5 років тому, на 10-ту річницю незалежності України культурологічнийй часопис "Ї" присвятив цілий номер аналізові cутності української незалежності, різних її аспектів у загалом песимістичному ключі.
10 років "Проекту Україна" - так тоді називалося ювілейне число журналу "Ї", але як зазначали автори того числа, "всіх нас досі не покидає неспокій а інколи і розпач" - бо десять років незалежності України були, на їхню думку, десятиліттям злету і самореалізації номенклатури, але не українського народу.

Але ж минуло 5 років - і розмову з головним редактором часопису Тарасом Возняком я розпочала з запитання, чи 15-та річниця незалежності дає підстави для більшого оптимізму, чи в нього досі зберігається песимізм 5-тирічної давності.

Тарас Возняк: Безсумнівно частково зберігається, тому що зараз ситуація є двоїста - в часи десятиріччя української незалежності, по-суті реалізовувався єдиний тільки проект, який був по-суті таким пост-проектом совєтської номенклатури. Зараз після Помаранчевої революції з'явилася надія, але надія це ще не є реальний план, тим більше це не є його втілення. Однак уже з'явилися люди, які думали, що Україну можна не тільки любити, але її можна реалізовувати, її можна якось втілювати у якийсь безперечний і раціональний політичний і геополітичний план.

Широкі маси не можуть виробити політичного плану побудови держави чи її геополітичного облаштування. Ні, це повинні робити політичні еліти. Але наші політичні еліти виявилися незарадними і недолугими, вони не справилися з владою як такою, вони не створили реального політичного плану. Натомість вони захопилися політичною торгівлею, починаючи від посад, закінчуючи рештками загальнонаціонального майна.

Однак мені здається, що на даний момент є двоїста ситуація, як в елітних колах, що з одного боку виявилися пасинками все того ж режиму Кучми і все тієї ж номенклатурної камарильї, яка правила Україною попередні десять років. Вона зараз знову прийшла до влади. Але разом з тим, ті, що очолили Помаранчеву революцію, також не вповні розуміли, що з тою владою, яку їм в руки дав народ, зробити.

У цьому сенсі тут ми маємо велике запитання щодо українських політичних еліт, щодо їхнього бачення, щодо їхнього планування того, що можна назвати Україною.

Бі-Бі-Сі: Тоді, п'ять років тому, ви казали, я цитую, що існуюча держава Україна є зоряним часом номенклатури, і що той день незалежності п'ять років тому був святом їхньої самореалізації, а більшість народу України, знов таки я продовжую вас цитувати, не мала до цього жодного відношення, хіба що в якості матеріалу чи електорату без права вибору. Ви і далі так стверджуєте, чи ви вважаєте, що після Помаранчевої революції все це змінилося?

Тарас Возняк: Ні, я думаю, що все-таки частина народу самоусвідомилася і все-таки зрозуміла, що вона може щось робити, і вона зробила. Інше питання, як цим розпорядилися, як реалізували і як конвертувалися ці всі надії широких мас. Широкі маси не можуть виробити політичного плану побудови держави чи її геополітичного облаштування. Ні, це повинні робити політичні еліти. Але наші політичні еліти виявилися незарадними і недолугими, вони не справилися з владою як такою, вони не створили реального політичного плану. Натомість вони захопилися політичною торгівлею, починаючи від посад, закінчуючи рештками загальнонаціонального майна.

Бі-Бі-Сі: То чого, на вашу думку, не вистарчає і що, на вашу думку, треба зробити, щоб Україна наблизилася до того ідалу, про який ви писали, і який ще п"ять років тому здавався недосяжним?

Тарас Возняк: Я думаю, що принаймні половина українського народу вже стала по-суті українським народом в розумінні української політичної нації. Натомість половина ще насправді живе в пост-совєтському просторі. З одної сторони, потрібне продовження процесу творення української політичної нації. З іншого боку, очевидно ми повинні ревізувати своє відношення до так званих українських політичних еліт. Люди, які загнуздали Україну і їдуть на ній уже протягом 15 років, очевидно що повинні бути зміненими. На кого? Це вже інше питання. Повинні виростати нові люди.

Бі-Бі-Сі: Отже зміненими на кого? І чи не можна так сказати про будь-які політичні еліти у будь-якій країні? Їхні опоненти завжди кажуть, що вони загнуздали свої народи.

Тарас Возняк: У цьому випадку мені здається, що не справилися з керівництвом обидва табори, як синій, так і помаранчевий. І я думаю, що синій табір за якихось півроку виявиться таким самим смішним, як зараз виглядає помаранчевий табір. Тобто це люди, які діють ситуативно, які діють виключно на близьку дистанцію і більше думають про свої особисті вигоди, ніж про майбутнє великої європейської політичної нації. Власне такої посвяченої еліти насправді у нас немає. Колись такими елітами були якісь шляхетські верстви, лицарські верстви. Звичайно, це все архаїка. Хто зараз повинен бути? Ну, якийсь клас, який розуміє, що іншого вибору, ніж насправді європейського вибору, насправді євроатлантичного вибору для України немає. Не тільки на словах, як це робить, скажімо, Янукович, - скривившись, дуже тяжко-тяжко погоджуючись на це, хіба тільки, щоб його призначили прем"єр-міністром.

Бі-Бі-Сі: Чи спостерігаєте ви вже народження такої еліти, яку б ви хотіли бачити біля керма країни?

Тарас Возняк: Власне, ця еліта зараз і народжується. Це діти, яким по декілька рочків.