Сталося, як гадалося. Президент України не наважився, а може, не схотів відмовитись від синиці в руках заради непевного журавля в небі, й вирішив, після тривалої виснажливої гри на нервах, подати на затвердження до Верховної Ради кандидатуру Януковича. «Регіонали», соціалісти та комуністи, які незабаром сформують разом із «Нашою Україною» нову коаліцію, зробили Президентові та його політичній силі низку символічних поступок, зафіксованих у документі під назвою  «Універсал національної єдності». Цей документ не має юридичної сили та ні до чого не зобов’язує, однак Ющенко переконаний, що гарантією дотримання «Універсалу» стане сумління політиків та відповідальність перед виборцями. Нагадаю, що лідер однієї з сил, що 3 серпня підписали «Універсал», на початку липня порушив офіційну коаліційну угоду (не кажучи вже про передвиборні обіцянки), за що отримав пост спікера та був названий представниками двох інших сил «моральним авторитетом нації». Втім, можливо, Президент отримав якісь інші, неформальні гарантії. Адже після того, як перший раунд «круглого столу» 27 липня пройшов вхолосту, його організатори переконались у неможливості вести серйозну розмову перед телекамерою, тож наступні переговори відбувались за зачиненими дверима.

Звісно, це не є мірилом справжньої демократії, але, за словами іноземних колег, демонстрація в прямому ефірі багатогодинного політичного діалогу такого рівня, навіть «показушного» за своєю природою, є практично неможливою не лише в пострадянських, але й у більшості західних країн. Отже, телебачення, як і під час Помаранчевої революції, у дні загострення політичної кризи взяло на себе виконання дуже важливої функції: забезпечення, - хоча, можливо, створення ілюзії, - відкритості політичних процесів перед суспільством. Якби цього не сталось, і телебачення в проміжках між «Лебединими озерами» годувало глядачів чутками та заготовками прес-служб, у громадян неодмінно виникло б відчуття, що доля країни вирішується без них. Збайдужілі до гасел та лідерів, але не до самого політичного життя, люди не могли відірватись від реаліті-шоу «Верховна Рада» та «Круглий стіл», навіть усвідомлюючи, що справжні рішення приймаються в зовсім іншому місці.

Деякі публіцисти, особливо від мистецтва, вбачають у політизації мас лихий і небезпечний симптом. Та навряд чи хтось заперечуватиме те, що за катастрофічно низького рівня політичної грамотності, завдяки якому політтехнологи за виграшки маніпулюють свідомістю «електорату», інтерес до парламентаризму в цілому та до вирішальних політичних процесів зокрема йде суспільству на користь.

Потребу в живій картинці з Верховної Ради задовольняє парламентський телеканал «Рада», на жаль, доступний далеко не всім телеглядачам України. Продукт, створюваний Дирекцією телерадіопрограм Верховної Ради України, можна і треба критикувати – за анахронічні підходи та методи, політичну заангажованість інформаційно-аналітичних програм («Щоденник Верховної Ради», «Парламент»), абсолютно негнучкий формат і так далі. Та прямих трансляцій пленарних засідань Верховної Ради це жодною мірою не стосується. Оператори та режисери прямого ефіру працюють професійно, часом беручи в кадр промовисті деталі, не забуваючи показувати реакцію депутатів, згадуваних із трибуни, нічого не ховаючи й не прикрашаючи. Як справедливо зазначив Борис Бахтєєв, теле- та радіотрансляція засідань Верховної Ради впливає на поведінку законотворців, змушуючи їх, принаймні, стримуватись від виявлення своїх найгірших сторін, апелювати до глядачів і слухачів, працювати «на публіку». Трансляції справляють оздоровчий вплив і на інформаційні телепрограми, унеможливлюючи спотворення чи відверто небезстороннє трактування журналістами подій у найвищому законодавчому органі.

31, 1 і 2 серпня, у дні, коли інформаційний простір лихоманило від «достовірної інформації з неперевірених джерел» то про гарантований розпуск, то про неодмінне подання Януковича, телебачення виявило готовність оперативно відреагувати на рішення Президента. Знімальні групи пильнували у Секретаріаті Президента та Верховній Раді від світання до пізнього вечора. 5 канал влаштовував у режимі телемарафону прямі включення з Банкової та Верховної Ради. 2 серпня, коли сплив п’ятнадцятиденний термін, даний Президентові для розгляду кандидатури Прем’єр-міністра, журналісти чекали до глибокої ночі. Якби вони розійшлись, давши Президентові час до ранку, наступного дня народ неодмінно отримав би шедевр спічрайтерського мистецтва – відшліфовану радниками казочку про об’єднання України в ім’я стабільності. Облогу тримали до другої години ночі, коли Президент, вкрай виснажений багатогодинним переговорним марафоном, вийшов до журналістів і схарактеризував ситуацію експромтом у зверненні, адресованому не народові, а саме представникам медіа:

"Я прийняв рішення про подання кандидатури Януковича Віктора Федоровича Прем’єр-міністром України. Цим я ще раз хотів підкреслити, я розумію всю складність, яка виникає і на сході, і на заході України відносно чинних результатів виборів і будь-якої кандидатури Прем’єр-міністра. Я звертаюся до нації з розумінням віднестися, що, можливо, ми сьогодні маємо унікальний шанс про те, що ми говорили на Майдані, про те, що ми мріємо кожний день – як звести обидва береги Дніпра до порозуміння. Ніхто із простих громадян країни не хоче ділити, не хоче східноукраїнської республіки, не хоче федералізму, не хоче… не хоче сепаратизму. Те, що було привнесено в українську політику, це були політичні спекуляції. І політичні сили, які принесли ці тези, повинні публічно відмовитися від них".

Здогадуєтесь, як виглядали б ці висловлювання, профільтровані консультантами та піарниками Секретаріату?

Уже вранці, о 7-8 годині, коли більшість громадян, - окрім маніаків, що разом із журналістами дожидали розв’язки до ночі, - прокинулась і ввімкнула свої телевізори, у 5 каналу, СТБ, ICTV, «Інтера» та інших каналів уже були, окрім президентської промови, зібрані коментарі політиків та експертів, більш-менш упорядкована інформація, достатня для того, щоб скласти уявлення про нічні події. На 5 каналі пряма мова Президента лунала кілька разів на годину, отже, глядачеві не доводилось шкодувати про те, що він «усе проспав».

«Церемонію підписання Універсалу національної єдності», що поєднала в собі формат «круглого столу» та дещо комічний пафос офіційної події, дивились, напевно, всі, хто мав доступ до телевізора. Ті, хто не зміг долучитись до перегляду цього дійства у робочий час (воно тривало з 14 години), мали нагоду побачити численні повтори на Першому та інших каналах у вечірній прайм-тайм. Знов-таки, завдяки прямій трансляції кожен, хто має очі, міг побачити, що підписантам, - як, утім, і нації, - насправді дуже далеко до єдності.Надзвичайно різка відповідь Президента на виступ Юлії Тимошенко, вагання Петра Симоненка та його демонстративне підписання Універсалу «з застереженнями», задоволений і зверхній вираз обличчя Мороза, промовиста міміка інших учасників церемонії – все це створювало картину, якої не дасть жоден найпрофесійніший телерепортаж. Тиша, що западала на кільканадцять секунд, коли черговий політичний лідер ставив свій підпис, скидалась на хвилину мовчання, і в поєднанні з невластивою для сучасного телебачення статичною картинкою створювала особливий настрій доленосного трагізму.

Нарешті, замість обіцяного ще 2 серпня звернення до народу, - воно, очевидно, підходило лише для повідомлення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, і, кажуть, було записане, але відкликане з Першого каналу в останній момент, - о 21 годині 3 серпня Президент дав  інтерв’ю журналістам Першого каналу, «1+1», «Інтера» та ICTV. Інтерв’ю вийшло спонтанним (кульгало технічне забезпечення, звук) і закоротким. Режисери «вирубали» картинку й пустили заставку (на ICTV – рекламу), наче боялись, що глава держави скаже ще щось. Очевидно, підготуватись до ефіру та пропрацювати запитання та відповіді не було часу.

У своїх відповідях Президент і далі не втримувався від критики на адресу своїх нових союзників – хіба що не називаючи їх на ім’я. «Чомусь речі виникали, чомусь був Сєвєродонецьк, чомусь там сепаратизм, чомусь інші поняття виникали і задача якраз круглого столу була можливо навіть не те, що там дати оцінку чомусь. Зрозуміло, багато було речей, які диктувалися виборчими силами, хоча я не розумію, як можна спекулювати, продавати національні цінності в угоду там трьом місяцям виборчої кампанії,» - це неприхований «наїзд» на «регіоналів», хоча вже в наступних реченнях Ющенко висловив сподівання, і навіть упевненість у тому, що вони змінять свою політичну позицію. Нарешті, пролунала думка, в яку варто вчитатись уважніше:

Чи не гикалось у цей момент «антикризовикам», та й «нашоукраїнцям», у чиїй передвиборній програмі чорним по білому написано наступне: «Ми кажемо "Ні!" політичному реваншу тих, хто підтримував антинародний режим Кучми - Медведчука - Януковича і фальсифікував президентські вибори. Ми ніколи не будемо з тими, хто зрадив інтереси України»?

Багатослівність Президента, його схильність до розлогих проповідей не дозволили журналістам поставити більше, ніж по 2 запитання кожен. Лише два з десяти запитань прямо стосувались реальних намірів Ющенка, його майбутніх дій: одне - про затвердження кандидатури Януковича й формування уряду, друге – про роботу Конституційного Суду, який депутати обіцяли сформувати ще перед голосуванням за Прем’єра. В інших ішлося про розуміння Президентом тих чи інших положень Універсалу, або ж формулювання запитань, принаймні, провокувало його на відповіді в цьому ключі. Запитання «чи переконані Ви, що підписання Універсалу допоможе подолати розкол?» певною мірою визначає відповідь наперед. Адже не міг Президент відповісти: ні, я не знаю, я не впевнений, біс його знає, чи виконуватимуть «Регіони» Універсал, чи будемо ми рухатись до ЄС, чи вдасться усунути з першого плану питання мови та відносин із Росією… Зрозуміло, що жодних незручних запитань поставлено не було. Їх Президентові вже давно ніхто не ставить. Цікаво, чому?

Втім, роблячи владі компліменти за сміливе (а в порівнянні з часами Кучми – революційне) використання телебачення для інформування громадськості про свої дії, слід урахувати, що така поведінка була значною мірою вимушеною. Приймаючи вкрай непопулярне, - принаймні, серед мешканців Києва, більшість яких на останніх виборах підтримали БЮТ, - рішення, Президент і його команда не могли не розуміти, що лише цілковита відкритість політичних процесів, їх зрозумілість для пересічного громадянина є гарантією недопущення нового Майдану. Сотні тисяч невдоволених «помаранчевих» на вулицях столиці добряче попсували б Ющенкові картину «національного єднання» - тож нехай краще дивляться телевізор.

Не ставлячи перед собою мети створити панорамну картину відображення кульмінаційного періоду політичної кризи в інформаційних програмах, - вона, либонь, була б занадто громіздкою та навряд чи репрезентативною, оскільки в новинах 28 липня – 2 серпня було обмаль конкретних месседжів, - схарактеризую деякі головні тенденції. Перш за все, це велика кількість прямих включень із кореспондентами в дусі «чи є в нас новини? – новин у нас нема». Головним джерелом інформації на якийсь час стали чутки та кулуарні розмови, оскільки політичні лідери та їхнє найближче оточення днювали й ночували в Секретаріаті, а рядові депутати просто не мали актуальної інформації. Природно, зріс попит на політологів, що мандрували гостьовими студіями провідних каналів, роблячи прогнози щодо рішення Президента. Відповіді на головне питання – «розпустить чи подасть?» - не міг дати ніхто, а все інше на тлі цієї невизначеності здавалось занадто дріб’язковим.

Наприклад, 2 серпня у прайм-таймовому випуску новин Першого каналу було 5 повноцінних сюжетів і 2 студійних повідомлення, присвячених тим чи іншим аспектам ситуації в парламенті, що становило не менше ¾ випуску. ТРК «Україна» 2 серпня видала прекрасний зразок маніпуляції на рівні інформаційного повідомлення, з яким варто ознайомитись:

«Политологи считают, что президент не имеет права распускать парламент. Как и другие эксперты, они говорят, что отставки правительства не было – просто сложение полномочий. Поэтому и считать 60 дней неоткуда. Тем более, что Верховный Совет вернул правительство к нормальной работе. Даже в последний день политологи прогнозировали три варианта развития событий: первый – утверждение кандидатуры Януковича, второй – роспуск парламента, третий – бездействие президента.» Клуб анонімних політологів, очевидно, активно співпрацює з клубом анонімних «інших експертів», формуючи фахову позицію для донецької телекомпанії…

Настало 3 серпня. Після нічного звернення Президента протистояння скінчилось, або, принаймні, тимчасово припинилось. Якби все було так просто, - скінчився дощ, з-за хмар вийшло сонце, - звісно, можна було б зітхати з полегшенням, однак позитивну картину псувала ціла низка вагомих чинників. По-перше, питання етичності й моральності угоди Президента і його політичної сили з опонентами, з яких ніхто так і не зняв звинувачення в злодіяннях та фальсифікації виборів 2004 року. По-друге, невизначеність майбутніх рамок коаліції: чи буде це тріумвірат ПР-«НУ»-СПУ, чи залишаться в більшості комуністи, чи буде розширена «антикризова» коаліція, чи створена нова? По-третє, якщо бути реалістами й винести за дужки пропагандистську тезу про «об’єднання України», абсолютно незрозуміло, як буде перерозподілена реальна влада в новій, парламентсько-президентській Україні, ким у ній буде Президент, чи диктуватиме свої умови Партія регіонів, чи будуть втілені в життя хоч якісь положення «Універсалу національної єдності»… Словом, запитань, що не дозволяють заспокоїтись і оголосити про подолання політичної кризи, залишалось немало.

Але на тележурналістів, здається, вже повіяло вітром з моря: абсолютна більшість служб новин поспішили оголосити завершення кризи, розв’язання всіх проблем або крапку в політичному протистоянні, щойно „Універсал” було підписано. Лише 5 канал, оповідаючи про події 3 серпня, виходив із того, що вони є продовженням складного політичного процесу, а не довгоочікуваним виходом із нього у щасливе майбутнє. Тут же, у сюжеті Ольги Сніцарчук, можна було почути найсміливіше трактування того, що відбулось: „"Наша Україна" та фракція Партії Регіонів таки зливаються воєдино, і підтверджують це підписами під черговим меморандумом.” Цікавим був добір гостей у студії програми „Час”. Перша пара - депутат із нонконформістської частини „Нашої України” Микола Катеринчук, який, здається, всерйоз претендує на лідерство у майбутньому опозиційному угрупуванні, та політолог Кость Бондаренко, відомий своїм скептичним ставленням до всього „помаранчевого”. Друга – „нашоукраїнка” Віра Ульянченко, яку вважають однією з найближчих до Президента людей, та, знов-таки, „біло-блакитний” політолог Володимир Малинкович, який вразив своєю негативною оцінкою аншлюсу „НУ” та ПР. Третя – члени парламентського комітету з питань свободи слова, журналісти Ганна Стеців-Герман (ПР) та Андрій Шевченко (БЮТ). Отже, у вечірньому ефірі 5 каналу були представлені практично всі сили як із табору переможців, так і з опозиції, але жодному з гостей не дали можливості вести монологічну пропаганду в стилі „виграла вся Україна”. Нарешті, фінальним яскравим акордом було пряме включення одного з провідних путінських політтехнологів – Сєргєя Маркова, що сформулював позицію Москви щодо останніх подій.

4 серпня 5 канал працював у режимі телемарафону, постійно перемикаючись від розмов у студії до свіжих матеріалів та прямих включень із Верховної Ради, де вершилась доля держави. Відбулись прямі включення з Йосипом Вінським, Рефатом Чубаровим (чиє голосування за Януковича стало невеличкою сенсацією, адже Чубаров – представник націонал-демократичного НРУ), Олександром Ковтуненком (БЮТ), Володимиром Макеєнком (ПР), Юрієм Оробцем (НУ) та іншими. Ольга Кошеленко у Верховній Раді та Лідія Таран у студії забезпечили безперервне надходження найсвіжішої інформації. 5 канал, як неодноразово відзначала „Детектор медіа”, в періоди загострення політичного життя в країні стрімко набирає очок (зокрема, підвищуються рейтинги інформаційних програм) – але, на жаль, у мирний час так само стрімко скочується вниз.

Перший канал хотілось би похвалити за безсторонність, адже події 3 серпня у вечірніх новинах були викладені у хронікальному стилі, без виявів захвату з приводу „об’єднання” та „порозуміння”, але один сюжет не дозволяє: витвір Володимира Мельника з претензією на дослідження громадської думки. У підводці перед цим сюжетом пролунало дивовижно безапеляційне твердження: „Віктор Ющенко втратив прихильників на західній Україні і набув на східній – такий побічний ефект його рішення не розпускати парламент і порозумітися з Віктором Януковичем.” Звідки така впевненість? Невже Юлія Бориско, що озвучила ці слова, не знає, яка насправді ціна бліц-опитуванням? У сюжеті автор маніпулював категоріями „більшість”, „меншість”, „майже всі” і „всі”. Оцінити зміни у сприйнятті політичних фігур громадськістю автор спробував за думкою місцевих політичних діячів (!) Закарпаття, Львівщини та Донеччини. „Із піднесенням сприйняли заклик президента до об’єднання обох берегів Дніпра у східних регіонах… А особливо сьогоднішній ранок порадував більшість донеччан. Вони признаються, що вже були готові до розпуску Верховної Ради і нових парламентських виборів, однак, рішення президента стало для них приємною несподіванкою”… Для того, щоб стверджувати такі аж ніяк не очевидні речі (а раптом донеччани таки сподівались, що їхній улюбленець Янукович не відмовиться від виконання своїх передвиборних обіцянок і не підпишеться під зобов'язанням захищати „ідеали Майдану”?!), треба мати, щонайменше, результати серйозних соціологічних опитувань. Уже в наступному сюжеті, авторства Людмили Небилиці, йшлося про те, що Януковича вітає і Схід, і Захід. Зібрала матеріал журналістка… у західних друкованих виданнях. Що ж до Росії, то вона безапеляційно заявила: „Москві Янукович-прем’єр подобається. Людина він компромісна і неодмінно поліпшить українсько-російські відносини.” І послалась при цьому на анонімних російських політологів. Синхронів у сюжеті було аж два: німецького політолога Олександра Рара, який спеціалізується на пострадянському просторі, та посла США в Україні Вільяма Тейлора. Жодної прямої мови на підтвердження позитивної оцінки Януковича Москвою так і не було наведено…

Щоправда, вже 4 серпня ентузіазм з приводу повернення Януковича дещо вщух, і журналісти Першого спромоглися навіть на дещо іронічний (чи мені здалося?) аналіз передвиборних обіцянок Партії регіонів, які тепер доведеться виконувати „Послідовному”. Утім, вечірній випуск новин був дещо сумбурним, адже журналісти національного телеканалу не звикли до роботи в умовах настільки бурхливого розвитку подій, і не встигли підготувати ґрунтовних сюжетів. Що ж, звинувачувати НТКУ в поверненні до „дореволюційної” практики ще зарано, але перший тривожний дзвіночок ми почули…

Про канали „Ера” („Політична криза в Україні минула!”) та ТРК „Україна” („Шаг для объединения страны сделан, "Универсал национального единства" подписан, несмотря на то, что ещё вчера никто не верил в это”) достатньо сказати двома словами – „як завжди”. Донецький телеканал продовжив свою практику бутафорських бліц-опитувань, що повинні ілюструвати правильність курсу Партії регіонів, а також дав вибіркове опитування експертів, до якого потрапили Кость Бондаренко, Віктор Небоженко та Володимир Малинкович – природно, з більш-менш оптимістичними прогнозами щодо майбутнього помаранчево-блакитної коаліції. Утім, спокійна радість цих каналів виглядала цілком пристойно на тлі карнавалу, влаштованого з приводу „перемоги” російськими ЗМІ.

Добре, якісно, доволі аналітично і в міру іронічно спрацювали в кульмінаційні дні журналісти „Вікон” СТБ. 4 серпня випуск „Вікон” о 22 містив пряме включення Ольги Червакової з Верховної Ради, узагальнюючий сюжет Османа Пашаєва про події у парламенті протягом дня, а також репортаж Тетяни Коваленко про наметове містечко у досить несподіваному ракурсі. Символічно, що блок новин, присвячених актуальним подіям в українській політиці, було завершено словами про те, що газони в Маріїнському парку треба пересіювати та переорювати. Хочеться вбачати в цьому метафору.

Канал НТН підійшов до висвітлення топ-теми дуже ґрунтовно: журналісти проаналізували підписаний 3 серпня варіант „Універсалу”, відтворили хронологію подій як на Банковій, де підписувався цей документ, так і у Верховній Раді. 3 серпня гостем студії програми „Вчасно. Підсумки” був Олександр Турчинов – цікаво, що канал, який заведено вважати „біло-блакитним”, запросив у такий відповідальний момент саме представника непримиренної опозиції. Наступного дня гостем була порівняно нейтральна людина – близький до соціалістів, але все ж таки політолог Олесь Доній. Виправились?... Є й інші ознаки позитивних змін: так, 4 серпня, відтворюючи коротку біографію Януковича, тут не оминули „нерівного” місця на життєвій дорозі нового Прем’єра: „68 та 70 був засуджений. Судимості скасовано». Нагадаю, що в офіційній біографії Януковича про судимості не йдеться взагалі.

„Факти” ICTV 3 серпня розпочались із несподівано довгої вступної промови Олени Фроляк. Те, в якому ключі ведуча змальовувала поточну ситуацію, видно з цієї короткої цитати: „Отже, Україна пережила поворотну політичну добу. Покінчено з виснажливою невизначеністю, парламентською кризою та розділом держави.” Олена Фроляк і далі говорила багато, значно довше, ніж заведено у стандартних підводках інформаційних випусків. Зокрема, кілька хвилин переказувала „Універсал національної єдності”, після цього цей документ ще й досить довго титрували. Можливо, репортери „Фактів” просто не встигли назнімати потрібного матеріалу для заповнення ефірного часу… Репортажів на актуальну тему в цьому випуску було два: Тетяни Анкудінової – про події у Верховній Раді, та Олени Астахової – заснований на опитуванні депутатів про їхні наміри щодо приєднання до коаліції. 4 серпня довгої підводки вже не було, натомість, затягнулось пряме включення з парламентською кореспонденткою Олькою Чайко.

Той, хто дивився новини каналу „ТОНІС”, повинен був мати відчуття, наче потрапив на бал, присвячений розв'язанню головної політичної проблеми, і всі учасники цього балу збуджено діляться враженнями. Тут не було відчуття тяжкості, неоднозначності подій, що відбулись: кореспонденти „24 годин” кпили з занадто принципової Юлії Тимошенко, брали коментарі в іронічних аналітиків, а в студії 3 серпня дискутували за „прямокутним столом” (визначення Дмитра Тузова) Володимир Яворівський (БЮТ) та Павло Жебрівський („НУ”). 4 серпня атмосфера „24 годин” була вже дещо серйозніша, гостем студії став Олесь Доній. „ТОНІС”, як і можна було передбачити, орієнтується на позицію Президента, для якого зараз найголовніше – запевнити своїх дезорієнтованих виборців, що нічого страшного не сталось. Це єдине вірогідне пояснення тієї легкості, з якою один із „помаранчевих” каналів сприйняв остаточну капітуляцію „партії Майдану”.

Найбільш безсторонніми вдалося залишитись журналістам „Інтера”, але – ціною радикальної зміни форми подання новин. „Подробности” 3 серпня являли собою суху хроніку подій, майже зовсім позбавлену коментарів. Звісно, підписання „Універсалу” було топ-темою, однак відведено українським політичним подіям було не так уже й багато часу – лише два сюжети, Ірини Юсупової та Володимира Горковенка, які становили приблизно чверть випуску о 21:00. Аналогічну картину – стислий хронікальний виклад основних подій без жодних коментарів, прогнозів або оціночних суджень, - можна було бачити й наступного дня. Можливо, показова безсторонність у цей період є найкращою моделлю поведінки для каналу, який заведено звинувачувати в прихильності до промосковських політичних сил.

Натомість, випуск ТСН („1+1”) 3 серпня вразив несподіваною іронією. „Схід і Захід разом” – такими словами почала характеристику поточної ситуації Людмила Добровольська. В цьому ж дусі був витриманий сюжет Станіслава Ясинського: „Прізвище Януковича в президентському поданні – універсальний ключ до дверей і сердець. Одразу і депутати від антикризової коаліції запрацювали на повну потужність, і універсал всі, кому треба, підписали. З різними обличчями, з різними словами і з різною швидкістю.” У наступному сюжеті – ретроспективі непростого шляху Януковича до повторного прем'єрства – також містились комічні деталі: „У відповідь з уст Януковича пролунала порада запастися "памперсами". Проте вже за кілька місяців сам Віктор Янукович не встояв у Івано-Франківську перед звичайним курячим яйцем. Його намагалися видати за важкий металевий предмет, а й скоєнні теракту звинуватили прихильників Ющенка.” У характеристиці дій Ющенка лунала вже не іронія – сарказм: „Сьогодні ж уночі президент прийняв непросте рішення – подати кандидатуру Януковича, все одно керуючись ідеалами Майдану.” Що ж, принаймні, канал виявив позицію, відмінну від всезагального „зітхання з полегшенням”… Картини не зіпсував навіть сюжет із бліц-опитуванням, де серед коментарів пересічних громадян раптом з'явився синхрон віце-президента Українського католицького університету Мирослава Мартиновича, а також веселий „лайф” у сюжеті про настрої в наметових містечках. Гостем студії ТСН став Олег Рибачук, якому Добровольська ставила доволі гострі запитання. В цілому майже весь випуск, окрім двох останніх сюжетів, був присвячений темі підписання „Універсалу”.

ТСН о 19:30 4 серпня розпочався дещо спонтанно: за 5 хвилин до його початку Верховна Рада ухвалила рішення про призначення Януковича Прем'єром. Отже, саме ця звістка стала топ-новиною. Однак сюжети, присвячені подіям у ВР, залишались дотепними і гостро-аналітичними. Так, у сюжеті Юрія Сидоренка та Валентини Доброти порядок денний 4 серпня був схарактеризований як „свідоцтво взаємної недовіри”. Аналітичністю відзначався й сюжет Олександра Шилка – зовсім без синхронів, але з розбором перспективи розвитку політичної ситуації. Якщо інформація 5 каналу була найбільш оперативною та актуальною, то „1+1” постачав своїх глядачів найякіснішою поживою для роздумів.

І все ж, попри окремі випадки відмінної журналістської роботи, в цілому відображення політичних перипетій 27 липня – 4 серпня у теленовинах не можна назвати адекватним. Пояснення (але не виправдання) цьому одне – журналісти втомились. Як і вся країна, вони вже не витримували неспання, невизначеності, виснажливих переговорів та непростих умов полювання за інформацією, якою політики не поспішали ділитись. Післявиборчий марафон протривав значно довше, ніж усі сподівались. Коли вже одне з найповажніших видань країни, „Дзеркало тижня”, на першій шпальті останнього числа скаржиться своїм читачам: ми, мовляв, уже тричі переносили редакційну відпустку, - від тележурналістів годі чекати особливого ентузіазму.

Телевізійники сидять на валізах. До початку нового сезону попрощались із своїми глядачами ведучі провідних політичних ток-шоу, у тому числі Савік Шустер, чия „Свобода слова”, безперечно, суттєво полегшила б глядачам розуміння процесів, що відбувались у вітчизняному політикумі в останній тиждень. Депутати також не в силах приховати свою нетерплячку, ба більше – деякі з новопризначених міністрів уряду Януковича вже, кажуть, рушили до моря. Верховна Рада, пішовши на канікули, фактично законсервувала ситуацію до вересня. „Законсервованою” вона, скоріш за все, виглядатиме й на телеекрані.

Що й казати, Януковичу та його новій-старій команді несказанно поталанило: вони мають цілий місяць, аби порядкувати в Кабміні, встановлювати нові правила, словом, робити все, що заманеться, за відсутності реального контролю ЗМІ та громадськості. Телебачення, з його майже нульовим тонусом, вистачить лише на те, аби повідомляти про ті чи інші рішення нового уряду та давати оптимістичні синхрони (так і кортить додати „з розданих прес-службою касет”). Опозиція, якщо й витягне на світло якість зловживання, не матиме трибуни, аби про них заявити – ані справжньої, парламентської, ані віртуальної у вигляді дискусійних телемайданчиків.

З народом, що втомився від політики, можна творити дива – перевірено Кучмою в 2000-му. Хтозна, чи у вересні журналісти, засмаглі й сповнені свіжих сил, не повернуться в Україну зразка 2004 року…