Що, знову?!
«Російське кіно в д*пі!» - вигукує головний герой картини Зображуючи жертву на самому початку фільму.
Так само можна охарактеризувати положення українського суспільного телебачення. Ця фраза була б ідеальна для початку «головних новин країни» на Першому національному, у народі іменованому як і раніше УТ-1. Особливо в контексті всієї метушні навколо першої кнопки країни.
Спливають напівзабуті прізвища: Олександра Савенка як претендента на посаду президента Національної телекомпанії України (НТКУ) і Едуарда Прутніка як можливого главу Держкомінформу.
Далі - більше. 18 вересня В’ячеслав Піховшек виходить в ефір у відродженому з небуття Епіцентрі. А за кілька днів до цього співвласник телеканалу 1+1 Олександр Роднянський пояснює читачам популярних ділових видань, що нічого дивного в цьому немає. Тепер Епіцентр буде з двома точками зору, а не як раніше - з однії філософської автора. Якраз вчасно повернути Проте з Дмитром Джангіровим і Дмитром Корчинским або Акценти з Валерієм Лапікурою. А чому б ні? Гуляти так гуляти!
І нехай вас не турбує питання з мультику про пса і вовка «Що, знову?».
Так, знову. І це тільки наслідки діяльності і бездіяльності влади. Це поле, повне граблів.
Садово-городній інвентар розкладав власноручно Президент Віктор Ющенко з товаришами. Адже обіцяв же він створення Суспільного ТВ? Обіцяв. І люди, натхненні такою розкішною перспективою, його навіть намагалися зробити. Зліпити з того, що є - знову ж з УТ-1. Експеримент був не довгим і, як усі попередні реформи національного телебачення, наказав довго жити. Матриця вистояла.
Тому на несвіже питання - як реформувати УТ, відповідь проста - ніяк.
Суспільне телебачення можна і потрібно будувати з нуля. Всупереч тому, що говорять про використання традицій, набутків та іншого, іменованого «автентичним українським телебаченням». Пробачте, але зі старої повії ну ніяк не можна зробити незайману і під цим соусом видати заміж.
Навіть ризикуючи викликати шквал обурювання тих, хто вже давно не має відношення до УТ-1, дозволю собі замітити: Суспільне телебачення варто будувати не тільки на частотах УТ-1, але і використовуючи УТ-2 і УТ-3, на яких, нагадаю, виходять 1+1 та Інтер.
Так робили в Європі, у наших найближчих сусідів. У поляків, наприклад, третій канал призначено для міжрегіонального віщання.
А що в нас? Незрозуміло, на якій підставі даються преференції двом монстрам телеринку, які стрижуть купони на серіальних рейтингах, граючи у своєрідну рулетку на двох. Все-таки інші власними зусиллями вибудовують мережу трансляції і б’ються за ліцензії.
На УТ тим часом все по-старому: гроші є, але вони пролітають зі свистом повз державну кишеню, про що красномовно свідчить руїна замість парадного входу на вулиці Мельникова, 42.
Очевидно, нічого там так і не зміниться, якщо не повернутися до ідеї суспільного ТВ і не дати відповіді на кілька ключових питань:
- коли буде проведений аудит НТКУ з наступною ліквідацією юридичної особи;
- хто і на яких умовах формує наглядацьку раду Суспільного телебачення (тут потрібно дотримуватися балансу, щоб ніхто не зміг потягнути ковдру на себе і створити надійний буфер між владою та інститутом суспільного ТВ(СТВ);
- що СТВ покаже глядачу, у яких обсягах і хто є замовником;
- як буде фінансуватися весь цей захід;
Питання не архіскладні. І відповіді на них прості.
Напевно, у створенні суспільного ТВ захотіли б брати участь і недержавні телеканали, у такий спосіб скинувши із себе вантаж невластивої соціальної функції, яку вони виконують.
Але, схоже, що на нинішньому етапі суспільне телебачення виявилося не потрібним не тільки суспільству, а і новій владі, незалежно від її колірної гами. Президент тільки обіцяє, що СТВ буде. Але Конституція не припускає третього терміну президентства Ющенка. Ті, хто міг реально посприяти просуванню ідеї суспільного ТВ, насправді вставляли йому ціпка в колеса з аргументацією, що не витримує критики.
Будь-яка влада - від Кравчука до Ющенка, включаючи всіх, хто був між ними в цьому тимчасовому проміжку - розглядала і розглядає телебачення як інструмент впливу. Впливу, дозволю замітити, ілюзорного. Тому що ні першому, ні другому, ні третьому президенту воно не допомогло і не допоможе.
І навіть навпаки - з Ющенком УТ-1 може зіграти злий жарт. Якщо ті, хто прийшов до влади, зможуть підім’яти під себе цей медійний ресурс, Президент виявиться в програші. А історія відносин Регіонів з медіа не блищить зразковим глянцем.
Саме суспільне телебачення, рівновіддалене від всіх центрів впливу, могло б стати тим фактором, який не дозволив би покласти країну в кишеню якої-небудь політичної сили.
А поки що самі ж супротивники СТВ будуть пожинати плоди своєї недалекоглядності, наступаючи на свої ж граблі.
Закінчити хотілося б фразою з назви іншого, менш популярного й епатажного фільму: «Спокійної ночі, і удачі!». Так говорив Едвард Мерроу, відомої телеведучий Америки 50-х років. Він не був, звичайно ж, «заслуженим» журналістом США. Просто, всупереч владі, він робив свою роботу і називав речі своїми іменами. Більше ніж через півстоліття, в Україні зразка 2006, Мерроу, був би дуже потрібним. Ось тільки немає телеканалу, на якому б виходила його передача.
