«Детектор медіа» отримала добірку студентських рецензій від професора Василя Лизанчука, завідувача кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка. Студенти другого курсу факультету журналістики в рамках предмету «Психологія мас-медіа» написали матеріали про програми, які вони дивляться (слухають)/ не дивляться (не слухають).

Студенти обґрунтовували свої позиції, тож пан Лизанчук запропонував «Детектор медіа» оприлюднити їхні роботи. Публікуємо їх без змін.

Нагадаємо, до міжнародного Дня студента «Детектор медіа» робила опитування студентів журфаків Києва та інших міст про їхні медіавподобання.

Критерії моєї прихильності до телепрограми «Гроші»

Ірина Андрейців

Важко повірити, але я вже дуже давно не вмикала телевізора. По-перше, в гуртожитку безкоштовні телевізори не валяються, а, по-друге, наповнення ефірного часу прикро вражає. Складається думка, що кінцевою метою телебачення є не показати суспільству шляхи вирішення його проблем, а перетворити людей на стадо баранів, які впевнені у тому, що світ брудний і почистити його не зможе вже ніхто.

Серед цього телемотлоху можна «відкопати» справді якісні продукти. Одним з таких є програма «Гроші» на телеканалі «1+1». Команда молодих журналістів провокує владні структури на гострий діалог, виводячи таким чином можновладців на «чисту воду».

Уже з першого ефіру програма привернула мою увагу. З того часу я дивлюсь усі випуски, нехай і в онлайн-версії. Розглядаючи усі аспекти моєї прихильності до цієї передачі, можна виділити основні критерії, які тримають мою увагу і не дозволяють перемкнути канал.

І. Вступ і музичний супровід.

ІІ. Стиль ведучого.

ІІІ. Чіткий поділ сюжетів на тематичні рубрики.

IV. Різноплановість викладу.

25 жовтня 2011 року:

1 листопада 2011 року:

8 листопада 2011 року:

Як бачимо, у кожному випуску є три блоки: новини, соціальна проблематика, бізнес і влада, які переплітаються в одну суцільну павутину. Бізнес залежить від влади, влада - від бізнесу, а соціально незахищені прошарки схожі на заплутану муху. Щоправда, потрібно віддати належне концептуальному підґрунтю телепередачі, оскільки, наголошую, у кожному випуску є позитивний сюжет, який дає людям надію на те, що, як каже ведучий Олег Дейнека : «ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!».

Чому я не дивлюся «Файну Юкрайну»

Анна Романдаш

Україна - вона гарна. Файна, можна й так сказати. Однак чомусь у першому українському гумористичному скетч-шоу «Файна Юкрайна» Батьківщина виглядає не такою вже хорошою. Ні-ні, од співати нам не треба. Але б хотілося відчувати любов до України, а не суцільне сатиричне висміювання.

Пам'ятаю старт «Файної Юкрайни». То була бомба. По-перше, ніхто нічого подібного ще не робив. Тож Притула і Молочний (актори шоу) стали мало не першовідкривачами на теренах вітчизняного телебачення. Люди прикипіли до екранів, регочучи з наївних і смішних героїв «Юкрайни». Суржик додавав гумористичного ефекту. Та й сюжети були доволі цікаві, життєві. Після занудних російських серіалів то було щось незвичне. Та ще й наше, українське. Я також була однією з «поціновувачів таланту» авторів скетчу. І сміялася разом із країною.

Та й загалом, ідея непогана. Показ українських реалій через призму гумору. Сміхом подолаємо негаразди - таке собі псевдогасло шоу. Однак, якщо придивитися, замість викорінення недоліків сміх сприяв іншій меті: показу українців як якоїсь недолугої отари, яка тільки те й робить, що хитрує та норовить аби вкрасти чи випити.

Початок шоу зроблений якісно, не маю претензій. Цікава музика, вступ стилізований під український дизайн. А потім диктор ідеальним голосом каже: «Тут (у Файній Юкрайні. - А. Р.) живуть найкрасивіші жінки, найсильніші чоловіки та наймудріші у світі політики». І замислюєшся - це всерйоз чи іронія? Бо політики у нас явно не «наймудріші». Виходить, іронія. Значить, і жінки в нас не найгарніші, і чоловіки не найсильніші. Такі собі посередності. Якщо ж не іронія, то вступ взагалі суті немає. Отака-от нерозгадана таємниця.

А далі - набір скетчів (коротенькі сюжети про різних героїв). Почнімо з того, що усі без винятку герої балакають суржиком (за винятком геїв-націоналістів, що володіють українською, та продюсера Валентина і Савви Шустрого, повністю російськомовних). Непогане узагальнення. Оскільки автори шоу називають своє дітище народним - таким, що відображає життя українців, то значить ми - така малограмотна нація, що навіть мовою своєю розмовляти не може. Мусимо «позичати» словечка у сусіда аби виразити власні емоції. То що ж тоді говорити про наш інтелектуальний рівень? Суржик використано з гумористичним ефектом, однак невже для того, аби розвеселити українців ми мусимо нівечити, спотворювати нашу мову? Таке каліцтво «язика» показує непрофесійність авторів. Однак більшість українців радо переглядають випуски «Юкрайни», навіть не помічаючи, як вони ганьблять українську мову та самих себе.

Наступні сюжетні лінії відштовхують від перегляду найбільше. До прикладу: найпопулярніші герої «Юкрайни» - Марічка і Антон, закохана парочка, що живе у селі коло Жашкова (Черкащина). Антон - «успішний бізнесмен», має «ларьки» курей-гриль. Він щоденно читає Марічці, своїй сільській дівчині, свої «стіхі. Отака-от пара. Ці герої, які здобули найбільшу популярність серед українських глядачів (коронна фраза Антона «Багіня!» стала крилатою), є водночас нашою найбільшою ганьбою. Вслухаймося у діалоги. Антон «пестливо» називає Марічку кобилою, а вона у відповідь закриває очі на його «бухання». Це - висміювання молодих закоханих українців. І це лякає. Невже для нас є типовою така поведінка - зневага партнерів, алкоголізм, обмеженість, неграмотність. Якщо так - то, звичайно ж, «Файна Юкрайна» - саме те, що треба. Однак, я вірю, що ми вищі за ці примітивні жарти. Сміючись із Марічки та Антона, глядачі не засуджують таку їхню поведінку. А це неправильно. Виходить, вона для нас є прийнятною. Тим самим подібні сюжети знижують загальну культуру українця, нав'язують йому стереотипи - що пиячити - це нормально, навіть весело, що цілком звичним є принижування одне одного у розмові. Такі скетчі викривлюють нашу мораль. Мені не хочеться ставати примітивною ланкою суспільства, яке деградує. Тому я не дивлюся «Файну Юкрайну».

Ще одна причина - ставлення до України й українців. Про геїв-націоналістів чули? Ні? А от у «Файній Юкрайні» такі є, ціла організація. Їх мета - «покарати геїв-москалів» цілком зрозумілим (для геїв) способом. Цікаве трактування національної ідеї. Виходить, бути патріотом - значить, бути геєм. Ні, я не гомофоб, але подібний сюжет ніби промовляє: ви, українці, нездатні до патріотизму. Він у вас може бути лише у найабсурдніших проявах. Хіба геям така дурниця в голову втрапить. Значить, бути патріотом - абсолютна сміховина, і ми навіть на неї неспроможні.

А решта скетчів... Даїшник, дід відун, депутат, олігарх...Всі побудовані за принципом : «Гроші». Українці у сюжетах так і норовлять обікрасти сусідів, заробити якнайбільше нечесним шляхом...Така собі нація бандитів. І, звісно ж, публіка позитивно реагує на це - так і має бути, хіба ні?

Скетч про західноукраїнських сусідів показує нашу «характерну рису» - заздрість, скетч про журналістів - продажність ЗМІ, скетч про продюсера та співака - бездарність наших музикантів...Чи варто продовжувати? А найсумніший скетч - про молодь. Два київських парубки щоденя намагаються зробити якусь пакость. То, виходить, ми, молодь, отака? Бездарна, яка немає де подітися, та тільки й мріє про те, щоби довше посидіти у батьків на шиї? А про студента, який вчиться завдяки татовим грошам? Я стикаюся з такими «спудеями» щодня, однак суспільство сприймає їх як типове явище. Хіба це нормально?

Я не дивлюся «Файну Юкрайну» тому, що вона зомбує українців. Сміючись зі скетчів, ми ніби не бачимо негативу у тому, що роблять герої, сприймаємо як належне хабарництво, вульгарність, агресію, обмеженість. Це стає нормою. Але нормою воно бути не повинно. Я не дивлюся «Файну Юкрайну», бо не хочу стати однією з отих недолугих героїв шоу. Не дивлюся, бо бачу, що то злорадна насмішка над Україною та українцями, над нашою мовою. Це - не спроба вказати на недоліки з метою їх виправлення, а намагання нас примітизувати, деградувати. Бо діти вже ходять і називають одне одного «багінями» і «кобилами», соромляться бути патріотами аби не здаватися геями та не вважають, що це соромно - давати хабарі та купувати знання.

«Файна Юкрайна» створює негативний образ України як нації бовдурів, злодіїв та заздрісників. Мало того - вона нав'язує цю думку українському суспільству, змушує його думати, що так і є. Але найгірше те, що популярність шоу, здобута примітивними жартами, переконує українців у тому, що ці вади - цілком нормальні, і нема нічого дивного чи неприйнятного у такій поведінці. Даїшник в Юкрайні бере хабарі - та це ж цілком звичне явище. Всі даїшники хабарі беруть. Це природно. От стану я даїшником - і теж так робитиму. А всі олігархи крадуть народні гроші. Що ж тут дивного?.. Грошей усі хочуть. І я собі крастиму. Так міркує людина після перегляду сумнозвісного шоу. Таким недоукраїцем вона може стати після «Файної Юкрайни», яка маскується під скетч «народний та український». Однак нічого українського там нема, і ми, українці, маємо це зрозуміти та відкинути будь-які риси, що нав'язує нам ця передача.

Я не дивлюся «Файну Юкрайну» тому, що люблю Україну, розмовляю українською мовою, намагаюся вдосконалитися та допомогти у цьому іншим. Юкрайна, суржик, хабарі та гей-націоналізм мені чужі. «Файна Юкрайна» - то облуда для народу. Вона гіпнотизує глядачів та спиняє їхню думку. Я не хочу, щоб мене прозомбували, скалічивши національну ідентичність та свідомість. І не хочу, щоб це сталося з усіма українцями.

Незаангажований телевізійний канал

Ярослав Назар

Передачі телеканалу ТВі я дивлюсь уже близько двох років. Ще досі пам'ятаю першу телепрограму, яку я переглядав на цьому телеканалі - це булла «Правда. З Романом Скрипіним». Ця авторська програма зацікавила мене своєю прямотою та об'єктивністю. Прямота у розмові з запрошеними гостями була на першому плані. Головним були факти та раціональні аргументи, які ставили гостей, якими були і представники опозиціонерів та провладні активісти, у ситуацію, де не було іншого вибору, як казати лише правду. Об'єктивність програми виливалась в однаковому ставленні як до опозиціонерів, так і до представників влади. Цими особливостями мене зацікавила авторська програма і надалі я вирішив дивитись саме цей телеканал, про що і не пошкодував.

ТВі наповнений аналітичними програмами, інформаційними новинами, програмами науково-розважального типу та ретро-фільмами на вихідних. Особливістю цього каналу є політична незаангажованість, яка є рідкістю у сучасній медіаіндустрії: телеканали належать приватним особам, їх також спонсорують певні партії, відповідно цей ланцюжок приводить до залежності окремих його частин одна від одної.

Цей канал захоплює мене професіоналізмом журналістів, які працюють на ньому, та певною творчою специфікою - політичні аналізи Віталія Портникова та цікаві поетичні замальовки після закінчення телепередачі «Альбертейнштейн». Вони влучно критикують події, які обговорювали під час програми. Багато професіоналів працює на цьому телеканалі, я б сказав, «китів» української журналістики станом на 2011 рік. Це - Юрій Макаров зі своїми особливостями, кінооглядами, Віталій Портников з власним баченням держави, Микола Княжицький з його аналітикою, Віталій Гайдукевич з неспростовними аргументами, Андрій Грищенко та Ігор Лісман зі своїм критичним гумором в «Альбертейнштейні». Цих людей, насамперед, цікаво слухати, а вже потім дивитися.

Телеканал ТВі не є заангажованим Про це свідчить, по-перше, зміст телепрограм, бо ТВі не належить нікому з «вищих» осіб України, критичні матеріали об'єктивні. По-друге, цей канал, як і 5-й, не один раз намагалися закрити, глушили сигнал ТВІ, були листи та дзвінки з погрозами особам, які працювали на ТВі. Колектив каналу не зламався і продовжує висловлювати правду та лише правду на всю Україну, поки що... Поки Віктор Федорович не скаже - «баста» і не знищить ТВі, адже він «як президент всія України і АР Крим» (яким він себе вважає) може бути всевладним, і його «данєцкі» товариші, теж такі, як він, і можуть просто знищити цей незалежний телеканал в Україні.

Я буду продовжувати переглядати передачі телеканалу ТВі, який я вважаю вартісним, принаймні до тих пір, поки буду бачити його неупередженість та незалежність. Але побачимо, як все складеться.

Чому мені подобається «Gala радіо»

Галина Пида

Найчастіше слухаю «Gala радіо». Серед найкращих програм відзначаю «Пашину двадцятку», «Ранкове шоу з Пашею та Машею» і «День виправдань».

Музичний фреш від «Гала радіо» потішить чи не всіх любителів музики. А концентровану кількість музики можна почути в хіт-параді «Пашина двадцятка». Є на радіо як сучасні шлягери, так і хіти. І що особливо ціную в «Гала», так це те, що «крутять» і українську музику, якісну, добру українську пісню. Подобається фраза «Музичний фреш», люблю метафори, та й фреш нагадує літо, свіжі фрукти, навіює приємні відчуття.

Цікаве «Ранкове шоу з Машею та Пашею». І все було би добре, якби не російська мова, от ріже вона із самого ранку вухо. Проте це дуже суб'єктивна думка. Та й радіо прагне ж якось втримати російськомовних слухачів. Якщо говорити про загальне враження, то ранкове шоу цікаве та веселе. До того ж ведучі не забувають розповісти про цікаві факти та новини дня «плюс» афіша. «День виправдань» - програма розважальна, цікава, головне, гумористична. Та ще й фантазію розвиває.

Важливо, що «Гала радіо» не забуває допомагати людям. І мені, як слухачеві, як українці, приємно знати, що всеукраїнське радіо відгукується на прохання про допомогу співвітчизникам. При чому соціальна реклама звучить в ефірі не вночі, як це часто буває на інших радіо, а в час-пік, під час обідньої перерви, коли якнайбільша кількістю людей чує цю рекламу.

У своїй соціальній діяльності «Гала» часто співпрацює з іншими популярними підприємствами. Остання з акцій «Протягни руку допомоги дітям» спільно з «Макдональдс» покликана забезпечити всі області України необхідним обладнанням для недоношених дітей. На «Гала радіо» дуже часто згадують про цю акцію, спонукаючи взяти в ній участь. А 2010 року «Гала» пропонувало придбати диск з піснями відомих українських виконавців. Усі вилучені гроші пішли на допомогу дітям з хворим серцем.

Приємно, безперечно, що «Гала радіо» подає не просто розважальну інформацію, а й цікаву та таку, що змушує думати. Наприклад, під час ранкового шоу з Машею та Пашею можна почути цікаву статистику, про яку самі ж ведучі розповідають. А творити статистичні дані можуть і самі слухачі на сайті «Гала». До речі, слід зауважити, що «Гала», як і інші сучасні радіо, помаленьку кочує у всесвітню павутину. Наприклад, там відбувається різного роду голосування, конкурси, які не проведеш в радіоефірі. Привертає увагу інформація про історії гуртів, окремих виконавців. Зокрема, в нічному ефірі викликають зацікавлення факти з життя легендарних виконавців.

Однак дратує реклама. Вона така невчасна, наприклад, перед улюбленою піснею. Не хочеться пропустити пісню, відтак слухаєш усі 5 хвилин рекламу.

Проте, з іншого боку, радіо навряд чи вижило б без неї, адже не є державним.

Потрібно розширювати використання української мови, адже «Гала радіо» функціонує в Україні, а не в Росії. Воно може прислужитися поверненню зросійщених українців до національного життєвого середовища. Думаю, що Маша-діджей (тобто Марія, Маруся, Марічка) має здібності до оволодіння українською мовою.

Отже, «Гала радіо» мені подобається тому, що воно є соціально активним, передає добру музику, цікаві факти, спілкується із слухачами. Але доцільно було би збільшити кількість інформаційних випусків.

«Ух радіо» - еталон української радіохвилі

Світлана Черемшинська

Я слухаю тернопільське «Ух радіо» уже багато років з великою зацікавленістю, задоволенням та гордістю. Адже «Ух радіо» - це патріотичне,справжнє українське радіо,яке транслюється виключно українською мовою і випускає в ефір тільки українські пісні та радіопередачі.

Це радіо, на жаль, звучить тільки на території Тернопільської області, але, завдяки вдосконаленню новітніх технологій, кожен бажаючий в Україні чи за кордоном може послухати радіо в інтернеті в онлайн-режимі.

Цікаві та амбітні ведучі не дають сумувати слухачам і впродовж усього ефіру спілкуються з ними через повідомлення,які кожен бажаючий може надіслати на електронну пошту чи на пейджер радіо і які, обов'язково, будуть прочитані в ефірі. В такий спосіб можна замовити улюблену композицію, виконавця,передати вітання чи замовити музичне привітання своїм рідним,близьким,друзям чи просто іменинникам. Тут працюють такі радіоведучі, як Світлана Соліляк, Мар'яна Маєвська, Зоряна Краєвська,Наталя Даниленко,Оксана Солодка, Роксолана Котляревська та Ганя Полупанцова.

Слухачі « Ух радіо» завжди в курсі всіх подій Тернопілля. Починаючи з 9:00, через кожні 3 години ефірі можна почути тернопільські новини,що говорить про інформаційну збагаченність радіо. Однією з «родзинок» «Ух радіо» є галицька весільна музика - пісні такого жанру не транслює жодна радіостанція України. Сумувати слухачам не дає також Ганя Полупанцова - весела українська бабуся, яка щогодини тішить всіх своїми анекдотами.

Щоранку на «Ух радіо» відбуваються прямі трансляції Святої Літургії з кафедрального собору Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці у Тернополі. Всі християни, які не мають змоги піти до церкви, можуть послухати ранкову Літургію та помолитися разом із радіо.

Радіопрограми мають різний характер: хіт-паради, розважальні, пізнавальні, вітальні. Наприклад, програма « Говоримо правильно» вчить нас правильної української мови. Тут кожного дня подають невеличкі правила з української мови та приклади, які легко запам'ятовуються і допомагають людям збагатити свої знання з рідної мови.

Ще однією «смачною» програмою на «Ух радіо» є «Галицьці пляцки». Ця програма не залишить байдужою жодну жінку, оскільки всі ми знаємо, що «шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок», то саме ця програма своїми кулінарними рецептами,порадами та секретами допомагає жінкам знайти і опанувати цей шлях.

Але не варто думати, що чоловікам на цій радіохвилі робити нічого. Багато програм тут розраховано і на аудиторію сильної статі. Однією з них є «Правильна автомобільна програма», яка допомагає водіям більше дізнатися про свій автомобіль, його примхи та правила поводження з ним на дорозі.

В ефірі також звучать програми «Українська забава», «Галицька десятка», «Старий бамбетель», «Сурми звитяг», «101 секрет краси», «Народний хіт», «Галицька масниця», «9 місяців життя» та ін.

Вважаю, що всі українські радіоорганізації мають брати приклад з таких станцій, як тернопільське «Ух радіо». Це сприятиме утвердженню українського національного життєвого середовища.

Надзвичайно цікавий інформаційний телевізійний канал

Діана Луцишин

Для того щоб донести до людей новини, сьогодні існує безліч засобів масової інформації. Для її отримання кожний з нас вибирає той, який ближче до смаку. Комусь подобається гортати хрусткі, ще гарячі сторінки свіжої вранішньої газети, хтось любить спостерігати за всім власними очима, дивлячись модернові та цікаві телепрограми, а хтось нізащо не проміняє улюбленого радіоприймача, який вже став членом родини, щодня розповідаючи щось цікавеньке.

Роблячи свій вибір, я, безперечно, звертаю увагу і на зовнішнє оформлення ЗМІ і на змістову наповненість, грамотність, оригінальність, на актуальність тем, цікавість та об'єктивність їх викладу. Дуже тішить, що в нашій країні такі засоби масової інформації існують.

Як на мене, одним із таких є порівняно новий український телеканал «24». Побудований за принципом таких «гігантів» як ВВС, CNN та Euronews, «24» був першим телеканалом такого зразка в нашій країні. Вважаю, що серед багатьох інших українських «багатожанрових» каналів бракувало саме такого - сухого, інформаційного, оперативного джерела інформації. Для того, щоб дізнатись, що ж нового трапилось у світі не потрібно чекати випуску новин, варто лише увімкнути «24», де завжди курсує безперервний потік свіжих та нових фактів.

На мою думку, однією з найголовніших переваг каналу «24» є його цілодобовість. У будь-який час глядач, увімкнувши телевізор, стає очевидцем останніх подій. Збираючись зранку на роботу, чи відпочиваючи ввечері вдома, люди знають, що на цьому каналі їх завжди чекає порція гарячих та соковитих новин.

Ще одним фактором на користь «24» є широкий обсяг тем та розділів, яким приділяється увага. В ефірі можна дізнатись про останні події на політичній арені України і світу, новини економіки, спорту, шоу-бізнесу, технологій, авто, туризму. Крім того, глядач отримує інформацію про погоду, курси валют, огляд преси. Тобто, можна сказати, що телеканал може бути цікавим та корисним для споживача будь-якої вікової категорії, статі чи професії.

Також одним із плюсів телеканалу є циклічність новин. Адже нові випуски з'являються у ефірі щопівгодини. Якщо глядач пропустив одні новини, то вже через 30 хвилин він може переглянути наступні, не чекаючи на інформацію декілька годин, як на інших каналах. Також для таких глядачів, або ж просто для прихильників «компактних» новин, внизу екрану завжди є «бігуча» стрічка, яка коротко та стисло розповідає про останні події. Така стрічка, на мою думку, є надзвичайно корисною та потрібною. Новини, які в ній подаються, також чітко розділені на певні розділи, а інформація постійно оновлюється.

Одними із найбільш визначних рис телеканалу є його оперативність та об'єктивність. Завдяки цілодобовій роботі «24», найновіші та найцікавіші новини одразу потрапляють у ефір, повідомляючи мільйонам українців про те, що сталося. Дуже часто цей канал є одним із перших ЗМІ, який опубліковує свіжу інформацію.

Також мені до смаку нейтральна, незаангажована позиція телеканалу «24» при висвітленні подій на будь-які теми. Теж, на мою думку, досить цікавим плюсом є те, що новини подаються без участі ведучого, а інформаційні відеосюжети коментує лише голос за кадром. Таким чином, я вважаю, глядач має кращу можливість самостійно оцінити подану інформацію, розібратись що й до чого, опираючись при цьому лише на власні враження та думки. Адже дуже часто, довіряючи відомому та визнаному обличчю журналіста, люди можуть «проковтнути» перекручену чи недостовірну інформацію. А насправді ж журналіст повинен вміти подавати факти, презентуючи їх з різних сторін, так, щоб за глядачем залишалося право вибору, яку позицію варто прийняти. Проте звичайно, не буду заперечувати, що необхідними є й традиційні випуски новин з привабливими, професійними ведучими.

Для того, аби глядачі мали можливість завжди бути на пульсі новин та могли будь-де без жодних проблем їх отримати, канал «24» можна переглядати онлайн в інтернеті або ж на екрані свого мобільного телефону. Як на мене, це надзвичайно зручне та корисне нововведення, яке останнім часом стає популярнішим серед українських телеканалів, багато з яких пропонують свої онлайн- або мобільні версії.

Також хочу додати, що однією з головних ознак, завдяки якій «24» здобув мою прихильність, є порівняно невелика кількість реклами між новинами. Звичайно, вона є, адже нинішнє українське телебачення без реклами нереально уявити. Але принаймні ці рекламні блоки на «24» телеканалі є поодинокими і дійсно короткими.

Отже, на мою думку, телеканал «24» - це надзвичайно цікавий інформаційний канал, головними ознаками якого є професійність, оперативність, об'єктивність, швидкість та якість. Безсумнівно, він створений саме для сучасних людей, для тих, які прагнуть отримувати нову інформацію 24 години на добу 7 днів на тиждень.

Я не дивлюся телепередач

Тетяна Павліченко

Дивно, чи не так? Особливо для сучасної людини. Особливо для студентки факультету журналістики. Адже для більшості із сучасних журналістів саме ТБ є явним показником успішності. Мовляв, мене не лише читають чи чують - мене ще й бачать! Так! Багато людей принаймні раз на тиждень бачать моє обличчя, чують мої слова, розмірковують над моїми твердженнями. Мене впізнають на вулицях. Я - знаменитий, а значить успішний і щасливий. Щодня зустрічаюсь із публічними людьми, політиками і зірками, батьки телефонують друзям і кажуть: « Увімкни 54 канал, там зараз моя донька/син передачу вестиме. Так, вона/він успішний журналіст, бо якщо не так, то чи довірили б їй/йому аж годину ефірного часу?». Це ж чудово! Що ще потрібно?

Відмотаймо трохи назад. «Успішний журналіст». Що кожен з нас вкладає в ці слова? Хтось - що це освічена, розумна, начитана людина з глибокою ерудицією, слова якої є справедливими та виваженими. Особа, яка формує думку мас, несе нам інформацію та подає компетентну інтерпретацію проблем. Це людина, в якої душа болить гостріше і більше при спогляданні навколишнього безладу. І яка при цьому не мовчить. Для інших же - це популярність, щасливий квиток у так званий «вищий світ». Для таких слово «журналіст» не несе якоїсь соціальної відповідальності - це, перш за все, синонім до слів «ведучий», «шоумен», фактично клоун, який базікає у перервах між репліками зірок та ходяча підставка для мікрофону.

Можливо, це скептично, однак, як на мене, більшість тележурналістів є особами саме другого типу. Не збираюсь чесати всіх під один гребінь, проте журналісти у повному сенсі цього слова на ТБ трапляються рідко. Принаймні я на них під час коротких хвилин сидження перед екраном не натрапляла. Хіба таких там нема? Чи їх просто ретельно ховають від глядачів? Чому такі дивні питання? А що ще можна запитувати після аналізу чужомовного телепростору? Жоден телеканал не можу назвати улюбленим. Адже любити можна те, недоліки чого ти легко приймаєш або пробачаєш. В мене цього не вийшло. З моєї точки зору телебачення повинне бути: а) інформативним; б) розумним; в) розвиваючим; г) розважальним. На наших телеканалах ці поняття у кращому випадку переплутались.

Щось слабо віриться у те, що людям потрібніше і цікавіше дивитись на танці-співи-мелодрами, аніж спостерігати за розв'язанням справді важливих проблем та «споживати» якісний медіапродукт. Звісно, можна заперечити, мовляв, в житті і так проблем надто багато, навіщо ж собі забивати ними голову у неробочий час.

Відповідь банальна: щоб вирішити ці проблеми, знайти вихід із ситуацій. І саме ТБ із його колосальною можливістю впливати на людей може стати ниткою Аріадни для багатьох громадян. Однак багато хто не хоче, щоб телебачення виводило нас із мінотаврового лабіринту. Людино-бикам зовсім не подобається перспектива залишитись без здобичі, тому вони розставили безліч пасток на зразок подвійної філософії (на роботі працюю - вдома відпочиваю за переглядом телепрограм) та навіювання фальшивих життєвих цінностей. І знаєте, що найпарадоксальніше та найгірше? Ми їм віримо.

Отак сліпо йдемо на мотузці у «пастухів», свято вірячи у їхню правдивість та правильність. Вважаємо їх просвітителями, які показують нам «справжнє життя» та дають безцінні уроки існування у цьому жорстокому світі.

Якщо комусь хочеться саме існувати, то чи маю право заважати? Адже саме цього навчили неоціненні телегуру - зневажати національні, морально-етичні принципи та жити не розумом та душею, а інстинктами, найгрубішими і найпримітивнішими. З якого неба беру такі судження? Та все ж з того, голубенько-різнобарвного та екраноподібного.

Що переважно пропагує сучасне ТБ? Це секс, розпусне та вільне від обов'язків життя, богемне «пропалювання» часу. Невже такі програми, як «Шоу-манія», «Секс з Анфісою Чеховою», «Хто проти блондинок?», «Міняю жінку» та багато-багато інших можуть навчити людей чогось корисного та доброго? І чого варті всі вокально-танцювальні телешоу, якщо у нас немає жодного інтелектуального? Так, Україна - співоча держава, але розумні люди у нас також є! Чому іде така дискримінація? Чому я на українському телебаченні не можу знайти програм, від яких почерпну щось для інтелектуального саморозвитку? Чому для розширення ерудиції я повинна дивитись Disсоvery чи National Geographic? Невже наш медіапростір не здатний продукувати якісні матеріали для думаючих людей? Це все надзвичайно сумно. Адже всі духовно-національні засади телевізійної журналістики зводяться нанівець. Достатньо просто порівняти відповіді на базові питання:

1). Чим для мене є телебачення? В ідеалі - засобом для здобуття інформації та морально-національного розвитку. В реальності - методом відпочинку та «розвантаження мізків».

2) Що я беру для себе від перегляду телепрограм? В ідеалі - естетичне та інтелектуальне задоволення інформаційних потреб, теми для роздумів. В реальності - фоновий шум для повсякденних справ, час для розслаблення і «перезавантаження».

З кожним роком життя набирає все швидшого темпу, відповідно більшає кількість інформації та робиться потужнішим її колообіг. Звісно, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією, однак людям психологічно надзвичайно важко впоратись із всіма тими потоками фактів, які звідусіль щодня виливаються. У цьому випадку саме ЗМІ повинні бути рятівним кругом і відбирати лише справді важливі та якісні факти. Що ж маємо натомість? Про суспільно-важливі події у випусках новин якщо і згадується, то бігцем і без якогось аналітичного осмислення. Натомість сюжети про народження слоненяти в зоопарку займають аж 5-7 хвилин. Цікаве розставляння пріоритетів, чи не так? Ті рідкісні телепередачі, в яких сподіваємось почути відповіді на свої запитання щодо політичної та економічної ситуації, перетворюють дискусії на, перепрошую, базарний лемент. Чомусь телевізійники вважають, що аналітична програма про політику без сварки, скандалу чи навіть бійки буде нам нецікавою. Тому замість того, щоб підібрати команду із фахівців, які здатні зробити якісний медіапродукт, власники телеканалів вважають за краще подати в ефір провокацію.

Я їх не звинувачую. По-перше, тому, що спеціалістам потрібно платити, і то немалі гроші - скандали ж безкоштовні і притягують аудиторію. По-друге, особисто я не знаю жодного власника телеканалу, який би мав журналістську освіту. Звідки ж йому тоді знати, що аудиторію потрібно формувати і виховувати, а не просто приманювати і притягувати?

Однак повернімося до провокацій. Чому ж ми, усвідомлюючи все вищеперераховане, все-таки вмикаємо телевізор і дивимось? Тому що звикли. Тому що вважаємо нормою, коли на нас щодня виливають тонни неякісної інформації. Нам тепер у них комфортно, ми навчились плавати у болоті та споживати отой інформаційний фаст-фуд. Але після всіх, навіть найсмачніших напівфабрикатів, так хочеться нормальної, домашньої їжі... Так хочеться ввімкнути телеканал і провести годину-дві-три із усвідомленням, що це - справді корисна інформація, яка мені потрібна.

Я плавати вмію лише у воді. Болото із пліток та дешевої мішури для мене є огидним. Телевізійники чого тільки не придумують, щоб притягнути глядача - і кольори спеціальні, і тембр голосу, і симпатичні ведучі. І чомусь мало кому спадає на думку, що простіше зробити якісну і розумну телепередачу, аніж ганятись за новомодними дизайнерами.

Чому для нас є важливішою зовнішня позлітка, а не внутрішнє змістове наповнення? Для свого розвитку я з телепередач не беру нічого, телевізор для мене давно став одним із предметів декору інтер'єру. Тому для чого витрачати час, якого і так дуже мало?

ТСН телеканалу «1+1» дивлюся із зацікавленням

Василина Кравецька

Повернувшись із роботи чи після якогось іншого заняття - хочеться розслабитися і подивитися щось таке, щоб тебе зацікавило і внесло в твої думки зміни. Ось тому ми вмикаємо канал «1+1» і дивимося новини «ТСН». Короткі за обсягом часу, відеоролики зацікавлюють, бо журналісти оперативно працюють, стараються подати свою інформацію доступно і якісно.

«ТСН» веде різні журналістські розслідування. Вражає не тільки модою, спортом, наукою, а й чорною хронікою.Так, ми можемо переглядати інформацію на сайті tsn.ua., де перші новини, які сталися в Україні чи світі висвітлюються на перших сторінках. За своєю популярністю «ТСН» випереджає майже всі служби новин інших каналів.

Щодо мене, то я дуже захоплююся каналом «1+1», а особливо програмою «ТСН». Я стежу за всіма новинами не тільки на каналі, а й на сайті. Мені подобається бути в центрі всіх подій. Звичайно є і свої недоліки, а саме - нецензурні слова, які ми можемо почути чи прочитати на сайті. Так, я згідна, що інформація має передаватися слово в слово, але, як на мене, то це зайве. Журналісти «ТСН» не повинні заглиблюватися в вир подій так глибоко, треба пам'ятати про журналістську етику і її дотримання.

В серпні 2011 р. на нараді в Полтавській облдержадміністрації начальник її головного управління інформаційної і внутрішньої політики Микола Перепелиця згадував новини «ТСН» телеканалу «1+1», як негативний приклад роботи ЗМІ. «Тільки і чуємо: вбився, втопився, загинув... Від першої до останньої новини там іде передача, яка не сприяє формуванню свідомості в молоді, принижує її...»

Так, я цілком згідна з паном Миколою тому, що є новини, які негативно впливають на молоде покоління. Як на мене, засмічувати молоді серця різною жахливою інформацією непотрібно. Молоді люди повинні формуватися в хорошій атмосфері, де немає нічого поганого, вульгарного і смертного. Я б внесла деякі зміни в тому плані, що відео з криміналом, поганими новинами хай би виходили опівночі.

Щодо ведучих, то задоволена повністю. Я захоплююся їхньою мовою, манерами, журналістською професійністю. Алла Мазур, Наталія Мосейчук, Юлія Бориско, Лідія Таран, Соломія Вітвицька - ведучі, які зразково виконують свою роботу і зацікавлюють аудиторію. Ці журналісти мають навики і вміння, вони знають свою справу. Хочу наголосити на тому, що вони є обличчям каналу. Для мене ці люди стали наставниками, що подають приклад, як йти до своєї мети і ніколи не здаватися. Звичайно, стати такими відомими і популярними одразу неможливо, але наполеглива праця над собою і своїм творчим потенціалом дасть хороший результат. Буду йти до своєї мети і працювати буду над собою теж.

Проглянувши «ТСН» з двох різних боків:позитивного і негативного, можу сказати, що програма є популярною. Дивлюся я програму «ТСН» тому, що вона цікава викладом свого матеріалу, оперативністю. Інформація, яку подають журналісти «ТСН» для мене є цікава і вносить великі зміни в мій психологічний розвиток.

Мій телевізійний канал Discovery

Орест Дубецький

Я належу до категорії людей, які не дуже багато часу проводять перед екраном телевізора. Для мене основним та найпотужнішим джерелом інформації є інтернет. Телебачення з кожним роком віддаляється й потроху стає менш необхідним мені в інформаційному сенсі. Чому так? Та тому, що, нецікаво. Ніякої новизни. Кров, бруд, чи бездарні, тупі, примітивні серіали не приносять мені абсолютно ніякого задоволення. З часом телебачення перетворилося на інструмент політичних інтриг та нав'язування дурного смаку. Однотипні передачі та ток-шоу з одними й тими запрошеними людьми кочують з каналу на канал. «Танцюють всі !», «Співають всі !». Всі щось там парять - варять. Одним словом повна деградація. Втім, як і в суспільстві в цілому.

Та все ж... Коли вам нічого робити і ви вирішили трохи «зависнути» перед телевізором, то нехай сидіння перед «ящиком» не буде для вас даремно втраченим часом. Якщо у вас є канал Discоvery, рекомендую, увімкніть цей канал. Не пошкодуєте. З усіх наявних у мене сорока каналів, це - єдиний, найбільш вартий уваги. Особливо людям думаючим. Тим, кому потрібна не просто інформація, а хто шукає відповіді на багато життєвих питань. Тим, кому не байдужа доля землі, тим, кого хвилюють глобальні проблеми людства.

Канал в основному висвітлює досягнення науки ( як в минулому, так і тепер), але всі матеріали викладаються в дуже доступній для широкого кола глядачів формі. Тут представлені сюжети на будь-який смак. Кожен глядач знайде для себе передачу, яка його зацікавить, почує відповіді на питання, які його хвилюють. Можливо в передачах саме цього каналу ви знайдете відповіді на вічні питання «чому?», «як?».

Не один раз, переглядаючи Discovery, ловив себе на думці, який же я невіглас! Виявляться, зовсім нічого не знаю!! Ну, майже нічого. Тішило одне, моє сидіння коло телевізора не даремне. Я отримую тут уроки з історії, географії, астрономії. Фараони, динозаври, космос, війни, відкриття, злочини - все подається так цікаво, що відірватися просто неможливо.

Канал прийнятний й тим, що структура передач його побудована так, що знайти підходящу для себе рубрику дуже просто. Наприклад, ви за характером авантюрист, який любить подорожувати й переборювати життєві труднощі. Тоді вам буде цікаво переглянути передачу «Вижити за будь-яку ціну» (Ultimate Survival). Це - пригодницька передача на каналі Discovery Channel, в якій ведучого висаджують у всіх можливих диких, безлюдних місцях і він показує та вчить глядача, як треба діяти, щоб вижити, чи знайти допомогу. Як допомогти собі самому при авіа-чи морській катастрофі. Що робити, коли ви раптом як турист, заблукали десь у лісі чи в пустелі. В передачі наглядно показуються навики орієнтування на місцевості, добування харчів, побудова найпростішого мешкання і найголовніше пошук води. Ця передача поставлена настільки правдиво, що часом здається ніби ведучий - справжній герой і зовсім один. Ніби поруч не сидить ні звукооператор, ні знімальна група. Справжнє реаліті-шоу.

Як не дивно, але на каналі Discovery є й гумористичні, розважальні телепрограми. Одна з них називається «Головоломи» (Brainiac). В програмі ведучі проводять експерименти й дають відповіді на прості, але цікаві запитання, наприклад: ким вигідніше бути - високим чи низьким, товстим чи худим? Деколи відповіді даються не зовсім дурнуваті, але веселі та дотепні запитання, наприклад: хто розумніший - мавпа чи екстрасенс та багато інших цікавих моментів.

Канал демонструє фільми для людей з захопленням в стилі мілітарі. Зокрема передача «Зброя майбутнього» (Future Weapons). Документальний телесеріал, в якому ведучий, колишній морський котик, демонструє останні досягнення у військовій технології. Він відвідує американські полігони та військові бази США, й сам випробовує зброю, а потім коментує побачене.

«Як це зроблено» (How Its Made). У цій програмі розповідається, як створена будь-яка річ на планеті - від найпростішої столової ложки до авіаносця чи ракети, яка летить у космос. І все це розповідається в таких подробицях, так детально, що все почуте може зрозуміти навіть учень початкової школи. А чого варті «Руйнівники легенд»!! Два професійні інженери на основі спеціальних ефектів, вміння котрих використовувалися під час постановки багатьох фільмів, із цілою командою дослідників-практиків науково перевіряють на правдоподібність різні байки та плітки. Вони демонструють глядачеві фізику, хімію, математику в дії. Роблять те, що більшість з нас вважає цікавим, але не реалізованим через відсутність потрібних можливостей.

Людям, котрі захоплюються історією чи географією, канал теж надає можливість задовольнити свою цікавість, пропонуючи безліч пізнавальних передач з цих галузей знань.

Отже, якщо ви людина, яка тягнеться до знань, але не завжди любите отримувати їх традиційним способом (книжки, підручники), - дивіться канал Discovery.

Вірю в майбутнє українського телебачення

Софія Федишин

Я вкрай рідко вмикаю телевізор. На це є дві об'єктивні причини. Перша - більшість потрібної мені інформації знаходжу в Інтернеті, а друга - дивитися, по суті, нічого. Ефір забитий різного роду «Букінами» чи «Інтернами», ток- і талант-шоу. Враження складається таке, ніби українці лише співають, танцюють, одним словом - розважаються, при тому частенько приправляючи все це діло грубим слівцем. Ні, я зовсім не проти розважальних програм! Іноді необхідно увімкнути телевізор і дати своєму мозку перепочити за розважальною телепередачею, але ж потрібно їх не в такій кількості і не такої якості. До речі, більшість ведучих таких програм або не з України, або українською мовою не володіють, або, що ще гірше, і те й те.

З великим інтересом дивлюся новини. Багато моїх друзів і знайомих кажуть, що новини тепер -це той самий фільм жахів, хронологія катастроф і тому вони взагалі уникають їх. Так, звичайно, доля правди в цьому є. Багато каналів дотримується політики, на кшталт - страх, секс, сенсація повинні бути у кожному матеріалі. Але я просто не можу не подивитися новини. Не знаю, можливо, це професійний інтерес прискіпливо стежити яку інформацію подають нам кожного дня. Зазвичай, це новини каналу 1+1 - «ТСН».

Кожного понеділка о 23:25 вмикаю «1+1» і захоплююся авторською програмою-інтерв'ю «Tkachenko.ua». Генеральний директор групи каналів «1+1»name="_GoBack"> Олександр Ткаченко тет-а-тет, в невимушеній обстановці, (спокою додає незмінний пейзаж нічного Хрещатика за вікнами студії) зустрічається з відомими політиками, громадським діячам, яскравими представниками культури, шоу-бізнесу, науки та спорту України і світу. Програма виходить у записі, проте має елемент інтерактивності: глядачі можуть пропонувати свої питання до гостей на сайті tkachenko.ua.

Триває розмова приблизно 40 хвилин. Це завжди плавний, спокійний діалог, під час якого гості розкриваються - говорять щиро та мудро. Складається враження ніби гість програми завітав не у студію, а прямісінько до оселі глядача. Іноді трансляція ведеться із території героїв програми (зокрема діалог із президентом Грузії Міхаїлом Саакашвілі вівся в Тбілісі, з керманичем Чечні Рамазаном Кадировом в Гудермесі, співаком Андрієм Макаревичем у рок-кафе, співвласником якого він є, актором Богданом Ступкою у театрі ім. Івана Франка. Інтерв'ю з Михайлом Жванецьким писали в його рідній Одесі).

Мені подобається ця програма за простоту її структури, але насиченістю відповідей гостей, за те, з якого боку їх відкриває ведучий. До речі, Олександр Ткаченко - особистість непересічна. Він український телевізійний менеджер, головний редактор, продюсер, телеведучий, журналіст, який розвивав свою кар'єру поступово, але впевнено. Наприкінці 2004 р. в період виборів Президента України й Помаранчевої революції був ведучим теледебатів на Новому каналі між кандидатами у Президенти Віктором Ющенком і Віктором Януковичем. А саме 23 травня 2011 р. в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми Ткаченка - «Tkachenko.UA». Через місяць, 24 червня у якості тележурналіста, а не керівника групи каналів «1+1» разом із 4-ма іншими обраними Адміністрацією Президента України представниками ЗМІ був запрошений в гості до Президента України Віктора Януковича в заміську резиденцію «Межигір'я», що показували по телебаченню.

Цитую Олександра Ткаченка: «Головним мотивом моєї роботи "в кадрі" завжди був інтерес: коли був студентом - зробити щось, як робили на той час авторитети, але ще краще; потім розказати правду; згодом - пізнати світ. Зараз - розкрити людей та певною мірою сприяти встановленню трохи іншої інтонації в нашому ефірі - відвертої інтонації».

Як на мене, йому це повністю вдалося. Мої улюблені випуски - розмова із актором Богданом Ступкою та співаком Олегом Скрипкою. З Богданом Ступкою говорили про театр, родину та життя. Також про вітчизняне кіно, про те, що українські актори «біла пляма». Найбільше запам'яталася фраза Богдана Ступки: «І добре було б, щоб Верховна Рада прийняла закон, що іноземці не мають права працювати, бо забирають кусок хліба в українських акторів».

А з Олегом Скрипкою мова йшла про музику та політику. «Ми живемо в еру глобалізму і все так сильно змішується. І завтра вже ніхто не буде знати, пам'ятати, що воно, де і звідкіля. І для того, щоб бути людиною естетичною і інтелектуальною, треба розуміти чистоту стилів. Треба знати, що таке Франція, що таке Іспанія, що таке Україна», - наголошує Олег Скрипка про внутрішню потребу бути українським патріотом, відповідальним громадянином.

В авторській передачі журналісту дозволено дотримуватися своєї точки зору і не може не радувати серце мовна політика ведучого. Згадаймо запитання задане Миколі Азарову: «Мы сейчас с вами говорим по-русски. А вы Премьер-министр Украины. Вы украинский перестали учить?» або початок передачі з Юлією Висоцькою: «Добрий вечір! В ефірі програма Tkachenko.ua. І сьогодні у нас в гостях ведуча, актриса і ще кулінар Юлія Висоцька. Добрий вечір!

- Добрый вечер! Как приятно и красиво звучит по-украински!»

Отож, коли в понеділок увечері у вас з'явиться бажання ввімкнути телевізор, не відмовляйте собі. Подивіться мою улюблену передачу. Вона збагатить вас на інтелектуальному рівні, підживить розум на ніч і емоційно розрядить. І ніколи не розчаровуйтесь в українському телебаченні - я вірю в його майбутнє і щиро бажаю такої віри вам, адже нове покоління уже на підході!

Фото - obozrevatel.com