«Детектор медіа» отримала цей матеріал із проханням про його публікацію від Олеся Ковальчука, відомого своєю принциповою громадянською позицією журналіста. Розуміючи, що автор не є безстороннім - адже він є працівником Університету «Україна», про який ідеться у статті - ми публікуємо статтю разом із точкою зору одного зі згадуваних у статті опонентів. «Детектор медіа»  не стає на бік жодної зі сторін конфлікту та готова надати можливість для аргументованого спростування.

Для початку – цитата. «Якщо поглянути на людське життя з висоти, як це, на думку поетів, робить часом Юпітер, то ми побачимо лише злигодні та поневіряння: нещасне, жалюгідне народження, клопітке навчання, сповнене образ дитинство, тяжкою працею обтяжену юність, нестерпно важку старість, сувору і невблаганну смерть. На людей чатує так багато різних хвороб, така кількість нещасть та всіляких незручностей! До того ж усе приправлене такою кількістю гіркоти, що годі й казати! А тому згадаю нині лише ті прикрощі, яких люди завдають одне одному. Ось вони: спустошення, в'язниці, тортури, ганьба, наклепи, зрада, підступи, обман, лихослів'я, хитрощі...» (Еразм Роттердамський, «Похвала глупоті»).

Це - серпень 1509-го. Європа. Минуло якихось п’ять століть, а тієї ганьби, наклепів, підступів і лихослів’я, зиркнувши нинішньої осені довкола, завважиш удосталь. У всіх сферах людського життя будь-якої країни. Хай то Зімбабве, Ізраїль чи Бангладеш. А оскільки ми патріоти власної Ойкумени, і вельми стурбовані майбуттям вітчизняних мас-медіа і трішечки - вищої освіти, повернімося до українських нив.

Завітаймо, наприклад, до сайту «Україна кримінальна». Червоним по чорному на цьому плацдармі свободи слова ріжуть правду-матку про нице наше життя. І подумати, де б ми ще довідалися про нутрощі наших малих і великих землячків, де б нам іще відкрили очі на їхні карколомні вчинки? Так і гне тебе у поклін і слова вдячності випорскують з уст. Проте, тільки-но наважуєшся на славослів’я, як з’ясовується, що дякувати нікому. Ні посилань на склад доблесної редакції, ні номерів телефонів, ні імен, ні прізвищ… Яка шляхетна скромність, думаєш мимохіть, клікаючи на заголовки статей! «Члена партии погубила… проститутка», «Национальный союз кобзарей» истребляет балалайки с помощью... тулумбасов…», «Девушка на вынос», «Университет «Украина»: кузница кадров или «бабок»?» Аж ні, ось воно прізвище: Васілій Строєв, спеціально для «УК». Видно, якийсь серйозний писака, адже на замовлення видання пише! Та от біда – переколошмативши усі пошукові сервери, надибуєш лише якогось балакучого айкідоку з Росії. І все. Окрім «України кримінальної», для якої – спеціально…

Пригадуєте, як Олексій Толстой із Жемчужниковими під псевдонімом Козьма Прутков застерігали: «Якщо на клітці слона прочитаєш напис «буйвіл», не вір очам своїм». Так от, якщо той Козьма порадував світ феєрверком дотепів, то наш Васілій виявився автором одного брудного опусу про дітище екс-міністра освіти, а нині президента Університету «Україна» Петра Таланчука. Спеціально для «УК» цей автор-фантом червоно-чорно і чорно-сіро так охарактеризував життєвий шлях незнайомої йому людини, що пригадалась та гіркота, про яку писав свого часу цитований нами Еразм Роттердамський. У чому тільки не звинуватив спеціаліст «УК» дійсного члена Академії Педагогічних Наук, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора технічних наук, професора Таланчука! Ми не переповідатимемо – воно того не варте. «Як би ми не старалися, а мухи влітку будуть,» - запевняв американець Емерсон.

Оговтавшись від «України кримінальної», плекаєш надію на щось не настільки чорне. А чом би й ні? Ось тобі патріотично забарвлений сайтик «Громадський спротив України». Схоже, тут чинять опір, боронячи честь… І герой свій є, і хроніка його перемог. Ось він пікетує посольства, ось таврує бандитів, які чомусь не в тюрмах, ось редагує чергові «Молодіжні хроніки»…  Куди не поглянь, Вадим Гладчук, красивий, юний, запальний. І знову жодної контактної інформації, окрім електронної адреси. І знову автор-фантом Наталя Круглик, котра пише, про що б ви думали? Стаття «Вундеркинды» за деньги» про Університет «Україна»… Думаю, а чом би не скористатися телефоном – все ж таки в інформаційну епоху живемо? Хто там у нас писав у біографічній довідці, балотуючись у мери столиці, що він член редколегії сайту «ГСУ»? Ага, Вадим Гладчук. І… О, печаль! Нашому герою, якого Н.Круглик у різних ракурсах фіксує в своїх повідомленнях, авторка не відома. Хто відповідатиме за чорним по білому, знову не зрозуміло. Бо сам В.Гладчук у телефонній розмові заперечує будь-яке відношення до сайту, який зареєстрований на організацію, яку він очолює. Та хай йому грець – тому Гладчуку і його спротиву, скажете ви. Згоден. Але, не повірите: десятки сайтів посилаються на цей sprotiv. Заходиш в http://www.google.com.ua  і набираєш назву маячні незнайомки Круглик і отримуєш... О, жах!!! Купу гною... Тепер, пане Таланчук, відмивайтеся... Про Вас написала, інтерпретуючи спеціаліста «ГСУ», http://www.fraza.com.ua, а посилаючись на «Фразу», – різнокаліберні Інтернет-проекти: від футболістів до метеорологів усього СНД… І всі вони наголошують: «Редакция может не разделять мнения авторов публикаций и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.» Отакої! Не понесуть відповідальності. І спатимуть гарно. На це хочеться відповісти словами Ліни Костенко: «Ми поранені люди, ми дуже поранені люди». Болісно за колег, котрі претендують на роль правдоборців, а стають рабами чужої брехні. Візьмімо сайт Агентства міжнародної інформації «Новости-Украина». Навіть на його сторінках подибуємо посилання на інтерпретацію «Фрази», де творить «за матеріалами Sprotiv.info» якийсь Ніколай Нєізвестний. Що вже казати про Сіверську інформаційну агенцію новин «Високий Вал»? На моє запитання стосовно природи «дивних», м’яко кажучи, заголовків керівник Агенції Олег Головатенко аргументовано відповісти не зміг. СІАН, начебто, інформує лише про свій регіон. У всьому винна, мовляв, мережа корпоративних блогів, яка дає можливість ознайомитися з матеріалом у будь-якій країні світу одночасно багатьом користувачам кіберпростору. Виходить, всі ці сайти, яких накрила нечиста хвиля, такі собі добровільні заручники PR-шаманів. Всі вони наче мухи в тому слизькому павутинні.

            Стоп, а при чому тут студенти? - запитаєте ви. Виявляється, за них так борються. По-різному. Зокрема, застосовуючи новітні технології, які ганьбу, наклепи, підступи, обман, лихослів'я та хитрощі поставили на конвеєр. Візьміть останнє, 34,  число «Української газети плюс». Розгорніть на другій сторінці цей тижневик Федерації патріотичних видань України. І? Як мило! Стаття «Дрібниці, що нагадують корупцію». Тут уже взагалі обійшлися без автора, скромно написавши: «за матеріалами Інтернет-видань». Вочевидь, той самий спеціаліст «УК», «ГСУ» та «Фрази» трохи «републікував» брехню. А навіщо стримувати себе? Адже і тут злютована спільним інтересом група сховалася за фразою: «Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з думкою редакції». От і все.

Я запитав президента Університету «Україна» Петра Таланчука, якого на сторінках «Української газети плюс» зарахували до «убивць Академії», чого він мовчить, коли його так безцеремонно, по-хамськи полощуть? На це він відповів, що закликає опонентів на будь-який відкритий ринг і готовий ґречно, по-козацьки відстояти справу свого життя. І додав, що був написав статтю-відповідь до «України кримінальної», думав, що надрукують. Прес-служба тиждень намагалася отримати хоч якусь реакцію анонімних власників та редакторів «УК». Видно, вказівки не було.

І наостанок. Може, на варто деяким керівникам комерційних ВНЗ так болісно сприймати намагання Міністерства освіти і науки України, хто б його не очолював, навести порядок в освітянській галузі? При чому тут Таланчук, Поплавський, Скопенко чи Тимошенко? «Посилатися на погані вчинки інших для свого виправдання, означає обливати себе брудом,» - не я сказав, а Жан Петі-Сан.

«Детектор медіа» спробувала з'ясувати позицію згадуваних автором видань, що публікували компромат на Петра Таланчука. Прокоментувати публікацію на сайті Sprotiv.info погодився Вадим Гладчук, лідер молодіжної організації «Молодь – надія України».

Вадим Гладчук:

- На сайті розміщена фотокопія цього оголошення, де учнів 10-х класів запрошують навчатись в університет «Україна». Таке оголошення було розклеєне у місті Черкаси. Я не розумію, у чому тут неправда. Я говорив з людьми, які працюють на цьому сайті, вони готові розмістити точку зору Олеся Ковальчука, керівника служби по зв‘язках з громадськістю цього університету. Вони готові розмістити альтернативну інформацію. Цей сайт має відвідуваність до ста осіб на день, я взагалі не знаю, чи варто було звертати увагу на цю публікацію.

Я очолюю громадську організацію «Молодь – надія України», яка має свій рядок на цьому сайті. У нас є видання «Молодіжні хроніки», я є головним редактором цього видання, і ми розміщуємо свою інформацію на цьому сайті. Інколи наші матеріали ставимо на сайті «Майдан» та на інших сайтах. До мене стаття Наталії Круглик не надходила, вона надходила до цього сайту. Там хлопці, все що надходить, вони все ставлять підряд. Вони, мабуть, і отримували цю статтю, їм вона здалася цікавою... Я не знаю цю Наталію Круглик.

Внизу на сайті є адреса. Можливо, вони дадуть вам відповідь, якщо в них буде час, бажання, натхнення. Я не пам‘ятаю адреси. У них був наш телефон, але ми так трошки розійшлися по поглядам.

 Я цей матеріал на сайт не ставив. Я його потім прочитав, бо мені Олесь дзвонив. Чому він є неправдивим, як він вважає? Якщо там фото наведене, де є це оголошення, на яке посилається автор публікації.  Автор публікації доводить, що дітям, які вчаться в школі в 10-му класі, пропонують вчитися одночасно в цьому університеті, і потім їх зачисляють на другий курс. Але є низка розпоряджень Міністерства освіти, які забороняють це робити, наказів..., тому що у вищу школу можна йти тільки після завершення 11 класів. Там написано, що гроші на цьому заробляють. Там декілька чоловік спілкувалися один з другим, що вони просто так поставили, але якщо є альтернативна точка зору, то вони і альтернативну розмістять – нема питань. Нехай надсилають спростування, і їх поставлять. Я не розумію, в чому тут суть проблеми. У нас в Україні всі вузи цим займаються, не тільки «Україна». Якщо є можливість заробити, вони заробляють – в чому проблема?