Одним із перших фільмів радянського кіно була стрічка про виселення чеченців із Кавказу за часів його завоювання царським режимом. Любов, підступність, трагедія цілого народу - все було в «Елісо», тоді ще німому фільмі кінця 1920-х років. Кавказці у ньому - чесні і горді, а прислужники режиму, як і мало бути, підступні типи, що визискують із пригнобленого народу.

Коли кіно заговорило, то заговорило воно з кавказьким акцентом у фільмі «Свинарка і пастух», що вийшов у 1941 році. Дагестанський пастух закохується у біляву свинарку на сільськогосподарській виставці. А послання глядачам: ніщо не може роз'єднати дружбу радянських народів напередодні великих випробувань.

У 60-ті кавказці вже перестали бути грізними дітьми гір. Вони перетворилися на любителів повеселитися за не одним келихом вина у компанії жінок, персонажів комедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка».

Дещо серйозніше, але все одно через призму екзотики, радянське кіно трактувало Кавказ у фільмі «Бела» за повістю Михайла Лермонтова «Герой нашого часу».

Проте наприкінці 70-х перемагає комедійний стереотип про наївних кавказців, які за будь-яку ціну хочуть справити враження на російських жінок. Цей образ розквітнув у комедії «Міміно».

Кавказець уже не смішний, а страшний

У пострадянський час з'явилося нове замовлення на кавказця в образі ворога. Новий погляд на дві чеченські війни мав виправдати жорстокість російських військ. У 2002 році на екран виходить фільм Олексія Балабанова «Війна», де чеченці - фанатичні бойовики, чия мета - витиснути Росію з Кавказу за будь-яку ціну.

Ще одна віна на Кавказі, вже з Грузією в 2008 році породила відразу дві пропагандистські картини, «Олімпіус інферно» та «Серпень восьмого» стали апогеєм у представленні кавказців як жорстоких агресорів.

Нині, коли ксенофобні прояви проти кавказців помітила навіть влада, Кремль заявив, що потрібно боротися зі стереотипами. Самі кавказці говорять, що поворот у політиці занадто крутий, і що потрібні будуть роки для того, щоб росіяни перестали бачити у своїх сусідах холоднокровних убивць чи карикатурних персонажів.

Марія Щур, «Радіо свобода»

Фото - «Радіо свобода»