Протягом тижня місто Феодосія перебуває у центрі уваги українських і російських ЗМІ. В Україні скандал, що вибухнув 28 травня, коли американський корабель „Advantage”розвантажився у феодосійському порту, став абсолютною топ-темою тижня. За 8 днів скандал не лише не вщух, але й розгорівся з більшою силою. 10 всеукраїнських телеканалів за цей час лише у прайм-таймових випусках присвятили цій темі понад 120 сюжетів, повідомлень і розмов у гостьовій студії. Деякі канали (ТРК „Україна” та НТН) розтягували натовську тему в різних її аспектах на половину випуску, інші (Новий канал, ICTV) явно неохоче приділяли їй увагу, але в цілому наше телебачення давно не демонструвало аж такого ентузіазму.

Для розуміння того, що відбувається в Криму, необхідна лише одна ремарка: міжнародні військові навчання „Сі Бріз” були започатковані 1997 року, як низка спільних маневрів ВМС України та США з метою синхронізації українських стандартів із натовськими. Раніше вони проводились в Одесі, переважно на штабному рівні, однак у той самий час на території України відбувались значно потужніші військові маневри за участю військ НАТО. Після підписання програми „Партнерство заради миру” в 1994 році в Україні відбулись кількадесят таких маневрів. З 2000 року на проведення таких операцій необхідна була санкція Верховної Ради (пункт 23 статті 85 Конституції України, ВР розглядає питання позачергово як невідкладне), але проблем із цим ніколи не виникало. Адже і Президент Кучма, і Прем'єр Янукович послідовно виступали за євроатлантичну інтеграцію України… Мешканці Криму та Причорномор'я також не висловлювали жодних претензій.

Але часи змінились, і НАТО з перспективного партнера стало однією зі страшилок, якими Партія Регіонів та її менш успішні конкуренти з опозиційного табору лякали своїх потенційних виборців. Антинатовська пропаганда виявилась надзвичайно ефективною: лише одна-дві маргінальні правоцентристські сили з-поміж учасників виборчих перегонів насмілились включити євроатлантичну інтеграцію до своїх програм. Не дивно, що, коли й 2 лютого Президент вніс на розгляд ВР 4 скликання законопроект № 9015 про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України для участі в шести багатонаціональних навчаннях, ПР, КПУ та СДПУ (о) дали нулі. Рішення не було прийняте. 21 лютого і 16 березня законопроект відхилили повторно.

Очевидно, розуміючи, що до підписання коаліційної угоди провести цей закон через ВР практично нереально, а порушення домовленостей загрожує міжнародному іміджу і, відтак, призведе до затягування й без того повільного інтеграційного процесу,  РНБОУ і  Президент вирішили обійтись без парламентського благословення. Адже до дедлайну коаліції залишалось кілька днів, а тоді, незалежно від конфігурації більшості, Президентові під силу буде вирішити це питання… Тому, треба думати, американські союзники дуже здивувались, коли замість гостинного прийому їх зустріли барикадами та скандуванням „мы – не янки, мы – славяне, наши братья – россияне”…

Cui prodest? Насамперед, безперечно, виграє Партія Регіонів. Незважаючи на те, що вона від початку залишалась у тіні, загрібаючи жар руками вітренківців, комуністів та „Русского блока”, неможливо уявити, аби подібні заворушення могли відбутись без схвалення політичної сили, яка повністю контролює АРК. Для „регіоналів” зараз конче необхідно продемонструвати Ющенку та „Нашій Україні”, наскільки ті не владні над ситуацією на Півдні та Сході. Рішення місцевих рад про російську мову не справили на „помаранчевих” належного враження, тож американський корабель став для Януковича та його команди подарунком долі, унікальною нагодою пограти м'язами й натиснути на незгідливих „нашоукраїнців” напередодні дня „К”. У цьому з ними мала би бути солідарною частина „Нашої України”, схильна до „широкої” коаліції. Дрібні опозиційні сили, що безпосередньо організовують „рух опору”, таким чином забезпечують собі місце в новому українському політикумі. Для них це – паблісіті, якого не купиш за жодні гроші. Можна здогадатися, що й Росії вигідна дестабілізація, якої півострів не бачив із часів Мєшкова, хоча перебільшувати роль „руки Москви” не варто.

Отже, занадто багато інтересів зійшлося на шляху американського корабля, аби скандалу можна було уникнути. Але те, що він став таким гучним і розтягнутим у часі, є заслугою ЗМІ, й передусім - телебачення.

Першим про висадку американців на кримську землю повідомив у програмі „Подробиці тижня” від 28 травня канал „Інтер”. Це повідомлення варто навести повністю:

СИНХРОН: Учасник стихійного мітингу: "Мы до сих пор не можем получить объяснение, что здесь происходит. Почему зашло чисто американское судно, американской приписки, с военным оборудованием в торговый порт города Феодосия? Это что, контрабанда оружия? Я не могу понять. Или что, здесь назревает война, военные действия?"

СИНХРОН: Учасниця стихійного мітингу: "Думаем, что президент, может быть, и не знает. Мы написали ему обращение, поскольку никакого учения нигде не было объявлено".

СИНХРОН: Андрiй ЛИСЕНКО, начальник управлiння прес-служби Мiноборони України: "Цей захiд був спланований ще в минулому роцi, тому про цей захiд знала вся мiсцева влада, керiвництво порта міста Феодосія. Щодо допуску iноземних вiйськ на територiю України, то вiдповiдний закон Верховна Рада буде приймати на найближчих засiданнях. Вiйськовi сподiваються, що цей закон буде прийнятий обов’язково i таке розумiння вже досягнуто".

Впадає в око, що в цьому невеличкому матеріалі викладено весь зміст ще не роздутого й не політизованого конфлікту. Маніфестанти мали цілком справедливі претензії не так до самого факту навчань, як до секретності їх підготовки та недотримання закону. Влада в особі представника Міноборони визнала, що діє в обхід закону, розраховуючи дістати схвалення Верховної Ради „заднім числом”. Тут би трохи гласності та грамотного піару, замість звичної тактики сліпоглухонімого перечікування, і владі вдалося б відбутись малою кров'ю.

Незважаючи на те, що історія розпочалась у ніч з 27 на 28 травня, увечері в неділю жоден канал, крім „Інтера”, про феодосійські події не сповістив.

А вже 29 травня кримські ЗМІ за підтримки російських, що залишаються в регіоні популярнішими за київські, розгорнули потужну дезінформаційно-пропагандистську кампанію, в рамках якої актуалізувалась тема приєднання АРК до Російської Федерації.  Ось зразок риторики державного російського телебачення: „Люди разбили палатки на берегу, круглосуточно дежурят, даже забросали камнями автобус с натовскими офицерами – на первый взгляд обычный малоросский карнавал, очередные вечера на хуторе. Но, во-первых, если Крым это и Украина, то исключительно по анекдотическому недоразумению. Жители Крыма, авторы всех анекдотов про украинцев - они вообще саму свою украинскость воспринимали всегда как скверный анекдот. А, во-вторых, партизанская акция в Крыму как раз совпала с борьбой на Украине половины населения за право говорить, думать и писать на русском языке. Так что все это не карнавал, а может быть первая серьезная борьба людей за свои интересы, то есть настоящая политика.”

На Першому каналі українського телебачення феодосійські події стали топ-темою 29 травня. Проте, сюжет Андрія Грушка був чистої води апологією дій влади. Суть конфлікту було сформульовано наступним чином: „Представники Партії Регіонів, прогресивні соціалісти та члени Російської громади Криму протестують проти входження у територіальні води України корабля НАТО” – тут звужене й коло протестувальників, і предмет їхніх вимог. Приблизно половину сюжету становлять виправдання Міноборони. Характерною є наступна фраза: „Міністр сподівається, що Верховна Рада, яка збереться на засідання 7 червня, ухвалить рішення про проведення військових навчань у Феодосії.” Журналіст наче й не приховав того факту, що влада розпочала підготовку до навчань без законних підстав, але подав його так, що глядачеві з пересічним рівнем політичної грамотності ознаки порушення закону аж ніяк не очевидні.

„1+1” у «ТСН» здивував уже першими реченнями: „Українські комуністи заблокували Феодосійський порт в Криму…Комуністи ж проти перебування натовських військових на території України в принципі.» Відомо, що, крім КПУ, в акції брали участь ще півдесятка політичних сил, а також багато позапартійних кримчан; тим часом у сюжеті „плюсів” йшлося лише про комуністів, та ще й був наведений синхрон Симоненка. Подібна ж ситуація була і в сюжеті „Інтера”: він являв собою ніби логічне продовження недільного, але містив синхрон лідера комуністів. Цікаво, що про рішення феодосійської міськради оголосити місто „територією без НАТО”, яке згодом змавпували інші місцеві ради „біло-блакитного поясу”, ані „1+1”, ані „Інтер” не повідомили, а лише побіжно згадали про намір депутатів реквізувати будматеріали та техніку, залишену американцями в порту, для потреб міста.

СТБ і ICTV обмежились в цей день стислими повідомленнями. 5 канал дав своє, оригінальне бачення подій у Феодосії: „Перед територією порту зібралися на мітинг місцеві мешканці, підтримувані політичною силою Наталії Вітренко. "Антинатовці" стояли навіть уночі, побоюючись, що контейнери, які вивантажували із судна, можуть вивезти з міста. Серед мітингувальників ходять чутки, що під Старим Кримом вже існує військова база Північноатлантичного альянсу”.

Найбільші за обсягом і найдетальніші сюжети ТРК „Україна” та НТН відобразили ситуацію в дещо романтичному ключі, на зразок того, як колись „помаранчеві” канали висвітлювали Майдан. За версією ТРК „Україна”, представники політичних сил лише підтримують маніфестантів (отже, протест проти НАТО – глас народу). У „Подіях” цій темі було присвячено чотири матеріали поспіль, у такій послідовності: 1. Загальний сюжет, що закінчувався позицією Міноборони та реакцією на неї місцевої громади: „…жителі Феодосії не вірять цій заяві і готові цілодобово стояти під гратами порту, щоб не допустити військових НАТО у своє місто.” У сюжеті був синхрон Вітренко. 2. Повідомлення про вимоги комуністів звільнити Грищенка й Тарасюка з великим синхроном Симоненка. 3. Коментар Раїси Богатирьової, що містив м'яку критику чинної влади, однак непрямо ставив під сумнів справедливість претензій мешканців Феодосії: „…население волнуется. Нет объяснений, значит, порождается масса слухов и различных предположений”. 4. Позиція Ющенка щодо вступу до НАТО: „На зустрічі з американськими бізнесменами Віктор Ющенко сьогодні підкреслив, що пріоритети України – конструктивні відносини з США, Росією та Польщею, інтеграція до Європейського Союзу і НАТО. І цей курс не зміниться навіть після формування парламентської більшості.” Підтекст очевидний: поки кримчани стоять на барикадах, обороняючись від натовської навали, Президент зустрічається з американцями і ставить США на перше місце в переліку стратегічних партнерів. Те, що мало місце банальне й дуже неакуратне підтасування фактів, підтверджував синхрон Президента, наведений тут же: „Для нас дуже важливі є стосунки з нашими стратегічними партнерами, такі як Росія, Сполучені Штати Америки, Польща.”

У сюжеті НТН авторства Жана Новосельцева панував лайф: колоритні вислови Вітренко, місцевих депутатів, а найбільше – рядових учасників мітингу, на зразок "Не надо нам. Жили мы, были русаками или хохлами, так должны и остаться". Автор завершував сюжет словами „За останньою інформацією, до Феодосії мають прибути іще два натівські човни. Тож, шоу триватиме.” – не вказавши джерела „останньої інформації”. Утім, для справедливості слід зазначити, що однобоке висвітлення подій було трохи врівноважене наступним сюжетом, у якому було викладено позицію Міністра оборони.

Забігаючи наперед, слід зазначити, що любов НТН до прямої мови кримських маніфестантів часом ставитиме під сумнів усю серйозність їхньої справи. Як от цей діалог у сюжеті Юлії Дячук від 5 червня:

„Поруч із пенсіонерами – кримська малеча. Приходить сюди щодня. Батько Івана – моряк. Отож хлопча знає напевне: НАТО – це погано.

Хлопчик Іван: "НАТО нам не нужно. Оно может отвергнуть. Они могут дать такой удар, что нам не… не повезет".

Журналіст: "Ну, хорошо, по-простому. Ну, как ты к этому?.."

Хлопчик Іван: "НАТО – это лохи".

30 травня Перший канал і далі тримав свій курс на відбілювання влади. На сцені з'явився „добрый барин” в особі нового постпреда Президента в АРК Геннадія Москаля. У сюжеті Москаль оглянув вантаж, вислухав ненависників НАТО, пообіцяв розібратись і запитати дозволу у ВР, а також переклав відповідальність на Міноборони: воно, мовляв, не поінформувало місцеву громаду. Бажання залагодити конфлікт було відчутне в синхроні феодосійського мера Шайдерова: „Кажуть, органи місцевої влади знали. Але ж ми знали не все. Що саме приходить, як і чому – ми не знали. Який саме вантаж, ми довідалися лише зараз”. Інцидент, отже, виглядав дуже близьким до вичерпання. Заспокійливо виглядав і сюжет ТСН, побудований на позиції Ющенка та Міністерства оборони. Зате вже „інтерівський” сюжет виглядав зовсім інакше. В ньому Шайдеров не виправдовувався, а висловлював радість із приводу того, що така чудова „нічийна” техніка відійде в розпорядження міської влади; Москаль не розставляв усе на свої місця, а намагався урезонити місцевих депутатів, охочих накласти лапу на щедрий американський подарунок. Цікаво, що, якщо у сюжеті „Подробностей” о 20:00 було наведено синхрон Президента, де він досить різко висловився щодо подій у Феодосії, то з україномовної версії для підсумкового випуску цей фрагмент вирізали. У програмі „Подробности из первых уст” кримські події коментував Леонід Грач.

У сюжеті каналу „Тоніс”, що передував бесіді у студії з Рефатом Чубаровим та Нестором Шуфричем, було уперше згадано Партію Регіонів як причетну до організації заворушень силу: „Як каже речник МЗС Василь Філіпчук, ПСПУ та Регіони влаштували у Феодосії акції, аби відлякати туристів.” – У синхроні Філіпчука, однак, назв політичних сил не було, отже, згадка про ПР глядач міг розцінювати, як самодіяльність журналіста. Запобігання перед владою дійшло тут до смішного: авторка стверджувала, що „Деякі політики називають незаконною присутність зарубіжних військ на території країни без дозволу парламенту”. Можна сумніватись у законності дій пікетувальників, та в тому, що закон вимагає ухвали Верховної Ради – аж ніяк. (Щоправда, потім нам деякі видання та телеканали розтлумачували, що насправді, мовляв, американське судно є комерційним – але не згадували при цьому, що воно було зафрахтоване НАТО)…

Тим часом маразм ТРК „Україна” потихеньку прогресував: сюжет нагадував повідомлення з бойовища. „Пікетники впевнені: американський вантаж призначений для нової бази НАТО, що, за підтримки Києва, буде розгорнуто в районі міста Старий Крим. Корабель Альянсу покинув Феодосію, однак, залишив зброю та бойову техніку – кулемети, гвинтівки, медикаменти, військові джипи та радіостанції.” У студійній підводці стверджувалось, що „…у лютому цього року Верховна Рада заборонила іноземних Збройним силам брати участь у військових навчаннях на території країни.” Місцями у журналістському тексті лунали відверті погрози: „Виходячи з настрою кримчан, натовським військовим доведеться серйозно скоригувати свої кримські плани” – і, звісно ж, багато прямої мови оборонців Феодосії. Анатолія Гриценка за його чесний (і не дуже характерний для чинної влади, відверто кажучи) вчинок не помилували: „міністр оборони вже вибачився за публічний обман… визнав, що американський військово-транспортний корабель доставив до Криму зброю”. І, нарешті, була оприлюднена офіційна заява Партії Регіонів: „Партія Регіонів підтримує протест української громадськості проти розміщення і перебування на території держави військових підрозділів НАТО. "Регіонали" наголошують: Україна має позаблоковий статус, а парламент не давав дозволу на недопуск і розміщення американського військового судна у Феодосії. Тому цей випадок є цинічною зневагою Конституції, – йдеться у заяві.” Далі – позиція ПСПУ та КПУ. Відчувається, що колективу ТРК „Україна” страшенно набрид період мораторію на різку критику влади, поки патрони телекомпанії напрошувались до коаліції – донецькі журналісти заскучали за барикадами.

31 травня пристрасті трохи вщухли, а разом із ними – увага до кримського „Майдану”. Перший канал, „1+1”, ICTV і “Тоніс” взагалі не дали інформації на тему подій у Феодосії. Американці „знайшлись” в одному з місцевих санаторіїв, про що й повідомив канал „Інтер”. Журналісти „Вікон” СТБ більше зосереджувались на можливих зовнішньополітичних наслідках кримського демаршу, а НТН видав чергову порцію замальовок барикадних буднів. Та вже наступного дня нова порція підбурювачів – російська делегація на чолі з К.Затуліним – прибула до Криму, аби підкинути дров у вогонь.

У наступні два дні події розвивались бурхливо: Затулін та його українські товариші металися Кримом, перешкоджали прибуттю нових партій американських резервістів, затримували вантажі, і все це, звісно, з'являлось у новинах. ТРК „Україна” провела бліц-опитування, що виявило переважно негативне ставлення населення до НАТО (хто б сумнівався). Опозиційний паноптикум у сюжетах ТРК „Україна” та НТН виглядав дедалі вигідніше для Партії Регіонів, яка, на тлі істеричних і агресивних вітренківців, комуністів та „росіян”, посіла позицію вельми помірковану і, можна сказати, державницьку. Незабаром „Регіони” навіть опікуватимуться нормалізацією відносин України з НАТО. А 3 червня у „Подіях” ТРК „Україна” з'явилась Наталія Кондратюк зі своїм феєричним „політичним поглядом”. Досить було б сказати „як завжди”, але все ж трохи зацитую: „Вже тиждень українська влада намагається щось копати і дещо будувати. На кордоні із Росією рів довжиною 400 кілометрів, вартість якого на декілька порядків вища за ціну побутової контрабанди, що долається цим шляхами. У Криму зручні умови для "натівських" військових.”… „Вагомих аргументів, навіщо Україні потрібен вступ, ще ніхто не навів, бо це політика: з одного боку, є бажання дошкулити Росії за всі уявні та реальні образи, з іншого – догодити Америці, котра грає в НАТО першу скрипку. При цьому не потрібно забувати, що Росія та Америка змагаються за першість на світовій арені. І в цих змаганнях політично слабкі країни є лише пішаками.”… „Влада грубо порушила закон. За наявною інформацією, ніякого законопроекту щодо дозволу на проведення навчань у Верховній Раді на момент швартування корабля у Феодосії не було.” … І, нарешті, родзинка: „За інформацією з певних джерел, могла бути спроба використати кримський полігон задля розміщення ракет, спрямованих на Іран, як відповідь діям Ірану на Близькому Сході. Звичайно, погрожували б ракетами не українські вояки. Диктувати Ірану правила поведінки намагаються Сполучені Штати та НАТО. Полігон у Криму для цього майже ідеальне місце. Але, надаючи відповідні послуги, у відповідь Україна може стати заручником ситуації, бо терористичні акції для того світу є засобом помсти. Варто згадати, скільки країн-учасниць війни в Іраку постраждали від дій терористів.” Цікаво, чи дивилися цю програму представники контролюючих органів, і чи потрібна українській (?) телекомпанії ліцензія для ретрансляції брехливої російської пропаганди?…

Перший канал, тим часом, дистанціювався від теми й обмежувався вельми лаконічними повідомленнями.

Великий сюжет 5 каналу від 2 червня являв собою добірку синхронів представників влади: Геращенко, Горбулін, Гриценко, Тарасюк, заступник генпрокурора Голомша тощо. У цьому ж випуску програми „Час” відбулась цікава дискусія між політичним аналітиком Володимиром Горбачем, головою „Русского блока” Криму Олегом Родівіловим і Рефатом Чубаровим. Надзвичайно драматичною вдалася „Свобода слова” на ICTV, присвячена темі розколу України.

У підсумкових тижневиках головній темі тижня було відведено немало місця (крім „Фактів тижня” – канал ICTV найменше з усіх цікавився кримськими подіями). Особливо слід відзначити глибоку аналітику Олеся Терещенка в підсумковому випуску ТСН: він чи не вперше за буремний тиждень дав оцінку співвідношенню дій опозиції і влади, вказавши на конкретні прорахунки Києва та навівши важливий бекґраунд: „…якось губиться притягнутість за вуха самої антинатовської кампанії. Адже навчання "Сі Бриз" проводяться щороку, адже проводить їх не альянс, а Україна і Сполучені Штати. Адже у Крим не просто заходять, а почуваються на частині території господарями інші іноземці. І чомусь ніхто в Криму не протестував, коли російський корабель, нібито помилково, висаджував десант на той же Старокримський полігон, вдосконалювати який, до речі, збираються американці.” Аналітизм Терещенка чудово доповнював наочний і різноплановий репортаж Єгора Чечеринди з синхронами представників усіх сторін конфлікту. Матеріал журналістів „1+1” – це дещо запізніле, але дуже потрібне розвінчання міфів, свідомо чи мимоволі утверджених протягом тижня за допомогою українських та зарубіжних ЗМІ. Воно, можливо, було не зовсім збалансованим, адже не містило, на відміну від сюжетів опозиційних каналів, ані роздумів на тему прав людини та самовизначення кримського народу, ані замилування громадянським подвигом кримських „партизанів”.

Натомість, у „Подробицях тижня” на „Інтері” матеріал вийшов радше хронікальний, аніж аналітичний. Він містив добірку знакових синхронів за тиждень (втім, були й геть недоречні, наприклад, думка екс-спікера Литвина), послідовний виклад подій та контентно та інформаційне не виправдане пряме включення з Криму. Чи не єдиний аналітичний пасаж у програмі виглядав так:

„Картина зрозуміла. Тепер наслідки. Президент, він же головнокомандувач, схвалив запрошення іноземних військ, але від початку тижня мовчав не пояснюючи, що відбувається. Міністр оборони взагалі поїхав закордон, а як повернувся то ще й підтвердив – війська справді прийшли без відповідного дозволу. А дає дозвіл парламент. Не звертаючись до нього, у п’ятницю відбувається засідання РНБО. Звучить ухвала: підготовку до навчань продовжувати. Висновок – керівництво країни і далі порушує закон. Це дуже поганий приклад. Лише учора, президент подав до Верховної Ради проект закону про допуск іноземних вояків. Але його у кращому разі розглянуть за три дні. Є питання. А чому б одразу, щойно виник скандал, не ініціювати хоча б позачергового засідання парламенту? Зважте – жодна з політичних сил теж це не ініціювала. Вже грець із ним – з іміджем держави. Проблема – всередині. Країну розриває навпіл. Щось може бути гірше? I на цьому тлі така вражаюча непослідовність дій виконавчої влади. Президент дав доручення пояснити людям, що НАТО – це добре. Гроші з бюджету виділили. Фільми знімаються. Але те, що відбувається, призводить до протилежного.”

Нарешті, з телеефіру понеділка, 5 червня, стало очевидно, що ситуація з кризової перетворилась на регулярну, і ЗМІ надалі висвітлюватимуть її з тим „ентомологічним” інтересом, із яким щодня в міжнародних інформаційних блоках повідомляють, наприклад, про кількість терактів та загиблих в Іраку. Більшості журналістів і надалі бракує розуміння того, наскільки серйозними для міжнародного іміджу України, - не кажучи вже про імідж центральної влади в самій країні, - можуть стати наслідки цього веселого „екшену” (вже стали – сьогодні, 8 червня, міністр оборони А.Гриценко  заявив про перенесення навчань на інші терміни. – «ТК»).

Медаль за відсутність вкладу в нагнітання ситуації, безперечно, заслужили канали медіахолдингу Пінчука. СТБ, Новий і ICTV від початку були гранично стримані, небагатослівні і неупереджені у висвітленні кримських подій. Не набагато відстали від них „Тоніс” і 5 канал. „Інтер” і „1+1” сповна використали динамічну ситуацію для підняття власних рейтингів, перетворивши „козаки-розбійники” в цікаве для глядачів (хоч і моторошне для тих із них, хто все ж уболіває за цілісність України) щоденне шоу. Нарешті, флагмани антинатовської флотилії – НТН і ТРК „Україна” – залишаються у фарватері пропаганди „братньої держави”, охоче демонструючи документальні кадри акцій протесту, синхрони щасливих лідерів малих опозиційних партій (авжеж, тепер вони гарантовано доживуть до наступних виборів) і верстаючи випуски в такий спосіб, аби заяви представників київської влади виглядали безпорадним белькотінням. Останнє, втім, у більшості випадків відповідає дійсності.

…4 червня колектив ТРК ВМС України „Бриз” – єдиної, що веде мовлення на території Криму українською, - звернувся до кримських ЗМІ із закликом не загострювати конфлікт довкола подій у Феодосії та докласти зусиль до збереження миру та спокою в автономії. Тон відозви гранично толерантний: журналісти не лише не звинувачують, але й дякують більшості колег за глибоке та об'єктивне висвітлення теми, і висловлюють сподівання, що так буде й надалі. Вміючи читати між рядків, можна зрозуміти справжній розпач цього волання в пустелі, серед чудово організованої, роками виплеканої антиукраїнської пропаганди.

І все ж діяльність російських ЗМІ за підтримки їхніх кримських та східноукраїнських попихачів сприймається більшістю громадян, як безцеремонне втручання у внутрішні справи України. Не меншої, а може, навіть більшої шкоди завдають державі дії вітчизняних журналістів, які – з необачності, а може, заради розваги чи комерційного зиску, - у своїх інформаційних матеріалах зробили локальний політичний конфлікт мало не громадянською війною.