Чому Девід Хорсі не хоче бути президентом США?
Звісно, запитання, винесене в заголовок, трохи некоректне. Чому, власне, Девід Хорсі повинен прагнути стати господарем Білого дому? Невже лише тому, що він корінний американець? Але ж у США живуть понад триста мільйонів людей, для більшості яких американська мрія аж ніяк не синонім вершини політичного олімпу. Втім, запитання не таке вже й абсурдне - Девід Хорсі понад тридцять років гартується в горнилі великої політики, орієнтується в кожному закутку лабіринтів влади, безжально б'є в найменшу слабину, помічену в діях державних діячів, аналізує локальні і глобальні світові процеси, має здатність передбачати крах тоталітарних режимів і наслідки глобального потепління та тотальної комп'ютеризації. Врешті, Девід Хорсі фото- та телегенічний, уміло веде диспут, влучно відповідає на дошкульні запитання, вміє втримувати увагу великих зібрань. Здається, що демократичний віслюк та республіканський слон радо підставили б свої спини цьому вершникові, якому до снаги очолити електоральні перегони твердо тримаючись у сідлі і ні на мить не випускаючи віжок з рук.
Але Девід Хорсі з більшою охотою правує конем на ранчо в Монтані. І не має жодного бажання бути ні політиком ні президентом, бо він один з найвідоміших сучасних американських політичних карикатуристів, лауреат двох Пулітцерівських премій, які в медіапросторі США мають таку саму вагу, як премія Оскар для діячів кіномистецтва. Очікувати від Девіда Хорсі президентських амбіцій - це все одно, що вимагати у вченого-дослідника, який препарує жаб, перевтілення у цих земноводних істот. Та й зарплата політичного карикатуриста дозволяє не заздрити доходам президента.
25 вересня в Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» відбулася зустріч із редакційним карикатуристом та колумністом впливової газети Los Angeles Times Девідом Хорсі. Спілкування було частиною презентації двох виставок - історичної американської карикатури «Приєднуйся або помри» та сучасної «Ми, народ». Дуже цікаво поглянути на розвиток демократичної преси США від часів боротьби за незалежність і до сьогодні через призму політичної карикатури. Інколи здається, що голоси журналістів і перо художників-сатириків є просто голосом волаючого в пустелі. А тим часом якби не постійна боротьба цих сторожових псів демократії за права і свободи людей, приміром, Барак Обама залишився б, як його предки, рабом і сином раба, а сьогодні він - лідер найвпливовішої країни світу і... беззахисна мішень для безжальних карикатуристів. Прямо під час київської зустрічі Девід Хорсі обрав черговою «жертвою» свого вправного олівця посла США в Україні Джона Тефта, і керівник амбасади змушений був терпіти цю карикатуризацію свого поважного образу.
Американська карикатура радикально відрізняється від стилю, який побутував на сторінках радянських «Крокодила», «Перця», «Вожика» та інших подібних республіканських журналів, які величали себе сатиричними, а насправді жили під гаслом «Нам нужны такие Гоголи, чтобы нас не трогали». Слоганом політичних карикатуристів США може бути вислів Фрідріха Ніцше - «Сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться». Сатиричні малюнки американських художників дуже конкретні, прив'язані до подій і персон, рідко містять заплутані алегорії та складні метафори і зазвичай супроводжуються коротким влучним текстом. З огляду на це «там» політична карикатура є самостійним впливовим підрозділом журналістики, а не візуальною підтримкою текстів інших авторів, як практикується (та й то нечасто) в Україні. На виставці, що експонується в Малій галереї «Мистецького Арсеналу», можна побачити роботи Девіда Хорсі різних років: від Рональда Рейгана та Бориса Єльцина до Міта Ромні та Хафеза Асада. Втім, переповідати - то марна справа: один малюнок вартий тисячі слів. Приходьте й дивіться!
P.S. Коли Девіда Хорсі запитали, чи є в його доробку карикатури про українське буття, він, як здалося, трохи зніяковів, сказав, що йому тут траплялися лише чудові люди, а він звик викривати вади суспільства. Проте взяв до рук маркер, і за кілька хвилин усі побачили малюнок, присвячений ситуації з нашою свободою слова. Влучно, чи не так?
Олег Смаль, «Дзеркало тижня. Україна»
Фото - http://dt.ua
