Перший національний: битва за врожай і бідні «родичі». Інтерв'ю з Президентом НТКУ Віталієм Докаленком
Перемикаючи канали
Є цифри, від яких, як від пісні веселої, легко на серці. Може, й не всім відомо, що сьогодні у країні для ефірного телемовлення задіяно 2500 телеканалів. Дві тисячі п’ятсот! Це не похибка підрахунків, а сувора даність (згідно з повідомленням голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталія Шевченка). І ще одна даність (вона ж наша неминучість): в Україні діють 1300 телерадіоорганізацій, а середньодобовий обсяг мовлення тільки торік становив 10 тис. 620 годин на добу (втім, прогнозисти обіцяють незабаром уже одинадцять тисяч годин). Із такою цифровою астрономією очевидно, що в найближчому майбутньому не вистачить уже ніяких «Телетріумфів» для «тьми і тьми» наших телевізійників, навіть якщо позолотити для них усі груші на вербах у Київській області. «Криві дзеркала» вітчизняних телеекранів у минулому телесезоні — це... Це щоденна-щонічна битва за рейтинги (рекламодавців); поділ рекламного телепирога, який, за даними деяких експертів, може оцінюватися у триста п’ятдесят мільйонів євро. Це також будні контрпрограмування; кадрові рокіровки; передвиборна телевампука; масові схлипування у зв’язку з Катею («невродливою»); національний кураж зі спортивним запалом під час ЧС із футболу... І багато чого ще. Мінливого, комерційного, агресивного, захоплюючого (під грифом «веселощів мало не буває, а дурощам краю немає»). І, як і раніше, дефіцит Особистостей (можна і з великої букви) на нашому ТБ очевидний (важко визначити, кому з невпинних балакунів нині можна якщо не повірити, то принаймні довіритися). І десяток телелідерів (із усіх цих тисяч), загалом, стабільний. «Інтер», «1+1», «Новий», ICTV, СТБ, ТРК «Україна», ТЕТ, НТН, УТ-1 (не враховуючи міжнародних). Телевізійники давно «хронометрують» свої ударні трудові будні за аналогією з театральними сезонами: з вересня — по червень. Перші особи п’яти найбільших українських телекомпаній розповіли «ДТ» про тактику і стратегію нового телесезону — про плани, прем’єри, задуми, закупівлі. Про те, чим дивуватимуть, дратуватимуть, відволікатимуть (і, зрозуміло, отуплятимуть).
НЕОБХІДНІ АКЦЕНТИ. Перша державна кнопка переживала черговий період «відродження». Десятки співробітників — у творчих відпустках. Проте власної продукції помітно побільшало у зв’язку з появою нового шефа, якого сприймають не як «каліфа на годину». РЕЙТИНГОВІ СТАВКИ: перший, на думку керівництва каналу, український ситком «Родичі». Спортивні програми. Концерти «Євробачення».
Резонансну «політінформацію» тижня (про можливе повернення Олександра Савенка) президент НТКУ Віталій Докаленко образно визначив як «марення» і пояснив природу її появи недоліками роботи Інтернету.
— Віталію Вікторовичу, помітно, що біля «олівцевого» ліфта народ активно вивчає рейтинги — УТ-1 і конкурентів. Це ваша ідея розкрити карти? Чи попередники подбали?
— Треба ж розуміти, що діється у телевізійному просторі й на що орієнтуватися. Коли мені розповідали, що в однієї програми на УТ-1 позахмарні рейтинги, я запитав: «А які?» Мені відповідали: «0,3». Та це взагалі не рейтинг. І «одиниця» для каналу не показник.
— Судячи з ваших-таки показників, найуспішніші програми НТКУ — ті, до яких НТКУ не має прямого виробничого стосунку, — «Круглий Стіл-Універсал» або «Верховна Рада».
— Якби повернулася традиція не розбазарювати багато офіційних трансляцій, на які НТКУ має певні права, повірте, частка аудиторії становила б відсотків сімдесят. Але є інші канали. Вони теж це транслюють. І, звісно, якщо розділити, утворюються крихти.
— Особисто ви можете апелювати до інших телекомпаній, поставивши мету, так би мовити, «приватизувати» головні політпрограми для УТ-1?
— Це нормальний комерційний підхід. Ми ж витрачаємо свій ресурс: працюють наші люди, реально задіяна наша техніка. Звісно, працюватимемо в цьому напрямі. Тільки треба підрахувати, що вигідніше: за якоюсь фіксованою ціною продавати чи заробляти на рекламі.
— Побутує думка, що на УТ-1 новини стали людянішими та об’єктивнішими. Без «паркету» і заказушних вух, які стирчали з них раніше.
— Об’єктивність новин на Першому національному — одне з головних завдань. Повернути довіру глядача до каналу взагалі неможливо без достовірної, збалансованої, неупередженої інформації. Просто дотримуємося європейських принципів мовлення. Крім того, слід пам’ятати, що за статусом ми — головна кнопка країни, тому не маємо права ні на жовтизну, ні на сумнівні джерела інформації.
— Ближче до телесезону. Що за «ширмою»?
— Насправді в мене інше внутрішнє відчуття старту телесезону — 31 грудня, на Новий рік.
— Але ж начебто вже звикли порівнювати телепроцес із хронотопами театральних сезонів: з осені до літа.
— Загалом, так. Але душа опирається. Гадаю, потрібно ламати стереотипи. Тоді ефект від нової сітки мовлення і нового телесезону буде ліпший. Утім, якщо чесно, на Першому національному індивідуальна сезонність. Вона залежить від зміни керівництва НТКУ. Тож наш новий сезон розпочався у листопаді минулого року, і, без удаваної скромності, його можна вважати успішним. Це заміна телевізійної заставки, що відповідає концепції НТКУ. Це дев’ять нових програм власного виробництва. Це створення творчого об’єднання документальних фільмів. Щодо нових проектів... НТКУ виступила ініціатором участі України в «Дитячому Євробаченні-2006», і нині ми вперше проводимо національний відбір учасника у пісенному конкурсі, фінал якого відбудеться 2 грудня в Бухаресті. Цікавий нюанс: у «Євробаченні» беруть участь діти, котрі не мали комерційних релізів, — їм не писали професійних фонограм, вони не працювали на професійній сцені. Однак те, як вони виконують пісні, просто вражає. У планах участь у класичних версіях «Євробачення». Ну, і щойно закінчимо дитячий відбірний конкурс (а переможця визначать глядачі 23 вересня у прямому ефірі) — відразу починаємо обговорювати нюанси дорослого шоу-бізнесового «Євробачення».
— А чи не простіше у майбутньому обійтися без тривалих турів-відборів, а, як у Росії, вузьким складом журі знайти певну кандидатуру, яскраву пісню — менше витрат на виробництво і більше часу в конкурсантів на підготовку.
— Ми справді трохи «загнали» виконавців, адже вони довго жили в «Зоряному будинку», хоча загалом результатами задоволені — Тіна Кароль гідно представила Україну. Деякі країни взагалі не проводять відбірних турів. І після недавньої перемоги «монстрів», гадаю, можна говорити про будь-якого потенційного учасника. Навіть про Сердючку.
— Отже, її рекомендуєте?
— Рекомендуватиму точно не я. Проте не сумніваюся, що ексцентричний і гротескний номер може збурити і «Євробачення-2007».
— Одна з болючих точок вашої сітки — кінопоказ.
— Ми зробили одну лінійку тільки українського кінематографу. Якщо кіно праймове, як «За двома зайцями» Віктора Іванова, фільм вільно «прогримить» в ефірі, якого б року його не було знято. А джерела? Мінкультури. У нього права на українські фільми. Є ще ситуація психологічна. Люди мають звикнути до того, що на Першому національному можна подивитися хоч щось цікаве. Триває, якщо хочете, етап привчання лояльної аудиторії до того, що і в нас на каналі є адекватний продукт. Далі, сподіваюся, будуть наступні кроки.
Нещодавно зважилися на зйомки першого українського ситкому «Родичі». Сюжетна лінія проста: київська сім’я — тато, мама, син, дочка – виграє в лотерею мільйон євро... З російських акторів не буде нікого — тільки українські зірки.
— Судячи з імен, ці «зірки» ще потрібно буде запалити.
— Значить, загоряться. У першому павільйоні побудовано величезну декорацію квартири, парадного під’їзду. Прем’єра — наприкінці жовтня.
— Спонсорів підтягнули? Горілчаних чи пивоварних?
— Тут уже ситуація довіри. Спочатку повинен з’явитися продукт. Потім на нього має відреагувати спонсор. Наприклад, у нас народилася дитяча програма «Індиго», і через місяць її присутності в ефірі з’явився спонсор. Вийшла в ефір програма «Ваш вихід» — за два місяці й на неї відреагував спонсор. Що ж до «Родичів», поки що заплановано 12 стартових серій — на кожен день. А загалом – у планах 250. Ми зрозуміли, що в Україні має народитися власний оригінальний серіал. Підготовчий період тривав понад місяць. Ми ж важка на підйом організація. У нас існують так звані кола пекла — це збір підписів під документами.
— У кабінет, який ви займаєте, неодноразово телефонував Сам — Леонід Кучма. Кажуть, щиро дякував панові Савенку і ведучій Вороненко за передачу про село. Вам часто дякують чи докоряють «звідти»?
— Безпосередньо в цьому кабінеті рідко сиджу. Спілкуюся переважно по мобільному телефону. Щодо дзвінків «туди» чи «звідти» — це нормальний виробничий діалог. Слід враховувати, що Перший національний — державний телеканал, і кількість телетрансляцій, які ми забезпечуємо, потребує координації як із прес-службою секретаріату, так і з прес-службою Кабміну. Особливого прагнення очолити Перший національний я не відчував. На «Тонісі» було спокійно і комфортно. Але свого часу я голосно обурювався ситуацією на НТКУ, стверджуючи, що цей телеканал може бути успішним. І доля кинула виклик. Насамперед професійний. Хочу, щоб цей канал був не останнім загальнонаціональним українським каналом. На каналі багато однодумців. Упевнений — прорвемося. ї
— Це ж не «Тоніс»: природа, погода, історії мумій.
— Переформатування «Тонісу» відбувалося за моєї особистої участі. Щоправда, помітні зміни сталися тільки через рік.
— Ви в ефірі Першого національного навмисне дражните, наприклад, Павла Мовчана серіалами на кшталт «Вічного поклику» — чи це від нестачі продукту?
— Є і «Вічний поклик», є і «Тіні зникають опівдні». Є історія, хай неоднозначна. До неї треба спокійно ставитися, як і до фільмів, які знімалися в СРСР. Тоді була кіношкола, і кіношкола добра. І не треба шукати в усьому лише ідеологію.
— Кажуть, ніби на каналі незабаром планується серіал про композитора Березовського, зроблений «Просвітою»? Коли?
— Уперше чую. Причому від вас.
— Ну як же? Багатосерійний фільм. І у ЗМІ його адресно зараховують до продукції Першого національного.
— У нас із «Просвітою», правда, цікаві стосунки. Ми завжди у творчій суперечці... Інколи навіть сваримося. Потім знову зідзвонюємося. Але якщо говорити про національну культуру і традиції, як про це робити кіно, – то проекти, як на мене, мають бути принципово іншими. І багато чого ми намагаємося робити самі. Знято понад 35 фільмів. Зовсім недавно транслювався фільм про Білорусь, у якому досліджується тема — до чого призвела двомовність у цій країні.
— До чого ж вона призвела, за вашим фільмом?
— До втрати національності. Аналогія вимирання зубрів і відмирання мови. Проект, за який, сподіваюся, не буде соромно, — «Діти Варшави», — документальний фільм про гетто. Нещодавно транслювався фільм про Косово. Туди їздив наш кореспондент і спостерігав, як живе в цій точці український батальйон. Це єдиний батальйон, до якого залишилася довіра в місцевого населення. Ось і ми хочемо, щоб Перший національний був телеканалом, якому довіряють.
— У вашій компанії величезний колектив. Останні вісті: начебто ви послали десятки співробітників у творчі відпустки складати «прожекти проектів». Цікаво, що з цих творів буде реалізовано? Чи це просто обхідний маневр із метою позбутися зайвих людей?
— Вибудовування взаємин із таким великим творчим колективом — процес складний, він не терпить спонтанних кардинальних рішень. Частина працівників вирощена неякісною системою. Частина зневірилася в можливості власної реалізації. Частина свого часу дуже багато зробила для розвитку вітчизняного телебачення. Все це необхідно враховувати. Тому намагаємося діяти послідовно. У кожного є право і можливість проявити себе і довести спроможність.
Я вважаю, реформи не є жорсткими: частина колективу ввійшла до складу творчих об’єднань, отримавши можливість писати нові проекти в системі. Є, умовно, три спроби так званих творчих пошуків. Потім — розмова конкретна: можна буде писати, але вже в іншому місці.
— Незважаючи на те, що вони «пишуть у системі», мабуть, за час вашого керівництва написано і багато скарг, доносів?
— Мене звільняють звідси кожні два тижні. Мені здається, що одне з інтернет-видань уже просто спеціалізується на виробництві й поширенні явно перебільшених чуток. Просто не розумію, навіщо розхитувати ситуацію, намагаючись дестабілізувати роботу телекомпанії? Та й закони треба уважно читати. А незадоволені будуть завжди. І це насамперед ті, хто хоче прикрити свій непрофесіоналізм. Ще інколи дізнаюся, що, бачте, одержую якісь шалені хабарі, зокрема 4 млн. дол. за підписання контракту тільки з рекламним агентством «Пріоритет», із яким недавно почали працювати! Але це вже питання журналістської етики...
— Коли ви зможете розраховувати на ефект від роботи з «Пріоритетом»?
— Ефект, сподіваюся, буде восени, коли потрапимо у реальне рекламне планування на 2007 рік. А поки що, порівняно з минулим роком, приріст лише 83%.
— А коли можна очікувати іншого ефекту — помітної уваги глядача до Першого національного?
— Якщо восени вийдемо на 4—6% частки аудиторії, це вже попередній результат. 2007-го, при достатньому фінансуванні, в нас можуть бути вигідні позиції.
— Про фінансування. Наскільки воно сьогодні відповідає вашим запитам, витратам тощо?
— Конкурувати важко. Бюджет каналу дуже не дотягує до бюджетів двох лідерів. Але нам не звикати, адже є приклад того ж таки «Тонісу», де економіка була вибудувана так, що канал міг і бути цікавим, і збирати прийнятну частку аудиторії. Тут ресурс великий, оскільки ставка насамперед на власний продукт. Багато що ще треба ламати — особливо стереотипи сприйняття Першого національного. Адже п’ятнадцять років недовіри й негативу за сім місяців не ламаються. Це не один рік роботи.
— Як ви відреагували на «сіткові» маневри «Інтеру», коли їхні «Подробности» почали виходити у той самий час, що й ваші вечірні вісті?
— Позитивно. Якщо «Інтер» змінює сітку мовлення з огляду на сітку мовлення Першого національного — це про щось свідчить. Напевно, для «Інтеру» ситуація стала непростою — зайшли в наше поле і поставили там новини. Звісно, у зв’язку з цим ми дещо втратили. У нас новини «зростали» за рейтингом до 2, 5%, а тепер є над чим замислитися. У них кипить мозок і немає комбінаторики.
— Ви уявляєте свою аудиторію у якомусь загальному образі: хто переважно дивиться сьогодні УТ-1?
— Важливо сформувати цю аудиторію. Хоча базова історія зараз не дуже добра: середній вік нашого постійного глядача становив 65 років. Але ситуація змінюється. Той-таки пляжний футбол удень дивляться юнаки до 18 років і бабусі після 60! При цьому оновлення аудиторії відбувається паралельно із запуском нового продукту. Гадаю, багато спортивних програм, на які ексклюзив у Першого національного, привернуть увагу глядачів. Хоча із ЧС з футболу ситуація склалася не на нашу користь через нелюдські розцінки на трансляцію. Проте ми побачили, як пройшов в ефірі фестиваль Олега Скрипки «Країна мрій», — і це потішило. Ось і новорічну ніч хочемо зробити у фольк-стилі: це міжнародний проект, у якому різні країни представляють по два яскравих номери. Плануємо в новому телесезоні показати і найкращі концерти «Слов’янського базару-2006», цей фестиваль в Україні на жодному каналі не транслювався. Неодноразово обговорювали, як репрезентувати в ефірі нашу національну культуру. Треба усвідомити, що ми — сучасні європейські люди. І це потрібно робити на іншому технологічному й художньому рівні. Яскравий приклад цього — недавній фільм про Параджанова в нашому ефірі. Показовий і підхід Олександра Ткаченка до теми Батурина в його документальному фільмі. Це рівень, який повинен зобов’язувати.
Дзеркало Тижня, №33 від 2-9 вересня 2006 року