Гроші - ніщо, ідеї - все

9 Серпня 2012
0
21383
9 Серпня 2012
09:11

Гроші - ніщо, ідеї - все

0
21383
Про оновлення грузинського фільмовиробництва, особливості кінопрокату й менталітету «УМ» розповів молодий грузинський режисер Александр Корідзе
Гроші - ніщо, ідеї - все

Відповідь на питання, чому немає сильного сучасного українського кіно, ми знаємо: «Бо немає грошей». Відповідь на аналогічне питання про грузинський кінематограф, поставлене 33-річному режисеру Александру Корідзе, струсонула, як лобове зіткнення: «Бо немає ідей». Для українців фактом його біографії, що «говорить», є створення документальної стрічки про Ніно Катамадзе «Русалка». Кілька років він працював для російського ТБ, знімав документалістику в Грузії. І ось зараз Корідзе працює над проектом, який можна охарактеризувати як повнометражний художній дебют: це альманах із різножанрових новел - документалістика, анімація, фікшн. «УМ» зацікавилася цією роботою молодого грузинського режисера з двох причин: по-перше, наскрізна ідея проекту - оновити кіно- та музичний простір Грузії, по-друге, автор фінансує зйомки із власної кишені.

 

«Це буде новий грузинський мюзикл»

 

- Сашо, представте, будь ласка, свій проект. Чому він називається F5? Що ви збираєтеся сказати глядачу?

- Це буде новий грузинський мюзикл, вісім кіноновел, поставлених на музику восьми грузинських альтернативних груп. Із цією роботою частково перегукується «Кислород» Івана Вирипаєва. Але не формою, а спробою пошуку нової кіномови.

 

F5 - це кнопка refresh, тобто оновлення, на комп'ютерній клавіатурі. Треба освіжити грузинський музичний простір, люди мають дізнатися, що існують такі талановиті музиканти.

 

Ви були присутні на зйомках новели в Цинандалі, родовому маєтку князів Чавчавадзе - представники цієї родини покинули Грузію за більшовиків, зараз їхні нащадки живуть у США. За сюжетом, сюди приїжджає спадкоємиця роду, і в її уяві відбувається зустріч iз предками. Ми відтворюємо інцидент із захопленням маєтку імамом Шамілем. Новелу озвучує музика Stia (Натія Сартанія), яка останні 15 років жила в Лондоні, а зараз повернулася в Грузію (інші музиканти - Zurgi, Kung Fu Junkie, Landmark, TeTe, Svansikh, Pornopoezia, Catch the Clouds).

 

- У цій новелі є такий політичний момент...

- Я знаю, про що ви хочете запитати - про російського туриста й російську мову. Це не політичний момент, а ментальна проблема нашого великого сусіда. Крім того, це реальна історія: нещодавно я на власні очі спостерігав у Цинандалі, як російський турист дуже обурювався, що молодь у Грузії не говорить російською.

 

- Якщо ви шукаєте нову кіномову, від чого відштовхуєтеся? Що зараз знімають у Грузії?

- У Грузії популярні легкі комедії. Моє кіно не для всіх, хоча це не означає, що воно хороше. Цей фільм - повністю моє замовлення, я - продюсер, режисер і сценарист.

 

«У Росії знімав халтуру, бо потрібні були гроші»

 

- Тобто? Ви не пробували шукати фінансування?

- Мені ліньки брати участь у конкурсах, котрі тривають два-три роки. Зараз у мене з'явилася невелика сума, і я вирішив вкласти гроші у свою справу. Хоча назвати це бізнесом не можна. Це моя примха. Я плачу гроші знімальній групі, хоч і невеликі. Але вони професіонали. От оператор - Сандро Дарахвелідзе - входить у п'ятірку кращих операторів Грузії, і він - самоучка. Хоча сьогодні коли є інтернет, література, курси - не проблема навчитися знімати чи фотографувати.

 

- І який бюджет F5?

- Це комерційна таємниця.

 

- Ви прораховували, яка ваша аудиторія?

- Парадоксально, але комерційно це вигідний проект. Тому що, судячи з «лайків» на «Фейсбуці», найбільше воно сподобається молоді від 15 до 34 років, причому 65 відсотків тих, хто «лайкає», - жінки. А саме молоді жінки - найактивніші відвідувачі кінотеатрів.

 

- Чи є вже домовленості, підписані контракти з дистриб'юторами, кінотеатрами?

- Серйозно говорити про кінобізнес у Грузії не доводиться. Кіномережа - це три кінотеатри в Тбілісі, один - у Зугдіді й один у Батумі. Тобто у мене є два способи заробити гроші: кінотеатри й портал myvideo.ge, там мій фільм буде викладений після кінопрокату, який призначений на листопад, i доступний за певну плату, але це все одно копійки.

 

- Чому нам невідомий сучасний грузинський кінематограф?

- Я думаю, що це проблема всього пострадянського простору. Причина - після розвалу тої великої країни талановиті люди ковтнули стільки свободи, що банально розгубилися. Тому була така стагнація. Але зараз, здається, щось поступово міняється. У рік в Грузії знімають десь п'ять повнометражних художніх картин. Це і бюджетні кошти (з кожним роком бюджет нашого кіноцентру збільшується), й іноземні гранти.

 

-  Тобто, на вашу думку, це нестача ідей, а не грошей.

- Абсолютно. Говорити зараз про нестачу грошей смішно. Я свої документальні фільми в Грузії знімав за 100-200 доларів США.

 

- Ви кілька років працювали в Росії, де теж знімали документальне кіно. Чому поїхали туди й чому повернулися?

- Я народився в Москві, громадянин Росії, тобто москаль (сміється). І, безумовно, Росія - одна з моїх батьківщин, iз культурою, менталітетом, хочу я того чи ні. У мене було велике бажання пожити там кілька років, але потім я зрозумів, що мені немає що сказати російському глядачеві.

 

- Очевидно, це через досвід роботи, адже деякі з відзнятих вами фільмів мені здалися «халтурою» - про магічне каміння, відьом...

- Абсолютно! Я це робив, бо мені потрібні були гроші.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Александр Корідзе

Народився 14 лютого 1979 року. Почав знімати з 11 років. У Москві вчився у Школі реклами Premier SV Юрія Гримова. Стажувався в Італії. Із 2006 року працював режисером документальних фільмів на «РЕН-TV», «Першому каналі», «Росії». У Грузії не працював на жодному з телеканалів. Своїм найбільшим професійним досягненням вважає фільми про Революцію троянд, монастир Шавнабада та Ніно Катамадзе.

 

СТИЛЬ РОБОТИ

- Мої грузинські документальні фільми - це те, що називається no comment. Вуаєризм. Коли глядач отримує право подумати. Звісно, ти задаєш вектор i диктуєш свою музику, але, з іншого боку - це не так примітивно, як голос за кадром. Хоча є талановиті фільми із закадровим супроводом - як «Звичайний фашизм» Михаїла Ромма. Я вважаю, що сила зображення ефективніша, ніж сила звуку.

 

Наталя Дмитренко, «Україна молода»

Фото - «Україна молода»

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Наталя Дмитренко, «Україна молода»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
0
21383
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду