У період виборів наше ТБ стає ще більш нецікавим, ніж у звичайні часи. Нудна політична реклама, яку не взмозі сприймати нормальна людина, просто брехня, зухвала брехня й соціологія, біснування політичних агітаторів і зведення з виборчих фронтів (без перебільшення: там напали на кандидата, там побили, там заарештували й так далі) не додають життєвої енергії й оптимізму. Але й це треба пережити й з гідністю виконати громадянський обов'язок.

Про журналістів і наклеп

У програмі «Політклуб» Віталія Портникова на ТВi обговорювали ще один безрадісний закон, проголосований у Верховній Раді. Звісно, йдеться про юридичний «виріб» нардепа пана Журавського, після якого будь-яка нормальна журналістська діяльність стає вкрай скрутною. Тепер усе сказане й написане можна оголосити наклепом, а журналіста обібрати до нитки й кинути до в'язниці. Звичайно, за допомогою найнезалежнішого в світі суду. Величезні штрафи й кримінальне переслідування - ось подарунок Партії регіонів вітчизняній журналістиці. І не лише їй. Нині можуть притягнути за вислів у інтернеті (і ніякий псевдонім не допоможе), за необережно сказане на вулиці, в транспорті слово. Пікантно, що пан Журавський закінчив факультет журналістики й у минулому навіть сам писав, потім, щоправда, без відриву від політики став доктором політичних і доктором юридичних наук. Дивує лише, чому його досі не обрали до НАН України, там таких люблять.

Приголомшені й спантеличені журналісти покладають надії на В.Ф. Януковича, який, як вони розраховують, не підпише цей закон, що депрофесіоналізує цілу соціальну групу. Адже він означає фактичне знищення жанру журналістських розслідувань.

А скільки наших «дуже розумних і всезнаючих» журналістів 2010 року абсолютно не відчули, що настає принципова зміна самого характеру влади в країні. Як безтурботно сміялися, мовляв, яка різниця, всі вони однакові. Зараз журналісти на своїх шкурах відчують фундаментальну різницю. Адже багато хто сприяв дезорієнтації суспільства у виключно важливий, переломний момент історії.

У результаті - страшна, трагічна помилка. Як писав Маркс: «Нації, як і жінці, не прощається хвилина помилки, коли перший зустрічний авантюрист може легко оволодіти нею». Так, помаранчеві й білосерцеві були дурними, ненаситними й нерозторопними. Але ті, хто прийшов, виявилися жахливими.

Це лише деяким екзальтованим письменницям політичні монстри здаються маленькими смішними чоловічками.

А боротися з наклепом треба, але не такими методами, що огидніше за будь-який наклеп. І подібний закон, певна річ, ретельно перероблений, відшліфований найкращими юристами, а не Журавським, розглянутий міжнародними юридичними інституціями, може бути ухвалений, але лише за умови наявності в Україні цивілізованого й незалежного від влади, від хабара, від корупції правосуддя. Без нього закон перетворюється на гільйотину для журналістів, на кляп для чесних людей, які нічого в нинішніх українських судах довести не зможуть. Може, коли-небудь у нас з'явиться нормальний змагальний судовий процес, ось тоді буде сенс повернутися й до можливого закону про покарання за наклеп.

Відомий журналіст і свого часу член команди Кучми Олександр Мартиненко в програмі Шустера заспокоїв усіх тим, що цей закон Журавського неможливо застосувати. Яка чарівна наївність досвідченої людини! У наших судах, якщо хтось впливовий дуже зацікавлений, застосувати можна все, що завгодно. Адже в нас нелогічність, абсурд у судових рішеннях нікого не бентежать. За нашого правосуддя будь-який закон небезпечний для суспільства.

Ганна Герман переконувала, що Президент не підпише закону Журавського. Настільки ж упевнено вона обіцяла раніше, що не буде підписано закон про мови, держбюджет і так далі. Дивує вельми слабка реакція самих журналістів. Як висловився Віталій Портников, Україну погубить колабораціонізм, який підсвідомо сидить в українцях, зокрема й у журналістах. Це прагнення до всього пристосуватися, все пережити, пересидіти, діждатися звільнення (чужими руками), замість посильної боротьби проти зла. Навіть присутній у студії ТВi екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко здивувався: ми констатуємо, а де ж реакція? Вимушений визнати, що розумних, глибоких і дійсно креативних думок у студії Портникова було набагато менше, ніж запрошених журналістів. А от амбітність, нарцисизм, здатність чути лише себе - просто зашкалювали. Ми не вміємо інтелектуально працювати, знаходити оптимальні рішення й переходити до практики. Усе починається й закінчується марнослів'ям, що не до чого не зобов'язує.

Страшно за здоров'я нації

У Савіка Шустера обговорювали рішення суду у справі про борги ЄЕСУ російському міністерству оборони 15 років тому. Як відомо, суд ухвалив рішення на користь Російської Федерації, а це означає, що Україна, яка чомусь взяла на себе борг приватної компанії, буде вимушена сплатити майже 400 мільйонів доларів. Ну, реально заплатимо ми, платники податків. До речі, нинішня влада - великий фахівець з програвання судів, коли треба захищати державні інтереси. Ми ще не забули, як у Стокгольмі влада програла суд пану Фірташу, що коштувало нам усім кількох мільярдів. Більшість людей у студії визнали суд проти ЄЕСУ політичним заходом. А політолог В.Фесенко висловив упевненість, що рішення суду ПР використає на виборах, а потім його скасує. Його колега В.Карасьов додав, що сьогодні влада готова на все, навіть віддати 400 мільйонів, аби лише остаточно вивести з гри Юлію Тимошенко. Використовуються не лише суди, всі рішення яких, за словами представника ВО «Свобода», диктуються на Банковій. На «Інтері» з посиланням на нардепа, генерала й відчайдушного борця з мафією (чи підозрює про це вона?) Григорія Омельченка, заявили, що Юлія Тимошенко завербована Володимиром Путіним, а конспіративний зв'язок з ним підтримує через Віктора Медведчука. Цікаво, де те дупло в дубі в Голосіївському лісі Києва, в якому вона залишає повідомлення куму Путіна? Коли починають верзти подібне, стає страшно за психічне здоров'я нації. До речі, свого часу генерал Омельченко був причетний до звинувачень у так званому педофільському скандалі, коли на всю Україну зганьбили трьох народних депутатів. Скандал вщух, ні про яку юридичну оцінку ми не чули, а вчорашні обвинувачі мовчать, мов риби. У нормальній країні вже давно сиділи б або злочинці-педофіли, або наклепники. Але на шпигунській романтиці «Інтер» не зупинився, давши сюжет про інтерв'ю дочки політув'язненої, Євгенії Тимошенко, в якому вона висловила сподівання, що Володимир Путін допоможе звільнити її матір, але, що цікаво й примітно, прямої мови Євгенії Тимошенко не було. Але ж тут так важливі нюанси й інтонації. Невже на «Інтері» не знають, що маленьке лукавство породжує велику недовіру?

Нардеп Соболєв повідомив, що незабаром по Першому національному каналу покажуть уже замовлений у Росії фільм з дискредитацією Тимошенко. Можливо, ця заява злякає замовників, і вони покажуть пасквіль по якомусь іншому каналу?

Комуніст Царьков знову розповідав про «райське життя» під владою ЦК КПРС, про електроенергію по 2 копійки, про ковбасу по 2,10 й так далі. Але не сказав, що така ковбаса була лише в привілейованих містах, а бездумне розбазарювання природних і енергетичних ресурсів призвело до того, що СРСР розорився й розвалився. Як завжди, одесит проклинав бандерівців і кричав, що комуністи врятували світ від фашизму. Авжеж, розстрілявши людину, можна абсолютно гарантовано врятувати її від шибениці. І геноцид мільйонів українців був у нас організований аж ніяк не фашистами, а саме комуністами. Гасло пролетарського революціонера з монархічним прізвищем живо нагадало мені, як на каналі RTVI пітерський історик Юлія Кантор, не змигнувши оком, брязнула, що радянська влада, організувавши у 1940-1941 роках масові депортації естонців, латишів і литовців до Сибіру (де дуже багато їх загинуло), «врятувала їх цим від нацистської окупації». Так, ГУЛАГ - це найкращий порятунок від Бухенвальду, знов-таки, сонячна Колима - це вам не який-небудь Маутхаузен.

На десерт Царьков дістав якусь «захалявну книжечку» й прочитав розписку такої собі Ганни Стеців, де вона зобов'язалася допомагати КДБ у боротьбі проти українського буржуазного націоналізму. Але комуніст забув сказати, яка партія керувала діями НК - ГПУ - НКВС - МДБ - КДБ і несе за них усю повноту юридичної, політичної й моральної відповідальності.

Повинна нести...

Євгеній Кисельов звів на своєму «рингу» Олега Тягнибока й Наталію Королевську. Королевська весь виступ побудувала на зіставленні «нових і старих політиків». Щоправда, так і не пояснила, в чому ж полягає новизна політика Королевської й інших втікачів з БЮТ. Ну а політик-футболіст Андрій Шевченко й політик-актор Остап Ступка - це вже зі сфери анекдотів.

Навіть Кисельов не стримався від спокуси познущатися, запитавши Королевську, чи дійсно Ступка-молодший кине театральну кар'єру заради сидіння у Верховній Раді, а знаменитий хірург з її списку кине свою операційну...

Претендентка ударилася в добре відполіровану риторику, яка проте нагадувала сценічну роль у провінційному самодіяльному театрі. Особливо розчулив її пафосний вигук: «Ми не маємо досвіду, як розкрадати держбюджет...» Ну, це справа наживна й досить нехитра, раз вкрав, два вкрав, ось і досвід з'явився.

Під завісу Королевська виголосила спіч про «жахливість» українських націоналістів, наговоривши безліч дурниць з арсеналу ортодоксальних ветеранів КПРС. Дійсно, адже «ці страшні люди» можуть змусити Королевську вивчити українську мову, що було б з їхнього боку дуже негуманно. Невже ця небідна пані не може найняти собі репетитора з української? Чи йдеться про принципову з цього приводу політичну позицію? Тоді не завадило б ознайомити з нею громадськість...

Ну, та Бог з ними, з київськими виборчими телестражданнями. Тут-ось дивився я трансляцію по телеканалу ТРК «Крим», який є державним і підпорядковується центральній владі країни. Показали засідання, де місцеві начальники обговорювали важливі питання про очищення Криму від залишків української мови. Такий собі діяч Верховної ради Криму з прізвищем Іоффе дуже побивався з приводу того, що щось українське ще збереглося й на ТРК «Крим». Виявляється, там якимсь дивом уцілів український логотип. Але, як з відчуттям глибокого задоволення повідомив пан Іоффе, новопризначений директор цього ЗМІ, хтось із прізвищем Гулеватий (чудове прізвище для борця з українським!) уже подбав, й українського логотипу - більше немає. На закінчення Іоффе висловив велику вдячність закону Ківалова -Колесніченка. Те, що робиться в Криму й Донбасі, потім поширюється на всю Україну, є така закономірність...

По багатьом телеканалам пройшла сенсаційна інформація про знущання над в'язнями в тбіліській в'язниці. На жаль, у багатьох країнах у таких закритих специфічних закладах відбуваються страшні речі. Важливою є реакція влади. У Грузії вона була стрімкою й конструктивною - відставка двох міністрів, арешт винних, докорінне реформування пенітенціарної системи.

А що ж у нас, враховуючи постійні побиття й убивства затриманих у міліційних дільницях, терор у в'язницях і колоніях?

У цьому сенсі запав у пам'ять сюжет на ТВi, який взагалі був присвячений форуму книговидавців у Львові. У рамках події відбулася прес-конференція в музеї «В'язниця на Лонцького», де відомий історик Володимир В'ятрович розповів, що поряд з музеєм розташоване СІЗО МВС України, звідки постійно лунають крики катованих людей. Але ми не Грузія, у нас нічого не покажуть по телебаченню, не звільнять міністра, не покарають винних, не стануть реформувати систему виконання покарань. Цим ми й відрізняємося від Грузії, де вирує життя зі всіма його неоднозначностями, а у нас «стабільне болото» з «чортами» й «відьмами».

Ваш покірний слуга знову не втрималася від споглядання екзотичного московського телеканалу «Мир», покликаного екранними засобами укріплювати єдність СНД, мабуть до повного відтворення імперії. Канал цікавий тим, що відвертий до непристойності, напевно через свою периферійність. Описувана передача була присвячена двом видатним політикам сучасності (так їх охарактеризували автори) - президентові Венесуели Уго Чавесу та президентові Ірану Махмуду Ахмадінеджаду. Перший знаменитий встановленням у своїй країні жорсткого ліворадикального режиму, а другий - постійними погрозами стерти з лиця землі Ізраїль і спробами створити іранську ядерну бомбу. І що ж я почув? Московський політолог Валерій Островський, захлинаючись від захвату, розповідав, що Чавес створив у Латинській Америці «вісь добра» у складі Венесуели, Куби, Болівії й Нікарагуа. Чи варто дивуватися, що Кубу, країну, де й не пахне свободою, за старою радянською звичкою, належить величати «Островом Свободи». Такі ж чарівні режими й у решті держав.

Потім пан Островський зі сльозами розчулення повідав, що Ахмадінеджад народився в сім'ї бідного коваля (ах, цей зворушливий радянський «анкетний» підхід!). Але людина він не проста, оскільки нібито його дружина є прямим нащадком одного зі сподвижників Пророка. Колеги Островського, що змінювали один одного на екрані, назвали Чавеса й Ахмадінеджада «прагматичними, стриманими політиками».

Перефразовуючи українського класика, хотілося запитати: «Ви це серйозно чи по-російськи?» Лунали прокльони на адресу американського імперіалізму й натяки на те, що Ахмадінеджад може бути хорошим союзником Росії. У Москві забувають, що ще великий вождь ісламської революції Рухалла Мусаві Хомейні сформулював «теорію двох шайтанів». «Перший шайтан» - США, а «другий» - СРСР (нині РФ). Якщо Іран з його прагненням звільнення всіх мусульман з-під гніту «невірних» обзаведеться ядерною зброєю, то дістати «першого шайтана» буде все-таки проблематично, а «другого» - елементарно. Але дуже симптоматичним є прагнення російського політичного класу шукати собі друзів і союзників у настільки специфічному середовищі. Радянська традиція? Адже дружили з людоїдом Бокассою в Центральній Африці і з Іді Аміном в Уганді, який теж людським м'ясом не гидував. А як щодо формули: «Скажи мені, хто твій друг...»?

Ігор Лосєв,  «День»