Не встиг Віктор Янукович підписати «мовний» закон, як у нашій країні знову «ожив» радянський стереотип про те, що культурно відповідати людям тією мовою, якою вони до вас звертаються. Власне, цей стереотип і не зникав, але принаймні в інформаційному просторі продукувався рідше. Свідоме нав'язування цієї «догми» потрібне було передусім для того, щоб нечисленна українська радянська інтелігенція у своїй країні була змушена говорити російською, - бо культурно. Приклад інтелігенції відповідати на запитання незнайомих людей у магазинах, театрах, на роботі чи просто на вулиці мовою, якою з тобою заговорили, відразу підхопили чиновники, а з часом цей стереотип надовго закарбувався в уяві журналістів і, відповідно, їхньої аудиторії. По суті, покликана забезпечити іноземцям комфортні умови спілкування ініціатива зводилася тільки до одного - русифікації України. Бо який відсоток українців в епоху СРСР чи навіть сьогодні готовий спілкуватися з англійцями, італійцями, французами, поляками хоча б мовою міжнародного спілкування - англійською? Чи який відсоток російськомовних українців готовий перейти у спілкуванні з вами на рідну українську?

Власне, згаданий радянський стереотип далеко не єдиний. Сьогодні сотні, якщо не тисячі міфологем сприймаються українцями як істина. Чимала провина за це лежить на українських журналістах, більшість із яких не те що не готові ламати стереотипи, а навпаки, їх продукують.

Звертає увагу на цю проблему відомий український публіцист, автор «Дня» Сергій Грабовський. У циклі статей на «Детектор медіа» (одна з останніх - «Сталін завжди живий?» за 4 серпня цього року) він спростовує два популярні міфи - що холодну війну розпочав Вінстон Черчилль своєю Фултонською промовою 14 березня 1946 року та про повоєнну відбудову економіки СРСР й УРСР «лише власними ресурсами, ціною величезного напруження зусиль народу, завдяки його ентузіазму та героїзму». «Більшовицька пропагандистська машина має повне право на тому світі пишатися собою: стільки років минуло, а перетворена на «чистісіньку правду» нісенітниця живе і не збирається вмирати», - пише автор. Варто сказати, що до увіковічення роботи радянської пропаганди долучилися й українські журналісти. Більше того, зусиллями сучасних медійників уже створено нові міфи. Наприклад, що за часів Радянського Союзу було краще жити. Корупція, відсутність власного житла, безробіття в Україні призводить до того, що дедалі більше цьому «твердженню» безапеляційно вірять молоді люди, в яких немає досвіду знайомства з радянськими реаліями.

Звісно, для «Дня» ця тема не нова. Утім, її актуальність сьогодні очевидна. Тому ми запитали у редакторів регіональної преси та викладачів факультетів журналістики, чому радянські міфологеми досі живуть в українському інформаційному просторі?

Андрій КЛИМЕНКО, головний редактор інтернет-порталу blackseanews.net, Крим:

- Проблема наявності в інформаційному просторі стереотипів - не нова. Це результат рівня журналістської освіти. Як відомо, власне журналістська освіта існує переважно в пострадянських країнах. В усьому світі журналістами працюють філологи, історики і навіть математики. Крім того, більшість людей в Україні приходить у журналістику після спокуси зовнішньої сторони професії - прес-конференції, акредитації на різноманітні заходи, фуршети із зірками тощо. Такі журналісти пишуть ні про що і, звісно, не хочуть порушувати важливі теми й докопуватися до істини. З іншого боку, мовчазне переписування стереотипів означає те, що ми досі живемо у своєрідній парадигмі Короткого курсу історії ВКП (б). Долати стереотипи варто не лише журналістам, а й історикам та публіцистам. Автори «Дня» написали чимало глибоких історичних досліджень про УПА, про історію кримськотатарського народу і на інші теми, але в масштабах України про це повинна говорити не одна газета. Біда також у тому, що серед наших істориків мало публіцистів, які могли б за допомогою наукових засобів написати зрозумілу всім статтю з цитатами, посиланнями на першоджерела, архівні документи. Бо наявні історичні праці видаються накладом у тисячу примірників, крім того, те, як вони написані, залишає бажати кращого. Сьогодні саме історики, журналісти й публіцисти повинні популяризувати новий погляд на історію, обравши при цьому вдалу форму подачі матеріалів. Також важливо знімати документальні історичні фільми, які за допомогою сучасних засобів правильно впливатимуть на свідомість людей. Але так не має бути, як сьогодні, що цю роботу виконують на одному ентузіазмі, без підтримки держави, яка ще не зрозуміла необхідності фінансування й підтримки таких проектів.

Особисто я часто зустрічаю в Криму стереотипи про злочинну діяльність ОУН-УПА, «агресивного» блоку НАТО тощо. Але мало сьогодні говорити лише про радянські стереотипи. Є загроза виникнення нових міфологем, які ліві сили свідомо пропагують, зокрема щодо кращого життя в Радянському Союзі, аніж зараз. Молоде покоління, яке не має досвіду життя в СРСР, дедалі більше цьому вірить. Дуже добре, що «День» активно проводить роботу в цьому напрямку, але було б непогано, щоб ліквідацією історичної безграмотності українців займалися також інші ЗМІ.

«Міністерство освіти є частиною системи, яка не зацікавлена у професійних журналістах»

Богдан ВАСИЛЕНКО, головний редактор газета «Субота+», Запоріжжя:

- Це результат, передусім, низької якості української освіти. Нині можна простежити масове «нашестя» молодих журналістів, які мають диплом, але не мають хисту до професії, зокрема, не вміють аналізувати великих масивів інформації. Те, що сказали в університеті, вони сприймають як догму, спираючись на яку, несуть свою думку в маси. Через це для них чимало міфів стають правдою, а відповідно, і для їхніх читачів. Сьогодні Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України є частиною певної системи, яка не зацікавлена у професійних журналістах. На мою думку, це результат відчуття самозбереження у представників влади. Не всі журналісти розуміють обов'язки, які перед ними ставить професія. Для молодих спеціалістів журналістика - це можливість узяти інтерв'ю в Мадонни, пити каву з вітчизняними зірками, приналежність до якоїсь модної тусовки. Про те, що журналістика - це величезна праця, передусім над собою, своїм рівнем знань, розумінням історії, - молодим людям у вишах не кажуть. Наша професія - це вміння робити висновки з історичних фактів. Сьогодні не потрібно щось вигадувати, а варто просто професіонально виконувати свою роботу.

Історичні стереотипи в Запоріжжі найбільше стосуються УПА, НАТО і сучасних благодійників, які керують підприємствами з 1990-х. Люди вважають їх хорошими керівниками тільки тому, що ці сучасні бізнесмени не дали розвалити підприємства, створюють робочі місця. Але як вони їх привласнили, ніхто не говорить.

Соціальну функцію журналістика повинна виконувати, зокрема, розвінчуючи стереотипи. Головне - не робити це поспіхом, щоб не виникло зворотної реакції. У публікаціях потрібно посилатися на визнаних авторитетів, на першоджерела, бо якщо журналісти просто висловлюватимуть свою думку щодо того чи іншого історичного факту, то побоююся, що стереотипи існуватимуть ще довго.

«Багато що можна порушити у свідомості людини, накритої інформаційним рядном»

Олег РОМАНЧУК, доцент кафедри української преси Львівського національного університету ім. І. Франка, головний редактор журналу «Універсум»:

- Якість освіти, яку сьогодні дає середня школа, вкрай низька. І в цьому відповідь на запитання, чому й досі існують стереотипи. Я завжди наголошував на тому, що журналіст повинен мати найперше добру базову освіту. Частина молодого покоління, яке сьогодні приходить на філологічні спеціальності, має дуже низький рівень шкільної освіти, і навіть за роки навчання в університеті брак глибинних знань дуже важко надолужити. Людини сприймають за щиру правду радянські фільми, які весь час транслюють на телебаченні. Журналісти недооцінюють важливості історичних знань через проблему із самоідентифікацією. Погодьтеся, багато чого можна порушити у свідомості людини, накритої інформаційним рядном, яке не продукує державницьких дороговказів, а, навпаки, дезорієнтує молодь у правильності вибору.

Промивання мізків, маніпулювання свідомістю досягло таких розмірів, що журналісти на ТБ чи в друкованих ЗМІ почали масово друкувати й озвучувати нісенітниці з історії, часто стираючи зі своєї пам'яті навіть свіжі факти. А це призводить до того, що суспільство перестає думати, лінується напружувати мозок і протестувати проти написаної чи озвученої неправди або й відвертої брехні.

«Завдання викладачів - «перемкнути» увагу студентів на важливість глибинних знань»

Ярослава ПРИХОДА, викладач Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

- Нині світ відкритий. Якщо нам за радянських часів розповідали, що існує тільки два світи і два способи життя, то сьогодні всі ми розуміємо, що це не так і за кордоном - не лише вороги. Місія журналістів - справді розвінчувати стереотипи, але інколи трапляється навпаки, що саме вони їх посилюють. Щоб цього не було, журналісти мають постійно навчатися, розширювати власний світогляд. Обов'язок працівників ЗМІ - детально розібратися в тій темі, за висвітлення якої вони беруться. Утім, часто ми бачимо неналежну концентрацію уваги і думки в момент роботи над матеріалом або просто елементарний брак часу для дослідження. Це особливо відчутно на телебаченні, де в гонитві за оперативністю дуже часто з'являються різноманітні ляпи.

Викладачам факультетів журналістики потрібно більше працювати над тим, щоб привернути увагу студентів-журналістів до історії. Однак важливо не просто заучувати історію, а навчити молодь мислити категоріями правдивого минулого, проектувати її на сьогодення та майбутнє. Тепер частина студентів приходить на журналістський факультет з дуже загостреним відчуттям самовпевненості. Вони з перших курсів хочуть друкуватися у відомих газетах і журналах, «засвітитися» на телеканалі, не розуміючи, що можливість вийти у ЗМІ у них буде, інша справа - чи матимуть вони що сказати. Завдання викладачів - «перемкнути» увагу студентів на важливість глибинних знань.

«Перш ніж боротися зі стереотипами, які пропагують журналісти, потрібно розібратися зі стереотипами власне цієї професії»

 Роман ШОСТАК, керівник медіа-проектів Львівського прес-клубу:

- Причина культивування стереотипів полягає в незнанні історії. Сьогодні українці не знають історії своєї сім'ї, родини, села, району, а відтак - історії країни. Без знання свого коріння ми перетворюємося на перекотиполе, яке, летить туди, куди дме вітер. А в нас ідеологічний «вітер» завжди дме з північного сходу. От і з'являються міфи, наприклад, такі, що за Радянського Союзу було краще. Журналісти, які підсвідомо культивують такі стереотипи, просто віддзеркалюють стан українського суспільства. Одна з причин існування стереотипів - незнання. Подивіться на наші факультети журналістики. Коли я був студентом, було два факультети - київський та львівський, а зараз їх кілька десятків. Але ж не від кількості факультетів залежить якість освіти. У Львові чимало людей вважає, що Друга світова війна почалася 1941 року, забувши, як 1 вересня 1939 року бомбили Львів. Перш ніж боротися зі стереотипами, які пропагують журналісти, слід розібратися зі стереотипами власне цієї професії. По-перше, стереотип про те, що в журналістиці не можна нормально заробити, пишучи тільки правду. Можна! По-друге, в журналістиці не можна працювати без цензури і цензорів. Це теж - неправда. Не розібравшись із цим, журналісти не зможуть боротися проти інших міфологем. Утім, я не робив би самих журналістів винуватцями того, що сьогодні в суспільстві існують стереотипи.

Вадим Лубчак, «День»

Фото - «День»