26 квітня на шпальтах економічного блоку російської газети „Известия”, що належить до медіахолдингу „Газпрома”, з’явилась  стаття В.Бережного „Кто владеет украинским газом”. У ній, поміж загальновідомих речей, було дано відповідь на запитання, яким чотири місяці картинно мучилась українська влада: хто ж насправді стоїть за „неросійською” половиною компанії „Росукренерго”. Відповідь виявилась короткою: Дмитро Фірташ – 90% (45% від загальної кількості акцій), Іван Фурсін – 10% (5%). 26 квітня ж Raiffesen Investment офіційно оголосила, що виходить зі складу RosUkrEnergo (RUE) у зв’язку з намірами „справжніх” власників легалізуватися в акціонерному капіталі компанії. Пізно увечері Raiffeisen Zentralbank офіційно підтвердив інформацію російської газети „Известия” про те, що справжніми власниками компанії є українські підприємці Дмитро Фірташ та Іван Фурсин.

„Секрет” уже давно ні для кого секретом не був: про причетність Дмитра Фірташа та його давнього ділового партнера Семена (Севи) Могилевича до „РУЕ” писалось і говорилось дуже багато. Називали ці прізвища на своїх викривальних прес-конференціях та скандальних інтерв’ю Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов. Ключові особи, перелічені у ґрунтовному розслідуванні «Української Правди» - Фірташ, Воронін, Бойко, Третьяков, Льовочкін - у тій чи іншій ролі фігурували як у „газовій війні” грудня 2005 – лютого 2006 року, так і в давніших конфліктах довкола „блакитної золотої жили”. Отже, нічого нового?

Насправді нового багато. Зокрема, у своєму першому публічному інтерв’ю, даному Томові Ворнеру з «Financial Times» (“Ukrainian billionaire that nobody knows”, 27 квітня, переказ на „Українській Правді”) та кількох інших заявах у західній діловій пресі (дивись, наприклад, на сайті «Подробностей» передрук його  інтерв’ю австрійській газеті «Kurier») Фірташ наговорив серйозних речей, після яких в українського суспільства (та й в усього світу) з’явилось багато запитань до Ющенка, Єханурова, Івченка, Плачкова (який, нагадаємо, свого часу зізнався у приватній розмові, почутій кореспондентом газети „Коммерсантъ-Украина”, що знає українських засновників „РУЕ”, але незабаром категорично це заперечив), голови СБУ Дріжчаного, і загалом до виконавчої влади, яка залишається чинною і дуже хоче залишатись такою надалі. Адже, коли ці люди відфутболювали одне одному розпорядження негайно з’ясувати, хто стоїть за „швейцарською компанією”, клялись і присягались, що й гадки про це не мають – вони, як ми тепер точно знаємо, брехали.

Симуляція пошуку власників „непрозорої половини” „РУЕ” лише підкреслює корупційний душок, що від початку супроводжував газову епопею. Повідомлення щодо участі в переговорах Ігоря Бакая, причетності до „Росукренерго” найближчого оточення Президента, зокрема, його брата Петра, низка інших звинувачень, що лунали під час виборчої кампанії і, природно, трактувались тоді як передвиборний „чорний піар”, так і не були спростовані. Якщо у лютому твердження російського президента, що українська сторона сама наполягла на посередництві „Росукренерго”, подавали як спробу Росії в черговий раз збурити українське суспільство, то тепер Фірташ сам зізнається, що брав участь у переговорах на стороні України. Хто він такий – Фірташ? Чи взагалі будь яка українська людина може стати засновником посередницької компанії у газових стосунках між Росією і Україною?! Навіщо Ющенко зустрічався у 2004 році з Фірташем? Чому у списку „Нашої України” опинився партнер Фірташа по БК „Київ” Волков, який аж ніяк не тягнув на „обличчя блоку”? Зрештою, сам Фірташ, хоч і є, безперечно, заможною людиною, не справляє враження самостійного гравця. Та, власне, вже пролунали заяви, що він є лише представником певних третіх облич… То хто стоїть за ним? «Газпром», і якщо так – то чи тільки «Газпром»? А як бути, наприклад, із такою інформацією газети «КоммерсантЪ (Украина)» від 27 квітня: «высокопоставленный источник „Ъ” в украинском офисе компании PricewaterhouseCoopers (аудитор RosUkrEnergo) вчера вечером указал, что Дмитрий Фирташ получил в прошлом году 296, 5 млн дол. прибыли газотрейдера, а Иван Фурсин – 33 млн дол». І словами заступника голови секретаріату Президента А. Матвієнко про те, що Дмитро Фірташ та Іван Фурсін є українцями, “але представляють не Україну, а себе”. Якщо це дійсно так – то підозри щодо корупції тільки підсилюються, більш того, про корупцію, про яку просто не могли не знати всі вищі керівники України…

Чому саме наприкінці квітня, у розпал процесу формування парламентської коаліції у новобраній Верховній Раді, Москва вирішила відкрити карти і оприлюднити нехай загальновідому, та все ж скандальну інформацію? Зрозуміло, що це від початку було грою Росії, та чи має в ній Україна хоч якусь самостійну роль, чи все це – лише масштабний план із проведення „Газпрому” на внутрішній український ринок (що, власне, вже реалізовано), безболісного позбавлення Києва залишків енергетичної незалежності? Запитань багато, причин і приводів (підкреслимо – офіційних!) для скандалу, незгіршого за вересневий, достатньо. Слово за ЗМІ.

■ – репортаж, ■ – повідомлення, □ – інформація відсутня

Перш за все, звертаємо вашу увагу на незаймано біле поле навпроти Першого (національного) каналу. В новинах державного каналу, що вважає себе готовим перерости у Громадське телебачення, в ці дні не було жодної згадки про „Росукренерго”. Причин такої інформаційної блокади ми не знаємо, але здогадуємось. Як стало відомо „Детектор медіа”, президент НТКУ Віталій Докаленко якраз перебував у США, беручи участь у грандіозному NAB-шоу в Лас Веґасі. Очевидно, за відсутності „старшого” редакція новин просто не наважилась дати в ефір інформацію, що може зашкодити іміджу чинної влади (хоча куди вже далі). Якщо ж причиною замовчування відомостей про власників „РУЕ” був не страх, то можна уявити рівень „професійності” журналістів, що не вважають такий інформаційний привід гідним хоча б стислого повідомлення у 30-хвилинному випуску. Табу не було порушено протягом вихідних днів 29, 30 і 1 травня. (Коментар від «Новин» Першого каналу дивись нижче. – «ТК»).

До трійки категоричних ігнорантів теми „РУЕ” належать також Новий канал та ТРК „Україна”. Таємниці „брудної газової угоди”, яку так запекло таврувала Партія Регіонів у своїй телерекламі та замовних сюжетах, раптом зовсім перестали цікавити журналістів ТРК „Україна”, хоча тема імпорту газу (та неминучого колапсу економіки у разі, якщо ціни на нього виростуть) у „Подіях” 27 квітня висвітлювалась. Щодо Нового залишається хіба що розвести руками.

Канал „Інтер” за три дні, коли скандал буяв із особливою силою, удостоїв актуальну тему аж одного стислого репортажу. Ба більше: 27 квітня, коли в Інтернеті вже з’явилось офіційне документальне підтвердження оприлюдненої „Известиями” інформації, „Інтер” удавав, що нічого не відбувається. В цей день у повідомленні, що стосувалось постачання газу до України, згадується горезвісне „РУЕ” ось у такому контексті: „До начала мая правительство подготовит протокол к украинско-российскому соглашению в газовой сфере. Об этом сообщил глава Минтопэнерго Иван Плачков. По его словам, с Москвой до сих пор не урегулированы некоторые вопросы. В частности, о гарантиях объемов поставок российского газа в Украину. Причин для пересмотра газовых соглашений Плачков не видит вне зависимости от того, кто окажется реальными собственниками "РосУкрЭнерго".” Не доповнити позицію міністра інформацією про реальних власників – свідчення або непрофесіоналізму, або цензури.

Нарешті, 28 квітня в „Подробностях” з’явився репортаж ВалентиниЛевицької. Наводимо цей фрагмент, що став єдиним за три дні проривом актуальної інформації про „РУЕ” до аудиторії найрейтинговішого каналу країни, повністю:

Зауважте: першоджерелом інформації названі FT та WSJ, а не „Известия”. Це раз. Про те, хто такий Фірташ, чим він володіє (а він, як відомо, донедавна був зовсім непублічною людиною) в Україні й за кордоном, себто, про все, що має найбільше цікавити глядачів – ані слова, це два. Та й взагалі, жодного слова, що могло б кинути тінь на „РУЕ”, і це не дивує. „Інтер” і раніше, під час виборчої кампанії, не особливо захоплювався оприлюдненням газового компромату, зате частим гостем у сюжетах і гостьовій студії „Подробностей” був колишній голова НАК „Нафтогаз”, один із лобістів „РУЕ” часів Кучми Юрій Бойко.

30 квітня, у підсумкових «Подробностях недели», скандал навколо РУЕ було удостоєно теж лише кількох слів, десь у середині випуску програми. У якості новини прозвучало зізнання Фірташа американській та британській пресі щодо причин «виходу у люди»: щоб, мовляв, зробити РУЕ публічною. Далі було сказано про те, що українські служби почали розслідувати, чи немає українських громадян у складі «РУЕ», а потім – що «НАКАНУНЕ» российская газета «Известия» надрукувала матеріал про засновництво «РУЕ» та приналежні Фірташу та Фурсіну відсотки (можна було зрозуміти, що українські спецслужби почали своє розслідування саме після цих публікацій у пресі!). Це, власне, все.

Утім, слід зазначити, що на веб-сайті „Подробностей” опубліковано багато матеріалів, у тому числі з іноземної преси, присвячених скандалу з „РУЕ”. Тоді як, наприклад, на сайті „1+1” така інформація відсутня взагалі.

ICTV і 5 канал обмежились повідомленнями. Зокрема, у „Фактах” 26 квітня уранці досить розгорнуто повідомили, з посиланням на московську газету “Известия”, що бенефіціаріями 50%-ї частки Raiffeisen Investment AG у компанії РосУкрЕнерго є двоє українських громадян – Дмитро Фірташ (90% акцій) та Іван Фурсін (10%). Мовляв, ці імена названі у звіті аудиторської компанії Pricewaterhouse Coopers про фінансову діяльність компанії з 22 липня 2004 року по 31 грудня 2005 року. У повідомленні йшлося також про те, що Дмитро Фірташ – власник баскетбольного клуба “Київ”, займається постачанням газу з Туркменістану, Узбекистану та Казахстану, проживає в Будапешті. Він також є президентом філії компанії Highrock Holdings Ltd, власником якої є розшукуваний Інтерполом та ФБР бізнесмен Семен Могилевич, а ще – фактичним власником українських телеканалів К-1 і К-2. Іван Фурсін – власник одеського “Місто-банка”, а також основний акціонер Одеської кіностудії. Відповідно до звітності “Газпрому”, чистий прибуток РосУкрЕнерго, за підсумками 9 місяців 2005 року, становив півмільярда доларів.

28 квітня у «Фактах» було сказано наступне: „Фірташ заявив, що веде бізнес самостійно і нічиїх інтересів у "РУЕ" не представляє. Заперечує він і будь-які ділові зв’язки з Семеном Могилевичем, якого розшукує ФБР. Фірташ повідомив, що плани „РУЕ" – здійснити випуск акцій на лондонській фондовій біржі, аби залучити кошти на реалізацію проектів в Україні. Запитання про те, яким чином "РУЕ" без будь-якого тендера отримала право на фактично монопольне постачання газу в Україну, в інтерв’ю не прозвучало. А тим часом стало відомо, що Україна 2007-го року планує змінити посередника у поставках газу. Це думка заступника голови Секретаріату Анатолія Матвієнка.” Виходячи з останнього, можна було зробити висновок, що Україні співпраця з „РУЕ” таки невигідна. Декларувати готовність і навіть намір відмовитись від „РУЕ” – вже звична тактика піар-захисту української влади, вдало апробована у лютому. Тоді Єхануров не лише заявляв, але навіть писав листа до російського уряду з пропозицією змінити „Росукренерго” на прозорішого посередника; щоправда, невідомо, чи відіслав. Тож повідомленню ICTV дуже бракувало саме аргументації цієї заяви Матвієнка, та й дізнатись, хто вповноважив заступника голови президентської канцелярії розписуватись за енергетичну політику майбутнього уряду, було б цікаво. Крім того, твердження, що Фірташ не представляє нічиїх інтересів у „РУЕ”, потребує доповнення: деякі джерела з посиланням на його інтерв'ю стверджують, що раніше він представляв інтереси дружини Могилевича, але потім „перебрав її частку”. Та й з позиції здорового глузду самостійність Фірташа не може не бути поставлена під сумнів.

ЧОТИРИ КАНАЛИ, ЩО БІЛЬШ РОЗГОРНУТО ПОДАВАЛИ ТЕМИ ВИХОДУ НА СВІТЛО ЗАСНОВНИКІВ „РУЕ”– „1+1”, „ТОНІС”, СТБ ТА НТН. АЛЕ ДОСТАТНЬО Й ТУТ СВОЇХ „АЛЕ”.

26 квітня з'явився сюжет на СТБ, вартий того, щоб бути наведеним у повному обсязі:

Студія: Скандал на газовому фронті. Сьогодні стали відомі прізвища двох українців, яким належить половина компанії "РосУкрЭнерго". Досі вони юридично ховалися за спиною австрійської групи Raiffeisen. До речі, цікаво, що прізвища українців оприлюднила російська газета "Известия", яка входить до групи "Газпром-медіа". Адже інші 50% "РосУкрЭнерго" є власністю "Газпрому". Такий збіг у Києві вважають не випадковим.

Репортаж (автор - Артем Альошин). Якщо вірити "Известиям", половиною компанії "РосУкрЭнерго", яка не належить "Газпрому", володіють два українських бізнесмена. Дмитро Фірташ нібито має 90 % від цієї половини, а Іван Фурсін – 10 %. І перший, і другий не часто потрапляли в об’єктиви телекамер. Хоча Фурсін є власником Одеської кіностудії, а Фірташ – інвестором телеканала К-1, а також власником баскетбольного клубу "Київ". Утім, на газі Дмитро Геннадійович також розуміється. Ще кілька років тому він представляв компанію Eural Trans Gas у Середній Азії і очолював фірму Highrock Properties. Обидві у пресі вперто пов’язувалися з розшукуваним ФБР Семеном Могилевичем. Сам Могилевич цей зв’язок не спростовував і не підтверджував, але його ізраїльський адвокат зізнався, що таки розпоряджається акціями компаній. Цитую: "На прохання своїх закордонних бізнес-партнерів". Eural Trans Gas до 2004 року виконував ті самі функції, що й "РосУкрЭнерго" зараз – посередничав у постачанні туркменського газу до України. Але навколо компанії спалахнув скандал, коли з’ясувалося, що зареєстрована вона в далекому угорському селі чотирма фізичними особами, троє з яких – румунські безробітні, а останній – той самий ізраїльський адвокат Могилевича. Після того посередника замінили. Ще раз прізвище Фірташа згадали в жовтні 2005-го. "Бютівцець" Олег Ляшко заявив, що саме він на прохання першого помічника президента Ющенка Олександра Третьякова оплатив чартер для родичів першої леді, які бажали прибути до Києва з США на інавгурацію. Прихильники Тимошенко вважали, що це доводить корупційні звинувачення на адресу президентського оточення. А ось Іван Фурсін став відомий завдяки жорсткому протистоянню з людьми, яких пов’язували з тим самим оточенням. Під час скандалу навколо взуттєвої фабрики "Київ". Вже тоді він очолював "Місто-банк", який, в свою чергу, пов’язували з колишнім керівником ЦВК Сергієм Ківаловим. Крім того, Фурсіна пов’язували із радником голови Верховної Ради Володимира Литвина Сергієм Льовочкіним. Вони разом працювали у "Банкірському домі", а цього року балотувалися до Верховної Ради за списками Народного блоку і не пройшли. Втім, у Секретаріаті президента і сьогодні заявили, що жодних зв’язків між власниками "РосУкрЭнерго" і представниками української влади не вбачають. І пояснили, що чекають надходження офіційних документів від аудитора. В "Нафтогазі" і Мінпаливенерго взагалі вважають, що оприлюднення імен власників ніяк не впливає на наявні домовленості і співробітництво з "РосУкрЭнерго" має продовжуватись, хто б їм не володів. Аби лише газ був по 95 доларів. Утім, сьогоднішня сенсація навряд чи є випадковою. Сполучені Штати сумнівалися в репутації посередника з моменту укладання газових угод і вимагали повної прозорості. Врешті решт саме сьогодні група Raiffeisen, яка формально контролювала ту саму українську частку "РосУкрЭнерго", сьогодні заявило, що більше не хоче займатися цією справою, чомусь підкресливши, що не має жодного зв’язку з організованою злочинністю. Після відходу австрійців, прізвища власників автоматично стали б відомі. Так що "Известия" просто зіграли на випередження. Політолог Володимир Фесенко підозрює, що у такий спосіб Росія вирішила натиснути на Україну.

Синхрон. Володимир ФЕСЕНКО, політолог: "Возможно, оглашение его имени направлено на то, чтобы вывести его из-под игры, ослабить позиции Ющенко, поставить новое правительство, которое судя по действиям "Газпрома" предполагается, что премьером может стать Тимошенко, поставить новое правительство в жесткую ситуацию и ультимативно предъявить новые условия по цене".

Репортаж: Андрій Єромолаєв впевнений, що стаття в російському часописі була замовлена в Україні. Бо вітчизняні бізнес-групи хочуть покласти край монополії НАК "Нафтогаз" та перерозподілити надприбутки від продажу газу. Найкращий спосіб – дискредитувати монополіста.

Синхрон.  Андрій ЄРМОЛАЄВ, політолог: "Появление новой фамилии, это не более, чем фамилии операторов, которые не есть организаторы и собственники, а есть всего лишь, если хотите, младшие партнеры, потому что за "РосУкрЭнерго", если верить российской аналитике, стоят серьезные силовые круги, стоит руководство "Газпрома".

Репортаж: Інші спеціалісти кажуть: хто б не був замовником, наслідки однакові. На газовому ринку починають діяти нові правила гри, встановлені аж ніяк не Києвом. А українська енергетична політика тим часом кульгає на обидві ноги.

Синхрон. Анатолій ШЕВЦОВ, Національний інститут стратегічних досліджень: "Ми втратили ті здобутки, які у нас були. В нас була все ж таки диверсифікація джерел постачання газу – це Туркменістан. На сьогодні можна сказати, що це джерело, ми його майже втратили".

Володимир ГОЛОВКО, керівник Центру політичного аналізу: "Треба форсовано набувати альтернативних джерел енергії, але Україна чи має потужності для того, щоб самостійно розробити ці альтернативні енергоносії? Ні, не має. Треба вступати в міжнародні альянси".

Репортаж. Інша справа – що Київ може запропонувати цим альянсам і чи не вирішать потенційні західні партнери, що простіше домовитися із росіянами напряму.

Як бачимо, 26 квітня канал СТБ найґрунтовніше з усіх каналів підійшов до теми: вона, практично, стала топ-темою, оскільки першим у випуску йшов сюжет про 20-ту річницю Чорнобильської катастрофи.

Ось короткий перелік тверджень, наявних у сюжеті „1+1” від 27 квітня:

- Про причетність Фірташа до „РУЕ” відомо давно.

- Безоглядно вірити „Известиям” не варто (Саприкін, Центр ім. Разумкова).

- Українська влада „не знатиме” акціонерів „РУЕ” й надалі, поки не отримає офіційної інформації (Івченко).

- Українська влада задоволена співпрацею з „РУЕ” і, хоч і не проти дізнатись імена реальних власників із офіційних джерел, головне – це газ по 95 доларів (Плачков).

- Фірташ представляє в „РУЕ” інтереси іншої людини – свого бізнес-партнера (інтерв'ю Фірташа).

НТН у той самий день:

- Фірташ представляє в „РУЕ” інтереси іншої людини – свого бізнес-партнера.

- Михайло Дорошенко, радник Президента, під час революції влаштував зустріч Фірташа з Ющенком, бо останній був стурбований можливістю виникнення хаосу на газовому ринку.

- Введення „Росукренерго” у схему постачання туркменського газу в 2003 році було економічно необхідним (Бойко).

- В 2003-2004 рр. владу не цікавило, хто стоїть за „РУЕ”, бо воно запропонувало максимально вигідні умови українським партнерам (Бойко).

- Викид інформації про власників „РУЕ” пов’язаний із можливою купівлею „Газпромом” усього туркменського газу та якимось ультиматумом, який має поставити Україні Росія.

- „Інформація в якійсь газеті” не є підставою для перегляду підписаних угод, що забезпечують постачання газу до споживачів за найнижчими не лише в Європі, але й у країнах СНД цінами (Плачков).

„Тоніс”:

- "Raiffeisen Сentral Bank" підтвердив, що половину акцій цих компаній тримають двоє українців, Дмитро Фірташ та Іван Фурсін (австрійська газета Wirtschaftsblatt).

- Фірташ представляє в „РУЕ” інтереси іншої людини – свого бізнес-партнера («The Wall Street Journal» стверджує” – тобто, джерелом цієї інформації є не сам Фірташ, а видання).

- "Raiffeisen” категорично відкидає зв’язок Фірташа з Могилевичем зокрема і зі злочинністю загалом.

- Українська влада чекає офіційної інформації про засновників „РУЕ”, а якщо ними виявляться Фірташ і Фурсін – „прийматиме рішення” (Івченко).

- Незважаючи на „спричинений пресою галас”, Україна не розриватиме відносин із „РУЕ”, поки вони її влаштовують (Плачков).

- "Raiffeisen Сentral Bank" підтвердив, що половина акцій цих компаній тримають двоє українців Дмитро Фірташ та Іван Фурсін (газета «Коммерсантъ»).

- Фірташ представляє в „РУЕ” інтереси іншої людини – свого бізнес-партнера, якого назве в четвер (Фірташ).

- Заступник голови "Газпрому" Олександр Рязанов стверджує, що Фірташ брав участь у перемовах із росіянами про постачання газу в Україну в поточному році на боці української сторони.

- „Нафтогаз” заперечує факт участі Фірташа в переговорах.

- Олесандр Третьяков заперечує свої ділові зв’язки з Фірташем (газета «Дело»).

- Івченко звернеться до Фірташа по підтвердження інформації про його причетність до „РУЕ”.

Уряд не цікавлять прізвища власників компанії та її репутація, бо угоду укладав не Кабмін, і умови Україну влаштовують (Яценюк).

Як бачимо, добір і трактування фактів та джерел у матеріалах цих чотирьох каналів істотно різняться. „Тоніс” і „1+1” максимально пом'якшили картину, опустивши, фактично, найскандальніші моменти: біографію Фірташа, ймовірний зв'язок із Кремлем і оточенням Ющенка тощо. «1+1» не дав новину про підтвердження "Raiffeisen Сentral Bank" того, що половину акцій цих компаній тримають Дмитро Фірташ та Іван Фурсін. Між тим без цієї новини – яка була на цей день ЄДИНИМ офіційним підтвердженням неофіційного повідомлення «Известий» - повідомлення «ТСН» виглядало на кшталт «щось хтось каже». Навряд чи цього не розуміли журналісти – тобто, залишається припустити, що саме це, зниження статусу фактів до непідтверджених, і було їх метою? Ба більше, „Тоніс” всерйоз процитував відозву компанії “Raiffeisen”, яка взяла на себе відповідальність заявляти, що Фірташ не має зв'язку з Могилевичем, хоча факт ділових зв'язків із Могилевичем та його дружиною підтверджував сам Фірташ! Як видається, сюжети „1+1” і „Тоніса” намагалися виступати адвокатами української влади, нести меседж „зберігайте спокій, це чергова провокація”.

Присутність у сюжеті НТН Юрія Бойка з його виправданнями мала би працювати на захист потрібної як владі, так і „конструктивній опозиції” газової схеми. А от у сюжеті СТБ міститься воістину вбивча для іміджу „нашоукраїнського” уряду інформація. Це, перш за все, повідомлення про участь Фірташа в переговорах з українського боку (а Єхануров і його підлеглі так запевняли всіх, що „Росукренерго” – забаганка росіян!). Спроба Яценюка, якого посилено сватають у „компромісні” Прем’єри помаранчево-блакитної коаліції, - сховати голову в пісок, дистанціюватись від проблеми й перекласти відповідальність із Кабміну на „Нафтогаз” - також не робить йому честі. Нарешті, голова НАК „Нафтогаз” зі своїм наміром запитатися у Фірташа, чи точно той упевнений у тому, що володіє акціями „РУЕ”, справляє враження безпорадної людини, яка заплуталась у власній брехні.

Не зовсім зрозуміло, навіщо була наведена в сюжеті „1+1” цитата директора енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимира Саприкіна: „Цю інформацію опублікувала газета, російська газета "Известия", яка належить до "ГазпромХолдингу". До окремих російських газет в Україні існує певна недовіра, до зв’язаних з "Газпромом" тут така подвійна недовіра”. Це зауваження було б доречним уранці 26 квітня, хоча Саприкін, як добре обізнана на енергетичних питаннях людина, навряд чи здивувався „відкриттю” російського журналіста. Увечері 27-го вже існувало, щонайменше, кілька підтверджень – від австрійського банку та самого Фірташа, що дав інтерв’ю найвпливовішим діловим виданням. У великому міжнародному бізнесі, на відміну від великої української політики, брехати в очі журналістам впливових видань не заведено: репутація втрачається легко, а повернути її майже неможливо. Більш того, цитата зовсім іншого гатунку Володимира Саприкіна, у газеті «Экономические известия» (за 27 квітня) наводить на думку про досить довільний і тенденційний відбір тележурналістами «1+1» висловлювань експерта. Газеті «ЭИ» Володимир Саприкін сказав наступне: «Если подтвердится информация, что прибыль от деятельности такой компании, как «РосУкрЭнерго» получают физлица, на репутации Украины появится пятно…Определенные люди должны быть отстранены от занимаемых постов до завершения расследования, а по его завершении - наказаны».

Усі сюжети містять позицію представників ПЕК – Івченка і Плачкова. Ця позиція, яку можна звести до старого доброго твердження „газ є, а звідки він – нас не цікавить”, що експлуатується вже чотири місяці, є апріорі програшною. І в описаних вище, і в інших сюжетах із прямою мовою, як і в розмові з Кінахом у студії „Тоніса” 28 квітня, українські можновладці бридливо цураються прізвищ „Фірташ”, „Фурсін”, „Могилевич”, наголошуючи, що їм однаково, як називаються ці люди. В жодного з них не стало відваги вимовити слово „Фірташ” уголос. Важлива знахідка журналістів (зокрема, в переказаних вище сюжетах НТН і „Тоніса”) – симптоматичне роздратування Плачкова з приводу галасу в пресі: "Я абсолютно не считаю необходимым после какой-либо информации в какой-либо газете пересматривать подписанные соглашения, которые обеспечивают поставку газа для потребителей в Украине, обеспечивает баланс потребления газа Украиной по ценам, которые, ну, наверное, самые низкие сегодня, которые есть и не только в странах Европы, но и странах СНГ".

28 квітня сюжети вийшли також на СТБ і „Тонісі”.

Сюжет СТБ (автор Артем Альошин) був побудований на інтерв'ю у “FT”: «… сенсації не сталося. Фірташ підтвердив свою причетність до "РосУкрЭнерго". А уникав широкого розголосу, бо хотів і далі мати спільний з "Газпромом" бізнес, а в Україні побоювався політичного тиску. На головне питання – чи пов`язаний Дмитро Геннадійович із сумнозвісним кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем – відповів, що знайомий із ним, але спільних справ вони не мали.» Було дано повнішу, ніж на ICTV, інформацію про заяву Матвієнка: „Тим часом українська влада не відкидає, що наступного року може відмовитися від "РУЕ", замінивши його на іншого посередника. Це повідомив Анатолій Матвієнко, зазначивши, що причина – співвласники цієї компанії.” У синхроні Матвієнка, який з'явився також і в сюжеті „Тоніса”, сказано, що Україна може змінити посередника, „враховуючи цю дискусію” – отже, йдеться не про негативну оцінку українською владою персоналій Фірташа і Фурсіна, а саме про резонанс у суспільстві та світовій спільноті.

У сюжеті „Тоніса” було, фактично переказано інтерв'ю у “FT”, в тому числі та його частина, що стосувалась біографії Фірташа, і яку опустили інші канали.

Отже, на третій день скандалу, коли у ЗМІ вже з'явилась величезна кількість інформації, в тому числі перевіреної й вірогідної, аналітизму в телесюжетах на цю тему не лише не побільшало – його не стало зовсім! Замість того, аби звести докупи повідомлення кількох джерел (газет „Коммерсантъ” і „Дело”, „Української Правди” тощо), журналісти переказали інтерв’ю Фірташа і дали невиразну і неоднозначну (це, принаймні, стосується слів Матвієнка про перегляд угоди) позицію влади.

У суботу, 29 квітня, скандальна тема „щезла, як і не було”. В жодному випуску новин про „Росукренерго” не згадували. Не з'явилась вона і в новинах Першого, Нового і 5 каналу в неділю, 30 квітня. Не було її у підсумкових „Фактах тижня” каналу ICTV. Лише у підсумкових «Подробностях недели» («Інтер») та підсумковому «ТСН» були кількарядкові усні повідомлення ведучих цих програм – Олександра Мельничука та Олеся Терещенка – про скандал із власниками „РУЕ”, був підсумковий випуск ТСН („1+1”). На "Інтері" учий повідомив, що... Текст «ТСН» за 30 квітня наводимо текст повністю:

Ось він, сухий підсумок скандалу за версією „1+1”. Із формулювання Олеся Терещенка виходить, що всі ці 5 місяців українська влада боролась за прозорість „Росукренерго”, і ось, нарешті, виборола її, провівши аудит. Насправді ж, нагадаємо, йдеться про результати аудиту за 2004 рік, до яких можна було звернутись і раніше, якби Україну справді непокоїло питання „хто стоїть за „РУЕ”?”… Ані слова про те, що в пресі наводився факт зустрічі Фірташа з Ющенком у 2004 році, при тому, що у посередника тієї зустрічі – яким, нагадаємо, преса називає радника Президента Михайла Дорошенка – взяти коментар не надто важко… Як, втім, і у багатьох інших згадуваних навкруги скандалу осіб… Ані слова про те, хто все ж таки отримує прибутки від посередницької діяльності РУЕ…

Втім, найбільшу цінність становить остання фраза з повідомлення Олеся Терещенка – натяк на те, що „РУЕ” діє в інтересах „Газпрому”. Тобто, російська компанія вже зайшла на внутрішній український ринок, так треба розуміти цей натяк? Чи мова йде про те, що українській владі краще вже зізнатися щодо «Газпрому», ніж щодо причетності до корупційних схем вітчизняних високопосадовців або причетних до них осіб? Запитання для наших телеканалів так і залишилися запитаннями. Між тим вдумливому глядачу легко зробити правильні висновки навіть з обмеженої інформації: українська влада не веде самостійної гри, а знов намагається балансувати між Росією і Заходом, при цьому уже й не намагаючись зберегти обличчя перед власним народом.

А вітчизняне телебачення - аби загальмувати розвиток найгучнішого скандалу з часів революції, що кидає тінь на багатьох – Президента та його оточення, Кабмін, Нафтогаз, проросійську опозицію – мовчить. Питання: чи з власної ініціативи мовчить, чи за чиєюсь вказівкою? Олесь Терещенко, ведучий підсумкових «ТСН», повідомив «ТК», що не про який тиск ззовні не може йти мови: просто, мовляв, усі сили при підготовці програми за 30 квітня були кинуті на тему Чорнобиля, на неї ж було витраче