Так звана мова СТБ, себто використання журналістами, редакторами та ведучими цього телеканалу мовних норм, відмінних від загальновживаних у сучасних українських медіа, не раз ставала темою для дискусії. Зокрема й на сторінках «Детектор медіа»: три роки тому із суб'єктивною критикою специфічного правопису, використовуваного СТБ, виступив Ігор Левенштейн. Йому відповів розгорнутим і гострим полемічним текстом Вадим Дивнич. Свого часу ми також надали літредакторові СТБ Вікторові Кабаку змогу обґрунтувати свій підхід. Дискусія на цьому не вичерпалася, та й навряд чи могла, адже практично за кожної згадки СТБ (зокрема, інформаційної програми «Вікна-новини») в інтернеті або соціальних мережах з'являються нові коментарі про комусь ненависний, а комусь симпатичний «ріжний етер». Одне не викликає сумніву: саме мова стала одним із головних індикаторів упізнаваності новин і програм СТБ.

У нещодавньому інтерв'ю Олексій Мустафін, який кілька років був шеф-редактором новин СТБ, коментуючи специфіку мови «Вікон», сказав: «Це спільна позиція всіх редакторів, які працюють на телеканалі, журналістів, головного редактора і менеджера. Мені здається, що це така цікавинка, яка залучає до "Вікон" аудиторію і стимулює обговорення. Я розумію, що є певне несприйняття, але будь-яка дискусія є насправді позитивом. Україні не вистачає таких дискусій. Ми щось робимо для того, аби люди звертали увагу на свою мову, й це тільки позитивний момент». Тож убачаймо позитив у тому, що дискусія відновлюється: «Детектор медіа» отримала листа від свого читача Олександра Челака, який виступив із критикою «мови СТБ». Запрошуємо й вас висловлювати свою думку.

«Май совість і роби що хочеш», - цей афоризм Михайла Жванецького дуже влучно ілюструє ситуацію з мовою, що вживається на каналі СТБ. Спочатку її використання на національному каналі викликало усмішку, згодом - здивування, а нині змушує переключити канал.

І відбувається це зовсім не тому, що ця мова суттєво відрізняється від загальновживаної, і навіть не з причини упередженого ставлення до Скрипниківського правопису, чи то проекту змін до українського правопису 1999 року.

ЗМІ називають четвертою владою, журналісти викривають корупційні схеми можновладців, відкрито й безкомпромісно борються з несправедливими рішеннями судів, вимагають від влади та бізнесменів дотримуватися законів (добрих чи поганих, але законів). Саме позиція чесності й відкритості, рівності всіх перед законом і закладає підвалини високої довіри громадян до ЗМІ.

Проте ЗМІ іноді нехтують такою довірою та занурюються у, певною мірою, сумнівні справи чи то в гонитві за рейтингами, чи то не усвідомлюючи всієї відповідальності перед суспільством.

Уявімо собі ситуацію, коли випускник загальноосвітньої школи при написанні диктанту з української мови в тексті використає слово «инші». Навряд ті, хто буде оцінювати його роботу, зважатимуть на його індивідуальну позицію щодо прихильності до Скрипниківського правопису, адже існує чинний українській правопис, останню редакцію якого затверджено 2007 року. А наслідком цієї «громадянської» позиції стануть суттєві ризики щодо вступу цього випускника до вищого навчального закладу.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», «вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій визначається статтею 24 Закону України "Про засади державної мовної політики"».

Абзац третій статті 24 зазначеного Закону України дозволяє телерадіоорганізаціям «на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами» (вочевидь, і такими, що не використовуються взагалі). Проте вже у наступному реченні вводиться обмеження: «Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп».

У тому ж законі чітко визначено, що державною мовою є українська, а також викладено визначення, що таке регіональна мова та мова меншин. Отже, «мова СТБ» не є державною, оскільки вона відрізняється від офіційної державної мови та є невнормованою, а також відсутня в переліку регіональних та мов меншин.

Таким чином використання норм незатвердженого проекту українського правопису на національному каналі як мінімум не вкладається в положення чинного законодавства і, до речі, суттєво суперечить колишньому мовному закону.

Як зазначив у своєму інтерв'ю літературний редактор СТБ Віктор Кабак, використання цієї мови на СТБ «заважає проштовхнути правильну мову на інших каналах. Приходиш, пропонуєш їм своє бачення, а вони відмовляються, кажуть, що це фішка СТБ».

Така позиція керівників інших каналів цілком слушна ще й тому, що деякою мірою убезпечує інформаційний простір від мовного хаосу - як виглядатиме ефір, якщо кожен національний канал буде мовити за своїми правилами української мови, що мали місце в українській історії в той чи інший період?

А щоби зрозуміти весь комплекс проблем, пов'язаних із таким, здавалось би незначущим питанням, уявіть собі, що головний бухгалтер підприємства пропонує керівництву сплачувати податки не за чинним податковим кодексом, а за проектом податкового закону, що, за думкою багатьох експертів, є набагато прогресивнішим за чинний. Така ситуація виглядає абсурдною і навіть небезпечною.

Чому вважається, що гуманітарна сфера не така важлива, як, приміром, економічна чи воєнна? Чому до правил і норм функціонування гуманітарної сфери можна ставити настільки безвідповідально?

Є цілком законні та цивілізовані шляхи лобіювання своїх позицій - саме для того існують представницькі та законодавчі органи влади, наукові та освітні установи, зрештою громадські організації чи професійні об'єднання.

Зрозуміло, що мовознавці - прихильники та розробники цього варіанту правопису, захищають свою позицію та використовують для цього різноманітні інструменти. Можна припустити, що телеорганізація більшою мірою зацікавлена у прибутках (адже це все ж бізнес), ніж у підвищенні своєї суспільної ролі. Але зовсім незрозуміла позиція, а точніше її відсутність, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, адже саме вона має здійснювати «нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства України ...щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення» (ст. 13 Закону України «Про Національну раду Україні з питань телебачення і радіомовлення»).

Національна рада, як регуляторний орган, не просто має повноваження, вона зобов'язана вживати заходи щодо безумовного виконання електронними ЗМІ законодавства України.

Якщо ж полишити формальний бік справи й поглянути на ситуацію з точки зору активної громадськості, то вона видається ще більш незрозумілою. Ми бачили серйозний спротив щодо нового мовного закону у зв'язку з ризиками зникнення української мови з вітчизняного ефіру, чули заклики до захисту інформаційного простору від експансії іноземних мов, проте жодних хвилювань щодо ігнорування державної мови на користь невнормованої.

Відповімо собі на запитання: що більш шкідливо для вітчизняної економіки - законно імпортований товар чи підпільно вироблена продукція на території країни? Відповідь однозначна, адже з імпорту сплачено митні збори, податки, проконтрольована його якість, на відміну від товару, виробленого поза контролем держави. І ключове: фальсифікат - головний ворог вітчизняного виробника, адже він знищує його конкурентоспроможність.

Так і мова, що існує поза правилами та розвивається, ігноруючи сформовані суспільством норми, розчиняє державну мову, знижує її статус, формує зневажливе ставлення до неї і загалом породжує більше негативних наслідків, ніж функціонування в країні на законних підставах іноземних мов.

Отже, не варто настільки легковажно ставитися до такого чуттєвого мовного питання, щоби в один прекрасний день не почути на своєму улюбленому телевізійному каналі новини «олбанською інтернет-мовою».

І на завершення ще одна цитата Михайла Жванецького: «Вчені Гарвардського університету встановили, що білі миші розмножуються набагато ліпше, якщо їм не заважають вчені Гарвардського університету».

Фото - tele-gurman.com