєш реагувати на зв'язок із глядачем, відчуваєш, що найбільше хвилює аудиторію, на що вона реагує надміру чутливо. Тому реакція на роботу - лакмусовий папірець для журналіста, що дає можливість критично оцінити свій професійний рівень».

- Як вам вдається одночасно поєднувати роботу у різних за напрямом та форматом програмах - «Енергонагляд» і «В кабінетах»? Які завдання перед собою ставите в цих проектах?

- Я п'ять років працювала у програмі «Час», але настав такий момент, коли відчула, що мені потрібно шукати нові форми журналістської реалізації. Інтерв'ю в програмі «Час» - це дуже класична форма роботи. Можливо, я переросла цей формат, а, можливо, формат переріс у щось інше. Спроба пошуку нових форм надихнула мене до створення програми «В кабінетах», головне завдання якої - показати впливових людей у незвичній для глядача обстановці - на робочому місці. Політики приходять на ТБ не завжди тому, що ти їх кличеш, а тому, що їм потрібно щось донести до аудиторії. Їм у принципі не дуже важливо, як ти готуєшся до ефіру, які питання придумала, щоб їх підловити. У них - цілий штат політичних технологів та прес-секретарів, які колосально готують до всіх публічних виступів, а, тим більше, до ефірів на ТБ. Хоч що б запитав журналіст, політик все одно скаже те, що хотів. Бути модератором такого процесу дуже важко. У класичних інтерв'ю журналісту майже неможливо проявити себе, і, як результат, змусити респондента оголити душу.

Зовсім інша річ, коли не впливові люди йдуть до тебе на інтерв'ю, а ти приходиш на «їхню територію». За таких умов вони почувають себе впевнено і в результаті втрачають пильність. Тому навіть за допомогою простих, наївних питань журналіста можна побачити живу людину, блиск в її очах, свіжу думку, справжню точку зору. А завдання ТБ, як на мене, показати саме справжню людину, а не роботу політтехнологів. «В кабінетах» я намагаюсь досягати відвертої розмови. Не завжди виходить, адже інтерв'ю з політиком - ніби танго. Головне питання - хто кого веде цього разу. Хороший журналіст намагається завжди задавати ритм...

Натомість «Енергонагляд» - для мене ніби тест на міцність. Коли вирішила вести цю програму, сиділа над книгами, багато читала, спілкувалася з експертами, щоб зрозуміти глибину проблеми. Якщо програма «В кабінетах» мене тішить емоційно, то «Енергонагляд» - інтелектуально.

- Гадаю, ви погодитеся, що сьогодні українське ТБ не відповідає всім запитам суспільства. Відтак, канали активно втрачають аудиторію. Як знавець цієї кухні «із середини», скажіть, у чому, на вашу думку, найбільші проблеми нашого телевізійного простору?

- Мені здається, що телебачення має терміново шукати нові форми донесення інформації до глядача. Потрібно постійно розвиватися, зокрема, винаходити нові жанри. Я глибоко переконана, що формати політичних ток-шоу в Україні себе вичерпали. Це вже не цікаво ні великій частині глядацької аудиторії, ні самим журналістам, які працюють над програмами. Думаю, що на ТБ потрібно більше експериментувати. Наприклад, можна було б спробувати перекласти телевізійний формат «талант-шоу» на політичні рейки, де політики, які прийшли в шоу, мають втрачати рейтинги й вибувати, але змагатися вони мусять не у словесних баталіях, а в реальних проектах розвитку держави. Вся ця «говорильня», яка зараз домінує на каналах, не несе важливої інформації - обличчя політиків різні, а говорять про одне і те ж, одними і тими ж словами-штампами, наводять, по суті, одні й ті ж приклади. Перед глядачами, повторюсь, не живі люди, а маски.

- Чому, на вашу думку, на українському ТБ часто бракує самої України?

- Це дуже складна, глибоко ментальна проблема. Чому власники великих каналів запрошують зірок-журналістів із сусідніх країн, з тої ж Росії? Якось так сталося, що наші медіа-магнати їх поважають більше. Але якщо говорити об'єктивно, то вони не завжди кращі. Гадаю, що ситуація незабаром зміниться. В Україні є чимало своїх досить сильних журналістів та ведучих, які можуть прекрасно представити українство на українському ТБ. Телебачення - це великий бізнес, а російськомовний ринок - більш потужний. До світоглядних речей не доходить, коли йдеться про гроші. В українських реаліях важливо втримати баланс у цій ситуації. І робити це повинна держава. За бізнесом маємо не проґавити головного - державницьких позицій на ТБ. Я переконана, що в українському телевізійному просторі скоро почнеться серйозна боротьба.

- Як можна нормалізувати стосунки власників каналів та журналістів?

- Гадаю, що своєрідним майданчиком внутрішніх переговорів «за зачиненими дверима» між журналістами та власниками каналів можуть стати редакційні ради при ТБ. Ми маємо відстояти свої позиції, а власникам каналів ніхто не забороняє проводити свою помірковану політику в межах редакцій. У мене колись на «Інтері» був шеф, який швидко все розставляв на свої місця. Його ключова фраза: «Коли щось не подобається, можете звільнитися; вас тут ніхто не тримає». Тільки до цього і зводиться право журналіста на вибір, якщо редакційна політика недоторканна. Звичайно, в таких умовах будь-які ради не допоможуть. Кожен журналіст, прагнучи зберегти робоче місце, оперуватиме під час підготовки сюжетів, передусім, самоцензурою. Питання в тому, до якої межі може дійти компроміс із самим собою.

- Як зараз працює редакційна рада при «5 каналі»?

- Редакційна рада у нас стала певним елементом внутрішнього самоврядування на каналі. Але її, по суті, заміняє щоденна робота, коли журналісти приходять до редакторів зі своїми пропозиціями та претензіями - і, повірте мені, щодня їх вислуховують, намагаються врахувати точку зору. Словом, керівництву каналу небайдужа позиція журналістів. Наприклад, у моїй редакції «Енергонагляду» я чітко відстоюю проукраїнську позицію. Переконана, що ми, перш за все, повинні говорити про енергетичну безпеку України чи про загрози цій безпеці. Взагалі, я вважаю, що кожен журналіст, який працював і працює на «5 каналі», має невичерпний досвід, адже тут особлива творча атмосфера. Це канал з історією...

- А які зараз процеси відбуваються на «5 каналі»? Можливо, вже є реакція керівництва з приводу можливого переходу Анни Безулик на «Інтер»?

- Про Анну Безулик активно говорять. Знаю, що її команда сьогодні працює в штатному режимі, без «штормів». У них продовжується контракт із «5 каналом», а як буде далі - покаже час. Щодо творчих процесів, то на «5 каналі» сезон традиційно починається з березня місяця. Якраз після Новорічних та Різдвяних свят у всіх з'являються нові сили й виникають нові ідеї. Тому поки що зарано говорити, чи будуть у новому сезоні якісь нові проекти, які вони будуть. До речі, програмі «В кабінетах» у березні минає рік.

- Ви її продовжуватимете?

- Так, хоча інколи, зізнаюсь, сумніваюсь у доцільності продовження. Траплялося, що мене не пускали в кабінети впливових людей, і це у мене викликало депресію. Наприклад, Клюєв до цього часу уперто не пускає на своє робоче місце. Кілька разів все було узгоджено, але в останній момент знімальній групі відмовляли. Утім, я вирішила продовжити проект. Мене надихнула нова Верховна Рада. Туди пройшли нові лідери, про яких українцям потрібно не просто розказати, а показати якість цих людей. Це хороша мотивація, щоб програма продовжувала виходити в ефір. Інший мій проект - «Енергонагляд» - в ефірі вже півтора року, і поки що його теж не планують закривати. Багато про які речі в енергетиці ще відверто не сказано...

- Зізнайтеся, чий кабінет вас особисто вразив найбільше?

- Мене найбільше вразив Леонід Каденюк. Не так його кабінет, як він як людина у своєму кабінеті. Він із тремтінням в голосі відверто розповів, як живе перший космонавт України. Держава, по суті, про нього забула. Україна не цінує його, не використовує ні ім'я, ні знання, ні досвід. Хоча увесь його кабінет у фотографіях - з американським екіпажем, з видатними людьми світового масштабу. Йому є що розказати, але ЗМІ не приділяють уваги цьому чоловікові. Натомість люди, які зустрічають його в метро, не вірять своїм очам. Запитують: Леоніде Костянтиновичу, що ви тут робите? Він відповідає, що ракетою по Києву літати важко...

- Чи реально в Україні протягом наступного року створити суспільне телебачення, про необхідність якого експерти й політики говорять вже не один рік?

- Гадаю, що насправді поки немає політичної волі керівників країни, щоб створити суспільний мовник. Також варто розуміти, що в Україні неофіційно вже розпочалися президентські виборчі перегони. І поки що ніхто не може гарантувати, що цей канал не стане розмінною монетою у процесі маніпуляцій перед виборами. Суспільне мовлення в Україні повинно створюватися в умовах абсолютної відвертості. Але таких умов я поки що не бачу.

- 2012 рік закінчується. Що на вашу думку в Україні упродовж року відбулося найважливішого? І чи знайшло це адекватне вираження в інформаційному просторі?

- Я «варюся» у своїй енергетичній та «кабінетній» кухні. Якоїсь ключової події в цьому напрямку не було. Зірвані між Путіним та Януковичем перемовини щодо газу через відміну візиту останнього, переконана, можуть піти нам на користь. Думаю, що навіть те, чого не сталося, може бути подією року. Якщо говорити про відміну візиту Януковича в Москву, то його ЗМІ «обсмоктали» активно. Інше питання - у якому контексті. Моя позиція така: добре, що цієї події поки що не сталося, і вона не відштовхнула нас від Європи.

- Напередодні Нового року не можу не запитати, що, передусім, від 2013-го чекає телеведуча Лариса Губіна?

- Хотілося б у новому році виносити нову творчу ідею - масштабний, серйозний, інтелектуальний, але водночас цікавий проект. Розважальне ТБ - не для мене. Хочу, щоб програма «В кабінетах» стала хорошим досвідом щодо зміни формату. Словом, від 2013 року очікую натхнення на новий проект.