На «5 каналі» в програмі «РесПубліка» обговорювали трагікомічну епопею, що не покидає нас уже багато років й зветься - «російський газ». Тут усе достатньо зрозуміло. За 20 років за елементарно акуратної й відповідальної влади з нормальним рівнем геополітичного інтелекту такі проблеми розв'язуються.

Мало в нас газу й нафти? Хто не давав ще на початку 1990-х рр. почати реалізовувати програми енергозбереження в національному масштабі? Адже тоді, за часів Кравчука, Росія вже показувала, що чекає Україну, перекриваючи газовий і нафтовий вентиль у період переговорів щодо Чорноморського флоту. Невже треба бути генієм, щоб засвоїти очевидну істину: в сучасному світі енергоносії й ресурси є стратегічною зброєю? І якщо вона не застосовується сьогодні, то цілком може бути застосована завтра. Якби впродовж 20 років Україна мала хоча б частково прагматичну владу в доброму сенсі цього слова, ми б уже забули про газову проблему. Але наші лідери з олімпійським спокоєм дивилися на тотальну залежність країни від енергетичного монополіста з імперськими інстинктами. Жодна адміністрація нашої держави не намагалася вирішувати стратегічні питання. Типова, як сказав Євген Головаха, моментократія. Колишній віце-прем'єр Григорій Немиря в студії Г.Безулик позначив причини цього явища в дипломатично-завуальованій формі: в уряді працюють люди, котрі заробляють гроші за його межами. Хоча державним чиновникам заборонено займатися приватним підприємництвом.

І лише коли вдарив грім, жителі Печерських пагорбів начебто почали виробляти енергетичну стратегію України.

Коли-небудь, можливо, буде написано фундаментальне дослідження «Українська олігархія як продукт газотранспортної системи». І ми дізнаємося, як набували величезних статків на темних операціях з російськими газовими партнерами і як дорого за процвітання купки людей розплачувався український народ не лише убогістю, а й своїм національним майбутнім.

Експерт з енергоносіїв Михайло Гончар сказав: «У Москві знають, що українська еліта займається бізнес-експлуатацією газової залежності України». Звідси всілякі тіньові схеми. Ніхто в Росії не вірить (і справедливо!), що українська верхівка дійсно бореться за незалежність. Пан Плотніков, нардеп від Партії регіонів, запевнив, що українську ГТС «Газпрому» не здадуть. Буде передання: 34% - Україні, 33% - Росії, 33% - Європі.

Європу, швидше за все, представлятимуть фірми, контрольовані «Газпромом». А Україна зі своїми 34% при вирішенні принципових питань впливати ні на що не зможе. Кремль завдяки придбанню української ГТС дістане можливість розпоряджатися транзитним ресурсом України, як своїм власним. І це Росія стане транзитною державою, а не Україна. Транзитний коридор зі сходу на захід нашої країни стане потужною опорою російського впливу й втручання. Українська влада в Україні стане примарною, а російська - реальною. Нам постійно розповідають, що Росія - наш щирий друг. Чому ж цей «друг» так наполегливо намагається розмазати нас по стінці?

Російський тиск посилюється характером нашої нинішньої влади. У країні немає правосуддя (про це говорять і політики, й депутати, й адвокати, й журналісти), а ще Августин Блаженний стверджував: держава без правосуддя - це просто зграя розбійників. Нам нікуди не подітися від необхідності докорінної зміни еліт. Сьогодні Україна - «вершник» навіть не без «голови», а зі згнилою «головою».

А у Савіка Шустера обговорювали засідання Ради національної безпеки й оборони, на якій секретар РНБО Раїса Богатирьова заявила, що газові контракти з Росією являють загрозу національній безпеці України. Але, виступаючи у Шустера, Богатирьова причиною назвала все ті ж таки газові угоди 2009 року. Було б набагато корисніше, якби пані Богатирьова розповіла не про «погану» Тимошенко, а про те, чому влада не йде у газових справах з РФ до Стокгольмського суду? Чому де-факто відмовилася від європейської інтеграції, чому не використовує Європейську енергетичну хартію? Регіонали сконцентрували в своїх руках усі види влади, але не хочуть чути про мінімальну відповідальність. Сумно, що газовим батогом Україну заганяють в євразійське ярмо саме тоді, коли Росія починає втрачати газову монополію. Нині йде процес інтенсивного переформатування світової геоенергетичної ситуації. Зокрема, як повідомив С.Шустер, у США очікується обвал внутрішніх цін на газ до $35 за 1000 м3. Відкриваються нові газові родовища, прокладаються додаткові лінії трубопровідного транспортування енергоносіїв, зростає ринок зрідженого газу, великі перспективи обіцяє сланцевий газ. Чимало цікавого з'явилося й у енергоощадних технологіях. Може, не треба квапитися сувати голову в зашморг? Той зашморг, який для України у вигляді членства в Євразійському союзі В.В. Путін готує на 2015 рік? Цілком очевидно, що газова стратегія Росії - феномен далеко не економічний. Тут думають про більше. На «Шустер LIVE» Петро Порошенко прямо заявив: «Ніякої економіки в російсько-українських газових питаннях немає». А що ж там тоді є? Авжеж, політика.

Шустер запитав прямо: що є метою Росії в усіх цих газових справах з Україною? Дозволю висловити власне переконання. Кінцевою метою «газових спектаклів» РФ є ліквідація України як нації та держави. І не треба дурити себе ілюзіями. Правий Порошенко, коли заявляє: «Ми нічого не робили в напрямку забезпечення нашої енергонезалежності, щоб не дратувати Росію». Міський голова Ужгороду розповів, що в місті навчилися зі своїх 90 мільйонів кубів газу заощаджувати 10 мільйонів. Отже, є резерви. Але не було політичної волі.

А Кремлю потрібна енергозалежна Україна, потім економічно залежна Україна, потім політично залежна, потім юридично. А далі питання з Україною буде вирішене. Аби ліквідувати гетьманську квазідержаву, Росії знадобилося 120 років. З нинішньою Україною планують впоратися швидше.

Олександр Турчинов іще раз нагадав, що хімічні й металургійні заводи в Україні вже давно є приватною власністю й про їхнє газопостачання мають хвилюватися власники, а не держава. Поки не видно, щоб власники страшенно страждали, зокрема, пан Д. Фірташ, за версією О. Турчинова, збільшив свої статки на 500%.

Дешевий газ українського видобутку олігархи продають за кордон, нав'язуючи українцям дорогий російський. Між іншим, собівартість українського - $30 за 1000 м3.

За «бідних» олігархів замовив слово Михайло Бродський. Він турбувався, що якщо наші олігархи купуватимуть газ за цінами «Газпрому», то наші товари стануть неконкурентоспроможними. Чого ж це? Треба лише зменшити норму олігархічних надприбутків. Менше, звісно, доведеться купувати бразильських футболістів. Турчинов запропонував повернути державі свердловини, використовувати колосальні ресурси біогазу в Україні й усунути від газових переговорів з Росією шахраїв і махінаторів. Воно, безумовно, чудово було б, але ж от яка, як казав Борис Єльцин, «загогулина». Для українського народу ситуація з владою й опозицією описується сакраментальною фразою з радянського фільму «Чапаєв»: «Білі приходять - грабують, червоні приходять - грабують. Куди бідному селянинові податися?» На жаль, наша опозиція не демонструє очевидної моральної переваги над владою.

Розгорілася цікава дискусія між Петром Порошенком і Інною Богословською. Порошенко розповів, що Партія регіонів провалила дуже вигідний для України енергетичний проект. Катар запропонував побудувати в Україні термінал, щоб приймати зріджений газ й забезпечити нам газ за ціною $24 за 1000 м3. Росія (по-братськи!) обіцяє нам ціну - $516. Пані Богословська почала розповідати, що цей проект зробить Україну васалом Катару. Катар - це країна з територією 11 тис. квадратних кілометрів (менше Київської області) і з населенням 590 тисяч осіб (1-2 райони м. Києва). Порошенко поставив природне запитання: хіба в Криму стоїть катарський флот? Богословська емоційно залякувала ісламським фундаменталізмом і тероризмом з боку Катару. Катар - одна з найспокійніших і найстабільніших арабських країн. Останній випадок тероризму був пов'язаний з убивством російськими спецслужбами в Катарі ідеолога незалежності Чечні Зелімхана Яндарбієва та його неповнолітнього сина. Але російські терористи діяли настільки непрофесійно, що не найкраща в світі катарська контррозвідка їх швидко схопила. Проте в результаті конфіденційних переговорів з РФ терористів відпустили додому (хоча за катарськими законами їх мали стратити).

Борис Нємцов переконував публіку, що в газових справах «Газпрому» немає нічого, крім грошової користі В.В. Путіна, оскільки, мовляв, це його особистий бізнес. Розумна людина Борис Юхимович, але в цьому випадку помиляється. У Росії ніколи економіка не диктувала політиці. Усе було і є навпаки. Нємцов радив здати українську ГТС під виглядом консорціуму. А от інший росіянин, відомий історик і громадський діяч Юрій Афанасьєв, на нещодавній зустрічі з киянами висловив переконання в тому, що здання ГТС призведе до національного краху України.

Євгеній Кисельов на «Інтері» влаштував бенефіс Валерія Хорошковського, новопризначеного міністра фінансів. Хорошковський у відповідь на претензії з приводу перешкод, створених офіцерами СБУ французькому послові з прав людини у відвідинах Юлії Тимошенко, почав розповідати, що він не втручається в діяльність своїх підлеглих. Це вже щось нове. Тобто в СБУ кожен робить те, що йому заманеться, а шеф служби тут ні до чого? Звучить настільки ж переконливо, як і розповіді В.Ф. Януковича про його повне невтручання в діяльність судів, які в нас «абсолютно незалежні». До речі, коли СРСР і Велика Британія були союзниками, Вінстон Черчилль поскаржився Йосипу Сталіну на пасквіль на британського прем'єра, опублікований у газеті «Труд». Сталін відповів, що не може вплинути на газету «Труд», оскільки преса в СРСР незалежна.

Цікаву інформацію для роздумів надав російський телеканал RTVI. У студії Світлани Сорокіної та колишнього керівника Центру громадських зв'язків ФСБ РФ генерал-майора Юрія Кобаладзе разом з підполковником ФСБ у відставці Анатолієм Єрмоліним і головою профспілки працівників МВС РФ Михайлом Пашкіним обговорювали дослідження, проведене в усіх силових структурах Росії на замовлення Ради національної безпеки. Виявилося, що більшість офіцерського корпусу поділяє ідеї й настрої людей, які виходили на Болотну площу та проспект Сахарова в Москві. А працівники ЗМОП навіть зізналися, що таку велику кількість людей вони не битимуть, а якщо людей вийде ще більше, то самі до них приєднаються. Що ж, як відомо, росіяни повільно запрягають, але швидко їздять. Побажаємо їм «з вітерцем» і успішно проїхати в потрібному й не небезпечному для сусідів напрямку...

Ігор Лосєв,  «День»

Фото - «День»