Шановні Сергій та Мустафа! Ви обидва написали зворушливі, проникливі тексти про з'їзд ПР - «Съезд Партии регионов: приступы тошноты» та «Оскал Партіїї Регіонів«. У мене до вас єдине питання: чи не набридло вам бути не більше, ніж Капітанами Очевидностями - тобто, всього лише описувати події та явища замість того, аби хоча б на найпримітивнішому рівні їх аналізувати?

Звісно, для аналізу політичних процесів потрібні хоча б базові знання про причини того, чому ці процеси відбуваються саме так, а не інакше. Ніхто не змушує вас глибоко вивчати праці Мансура Олсона, Елінор Остром, Джеймса Б'юкенена, Дональда Будро, Рендалла Холкомба та багатьох інших вчених. Але невже так важко вивчити теорію прийняття колективних рішень хоча б на рівні банальної ерудиції? Так само, як ніхто не вимагає від пересічної людини глибоко вивчати медицину, але ж затямити, що хвороби викликають не злі духи, а бактерії - може будь-хто, чи не так?

Хіба ви не знали, що ВСІ рішення в ПР приймаються одноособово? Тоді мені щиро цікаво - що саме і кого саме ви планували побачити на з'їзді ПР? Невже демократичне обговорення кожної кандидатури, включеної в список, чи кожного мажоритарника, якого ПР затверджує на округи? Невже ви чекали, що у Виставковий центр з'їдуться в переважній більшості не гопники-бандюки, покриті мікроскопічним шаром бидло-гламуру, у супроводі відморожених охоронців, а гречні джетльмени у фраках?

Переконана, що жодних ілюзій щодо ПРівців ви не мали, і мати не могли. А тому у мене цілком логічне питання: ЧОМУ ви обмежуєтеся банальними констатаціями? Чому ви, говорячи про політиків з інших країн, обмежуєтеся лише примітивними порівняннями: мовляв, от подивіться - їхні їздять на роботу на велосипедах, а наші - в кортежах з мигалками? Ви думаєте, що європейські політики їздять на велосипедах, і подають у відставку за перевищення швидкості, тому що вони від природи такі хороші? Де там! Вони діють так, тому що писані та неписані правила, встановлені в їхніх країнах, не дозволяють їм діяти інакше.

На мою думку, саме «просунутим» журналістам належить доносити до хоча б інтелектуальної частини суспільства, що в Україні в принципі не може бути ніякої іншої «іліти», крім як тієї, яку ми наразі маємо. Можновладці не зміняться, якщо не змінити алгоритми, принципи та механізми прийняття колективних рішень.

Колись я навіть намалювала доволі дохідливу, як на мене, схему прийняття колективних рішень в обох політичних мафіозних угрупуваннях - БЮТ та ПР:

«В павутинні Тимошенко практично повністю відсутні вертикальні «ниточки», тому що безпосередній доступ до її дорогоцінного тільця та контроверсійних вушок мають лише три-чотири каліки з обраних, особливо наближених людей - ну там, Турчинов, чи тітка Ульяхіна, тощо.

І навпаки - безпосередній доступ до Януковича та можливість відобідати з ним тет-а-тет та пагаваріть про про що завгодно - навіть про творчість поетів Ганни Ахмєтової та Антона Чєхова - мають всі його «барони», і навіть люди, які перебувають в ПР на третіх-четвертих ролях, чи навіть взагалі не є членами ПР.

Відсутність прямого доступу до Тимошенко змушує її «баронів» ефективно розвивати горизонтальні зв'язки. Тобто - активно комунікувати між собою, аби спільними зусиллями пробитись крізь цербера Турчинова. Вони налагодили струнку систему «мєждусобойчиків», які дозволяють хоча б частково компенсувати відсутність зв'язку з «Багінею», завдяки чому до неї доходять лише ретельно «вилизані» внутрішньовидовою конкуренцією ідеї та креативи.

Наявність безперешкодного доступу до Януковича призводить до того, що його «барони» практично не комунікують між собою навіть по життєво важливих для ПР питаннях, що призводить до ситуації «хто в ліс, хто по дрова». Кожен з «баронів» ПР вважає себе пупом землі, першим серед рівних, і не вважає за потрібне узгоджувати свої брєдові ідеї, тобто креативи, з іншими «каменями данєцкого моноліту».

Згідно з наявними в сучасній Україні людоїдськими правилами гри, «переможець забирає все». Йдеться про різноманітні ресурси - і матеріальні, і людські. В грі за правилом «переможець отримує все» закономірно перемагають найдикіші, найвідмороженіші персонажі -  тому що вони ВЕСЬ свій ресурс витрачають ВИКЛЮЧНО на «гонку озброєнь», не відволікаючись ні на що конструктивне та позитивне.

Як бачите - після того, як Юлію Володимирівну було ув'язнено, її «павутиння» було пошматовано на клапті, а весь чи майже весь її ресурс дістався переможцям. І тепер реальним лідерам злочинного угрупування «ПР» майже пофіг, як голосуватимуть українці.

Інституцію може перемогти тільки інша інституція, але  ніякої іншої інституції, здатної протистояти нинішнім можновладцям, наразі немає. Окремі люди - є, і їх дуже багато, а саме інституції - немає!

Назвати інституцією нашу недооб'єднану опозицію може хіба що невиправний оптиміст. І зараз можна спостерігати лише спроби створити власні, конкуруючі з ПР інституції - з боку різноманітних угрупувань, які або взагалі не знайшли свого місця в ПР, або ж незадоволені виділеною їм пайкою і не хочуть змирятися з «несправедливістю». Найпросунутішими в цьому напрямку є наразі угрупування, формальними «обличчями» яких є Кличко, Королевська та Тягнибок. Особисто я вже припасла купу попкорну для того, аби спостерігати, як молоді, піджарі, м'язисті «торпеди» цих угрупувань схопляться в шаленій сутичці за перерозподіл ресурсу з ожирілими від довгої відсутності конкуренції, постарілими «торпедами» з ПР.

Я вам відкрию страшну таємницю, відому всім, хто системно вивчає злочинні угрупування:абсолютна більшість членів будь-якого ОЗУ щиро бажає нормального життя. Якщо не для себе, бо багатьом банально пізно «пити боржом», то хоча б для своїх дітей. Як і всім людям, їм хочеться гарантій того, щоби нажите ними непосильною, вкрай ризикованою рекетирською працею, дісталося їхнім дітям і онукам, а не було роздерибанене шакалами-подільниками. Їм абсолютно не хочеться, щоби їхнім дітям також довелося «стояти з кістенем на великій дорозі», але вони банально не мають мозку та/або ресурсів змінити структуру ситуації. Дехто з них тупо вшивається в цивілізовані країни разом зі своїми капіталами, чи принаймні влаштовує там своїх нащадків. Але більшість нездатна навіть на це. Особливо - враховуючи те, що в цивілізованих країнах і своїх «акул» вистачає, і чужакам там ніхто не радий.

Україна анітрохи не є якоюсь унікальною в цьому плані. Наведу лише два яскраві приклади, сильно розірвані в часі, але завдяки цьому максимально наочні.

1. Австралія - країна, в яку висилали найвідірваніших відморозків - «Айртонів, тобто Бен Джонсів». І ви подивіться на ту Австралію зараз!...

2. Грузія - країна, яка під керуванням «злодіїв у законі» дійшла до повної ручки. І ви подивіться на ту Грузію зараз!...

Розказати вам, що об'єднує ці дві країни? Як не дивно - ось ця людина, яку звуть Роберт Ричард Торренс. Цей уродженець Ірландії подарував світові титульну систему реєстрації прав на нерухоме майно, названу нині його ім'ям. Він був прем'єр-міністром Південної Австралії та домігся ухвалення Акту про нерухомість від 1858 року щодо передачі прав на нерухомість, і саме ця система стала відома як «система титулів Торренса».

Звичайно ж, Торренс зі своєю революційною системою зазнавав обструкції, дискредитації та зіштовхнувся з потужною протидією юристів, але здоровий глузд австралійців тоді переміг. А згодом переваги системи Торренса оцінили й інші країни, і не в останню чергу - його рідна Англія. Безумовно, ця людина заслуговує на шану та подяку, як то кажуть, «всього прогресивного людства». Саме завдяки його системі розквітли і стали демократичними всі ті країни, які ми зараз називаємо цивілізованими. Вони встановили такі правила гри, які дозволяють розвивати свої ресурси, які захищає держава - а не воювати безперервно за їх захоплення та збереження. Останньою увірвалася в цю когорту Грузія, яка розпочала свої реформи зовсім не з ментівки, як прийнято вважати, а  - з запровадження Публічного Реєстру!

Я знаю в найдрібніших деталях, як провести аналогічні реформи в Україні. Причому - із залученням в тому числі й окремих просунутих персонажів з числа наших політиків, розумові здібності яких дозволяють «вписатись в тему». Більше того - я навіть навербувала серед них багатьох однодумців, причому з усіх «таборів». Ці люди зазвичай одночасно  здатні зазирнути трохи далі свого носа - та не втрачають безпосередньо від таких реформ.  

Зрозуміло, що існує і безліч таваріщєй - також з усіх «таборів», - які чинять шалений спротив. Адже, по-перше, ці таваріщі безпосередньо втрачають від реформ, а по-друге - є гнидами, які хочуть всього, зараз, негайно, і лише собі, коханим, не замислюючись про хоч скільки-небудь віддалене майбутне та сподіваючись «пропетляти». Наявність і співвідношення тих і інших є природніми, адже  в будь-якому соціумі співвідношення егоїстів/аьтруїстів та тупих/розумних є абсолютно стабільним.

Я, чорт забирай, багато років вивчала саме цю нову галузь науки, яка називається «керування спільним» і розвивається на стику права, економіки та біхевіористики. Але для того, аби втілити в життя мої напрацювання, мені потрібна допомога багатьох людей. І в тому числі допомога Сергія Лещенка, Мустафи Найєма та інших журналістів. Насправді єдине, чого бракує людям, які могли б разом змінювати цю країну - це бажання вивчити матчастину. І якщо ви справді хочете щось змінити, я вам дуже раджу таки нарешті її вивчити.  

ЗІ. Для затравки. Книгу Остром «Керування спільним« прочитали двоє моїх надзвичайно високорангових знайомих - один високопоставлений політик і один відомий кримінальний авторитет. Мене вразило те, що їхня реакція на книгу була абсолютно однаковою. Майже дослівно, кожен з них сказав: »Бл...!!! Тепер я зрозумів, яких саме помилок припустився при створенні своєї інституції!»

Тетяна Монтян, infoporn.org.ua

Фото - infoporn.org.ua