Вчора «тушка» Святослав Олійник, для якого суть політики це - продажність, безпринципність, корупція та обслуговування інтересів олігархів, в своєму блозі мав нахабство повчати, чим є політика, чесного журналіста Наталку Соколенко.

Наталка зробила рішучий та мужній крок - звільнилася з телеканалу СТБ через цензуру та тотальну «джинсу».

Пан Олійник чомусь вирішив, що він саме та людина, що мусить взяти на себе відповідальність і пояснити читачам «УП» мотивацію Соколенко. І пояснив на основі свого власного розуміння політики і тваринних інстинктів. Цитую: «Видимо, от многолетнего хождения в парламент и близости к политическому корыту женщине показалось, что и она не хуже, и к корыту, похоже, в глубине души ну так захотелось, так захотелось, что закончилось все банальной истерикой, которую захотелось превратить в геройство».

Цей блог не просто бруд. Це розправа. Це гірше ніж побиття Мустафи Наєма, бо Наталці завдано цілу серію брудних ударів, щоб спаплюжити її добре ім'я.

Можливо, хтось з читачів блогосфери не знає Соколенко. Це видатний журналіст, в 2009-тому вона стала «Репортером року» в Україні. Це журналіст з кришталевою репутацією.

Це добре відомо колегам Наталі Соколенко. Вважаю, що колеги журналісти повинні поставити на місце Святослава Олійника - бойкот, серія статей про те, чим є політика для Олійника тощо.

Адже цей брудний блог не випадковість, це система. Думаю, вже ні для кого не секрет, що в Україні відбувається «зачистка» чесних журналістів. Вже серйозно «зачищені» телеканали. До того ж пішла компанія паплюження журналістів. Тому, що в рейтингу довіри громадськості журналісти займають друге місце після церкви.

Симптоматично, що за Соколенко взявся особисто Олійник близький до Портнова. Андрій Портнов зараз відповідальний за знищення незалежної журналістики.

Адже автор блогу також стикнувся з його активною діяльністю в цьому плані. Зокрема, нещодавно Портнов виграв суд стосовно моєї публікації «Три історії на ніч для іноземного інвестора», де йшлося про рейдерство «Житомирських ласощів». Стаття була юридично грамотно написана, з масою доказів, там не було до чого причепитися. Але Портнов виграв дуже просто - натиснув на суд з гори своєї посади в Адміністрації Президента.

Але що найцікавіше, цього Портнову було мало, він взявся за моє чесне журналістське ім'я. При чому в стилі Портнова, коли все треба перевернути з голови на голову. Мовляв, чим більша брехня тим більше в неї повірять. Нині пішла хитра інформаційна компанія - з'явилася маса публікацій, де мене називають людиною близькою до Портнова (в основному в газетах Львівщини, бо я балотуюся в депутати по Львівському округу).

Хоча я абсолютно впевнена, що брудна компанія робиться не на місцевому рівні, а на центральноукраїнському. Бо спочатку з'явилася брудна стаття про мене на сайті «Дейлі.юей» (зливний бачок АП) потім на сайті «Національне бюро розслідувань України». Кинуто купу коштів. Їх банер з гидотною брехнею на мою адресу вилізає на всіх сайтах, де згадується моє ім'я, навіть на сайті «Українська Правда».

Цитую цю брудну статтю: «Чорновіл здобула сумнівну славу «зливного бачка» від журналістики, коли писала про відомих олігархів на замовлення конкуруючих олігархів всякі вигадані нісенітниці. Вона істерично скандалила, зривала лаври та ставала улюбленицею тих специфічних читачів-маргіналів, які, наче свині, найбільше полюбляють грязюку брудних наклепів. Потім наша героїня потихеньку програвала суди і вибачалася. У кількох випадках, «порозумівшись» із обгаженими нею VIP-персонами (багаті чоловіки подейкують, що «порозумітися» з нею найлегше в ліжку), вона починала ляпати грязюку на своїх вчорашніх спонсорів».

Як бачимо «чорнуха» має явні ознаки гендерної дискримінації. Опоненти не відшукали в моїй кар'єрі жодної темної плями й відповідно не змогли закрутити сюжет хоча б навколо однієї правдивої зернинки, тому послуговувалися банальними штампами з арсеналу приниження людини, виключно на підставі її належності до жіночої статі. Загалом дуже схоже по-риториці на те, що полилося з Олійника.

Хоча мої колеги журналісти та політики - антигерої моїх розслідувань добре знають, що стосується моїх методів отримання інформації вони дуже далекі від тих «фантазій», які дозволи собі гівномети. Інколи доводиться місяцями сидіти в базах намацувати ниточки зв'язків між бізнесом і політиками, інколи доводиться по-пластунськи повзти на кропиві, щоб сфотографувати вкрадені можновладцями державні дачі тощо.

А ось щоб я з кимось переспала? З ким скажіть шановні треба теоретично переспати в цій країні, що отримати найбільше інформації скажімо про Юру Єнакіївського або Олександра Януковича? Я вам скажу з ким! Зі мною!

І ще мене вбило фото, яке використали в замовній статі гівномети. Мене сфототошопили у вогні. Хоча говномети знали, що спотворюють фотографію, де я 9-тому місяці вагітності. Ви спалюєте у вогні мою дитину? Покидьки!!!

Але то вже мої власні емоції, які не мають відношення до справи.

А справа наступна: група Портнова нині запустила кампанію знищення доброго імені всіх чесних журналістів один за одним. І цьому, журналістська громадо, треба дати відсіч.

Я вже дуже далеко зайшла по дорозі від журналістики до політики, тому буду вдячна, якщо колеги стануть на захист моєї журналістської репутації (не політичної, а саме журналістської), а якщо ні, то ні. Я все зрозумію.

А що стосується Наталки це вже, журналістська громадо, принципове питання. Не відстояти зараз чесне ім'я Соколенко, як журналіста, не зупинити технології Портнова, це означає кожен з цим стикнеться згодом сам. Один на один з системою.

Тетяна Чорновіл, для «Української правди»

Фото - http://blogs.pravda.com.ua