Чому ми можемо навчити?
«Детектор медіа» вже повідомляла про розпочату українськими медійниками просвітницьку кампанію «Краще не брехати», в рамках якої студенти факультетів журналістики провідних українських вищих навчальних закладів почують лекції про те, як боротися з цензурою, протистояти тиску тощо. Серію публікацій на цю тему розпочинає стаття журналіста 5 каналу Єгора Соболєва.
Коли ми вчора з Іванкою Коберник та Іларіоном Павлюком проводили першу лекцію в рамках ініціативи «Краще не брехати», мене весь час не полишала думка: «Які розумні студенти!». Інша думка була менш радісною: «Куди це потім зникає?».
Ми розслідували тему «Чи адекватно фабрики захищають своїх курей від пташиного грипу?». Тобто моделювали розслідування. Шукали інформацію, проводили прес-конференцію (Ларик блискуче зіграв роль власника птахофабрики), робили репортажі. Так ось, перший і другий курс київського Інституту журналістики ставив запитання, розумів відповіді і складав репортажі краще, ніж це в середньому робимо це ми, працюючі журналісти!
Чому? Коли я повертався додому, поруч пригальмував великий білий джип. З нього вискочив мій старий приятель. Колись ми вдвох робили перші кроки в журналістиці і були дуже близькими, а потім він пішов PR-війни, і ми якось віддалилися. За кавою я розповів йому про «Краще не брехати», а він – про останні тенденції в його війнах. Якщо я правильно зрозумів, то тепер поширюється нова послуга. Оплачують не замовні статті, а «блокування» (так він це назвав) небажаних матеріалів. Коли гроші дають не за те, щоб ви щось написали, а за те, що не написали. Я сказав йому, що те саме робив Медведчук, тільки тиском, а не за гроші. Пам’ятаєте «просьбу игнорировать»?
Це справді було те саме.
Цензура впала, але медіа захворіли на нову хворобу. Точних досліджень масштабів замовної журналістики нема, але у всіх враження, що розмір оцінив би навіть Віктор Володимирович. Економічна журналістика на телебаченні зникла взагалі. Політична наче вільна, але ті, хто носить гроші, посміхаються: «А звідки ти знаєш, чому взяли цей, а не цей «синхрон»? Нам достатньо купувати акценти!». Майже у кожного каналу є офіційні прайси з розцінками на замовні сюжети. З газетами все не так елегантно, але не менш цинічно. Андрій Шевченко на виборах з жахом розповідав, як виглядають медіа з того боку прилавку.
Може я наївний романтик, але я упевнений, що це нікому не вигідно. Звичайно, невигідно тим хлопцям і дівчатам. Коли мені кажуть про будинок Слави Піховшека, я завжди відповідаю: «А Ви спочатку зробіть «П’ятий кут», а потім вже вирішуйте «продаюсь, або не продаюсь»». У Юлі Мостової, може, менше грошей, зате більше шанувальників. Як би там не було, але журналісти, які починають свою кар’єру з «замовлень» або слугування цензурі, її ніколи не зроблять.
Не буду про те, що нечесна журналістика невигідна і суспільству. З цим всі згодні, я знаю.
Але нечесна журналістика невигідна і самім медіа! Можливо, це не аргумент для тих менеджерів, які мають на цьому «відкати». Але для власників і тих, чиї доходи залежать від прибутків компанії, це точно правда. Медіа заробляють на довірі. Замовні матеріали, навіть найкращі, її знижують. Я на сто відсотків упевнений, що справжні економічні новини приносили б каналам більше грошей від реклами, ніж ця іміджева муть, яку неможливо дивитися.
І це не проблема лише економічних журналістів! Ми всі в одному човні. Чи більше на ринку якісного продукту, тим більше самий ринок. І навпаки. Програма «Колія» на 5 каналі стовідсотково знижує увагу і до «Відкритої зони», і до «Чи на п’ять?».
Ок, нехай про бізнес думають менеджери. Але для нас, журналістів, замовна журналістика, як колись цензура, означає вимирання. Яскраві хлопці та дівчата з великими планами в очах перетворюються на понурих, нікому маловідомих виконавців «заказух» з непрозорими поглядами. Які вже не вміють ані ставити запитань, ані слухати відповіді. Хіба що на дві теми: «Скільки?» і «Кого мочім?». Знижується загальна репутація професії. В різній мірі втрачає кожний з нас.
Я щасливий, що так багато колег розуміють цю небезпеку. Ініціатива «Краще не брехати» об’єднала два десятки блискучих колег — від Миколи Вересня до Анатолія Борсюка, — кожного з яких я хотів би мати вчителем перед своїм приходом до медіа. Ми не збираємося казати студентами високі слова чи мудрі терміни. Наша ідея – підготувати їх до зустрічі з тим брудом, якім переповнені медіа, і допомогти навчитися, як можна жити в чистоті.
Вчора з Іванкою і Лариком ми поділили їх на три канали. Одні за результатами розслідування робили репортаж вільно, інші — на замовлення виробника курятини, а треті – під цензурою Міністерства охорони здоров'я. Звичайно, це була гра, хоча Іванка блискуче організувала у своїй групі ньюз-рум і вони підготували сюжет, якій хоч у «Факти» став, Ларик ювелірно виписав «заказуху» про найбезпечніших курей у світі, а я змусив підготувати кондовий матеріал, якій починався словами «Україна повністю захищена від пташиного грипу» и складався переважно з цитат міністра охорони здоров'я.
Потім ми питали студентів про наслідки їхньої роботи. Про те, що буде, якщо це буде не гра, а життя, і вживання курятини справді буде небезпечним для здоров’я. Ми питали в них, хто буде більш обізнаним про ризики: глядачі першого каналу, чи другого і третього? Про те, хто окрім влади і виробників курятини буде відповідальним, якщо глядачі другого і третього каналів вмиратимуть? Про те, журналісти якого каналу більше працювали над репортажем? І хто тоді має більше шанси заробити ім’я і гроші? І важливо навіть не те, як вони відповідали, а те, що вони замислилися над цим.
Звичайно, жодна ініціатива, навіть складена з прекрасних журналістів, не зможе сама вилікувати журналістику. Потрібні інші масштаби такої освіти. Потрібний інший рівень обговорення цієї проблеми між нами. До речі, це не лише наша проблема. Як це не парадоксально, але для професіоналів PR замовна журналістика означає те ж саме – вимирання. Коли твоя робота полягає у тому, щоб знати, куди заносити гроші, до біса тут зв’язки з громадськістю. Коротше, потрібно багато спільних зусиль багатьох небайдужих людей. Бо це як у 2004 році, або ми їх, або вони нас.
