Граничне загострення коаліційної боротьби спричинило справжню навалу VIP-гостей на телеефір. 15 червня у програмі „7 хвилин” на „1+1” свою позицію з цієї теми викладала Юлія Тимошенко, а наступного дня „плюси” подарували своїм глядачам ексклюзивне інтерв'ю глави держави. Розмова тривала близько 35 хвилин, із її розшифруванням можна ознайомитись на офіційному сайті Президента. Втім, 16 червня о 20-00 було показане не все інтерв'ю, а лише його частину: це підтверджує поява у підсумковому випуску ТСН у неділю, 18 червня, фрагментів, яких не було у п'ятницю.

„Детектор медіа”, поділяючи стурбованість української нації з приводу глибокої політичної кризи та очевидної неспроможності політиків як домовитись між собою, так і сказати народові правду, запропонувала напередодні інтерв’ю експертам – відомим політологам та журналістам – визначити те коло запитань, яке, на їхню думку, зараз найбільше хвилює суспільство. Ось деякі з тих запитань, які визначили експерти:

- Які, на думку Президента, причини безвладдя, що панує зараз в Україні?

- Чи керує Президент хоча б своєю партією? Якщо так, то чому вона не прислуховується до його бажання створити саме помаранчеву коаліцію? Наприклад, що має значити розбіжність між заявою Президента щодо того, що він бачить тільки помаранчеву коаліцію, і заявою Романа Безсмертного – щодо того, що коаліція має бути широкою?

- Які програмні пропозиції висуне „Наша Україна” Партії Регіонів у випадку, якщо цими двома силами буде утворено урядово-парламентську коаліцію?

- Чи не є так звана „широка” коаліція закінченням помаранчевого руху як такого?

- Які, на думку Президента, є реальні кандидати на посаду Прем'єр-міністра?

- Чи готовий Президент на прем'єрство Януковича? Якщо так, то чи готовий до того, що електорат витлумачить це, як зраду інтересів Майдану?

- Чи означає факт ведення „Нашою Україною” переговорів з Партією Регіонів, що Президент і його політична сила готові простити всі кривди, завдані не лише їм, але й усьому українському народу, і відмовляються від звинувачень на адресу партії Януковича, які лунали під час виборчої кампанії?

- Якою є позиція Президента щодо формування Конституційного Суду?

- Які реальні причини скасування візиту президента США Буша до Києва?

- Чи буде Президент виконувати рішення судів щодо поновлення на посаді голови Київської ОДА Жовтяка?

- Яким буде подальший вектор розвитку України – ЄС чи ЄЕП, Схід чи Захід?

- Коли влада почне пояснювати громадянам, що для них конкретно означає кожен із цих можливих векторів – вступ до НАТО, ЄС, ЄЕП тощо?

- Чи можливо побороти корупцію, утвердити в Україні європейські стандарти взаємин між людьми, якщо ці стандарти не завжди втілюють самі можновладці? (Мається на увазі, зокрема, скандал із мерседесом Івченка та інші свіжі корупційні скандали).

- Чому кадрові призначення, зокрема, в нафтогазовій галузі, настільки неефективні?

- Якою є реакція Президента на інформацію про засновників „Росукренерго”, серед яких є знайомий Президента Фірташ?

- Чи збирається Україна відмовлятися від послуг „Росукренерго” після відкриття прізвищ акціонерів цієї компанії?

- Які механізми компенсації втрат, яких зазнаватимуть громадяни через істотне підвищення тарифів на комунальні послуги?

- Чи не рахував Президент із початку 2005 року кількість днів, коли він займався своїми приватними справами, а не вирішував справи державні?..

Але Олесь Терещенко повів розмову з Президентом у зовсім іншому ключі. Фактично, з усіх запитань, які цікавили наших експертів, глядачі інтерв’ю на каналі «1+1» отримали відповідь лише на одне: за який конкретно формат коаліції виступає Президент. Віктор Ющенко залишається вірним „класичному помаранчевому” – щоправда, не без вічних „але”.

Уже з першого запитання, поставленого Олесем Президенту, став зрозумілий загальний напрямок інтерв'ю:

Отже, інтерв'юер почав із категоричного і досить-таки ризикованого твердження, що стосується громадської думки, та ще й двічі повторив слово „очікування”, очевидно, для більшої переконливості. Визначати громадську думку – справа соціологів, а не журналістів, але Президент сприйняв цю тезу спокійно, і надалі бесіда відбувалась із позиції „помаранчева коаліція – це добре”. Втім, уже в наступному запитанні Терещенко повторився: „Що треба зробити, щоби помаранчева коаліція все-таки постала? Оскільки ми говоримо, що, згідно з опитуваннями, більша частина суспільства все-таки хоче появи саме такої коаліції.” В одному з подальших – назвав ситуацію, коли коаліція між „Нашою Україною”, Соціалістичною партією та Блоком Юлії Тимошенко не складеться, „песимістичним варіантом”. Ще два запитання починались словами „напередодні ви сказали, що залишаєтесь прибічником помаранчевої коаліції…”. Втім, здається, так наполегливо нагадувати співрозмовнику про його власну ПУБЛІЧНУ позицію не було особистої потреби. Адже вже у відповіді на найперше запитання Президент заявив чітко і ясно: „Я переконаний, що ця коаліція повинна бути демократична. Мені особисто, як громадянину, хочеться, щоб це була помаранчева коаліція”. Тож здавалося, що така наполегливість журналіста мала адресуватися не стільки Президенту, скільки глядачам - як заспокійливий меседж для розчарованого і дезорієнтованого електорату, який має всі підстави підозрювати „помаранчевих” у зраді Майдану…

Президент говорив досить упевнено. Якщо очистити сказане ним від ідеологічної полови та звичних батьківських напучувань, отримаємо цілком прагматичний погляд на долю України. Отже, Президент:

- не вважає себе відповідальним за формування коаліції, але бере і братиме в цьому процесі активну участь;

- у приватному порядку вболіває саме за коаліцію БЮТ-„НУ”-СПУ, однак психологічно готовий і до інших варіантів (ПР-НУ, або поки що маловірогідна „широка” коаліція ПР-НУ-СПУ-БЮТ), тримаючи напохваті ідеологему „об'єднання України”;

- навіть у разі вимушеного порозуміння з „Регіонами” готовий чинити опір найбільш одіозним програмним цілям цієї партії – федералізму і двомовності; про євразійську інтеграцію та НАТО він розважливо промовчав;

- в жодному разі не поступиться на користь коаліції своїми повноваженнями, зокрема, правом призначати голів ОДА, міністра внутрішніх та закордонних справ тощо;

- поки що не збирається шантажувати потенційних учасників коаліції розпуском Верховної Ради, хоча добре пам'ятає про це своє право;

- стверджує, що каменем спотикання в коаліційних переговорах стали програмні засади діяльності коаліції, розподіл функцій виконавчої влади, а не боротьба за посади (тут уже навіть на обличчі Олеся Терещенка, максимально лояльного до можновладного співрозмовника, відобразився скепсис, але Президент наполіг: посади – не головне);

- всупереч численним заявам Єханурова та інших нашоукраїнських лідерів, запевняє, що „Наша Україна” не веде переговорів про утворення коаліції з „Партією Регіонів”, а лише консультації щодо майбутньої парламентської роботи.

Отже, Президент був багатослівним, але сказав мало. Адже про свою незмінну прихильність до ідеї помаранчевої коаліції він відкрито заявив журналістам ще напередодні, виступаючи у Києві. У випуску ТСН від 15 червня, зокрема, була відображена позиція глави держави щодо формату коаліції та методів досягнення консенсусу. Зіставляючи змістовну частину п'ятничного інтерв'ю та репортажі з четвергового виступу Президента, можна дійти висновку, що Ющенко на «1+1» просто продублював сказане напередодні, відповідаючи лише на зручні для нього запитання.

Деяких важливих запитань Терещенка Президент „не почув”, або якимось чином ухилився від відповіді. Зокрема, він так і не сказав, яким чином збирається впливати на процес утворення коаліції, обмежившись лише переліком завдань, які бачить для себе у поточній ситуації. Не було відповіді й на запитання „що буде, якщо помаранчевої коаліції не вийде?”. Найлегше Ющенкові давалась критика „шантажистів” Мороза та Тимошенко – лилась, немов пісня. Найважче – пояснення щодо невідповідності між його власною позицією та діями лідерів „Нашої України”, які вже кілька разів заявляли про початок переговорів із „Регіонами”. Виборці „НУ” мали б почуватися двічі зрадженими. Спершу виявилось, що в поняття вірності ідеалам Майдану входить добровільне делегування значної частини влади представникам того режиму, проти якого Майдан виступив. Тепер – що партії, яка послідовно декларувала свою відданість політиці Президента Ющенка і йшла на вибори як „його” політична сила, власний Почесний Голова став до одного, не дуже почесного, місця. Або ж виборці мають засумніватися у щирості з ними самого Президента…

Втім, хоч так, хоч так, а у виборців неодмінно з'являться питання до Ющенка. По-перше – чому в листопаді-грудні 2004 року, коли люди стояли на Майдані, кандидат у Президенти Віктор Ющенко не пропонував їм „враховувати волю всіх виборців”, не намагався розчулити гаслами на зразок „і те, і інше – Україна”, а обіцяв потурити бандитську владу? По-друге – якщо Президент України неспроможний контролювати і спрямовувати дії своєї власної політичної сили, то як він збирається ефективно взаємодіяти з коаліцією, хоч яким буде її формат? По-третє, чи, бува, не розподілені ролі у президентській команді таким чином, що сам Ющенко не перестає казати про бажання саме помаранчевої коаліції, а тим часом, під прикриттям цих навіювань, його прибічники та за його ж мовчазної (або ж і ні?) згоди – ведуть таки перемовини з Партією регіонів?!

До речі, Президент і в інтерв’ю «1+1» найбільш охоче перелічує саме ті питання, які дуже красиво виглядають у ролі „каменів спотикання” на шляху до створення коаліції у форматі «НУ» -БЮТ-СПУ: „…формування урядових комітетів… обслуговування боргів по компенсації вкладів населення в Ощадному банку. Чи ми обираємо популістичну модель – за 5 років вирішити 134 мільярди, чи ми обираємо професійну модель; чи, можливо, закріпити принцип – конкретне формулювання віднести до щорічного бюджету… як конкретну тактичну ціль. Дискусійним питанням залишився розподіл виконавчих і політичних функцій; маються на увазі держсекретар як політична фігура і професійний апарат під ним. І незалежно від того, яка політична сила приходить – структура, професійна бюрократія повинна залишатися…”. Не кадри, а кадрова політика, не персоналії, а принципи. Квоти присутності у владі визначаються кількістю мандатів, що, насправді, суперечить поведінці „Нашої України”, яка вже третій місяць переможно вимахує своєю золотою акцією. Звучить красиво, але саме багаторазове повторення тези про необхідність займатись програмними питаннями, а не розподілом посад, виглядала для глядачів фактичним визнанням, що на практиці учасників переговорів цікавлять посади і нічого, крім них.

А намагання президентських піарників показати народові, що глава держави перебуває „над процесом”, призвели, здається, до протилежного результату – складалась видимість того, що Президент, який до того, фактично, і не приховував своєї, - насправді! І це зрозуміло всім - активної участі у виробленні позиції «НУ» щодо переговорів стосовно коаліції, зараз, коли позитивного результату немає, пасує. Пасує, покладаючи публічно відповідальність за провал коаліційних перемовин на Тимошенко та Мороза. А позалаштунково дозволяючи політикам, яких тепер часто називають недобрим прізвиськом „любі друзі”, самостійно вирішувати долю коаліції. Між іншим, ми вже забули, коли Президент останній раз критикував Віктора Януковича!..

Ймовірно, саме для того, щоб підрихтувати попсутий імідж Президента й показати громадянам, що він залишається першою особою держави, арбітром нації, гарантом конституції (хай навіть зі зв'язаними відсутністю Конституційного Суду руками), і з'явилось в ефірі це інтерв'ю. Цікаво, чи нададуть «плюси» можливість для відповіді – таким саме хронометражем! – іншим учасникам коаліційних переговорів? Адже сам факт такого великого інтерв’ю Президента на одну тему, тему коаліції, та публічне ототожнення себе з позицією «НУ» - вже сам по собі говорить, що Ющенко виступав як одна зі сторін процесу, щоб не говорилося про позицію «над»... А, отже, візаві по переговорному процесу мали б вимагати від канала надання і їм адекватного ефірного часу!

І ще одне. Незважаючи на те, що інтерв'ю було присвячено одній темі, у своїх відповідях Президент двічі апелював до журналістів. Перший раз – у досить дивний спосіб:

О.Терещенко: „Вікторе Андрійовичу, цей перелік (питань, які необхідно вирішити у процесі коаліційних переговорів – О.Д.) дуже довгий. Але все ж таки переговори зупинились на кадрових претензіях…”.

В.Ющенко: „Почекайте. Так виглядає чисто зовні. Журналіст вихвачує, можливо, найжовтіше з цих переговорів, що є…”.

„Найжовтіше”… Спасибі, що вже не „кілер найнятий”. Президент так і не навчився приховувати своє ставлення до журналістів, хоча й на „ти” вже, на щастя, не звертається. Далі, в одному з напівфілософських пасажів про коаліцію, який можна вважати чим завгодно, тільки не відповіддю на поставлене запитання, він порекомендував журналістам приділяти більше уваги темі непорядності учасників коаліційних переговорів: „…нація повинна знати, які серйозні виклики є всередині цієї коаліції. Чванство, ультиматуми, спроба узурпації – це речі, над якими, я думаю, і журналісти повинні думати. Це робиться на ваших очах. Це нелегкі питання, це не забавка.”

Що ж, раз Президент каже – будемо думати. Хочеться сподіватися, що Президент мав на увазі, що від всіх цих «викликів» не є вільними всі сторони-учасники коаліційних переговорів, а не тільки ті, кого він сам так охоче критикував в інтерв’ю «1+1»…

P.S. Наводимо розшифрування частини інтерв'ю, що була показана в підсумковій програмі „ТСН” 18 червня:

Студія: „Президент визнає власний вплив на процес через формулювання принципів, яких має дотримуватися майбутня коаліція. У відповідь на звинувачення у підігріванні "Нашої України" президент готовий призначити на посади із своєї квоти не політичних професіоналів і водночас має претензії до партійності інших важливих посад в уряді, яку, щоправда, Конституція не забороняє.”

В.Ющенко: „Ми повинні говорити про програмні цілі перш за все і про принципи, на яких принципах ми вибудовуємо наші стосунки. Для того, щоб розподілить посади, зокрема в уряді, нам треба чітко домовитися про принципи, на базі яких ми це розподілимо. Принцип перший: посади розподіляються відносно результатів виборів. Тепер залишається ряд питань, в тому числі – чи підлягають розподілу посади, які конституційно ініціюються президентом. Ну, наприклад, як казав Олександр Олександрович Мороз, що ми будем по партійним квотам ділить, починаючи від заступника голови районної адміністрації, закінчуючи генеральним прокурором. Це ж, ну, ну, це виключно компетенція президента подавати кандидатуру, наприклад, голови Служби безпеки чи голови чи міністра закордонних справ, чи міністра оборони, чи генерального прокурора. Це право президента. Це суть балансу влад. Це суть незалежності. Це повинні буть аполітичні інститути. Аполітичні інститути, точка. І будь-яка дискусія – вернуть у квоту чи не вернуть – це є безрезультатна дискусія. Чому йде така дискусія біля Міністерства внутрішніх справ? Та тому, що по українській логіці це силовий інститут. Там 15 тисяч відборних хлопців на контрактній основі. Це не система органів внутрішніх справ у європейському розумінні, які займаються кордоном, надзвичайними ситуаціями, лікують людей, тушать пожежі, і так далі. Це орган, в якого є система слідства. Якщо Кучма хотів розправитися, що він робив? Він направляв це слідство проти політичних опонентів. Тепер ми говоримо: розподіл квотний даного Міністерства, чи повинно відбуватися під призмою володіння одної політичної сили, чи ні? Це воєнізований слуга Міністерства. А в нас воно відноситься до рядового міністерства, я маю на увазі, по формуванню розподілу функціонального. Що Міністерство сім’ї і молоді, вибачте, я нікого не хочу принизити, що Міністерство внутрішніх справ, – по жеребку йде. Нам цей жеребок дорого обійдеться".

Студія: І тепер – про те, що із сказаного може вивести переговори з глухого кута. Віктор Ющенко натякнув на можливі кадрові поступки, що могли би стати основою компромісу.

Віктор Ющенко: "Є система органів, яка б могла частково сприйняти кадрові амбіції тої чи іншої політичної сили, яка не зашкоджує логіки професійного процесу, і разом з тим могла б угамувати і збалансувати відносини. Це, я б сказав би, це не мій обов’язок, але це моє стремління. Бо це б краще було для гармонізації відносин. Коли ми говоримо, наприклад, там, про Раду національної безпеки, інститут, який, по суті, сьогодні координує генерального прокурора, голову Верховної Ради, голову Верховного Суду України, уряду. То єсть, унікальний інститут, куди стікається дуже багато доріжок, через рішення якого можна проводити узгоджену загальнонаціональну політику. Я готовий розглянути, готовий розглянути компромісно, разом з іншими політичними силами, щоб ряд кадрових пріоритетів могли буть задоволені. І таким чином зм’якшити".

(Розшифрування за „Оглядом українського телеефіру”).