29 жовтня у Києві закінчився найкінематографічніший тиждень, протягом якого щороку відбувається міжнародний кінофестиваль “Молодість”. І хай цього року оргкомітет декларував найгірший фінансовий стан фестивалю, але це, на щастя, не позначилося на якості конкурсної та позаконкурсної програм і, здається, додало драйву всім учасникам фестивалю, щоправда, трохи сумбурного, але в молодості завжди так.

Зокрема, церемонія закриття фестивалю була не менш скромна, ніж під час відкриття, зате рівень веселощів просто зашкалював.

Для вітчизняних фільмів запровадили нову традицію

Утім, з самого початку все виглядало досить пристойно. Ведучі Анатолій Ярема та Наталя Мосійчук оголосили статистику фестивалю. Виявляється, за тиждень 292 фільми “Молодості” відвідало понад 120 тисяч глядачів, було проведено 14 майстер-класів, на фестиваль прибуло 58 гостей. 

Ведучі також повідомили, що голова наглядової ради міжнародного благодійного фонду “Україна 3000” Катерина Ющенко визначилась із переможцями конкурсу на найкращий сценарій повнометражного фільму, пов’язаного з історією України. Конкурс фонд проводив разом з фестивалем “Молодість”. Переможців виявилося двоє. Кожен з них отримав по 15 тисяч гривень, і тепер Сергій Лозниця має написати сценарій “Голодомор” про геноцид українського народу, а Ігор Козир реалізувати сценарну заявку під назвою “Трохи краще, або На Аскольдовій могилі” – про розстріл російсько-більшовицькою армією київських студентів під Крутами.

Сама Катерина нагородила призом “За розвиток національного кіномистецтва” засновника компанії “Фільмотехніка” Анатолія Кокуша, який цього року отримав два технічні Оскари за свої винаходи. За словами пані Ющенко, розробки команди Кокуша – гіростабілізований кран «Авторобот» та операторські крани серії «Каскад» – допомогли створити такі “світові блокбастери як “Титанік”, “Війна світів”, “Бетмен”, “Люди Х”, “Містер і місіс Сміт”.

Потім ведучі коротко оголоси рішення не головних журі фестивалю.

Журі екуменічних організацій  обрало на фестивалі три стрічки, які містили важливі “месиджі” для людства. Дві короткометражні – “Ключі від свободи” від  швейцарки Флоріан Клосьют і турецький “Пазл” Ерсена Ерсоя – та повнометражну стрічку іранця Ахмада Мохаммада “Поет сміття”.

Журі Міжнародної федерації кіноклубів FICC віддало диплом у категорії повнометражок фільмові “13” режисера Гели Баблуані – грузина, який нині мешкає у Франції. Журі кіноклубів також нагородило дипломами короткометражку “Terra Incognita” шведа Петера Волькарта та студентський фільм корейського режисера Кім Хіо Джеонга “Кролики та Ведмеді”.

Приз глядацьких симпатій, лауреат якого визначався Інтернет-голосуванням, отримала короткометражна стрічка "Щось подібне” бразильця Есміра Фільйо.

Оскільки жодне міжнародне журі фестивалю вкотре не відзначило жодної української стрічки, яких цього року в конкурсі було аж 6, то організатори вигадали окремий спосіб згадати Україну під час роздачі нагород. В терміновому порядку було запроваджено нову традицію: визначати найкращий український фільм конкурсної програми. Цю спеціальну премію отримала короткометражна історія  Олександри Хребтової “Оксамитовий сезон”, знята на Одеській кіностудії. Крім того, цього року спеціально для українського “контингенту” було введено журі “Української панорами”, яке могло б оцінювати не лише фільми створені на кіноплівці, а також відео та “цифру”. Найкращим фільмом із 44 проектів “Української панорами” журі визнало кліп Олега Скрипки “Катерина”.

Звичайно, Олег Скрипка прийшов за нагородою не з порожніми руками, а з баяном, скрипалем Сергієм Охрімчуком та бек-вокалістками у вишиванках. Привітався українською, англійською, французькою та заспівав «Tombe la neige».

Румунський аташе виступив у ролі найкращої актриси

Та нарешті дійшла черга й до останньої інтриги фестивалю – рішень головного журі, яке мало нагородити найкращого актора чи актрису, найкращий студентський фільм, найкращий короткометражний, найкращий повнометражний, а також присудити Гран-прі фестивалю.

І тут усе почалося. На сцену вийшов голова журі Джон Ірвін. Ні, цього разу він не впав на сцені, як на відкритті. Очевидно, Ірвін сам побоювався, що не втримається на ногах, тому не став іти до центрального мікрофону, а вирішив залишитися збоку. Він спробував потіснити від мікрофону ведучого Анатолія Ярему. Той пручався, але невпевнено. Джон Ірвін почав щось казати, але якось не в мікрофон, і перекладачка, що стояла на протилежному краю сцени, мужньо намагалась імпровізувати. Утім, він повторював, те, що ми вже чули від представників інших журі, – програма була дуже сильна, вибирати було дуже складно... Правда, в Ірвіна це виходило трохи двозначно: “Ми дуже довго вирішували... Мені було дуже приємно з усіма членами журі... Таке дуже рідко трапляється... А зараз мені тут складно знаходитись....”

“Старий маразматик,” – почула я ліворуч. І практично погодилась із цим, коли голова журі назвав володарку диплому найкращої акторки. Хоча ми сиділи відносно близько, та розчули лише ім’я – Мадаліна. Перекладачка ж не почула навіть імені.

Ми чекали, що щаслива володарка диплому найкращої молодої актриси та 1000 євро вийде для отримання призу. Але на сцені явився якийсь чолов’яга, який представився культурним аташе посольства Румунії. Я нахабно з місця почала вимагати прізвища актриси. Та мене ніхто не почув, бо в цей час на сцену вибіг французький актор та режисер Жан Марк Барр, про якого оголосили, що він має вручати диплом та гроші найкращій актрисі. “Я не знаю хто найкраща актриса. Де вона?” – радісно спитав виконавець ролі гея-сантехніка у фільмі “Равлики-Павлики”.  Румунський аташе почав подавати Барру знаки, що найкраща актриса сьогодні він, а також – найкращий актор і найкращий режисер (навіть два найкращих режисери, як з’ясувалося потім). Утім, румун також виявився міцним горішком і навіть підчас подяки не назвав ні фільму, ні імені актриси, що заслужила на диплом. Тільки після копіткої аналітичної роботи з каталогами мені вдалося вирахувати, що найкращою молодою актрисою стала – Мадаліна Гітеску (на фото) з фільму “Марілена з Р7” режисера Крістіана Немеску.

Тим часом весела церемонія тривала, і журі мало назвати найкращій студентський фільм. До мікрофону швидко підскочив член журі, український кінознавець Володимир Войтенко і, намагаючись виправити всі ґанджі попереднього представлення, на одному диханні видав, що “за майстерність у форматі короткого метру нагороджується стрічка французького режисера Бенуа Тетеліна “Жорстка політика”.

Цікаво, що після того, як Бенуа Тетелін виступив з подякою, Войтенко знову підійшов до мікрофону й мовив: “Перепрошую. Я не привітався. Усе так складно в нас сьогодні, хвилююче. Добрий вечір!”

“Це вони просто фуршет провели перед церемонією закриття. І трохи теє...” – хтось сказав у залі.

Тим часом Войтенко оголосив диплом та 2500 тисяч доларів для студентського фільму “Наступниця” ізраїльської режисерки Тальї Лаві.

“Це вже другий студентський фільм нагороджено. А премія ж одна. Як вони ділитимуть гроші?” – сушила голову я.

Але коли почали нагороджувати короткометражні фільми, їх теж виявилось двоє: мультик “Терра Інкогоніта” від Пітера Волькарта (Швеція) та фільм румунського режисера Крістіана Немеску “Марілена з Р7”.

На сцені знову з’явився румунський аташе, який несподівано повідомив, що молодий режисер Крістіан Немеску помер місяць тому, але “десь там, де він зараз, йому має бути дуже радісно за таку почесну нагороду”.

Далі пролунало оголошення ведучих, що переможця в категорії повнометражних фільмів представить Джон Ірвін. Але чомусь піднявся росіянин Олексій Герман-молодший і зі словами, “у нас взагалі-то була якась система вручення дипломів, але вона трохи порушилась”, оголосив, що в повнометражках переміг фільм російського режисера Івана Вирипаєва “Ейфорія”.

Депарьє влаштував ейфорію

Невдовзі публіку справді охопила ейфорія. Ім’я їй – Жерар Депардьє, поява якого була для мене повною несподіванкою. Він вискочив на сцену і, тримаючи в руках золоту статуетку “Скіфського оленя”, почав носитися по сцені. За ним біг генеральний директор фестивалю Андрій Халпахчі, тримаючи руки на головою, мабуть, імітуючи оленячі роги.

Коли Халпахчі вдалося піймати на сцені Депардьє, той вирішив таки оголосити володаря Гран-прі: “Я радий за Румунію, що цього року в неї так багато нагород”. Потім його знову потягло побігати по сцені, але Халпахчі пильнував і не відставав. Тоді Жерар почав щось жваво обговорювати з румунським аташе, очевидно, хотів з’ясувати назву фільму, який так тріумфально переміг, а заразом – як звуть міністра культури Румунії.

Тим часом організатори випустили на сцену представника “МолодьСпортЛото”, від якого ми все ж таки дізналися: Гран-прі, 10 тисяч доларів та золотого “Скіфського оленя” отримує фільм “12:08 на схід від Бухареста” режисера Корнеліу Порумбою.

Отже, ніщо не зіпсувало свята. Хай і скоротив Кабмін фінансування, відмовились організатори від пишнот, не вийшло запросити VIP-гостя, але поскаржилися про це у пресі, і розчулився Президент, і зателефонував він своєму другові Жерару Депардьє: “Друже, приїдь розвесели тут хлопців та дівчат із кіно. Адже ти можеш.” І він приїхав, і розвеселив. І зійшла на нас ейфорія молодості.

Аліса Сова, УНІАН