Передвиборна кампанія Володимира Путіна почалася, як завжди. Її незмінною частиною й певною мірою традицією стають зустрічі з головними редакторами газет і телеканалів. Цього разу спілкування з капітанами четвертої влади проходило в двох режимах: у відкритій частині поговорили про загальні проблеми, в закритій - уже про щось ближче. Як сказав у програмі «Розворот» головний редактор радіостанції «Эхо Москвы» Олексій Венедиктов, друга частина була тривалішою й палкішою. Хоча й у першій частині, слід прямо сказати, Венедиктову від Путіна дісталося, хоча головний редактор радіостанції сам запропонував зустрітися й поговорити. Путін подумав і вирішив: треба.

Якщо хтось думав, що в результаті зрушень у громадській думці Росії, проведення двох численних мітингів і підготовки до чергового Путін змінився, то він дуже помилився. Та воно й зрозуміло, леопард своїх плям позбавитися не може. Навіть відповідаючи на вельми ділове запитання головного редактора й власника «Независимой газеты» Костянтина Ремчукова про необхідність реформування судової системи, кандидат у президенти дав чітко зрозуміти, що для нього це далеко не найголовніше питання.

Для нього набагато важливіше те, що письменник Борис Акунін етнічний грузин. І певне місце й час було приділено цьому, як гадає Путін, важливому чиннику, що визначив негативне ставлення письменника до російсько-грузинської війни. Ось це Путіна зачіпає за живе, але він розуміє, що етнічний грузин не може думати інакше. Хоча деякі діячі грузинської опозиції наочно демонструють, що цілком можуть етнічні грузини підтримувати кремлівську експансію на Південному Кавказі. Це справа не етнічна, а політична.

Пасаж про етнічне походження Акуніна, звісно, не випадковий, а ретельно продумана заготівка. Улаштовувачі зустрічі чудово розуміли, що опозиційні настрої обов'язково обговорюватимуться.

Хоча зустріч була з досить підготовленою частиною суспільства, проте етнічний поворот був адресований не тим, хто сидів за столом, а тій частині виборців, яку Путін вважає своєю опорою, своїм електоратом. Ось для них і були ці довгі міркування про російсько-грузинську війну та про ставлення до неї. Якщо Акунін, по-перше, грузин, війну не підтримував, отже, не патріот. По-друге, ось такі вони всі, ті, хто проти мене. От і виходить, що всі ці гнилі ліберали не патріоти, тому, взагалі кажучи, розмовляти з ними ні про що. Але якщо так хочуть, то зустрітися можна. Це стандартний прийом радянської пропаганди, коли замість предметного обговорення проблем починалися розмови про колір очей, родичів, походження і т.д.

Підтвердженням того, що Путін і його позиція, зокрема щодо свободи слова, ніяк не змінилися, є його відверті нападки на Олексія Венедиктова. З одного боку, всіляко випиналася терпимість прем'єра до, як він висловився, маячні, яку він почув на радіостанції «Эхо Москвы» на відпочинку разом з Дмитром Медведєвим. З другого боку, було дано зрозуміти, що всьому є межа, зокрема й терпінню кандидата-прем'єра. І зовсім недоречним було зауваження Венедитова, що багато хто хотів би закрити «Эхо Москвы», а ось Путін не дає. Може, головному редакторові радіостанції через посаду й зважаючи на політичні реалії в Москві й треба так заявляти. Але всі чудово розуміють, що якби Путін міг, то таку радіостанцію давно закрили б, однак доводиться дотримуватися політесу й хоча б у столиці давати можливість висловлюватися всім невдоволеним. Звідси й украй негативне сприйняття кандидатом того, що говорять у студії радіостанції.

Стаття Путіна в газеті «Известия» й зустріч з головними редакторами вже досить чітко показали тренд виборчої кампанії прем'єра.

По-перше. Упор у пропаганді буде зроблено на мобілізацію тих верств населення, які працюють за наймом і перебувають у складних матеріальних умовах. Путін невипадково на зустрічі з головними редакторами настільки просторікувато зупинився на несправедливості приватизації 1990-х рр. Ще один натяк своїм виборцям, хто в їхніх бідах винен. Так, олігархи, але вони далеко, а от власники магазинів, майстерень, заводів - вони поруч. І від їхнього свавілля захист можна знайти в одного Путіна. Він, батюшка, й пенсії піднімав, і служивим в армії квартири давав. Без народного захисника ніяк не можна. У народі всіляко пропагуватиметься негативне сприйняття середнього класу.

По-друге. Уже чітко проявляється нагнітання антизахідних настроїв. Знову лунає вже заяложене звинувачення, що всі громадські опозиційні організації існують на закордонні гроші. Гнівна промова Путіна на зустрічі з редакторами була присвячена проблемі ПРО. Якщо відволіктися від плутаних пояснень, що чим ближче американські локатори до російських кордонів, тим гірше для безпеки останньої, то знову чітко визначається, хто ворог. І хто в країні йому допомагає.

По-третє. Експлуатація антизахідних забобонів йтиме паралельно з кивками в бік націоналістично налаштованого електорату. Для Путіна важливо не допустити того, щоб він пішов до Зюганова, цьому було присвячене антисоціалістичне зауваження на зустрічі з головними редакторами. І в той же час, перетягти націоналістів на свій бік. Те, що деякі організації такого штибу зі своїми прапорами прийшли на проспект Сахарова, не на жарт занепокоїло режисерів виборчої кампанії прем'єра. Найкращим способом впливу на націоналістів є, так думає Путін, переключення їх на боротьбу із Заходом, в особі якого їм подадуть усесвітнє зло.

Одна обставина Путіна неабияк непокоїть. Це його легітимність після того, як значна частина населення Росії результатів виборів не визнає. Але що робити з цим, він не знає. Тому й не дав прямої відповіді на запитання генерального директора НТВ Володимира Кулістікова, що прем'єр переміг 4 березня чесно й справедливо. Запевнення Путіна, що він за владу не тримається, мало кого переконують. Вихід із цієї ситуації є, але ВВП він влаштувати ніяк не може.

КОМЕНТАР

Володимир КОРСУНСЬКИЙ, головний редактор сайту «Грани.ру»:

- Ця бесіда свідчить, що зовсім нічого не змінилося. Але Путін не приховував, що запросив усіх для звичайного передвиборного «накачування», коли вся країна в'їжджає в новий виборчий цикл. Швидше за все, він і не збирається ні з ким переговорюватися й шукати порозуміння з площею, народом; знаходити розв'язання проблем, що зараз стоять перед Росією та перед владою. Він прямо сказав на цій зустрічі, що буде президентом і нікуди не піде, а «бандерлоги» самі винні, оскільки він їх звав багато разів - це коли він сказав: «Бандерлоги, до мене!» - інших пропозицій від нього не було. Та й самі «бандерлоги» не хочуть з ним домовлятися.

Вважати серйозним запрошення на вручення прем'єрської премії в ролі гостей також не варто. Де вручається премія - там не проходять переговори. Там люди просто свідчать, що вони опинилися на одному майданчику, а він би міг це просто використати. Лише цього він і добивався від них - зрозуміло, що вони не пішли туди.

Путін так і не зрозумів, що будь-яка його заява та дія - лише погіршують ситуацію й невигідні для влади. На цій зустрічі теж була розгубленість. Спроба Путіна поговорити з Венедиктовим однією мовою теж зазнала краху. У результаті, те, що прем'єр «не ображається» - пролунало як загроза. Не думаю, що головний редактор «Эха Москвы» Олексій Венедиктов дуже наляканий, оскільки останнім часом, декілька місяців, а особливо після думських виборів, усі заяви Путіна викликають у Росії в найкращому разі сміх. Він не розуміє, що стає дедалі смішнішим.

Зустріч з «Лігою виборців», про яку говорив Путін, свідчить про розгубленість влади. Путін хоче говорити про те, як йому залишитися при владі. Народ може говорити лише про те, як Путіну мирно віддати владу. Є президент Медведєв, який має забезпечити змінюваність влади - не заміну себе на Путіна, а чесні вибори й рівні умови всім кандидатам. Усе це навіть на думку не спадає Путіну. І навіть якщо б така зустріч (з «Лігою виборців». - Ред.) відбулася, вона б нічого не дала. Команда однодумців, про яку говорить Путін, астрономічно збагатилася за роки його правління - всі стали мільярдерами й заволоділи величезною власністю в Росії. У сьогоднішній Росії вони представляють не лише політичну, а й фінансову та економічну владу. Звісно, вони не хочуть нічого втрачати. Утім результатів цих переговорів чекати не доводиться. У житті Путін не пішов би на таке, якби не відчув свою слабкість. «Розлучення» Путіна з країною вже відбулося.

Юрій Райхель, «День»

Фото - vksors.org.ua